Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Г. Сковорода – родоначальник української класичної філософії




Просвітницьку справу, яку несли у світ діячі Києво-Могилянської академії, продовжив її талановитий вихованець, самобутній філософ Г.С.Сковорода(1722-І794), якого дослідники назвали українським Сократом, Піфагором, інші – Лейбніцем тощо.

Історична довідка. Г.С.Сковорода народився в с. Чорнухи Лубенського повіту на Полтавщині в родині заможного вільного козака. Майбутній філософ одержав добру освіту. Спочатку він навчався у місцевій школі, а пізніше у Києво-Могилянській академії. У 1741-1744 pp. служив співаком придворної капели у Петербурзі. У 1750-1753 pp., перебуваючи за кордоном, продовжив самоосвіту, студіюючи філософські та інші праці в Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі, Німеч­чині, Італії. Після повернення в Україну у 1753 р. викладав поетику у Переяс­лавському колегіумі. Пізніше був домашнім учителем, викладачем Харківського колегіуму. Врешті, через незгоди із церковними нас­тавниками, Г.С.Сковорода остаточно припиняє викладацьку діяльність і останніх майже 25 років веде життя мандрівного філософа-пpoповідника. Мандрівний період видався для Сковороди найбільш плодотворним. Майже всі свої кращі літературні та філософські праці він створив у цей час. Писав їх старою українською мовою у формі діа­логів і не призначав до друку, а дарував своїм друзям і знайомим. Помер Г.С.Сковорода в с. Іванівка на Харківщині. Нa його могилі за його власним проханням написали: “Світ мене ловив, та не спіймав”. Своєрідну систему філософсько-поетичного світосприйняття Г.С. Сковорода виклав у численних працях, серед них: "Міркування про поезію та керівництво до неї" (1769), "Нарцис"(177І), "Асхань"(1767), "Бесіда, назва - двоє" (1772), "Кільце" (1775), "По­топ змін" та ін.

Г.С.Сковорода являв собою рідкісний приклад повної узгодженості своєї філософської системи і власної життєвої поведінки, яка цілко­вито (без винятків) засновувалась на синтезі емоційної та раціона­льної сфери людської істоти. Філософ ніколи і ні в чому не посту­пився своїми переконаннями, не піддавався на спокуси, жив саме так, як підказувала йому власна сутність, свою філософську систему тво­рив з голосу цієї сутності. “Філософія,- на думку біографа М.Ковалинського,- оселившись у серці Сковороди, давала йому найщасливі­ший стан, можливий для земнородного”. “Філософія, або любов до мудрості,-говорив Сковорода,- скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух веселий, думки спокійні, сердце мирне,- то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія”.

На думку В.Л. Петрушенко, сучасна оцінка Г.С.Сковороди ускладнена тією обставиною, що йoгo постать певною мірою оповита ідеологічними нашаруваннями, але виділяються наступні важливі моменти в оцінці філософії Г.С.Сковороди:

1) майже в усі провідні ідеї українсь­кий філософ вводить деякі нюанси, які, врешті, виявляються виріша­льними в плані їх остаточного сенсу;

2) його філософія – це явище органічно цілісне, пронизане єдиними темами, настроями та ідеями;

3) Г.С.Сковорода являв собою той особливий тип філософа, який філософію розглядає як прямі духовні концентрації власного життя, а саме життя не мислить собі інакшим, як побудова­ним у відповідності із принципами своєї філософії.

В відомих творах просвітника міститься ряд основних онтологічних і космологічних проблем, які стосуються матеріального і духовного світу та життя людини.

Основні філософські погляди Г.С.Сковороди:

1) світ, складається із двох натур: видимої, чуттєвої, але не справжньою і не першою за суттю, та невидимої, духовної, вічної та чистої, а тому - справжньої основи будь-чого, тобто Бога;

2) дві натури (світи) вічні, існують ніби паралельно, а тому жодну з них не можна просто знехтувати, але духовна натура ніколи не виявляється у видимій адекватно, тому між ними точиться вічна боротьба;

3) Біб­лія – особливий реальний світ, що існує поміж великим світом (космосом) та малим (людиною), форма переходу від видимого, чуттєвого світу до духовного;

4) людина, як малий світ, мікрокосмос («мирок»), поєднує в собі дві натури, своїм життям демонструє їх боротьбу та весь можливий діапазон її виявлення;

5) перед людиною стоїть завдання пізнати себе, тобто зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід між світовими натурами, і, відповідно, визначити своє місце у світовій драмі;

6) оскільки дух за своєю суттю є єдиним та неподільним, то найбільш цілісно, повно та адекватно він являє себе у рухах людського серця;

7) треба прислухатися до голосу серця, бо саме в ньому найбільш прямо (повно) являє себе людська суть (людська натура): серце є осередком духовного життя в людині. Саме воно єднає раціональні й почуттєві складники світу людини, а також гармонізує знання та віру, що дає опору людині у плинному и непевному світі;

8) наука про людину та її щастя - найважливіша з усіх наук;

9) любов та віра дасть змoгy людині вийти за межі свого тлінного звичайного "Я", живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхує на шлях дійсного щастя;

10) антиподами любові та віри, протилежними за своєю дією на людину є поняття суму, туги, нудьги, страху; запорука здоров'я душі - її радість, кураж;

11) людське щастя втілюється не тільки у духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у праці, яка приносить внутрішнє задоволен­ня і душевний спокій, є обов’язковою умовою самореалізації людини.

Аналіз філософської спадщини Г.С. Сковороди свідчить, що його творчість є важливим вузловим пунктом у розвитку філософської думки України. Саме Сковорода є засновником української класичної філософії, в якій найбільш зріло, виразно, чітко виявились специфічні, основні риси української світоглядної ментальності, які сформувались ще за часів Київської Русі.

Отже, філософія Г.С.Сковороди є прекрасним прикладом існування філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку і постійного вдосконалення оригінальної систе­ми поглядів, ідеалів, вірувань, надій, любові, честі, совісті, гідності і порядності. Філософія Г.С.Сковороди є своєрідним пошуком і визначенням українським народом свого місця в суспільно-історичному процесі, закликом до гуманізму і "сродної" людській природі дії.







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 3512. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.005 сек.) русская версия | украинская версия