Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Предмет і завдання ономастики. Основні напрямки ономастики




Ономастика (від грецького ONOMA – ім’я, назва) – спеціальна історична дисципліна, що вивчає власні імена, їх функціонування в мові і суспільстві, закономірності їх утворення, розвитку і постійних перетворень. Вона виникла в результаті взаємодії досліджень з історичного джерелознавства і лінгвістики.

Кожен онім – власна назва – містить інформацію про особливості іменованого об’єкту, історичну епоху, в якій виникла назва, етнос, котрий створив назву, мову, на якій створена назва і багато іншого.

Власні імена виникли дуже давно в процесі розвитку мови. Тривалий час у науці йшла суперечка з приводу того, є ономастика самостійною дисципліною з власними засобами досліджень чи допоміжною стосовно географії, історії, лінгвістики, археології, етнографії тощо.

З часом у наукових дослідженнях виокремились два підходи у вивченні онімів. Перший об'єднував вчених, які використовували оніми як історичне джерело. Другий – вчених-філологів, котрі використовували оніми в дослідженнях з історії мови. Тому в історичній науці ономастика вважається спеціальною історичною дисципліною, яка вивчає оніми як історичне джерело. В свою чергу в філології ономастика – частина лінгвістики, дослідницький об’єкт істориків мови.

Предметом досліджень ономастики як історичної дисципліни є географічні назви та власні імена в найширшому значенні. До географічних назв входять найменування місцевостей, а також гір і рік, країн та їх адміністративних одиниць, островів і частин світу, а крім того назви територіальні (полів, лугів, лісів, частин поселень та інших об’єктів подібного типу), в містах – назви вулиць і площ. До власних назв можна зарахувати особові імена, прізвища, прізвиська, різного роду лицарські псевдоніми, а також гербові назви, а також – назви племен і народів. Крім того, ономасти досліджують власні назви тварин (собак, коней, корів, овець), окремих будівель, наприклад палаців, фортець, будинків, готелів, млинів, човнів і кораблів.

Ономастика має два основні вектори досліджень – лінгвістичний і історичний, однак результати ономастичних досліджень використовуються також в етнографії, археології, картографії, логіці і багатьох інших науках.

Основу ономастикону (кола власних імен) становлять географічне середовище, біологічна природа людини, її антропологічний і расовий тип, тваринний і рослинний світ, космічні об’єкти тощо.

В цілому ономастичний простір охоплює наступні власні імена: антропоніми – особові імена людей; етноніми –групові, родові, етнічні імена людей; топоніми – назви географічних об’єктів; космоніми – назви космічних об’єктів: галактик, зірок, планет, супутників, атсероїдів, комет і т. ін.; зооніми – власні імена тварин; фітоніми – назви рослин; хрононіми – назви періодів часу; ергоніми – назви політичних і громадських об’єднань людей; хрематоніми – назви різних предметів: знарядь праці, зброї, інструментів, приладів, побутових предметів, коштовностей і т. ін.; порейоніми – назви засобів пересування: автомобілів, потягів, літаків, кораблів, космічних апаратів і т. ін.; документоніми – назви документів, правових актів і т. ін.; алероніми – назви нагород; геортоніми – назви свят, ювілеїв, урочистостей; фіктоніми – вигадані імена, які використовуються в художніх творах; міфоніми – назви фантастичних об’єктів; теоніми – імена божеств.

Народження онімів відбувається в результаті взаємодії різноманітних природних, мовних, соціальних, психологічних чинників. Без визначення ролі кожного з них в даному конкретному випадку неможливо встановити достеменне значення тієї або іншої власної назви. Тому ономастика є за своєю суттю синтетичною дисципліною, яка узагальнює методику дослідження і джерельну базу широкого кола природничих і гуманітарних наук – географії, астрономії, геології, історії, лінгвістики, а також джерелознавства, археології тощо.

Значення історичної ономастики. Оніми, як історичне джерело, входять в коло досліджень історичної науки, джерелознавства, а також багатьох спеціальних історичних дисциплін. Для їх справжнього розуміння необхідно добре вивчити спосіб життя, світосприйняття, господарську діяльність, періпетії історичних подій, економічні і соціальні відносини в тих людських спільнотах, в яких у свій час народилися ці власні назви.

