Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Містобудування і архітектура




Містобудування. Головними осередками розвитку архі­тектури за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави були міста. Найбільше споруджували наші предки будівель буден­них. Йдеться передусім про міські оборонні споруди. Для давньої Русі характерними бу­ли дерев’яні та земляні оборонні укріплен­ня. Головною частиною міських фортець за тих часів були зруби - городні. Зразком давньоруських оборонних укріплень, що збе­реглися до наших днів, можуть служити ва­ли Білгорода (нині с. Білогородка Київської області) - могутньої фортеці, закладеної Володимиром Великим.

Великі міста складалися переважно з трьох частин. Перша - це дитинець, най­старіша частина міста, фортеця, укріплена стінами, валами й ровами. На дитинці спо­руджували князівські та боярські двори, найважливіші церкви та собори. Розміри дитинця були різними: від 10 гектарів у найбільших містах (Києві, Переяславі) до 0,5-1 гектара у менших центрах. Другу час­тину міста становив окольний «город» (ін­ша назва - поділ). Найчастіше його буду­вали з напільної сторони дитинця і теж ото­чували укріпленнями. Ця частина тогочас­ного міста сягала у великих містах 50-100 гектарів. Саме тут мешкали ремісники та купці, тут був торговий майдан, численні церкви й монастирі. Поза міськими укріп­леннями були передмістя - сторони, або кінці. Їх заселяли ремісники певної спеціальності: кожум’яки селилися біля води, гончарі - біля виходу глин тощо. Забудова давньоруських міст була менш щільною, ніж забудова міст Західної Європи та Візан­тії. Зате залишалася земля для присадибних садків. Будівлі розташовували рядами, між якими лишали проїзд - вулицю. Напрям ву­лиць давньоруського міста нерідко залежав від рельєфу місцевості. Сходилися вони до торгової площі, біля міських брам чи дитинця. Вулиці вимощували дерев'яними настилами. Втім, траплялося мощення великими кам'яними брилами, обтесаними з лицьового боку, або битою цеглою.

Кам’яне храмове будівництво. Камінь у будівництві наші предки по­чали застосовувати в 10 ст. Найдавнішу ка­м’яну споруду - князівський палац - було відкрито археологами на Старокиївській горі. У літописі ця споруда згадується під 945 р. Протягом 989-996 рр. у Києві з каме­ню будували храм Богородиці, відомий під назвою Десятинної церкви - перший хри­стиянський кам’яний храм Київської Русі. Кам’яне будівництво особливо пожвавило­ся за князювання Ярослава Мудрого. У Ки­єві тоді було збудовано найбільший собор держави - Софію Київську, Золоті Ворота, храми Георгіївського та Ірининського мона­стирів. Будівництво розгорталося не тільки в стольному місті. У Чернігові князь Мстислав Володимирович 1036 р. заклав Спасо-Преображенський собор. Видатною пам’ят­кою давньоруської архітектури був Успен­ський собор Печерського монастиря, збу­дований протягом 1073-1078 рр. Він став своєрідним взірцем храмових споруд. Так. у 1108-1113 рр. великий київський князь Святополк-Михайло Ізяславич збудував Святомихайлівський Золотоверхий со­бор, який значною мірою, хоч у дещо змен­шеному вигляді, повторював Успенський собор. Прикметно, що більшість відомих нині мурованих архітектурних пам'яток було споруджено за часів роздробленості. Тільки в Києві тоді збудували 19 кам'яних споруд; зокрема церква Спаса на Берестові(1125), Богородиці Пирогощої на Подолі (1136), Кирилівська церква тощо. Багато храмів з’явилося в Чернігові. Досконалістю й майстерністю виконання вражають Борисоглібський собор, Успенський собор Єлецького монастиря, Іллінська й П’ятницька церкви. Перші кам’яні храми вражали своїми розмірами, проте від кінця 12 ст. руські будівничі почали відмовлятися від грандіозних споруд, віддаючи перевагу храмам, меншим за розмірами, але яскравішим за оздобленням. Найпоширенішим відтоді в руській архітектурі став одно купольний храм пірамідальної конструкції.

Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства. Якщо на землях Волині будівничі дотри­мувалися традицій, що склалися на придні­провських теренах, то в Галицькій землі за­стосовували здобутки романської архітек­тури, поширеної в Угорщині. Чехії. Польщі. Галицькі будівничі споруджували храми й палаци з місцевого каменю-ванняка, брили якого старанно обтесували. Вапняні блоки клали на тонкі шари вапняного, без доміш­ки цементівки, розчину.

Особливостями галицької архітектури є надзвичайна різноманітність типів споруд, для оздоблення яких часто використовували білий камінь та спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зо­браженням грифонів, орлів, воїнів, з рос­линним і геометричним орнаментами тощо.

Розквіту архітектура Галицької землі досягла у 12 ст. за князювання Ростиславичів. У стольних містах тоді з’явилися муровані князівські палаци, кам'яні храми, оборонні споруди. Найвідомішою пам’ят­кою галицької архітектури є грандіозний Успенський собор у Галичі, збудований у середині 12 ст. Фундамент його було від­крито в 30-х рр. 20 ст. То був білокам’яний, оточений галереями храм, прикрашений фігурним та орнаментальним різьбленням. Величний собор, який був трохи менший за Київську Софію, символізував могутність Галицького князівства та її володаря Яро­слава Осмомисла. У соборі під час розкопок фундаменту було виявлено саркофаг самого князя. Єдиною спорудою давнього Галича, що збереглася до наших часів, є церква св. Пантелеймона, побудована в другій по­ловині 12 ст. (нині с. Шевченкове Галиць­кого р-ну Івано-Франківської області).

У 13 ст. значним архітектурним центром був Холм, де подовжувати розвиватися традиції галицької архітектури. На жаль, жодна з пам'яток холмської архітектури не збереглася, але Галицько-Волинський літо­пис розповідав про собор Іоанна Златоуста, який князь Данило спорудив і відновив після пожежі Холма 1256 р.

Серед збережених храмових споруд Во­лині найстарішим є Успенський собор у Володимирі, збудований за князя Мстисла­ва Ізяславича в 1160 р. У 13 ст. на Західній Волині з’явився новий тип оборонних спо­руд - великі оборонні вежі-донжони, побудовані з каменюабо цегли.

5. Образотворче мистецтво. Книжкова мініатюра

Образотворче мистецтво. З-поміж пам’яток тогочасного образо­творчого мистецтва найбільше вражають монументальні зображення - мозаїки та фрески, якими оздоблювалися храми. Ше­деврами світового рівня є мозаїки Софійсь­кого та Михайлівського соборів у Києві.

Як і мозаїки, фрески в руських храмах творилися за візантійськими традиціями. Крім мозаїк і фресок, храми оздоблювали іконами.

• Перші ікони привозили на Русь із Візантії. Траплялося таке й пізніше. Так, шанованою на Русі була ікона Вишгородської Богоматері. її привезли в середині 11 ст. з Константинополя. Вона прикраша­ла храм святих Бориса і Гліба у Вишгороді, звідки князь Андрій Боголюбський 1155 р. вивіз її до Владимира-на-Клязьмі.

У 2000 році на Волині віднайшовся ще один шедевр константинопольського ма­лярства 11-12 ст. - Холмська ікона Богоро­диці.

Незабаром після впровадження христи­янства на наших теренах виникали місцеві осередки іконопису. Створювали ікони в іконописних майстернях у монастирях. Дія­ли вони в Києві, Чернігові, Галичі тощо. Од­нак переважну більшість ікон княжої доби втрачено. Мало відомо й про тогочасних іконописців. Джерела зберегли відомості про одного з найперших руських іконопис­ців - київського майстраАліпія. Від нього бере свій початок славетна малярська школа Києво-Печерського монастиря. Унікальною пам’яткою цього малярського осередку єікона Богородиці зі святими Антонієм та Феодосієм Печерськими, яку за найсучас­нішими дослідженнями датують початком12 ст.

