Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Виникнення слов’янської писемності




Свідчення матеріальної і духовної культури, іноземні джерела говорять про те, що писемність у східних слов’ян існувала задовго до прийняття християнства. У сказанні Чорноризця Храбра „Про письмена“, є вказівки на те, що слов’яни користувалися фігурним письмом, Костянтин Філософ згадує рукописне фонетичне письмо. Літописи згадують про укладання договорів з Візантією в X ст. двома мовами, в тому числі й руською.

Знайдені археологом Д. Авдусіним слов’янські письмена на галицькому посуді належать до першої половини X ст. і нагадують кирилицю. У другій половині X ст. існування писемності у слов’ян стверджують арабські автори Убн Якуб Надін, Ахмед Убн Фадлен, Аль Масуді. До XI ст. і пізніших століть належать берестяні грамоти, знайдені археологічними експедиціями А. Арциховського і В. Яніна у межах Пскова і Новгорода, на яких написи є зразками кириличного письма. Кілька берестяних грамот знайдено у Звенигороді, поблизу Львова, у Могилеві. Інші місця знахідок берестяної писемності мржливі ще у майбутньому.

На Русі було два ранньослов’янських алфавіти: кирилиця і глаголиця. Дослідники цього питання до цих пір дискутують щодо історії їх виникнення і часу використання.

У XI ст. Великоморавське князівство прийняло християнство. Населення Моравії стало вимагати богослужіння своєю мовою, а не латиною, яку не розуміло. Моравський князь Ростислав у 862 р. звернувся до Візантійського імператора Михайла і патріарха Фотія з проханням прислати таких людей, які могли б перекласти церковні книги на слов’янську мову. Ними стали брати Костянтин філософ і Мефодій із Солуні (тепер м. Фесалоніки), які добре знали болгарську, близьку до інших слов’янських мов. У 863 р. вони впорядкували слов’янський алфавіт. Але який із них – кирилицю чи глаголицю є багато гіпотез:

1) найбільш давньою є глаголиця, створена Кирилом і вдосконалена Климентом Охридським – його учнем.

2) Кирило створив глаголицю, а кирилиця є видозміненим грецьким письмом, існувала у дохристиянський період і витиснула глаголицю, як простішу.

3) глаголиця була у слов’ян в дохристиянський період V-VI ст. і на її основі створена кирилиця.

4) глаголиця виникла на основі кирилиці, але як тайнопис під час переслідування німецько-католицьким духовенством книг, писаних кирилицею.

5) кирилиця і глаголиця існували у слов’ян, в тому числі у східних ще до прийняття ними християнства як місцеві різновиди письма (Д. Лихачов).

6) нібито слов’яни мали своє письмо, яке складалося з ,,черт” і ,,риз”, у VII – VIII ст. вони пристосовують до грецької. абетки і фонетики своєї мови. Таким чином виникає протокириличне письмо, а під впливом хазарського – протоглаголичне. Вони виступали на різних слов’янських. територіях, поки основою не стала кирилиця.

Однією з суперечливих або сумнівних, хоча й надзвичайно цікавих сторінок у дослідженні писемності описів стала „Велесова книга“, відома з 1919 р. Цікавляться нею славісти всього світу, але що це – оригінал, чи підробка?

Від книги збереглося 75% тексту, скопійованого з дерев’яних дощечок істориком і журналістом Миролюбовим у 1924 р. та фотографії однієї дощечки.

Вчені змогли дослідити лише 26 дощечок з текстом на двох сторонах. Дехто вважає, що це є докириличне письмо. Подібне ніби існувало у VIII ст. (докиївський) в часи Діра і Аскольда та Рюрика.

Але „Велесова книга“ могла бути одним з важливих доказів того, що слов’яни мали свій алфавіт, свою абетку ще задовго до Кирила і Мефодія., що вони вели літопис подій, використовуючи легенди і перекази, спираючись на авторитет язичницьких богів.

Глаголиця.Назва походить від давньослов’янського ,,глаголити” – говорити. Існуючі пам’ятки свідчать, що глаголиця нараховувала 40 літер, 39 з яких служили для відтворення звуків. Додатковий палатальний знак використовувався для пом’якшення.

 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 
 
 
 
 
 
   
   
   

 

 

У глаголичному письмі відсутні йотовані знаки (є, я), подвійних приголосних , -ксі ,- псі.

Глаголичне письмо відоме у двох модифікаціях:

– круглясте – (болгарська глаголиця) – київські глаголичні листки;

– кутасте – хорватська – ,,Рейнське євангеліє”.

Практична глаголиця зникає у XII ст. у більшості слов’ян: західні слов’яни переходять на латиницю, східні – на кирилицю.

Кирилиця.Більшість пам’яток писемності східних слов’ян написані кирилицею, абетка якої нараховує 43 знаки, кожен з яких має свою назву.

Особливістю старослов’янської писемності було застосування скорочених слів за допомогою титлів. Титло – це умовний знак у вигляді прямої або зігнутої риски. Під титлом іноді ставилась крапка, що означало букву С. Титли вказували на те, що у словах пропущені букви: ангел, апостол, бог, Господь тощо.

Крім титлів у старовинних рукописах вживалося надбудовні знаки – наприклад: паєрок. Він вказував на пропущені у словах букви (єрчик) або (ять). Паєрок ставився не лише в кінці слова, але й у середині, після складу, що закінчувався на приголосну букву.

У наш час не вживаються всі 4 юси, ксі, псі, фіта іжиця, зело, от, єр, ять.

Археологічні та писемні свідчення говорять про те, що у слов’ян, крім глаголиці і кирилиці були ще й інші варіанти писемності, які існували в дохристиянський період, але відомостей збереглося мало.

 







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 3288. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.007 сек.) русская версия | украинская версия