Всебічний розвиток ономастичних досліджень є необхідною передумовою для подальшого поглибленого вивчення історії, філології, етнографії та інших гуманітарних наук. Найбільший ефект дає вивчення ономастичних джерел в дослідженнях на стику наук.

Власне ім’я є своєрідним історичним джерелом. Своєрідним способом у ньому закодована інформація про минуле людського суспільства.

Особливе значення ономастики для істориків полягає в тому, що вона поряд з археологією, етнографією, лінгвістикою, фольклористикою дає змогу дослідникам зазирнути в такі глибини часу, про які немає інформації в писемних джерелах. В результаті можуть бути висвітлені невідомі науці події політичної, економічної, соціальної історії, досліджена матеріальна і духовна культура минулих часів. При наявності писемних джерел інформація, закладена в онімах, завжди суттєво доповнює інформацію, котру містять в собі письмові джерела. Подальший успішний розвиток історичної науки в першу чергу залежить від підвищення інформативної віддачі історичних джерел. Цьому прямо сприяють дослідження в галузі ономастики, розвиток її як спеціальної історичної дисципліни, що має свій власний об’єкт дослідження.

Ономастичні дані бувають двоякого роду: збережені в сучасній живій мові й уже зниклі з неї, але відбиті в текстах минулих часів. Відмінність це певною мірою формальне, оскільки на ділі, за досить рідкісними винятками (зв'язаними звичайно з аналізом мікротопонімії), дослідник має справу з ономастичними даними, уже вбраними в письмову форму, так що справа лише в часі створення тексту. Найбільшу цінність представляють, природно, відомості, синхронні досліджуваному часу, але досить часто через нестачу джерел доводиться задовольняти більш пізніми, іноді й більш ранніми матеріалами. У першу чергу це стосується топонімії.

Левова частина середньовічних ономастичних даних утримується в нарративних (оповідальних) і особливо в документальних джерелах; по зрозумілих причинах законодавчі в цьому змісті набагато бідніше. Звичайний документ тієї епохи нерідко взагалі на загал полягає на добру половину з антропо- і топонімів: крім імен учасників угоди і її об'єктів (головним чином земельних і, отже, що бідують у локалізації) у ньому, як правило, є також більш-менш довгий список свідків. Картина стане повною, якщо врахувати, що події, у тому числі й сам акт створення грамоти, найчастіше датувалися за іменами правителів, а земельні володіння суцільно й поруч характеризуються за іменами їх нинішніх і минулих власників, а також обробних їхніх селян-власників. Дуже насичені антропонімічними відомостями земельні й податкові описи, прибутково-видаткові книги, боргові й заставні зобов'язання. Документ без власних імен – рідкість, виключення із правил; інша справа, що документи різних типів містять неоднакову кількість онімів.

Інформативні можливості нарративних джерел щодо цього менш значні. Деякі види нарративних текстів, наприклад трактати й проповіді, часом майже зовсім обходяться без згадування конкретних людей і місць їх проживання. Хроніки, літописи, послання, тим більше саги або мартирологи, звичайно, набагато багатші, але все-таки поступаються документальним. Цінність їх, однак, дуже велика: не говорячи вже про те, що в багатьох випадках це практично єдині носії ономастичних відомостей (саги для Скандинавії до XIII ст., літописи для Русі до XIV ст.), саме ці відомості трохи інші, чим в грамотах і описах. По останнім можна скласти родовід, але з меншою впевненістю в його повноті, чим по хроніках, мемуарах і подібним їм творам. Зрозуміло, число родоводів, що відтворюються по нарративних пам'ятниках, мізерні в порівнянні з тими, що засновані на документах, і, як правило, не містить у собі родоводів простолюду, але зате здебільшого вони надійніше й повніше і тому можуть служити свого роду еталонами, оберігаючи нас від помилок в оцінці чисельності родин, правових і моральних відносин між родичами і т.д.

 







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 3035. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.005 сек.) русская версия | украинская версия