Найвидатнішою і найхарактернішою пам’яткою малярської культури княжої України в іконописі є віднайдена в середині 80-х рр. 20 ст. й повернута із забуття завдяки реставраціїікона Богородиці(остання третина 13 ст.)з Успенської церкви в с. Дорогобужіна Волині.

Відомою іконою українського маляр­ства першої половини 14 ст. є Богородиця з Покровської церкви в Луцьку.

Традиційність тогочасного образотворчого мистецтва пов’язана з його церковним характером. Адже головним завданням, поставленим тоді перед мистецтвом, було наочне розкриття мистецькими засобами провідних ідей християнської віри.

Книжкова мініатюра. Шедевром світового мистецтва є мініа­тюри«Остромирового Євангелія»(1056— 1057рр.).

• Книгу прикрашено численними ініціа­лами, заставками й трьома сторінковими мініатюрами з зображенням євангелістів Іоана, Марка й Луки.

• Про багатство й вишуканість мініатюр «Остромирового Євангелія» свідчить сам лише перелік барв: синя, червона, темно- й світло-зелена, вишнева, червоно-коричне­ва, вохриста, світло-бузкова, золота.

Цікавим прикладом мистецтва книж­кової мініатюри є«Ізборник Святослава» 1073 р.

• На другому аркуші цієї книги, вміщено мініатюру, на якій зображено князя Свя­тослава Ярославича із сім’єю. Це перший давньоруський груповий портрет реальних людей. З мініатюри довідуємося багато подробиць тогочасного життя, зокрема, те, який одяг тоді носили представники за­можних верств.

Підсумовуючи сказане про культуру княжої доби, є всі підстави стверджувати, що вона становила видатне явище європейської середньовічної історії. Цілком справед­ливою здасться сентенція знаменитого київського митрополита Іларіона, згідно з якою Русь була країною, знаною в усіх чотирьох кінцях землі. Посідаючи географічно проміжне місце між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем, вона була зоною важливих історико-культурних контактів, формувалася не лише на самодостатній внутрішній ос­нові, а й за участі впливів сусідів. Йдеться насамперед про Хозарію, скандинавські країни, а також Візантію.

Віддаючи належне ролі іноземних впливів у ранній історії Русі, слід відзначити, що вони потрапляли в добре підготовлений політичний ґрунт східних слов'ян. Найрозви­ненішим слов'янським регіоном із давніх часів було Середнє Подніпров'я, тому природо що воно стало зосередженням ранньої руської державності, а потім і політичним стрижнем Київської Русі. Саме тут бився, часом нерівно, але безперервно, політичний пульс величезної середньовічної держави. Тут концентрувався й перерозподілявся її до­датковий продукт, який забезпечував функціонування всіх сфер життя. Значна його ча­стина йшла на будівництво міст, зведення оборонних систем на півдні Русі, розвиток культури тощо. За економічним рівнем, і це засвідчують археологічні матеріали, Русь не поступалася своїм європейським сусідам.

Перебуваючи в складі візантійської православної співдружності, Русь намагалась у всьому бути схожою на Візантію. Недарма найвеличніші храми Києва, Новгорода і По­лоцька отримали, за прикладом Софії константинопольської, назви Софій, а столиця Русі часів Ярослава Мудрого будувалася за константинопольським зразком.

Від часу введення християнства й до завоювання Русі монголами Київ посідав місце духовного і навіть сакрального центру. Для давніх русичів, хоч би де вони проживали, Київ означав те саме, що для греків Константинополь, а для європейських народів — Рим.







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 2036. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.008 сек.) русская версия | украинская версия