Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Осмотичний та онкотичний тиск крові




Осмотичним тиском називається тиск, який зумовлений електролітами і деякими неелектролітами з низькою молеку­лярною масою (наприклад, глюкоза). Чим вища концентрація таких речовин у розчині, тим вищий осмотичний тиск. Осмо­тичний тиск плазми в основному залежить від концентрації мінеральних солей і становить близько 7,4 атм (5700 мм рт. ст або 762 кПа), до 60% всього осмотичного тиску становлять со­лі натрію.

Тиск, зумовлений білками, які здатні утримувати воду, має назву онкотичного і становить 0,03—0,04 атм (25— ЗО мм рт. ст. або 3,325—3,99 кПа).

Осмотичний й онкотичний тиск мають важливе значення в розподілі води і розчинених у ній речовин між кров'ю і ткани­нами. Вони регулюють обмін води між плазмою крові і форме­ними елементами. У разі змін осмотичного або онкотичного тиску в плазмі можуть змінюватися функції клітин крові і тривалість їхнього життя. Так, унаслідок зниження осмотич­ного тиску плазми вода буде надходити в клітини крові, що призведе до розриву їхньої оболонки — осмотичного гемолізу. Навпаки, підвищення осмотичного тиску плазми зумовлює вихід води з клітин, втрату ними пружності, зморщування їх. Це також негативно позначається на життєдіяльності клітин і може призвести до руйнування їхніми макрофагами тканин. Осмотичний та онкотичний тиск плазми є однією з гомеоста­тичних констант організму, хоч і може дещо змінюватися. Іон­ний склад крові залежить як від процесу обміну іонів між кро­в'ю та тканинами, так і від функціонування органів виділення (нирки, потові залози). Стабільність онкотичного тиску визна­чається активністю процесів біосинтезу білків у печінці, їхнім використанням або виділенням. Так, наприклад, при уражен­ні нирок, коли виведення з організму білків порушується, ви­никають набряки.

У клінічній практиці часто виникають ситуації, коли вкрай необхідно переливання кровозамінників. Для цього викорис­товують ізотонічні й ізоонкотичні розчини, тобто розчини, ос­мотичний і онкотичний тиск яких однаковий з тиском крові. Розчин, осмотичний тиск якого перевищує осмотичний тиск плазми крові, має назву гіпертонічного, а з меншим осмотич­ним тиском — гіпотонічного.

ШОЕ — швидкість осідання еритроцитів. Якщо до крові, яка міститься в скляній трубочці, додати натрію цитрат (речо­вина, яка запобігає згортанню крові), то через деякий час від­бувається згортання еритроцитів. У нормі в чоловіків ШОЕ становить 1 —10 мм/год, у жінок — 2—15 мм/год. Величина ШОЕ залежить від властивостей плазми крові, вмісту в ній ве­ликомолекулярних білків. Вважають, що великомолекулярні білки зменшують електричний заряд еритроцитів, унаслідок чого знижується їхнє взаємовідштовхування. У клініці дослі­джують ШОЕ з метою діагностики патологічних змін. Так, при запальних процесах ШОЕ збільшується. При вагітності ШОЕ може сягати 40—50 мм/год, що пояснюється збільшен­ням вмісту великомолекулярного білка фібриногену в крові в 2 рази. Визначають ШОЕ за методом Панченкова.

Плазма крові

Плазма крові містить 90—92% води і 8—10% сухого зали-шку, до складу якого входять різні речовини, розчинені в ній (білки, глюкоза, вітаміни, ферменти, гормони, продукти обмі­ну, мінеральні речовини тощо).

Білки плазми крові становлять близько 7% об'єму плазми. Переважна більшість їх надходить у кровоносне русло з печін­ки — основного органа біосинтезу білків плазми крові. Білки плазми поділяють на: альбуміни (близько 4,5%), глобуліни (2—3,5%), які під час електрофорезу поділяють на фракції, позначені як -, -, β-, глобуліни, фібриноген (0,2—0,4%). Велике практичне значення має співвідношення кількості альбумінів та глобулінів (норма альбуміно-глобулінового кое­фіцієнта від 1,5 до 2,3). Білки плазми крові виконують транс­портну, трофічну, захисну функції, створюють онкотичний тиск, беруть участь у процесі згортання крові, у підтриманні постійної реакції крові.

Небілкові сполуки, до складу яких входить азот (амінокис­лоти, сечовина, сечова кислота, аміак, креатинін), також вхо­дять до складу плазми крові. Загальна кількість небілкового азоту в плазмі крові (так званого залишкового азоту) стано­вить 11—15 ммоль/л (30—40 мг%), половина якого припадає на частку сечовини. При порушенні видільної функції нирок кількість залишкового азоту різко збільшується.

У плазмі крові містяться і безазотисті органічні речовини: глюкоза 3,33—5,55 ммоль/л; (80—120 мг%), нейтральні жи­ри, ліпіди.

Неорганічні речовини плазми крові становлять 0,9—1%, переважно містяться Na+, К+, Са2+, , , . Вміст деяких мінеральних речовин дуже незначний, їх називають мікроелементами (наприклад, мідь, залізо тощо). Рівень орга­нічних і неорганічних речовин плазми крові відносно постій­ний, що забезпечується за рахунок діяльності різних регулю­вальних систем організму.







Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 3582. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.017 сек.) русская версия | украинская версия