Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Етапи та основні напрямки розвитку вітчизняної соціології праці




У розвитку вітчизняної соціології праці можна виділити чотири основних етапи: дореволюційний, післяреволюційний, післявоєнний і сучасний. Для кожного з них характерні відмітні соціально-економічні й політичні умови. Кожному етапу властивий свій набір і тип об'єктів дослідження, понятійний апарат, методи й прийоми дослідження, наукові школи й напрямки, коло персоналій і методологічні орієнтації.

Дореволюційний період починається приблизно із середини XIX в. і закінчується 1917р. Вперше питання про роль праці в житті суспільства, її характеру й змісту, соціальних наслідках і формах поставили представники державної школи: К.Д.Кавелін, С.М.Соловйов, Б.Н.Чичерін, В.І.Сергійович, П.Н.Мілюков. Вони досліджували економічну й господарську організацію суспільства і його соціальну організацію, головним елементом якої виступала станова система.

В 80-і рр. XIX в., коли на інтелектуальному обрії Росії домінувала ця школа, у центрі суспільної уваги перебувало питання про російську громаду. Даний період можна вважати зародженням аграрної соціології - однієї з галузей соціології праці.

Індустріальна соціологія зародилася пізніше аграрної, наприкінці ХIХ ст., коли падіння кріпосного права в 1861 р. дало потужний поштовх економічним процесам і промисловій революції. З'являються фундаментальні праці про соціальний стан робітничого класу в Росії, здійснюються спроби провести масові обстеження підприємств. Завершенням першого етапу треба вважати створення релігійно-космічної концепції праці С.Н.Булгакова - великого явища не тільки в російської, але й у світовій соціології.

Післяреволюційний етап - самий нетривалий - обмежений 20-ми рр. XX ст. і характеризується розквітом радянської психотехніки й соціальної інженерії. Це час домінування прикладних досліджень в області менеджменту й наукової організації праці (НОТ), які проводилися в ряді великих інститутів Петербурга, Москви, Харкова, Казані, Таганрога. Ведучим був Центральний інститут праці (ЦІП), що завоював незабаром міжнародне визнання.

Післявоєнний етап почався наприкінці 50-х-початку 60-х рр. фактично з нуля. Наступність поколінь була порушена. У теоретичній сфері домінували принципи утопічного соціалізму, на відміну від методики, емпіричних досліджень і приватних теоретичних відкриттів, де був досягнутий порівнянний міжнародний рівень.

Підводячи підсумки цього періоду, слід відзначити, що в соціології праці домінувало кілька регіональних наукових шкіл, що відрізнялися один від одного тематичною орієнтацією, переважними методами дослідження. Найбільш сильною була ленінградська школа, що очолювалася в ті роки В.О. Ядовым, О.І. Шкаратаном, Л.С.Бляхманом. Основна тематика даної школи: ціннісні орієнтації, мотивація й відношення до праці, соціальна структура робітничого класу й інженерів, організація й умови праці.

Московська школа являла собою менш однорідне явище, у ній переважали різні стилі й тематичні орієнтації, ідейні позиції. Поряд з Г.В.Осиповым, В.Г. Подмарковым, М.М.Руткевичем, Ф.Р.Філіпповим і іншими, які більше орієнтувалися на соціальну структуру й науково-технічний прогрес, у ній виділялися Н.Ф.Наумова, А.К.Назимова, Л.А.Гордон, О.Г. Здравомислов і О.І.Шкаратан, що займалися мотивацією й формами виробництва. Теоретичними питаннями організації комуністичної праці займалася І.І.Чанглі, проблеми соціології організації й управління вивчалися, і досить плідно, О.І. Пригожиним, М.І.Лапіним, Д.М.Гвішиані, соціології професій - В.М.Шубкіним

В 90-і рр. соціологія праці вступила в новий період свого розвитку, який можна назвати четвертим, сучасним періодом у розвитку соціології праці.

Цей період характеризується наявністю кризових явищ у всіх галузях соціальних наук. Таке положення було визначено як виниклою соціально-економічною ситуацією в країні, так і глибинними історичними передумовами, пов'язаними з розвитком соціологічних знання в СРСР. Первісними проявами кризового стану соціології праці стали:

- поступове скорочення числа соціологічних служб на підприємствах, у галузевих науково-дослідних інститутах аж до їх практично повної ліквідації;

- різке скорочення обсягів виробничої й трудової проблематики в наукових планах академічних і університетських структурних підрозділів.

У результаті сформованої ситуації фактично зникла колись потужна соціологія трудового колективу, в сферу інтересів якої входили проблеми плинності кадрів, трудової адаптації й професійного відбору кадрів, мотивації й стимулювання праці, трудової дисципліни й формування соціально-психологічного клімату в трудовому колективі тощо. Даний напрямок беззастережно лідирував в соціології протягом 30 років, пора розквіту доводиться на роки «застою», коли соціальною базою „розвиненого соціалізму” визнавалися колективістські відносини й товариська взаємодопомога. Навіть у другій половині 80-х рр. здавалося, що соціологія колективу буде жити вічно.

Безсумнівно, криза соціології праці й трудового колективу була обумовлена кризовим положенням самого об'єкта досліджень - колективів підприємств, багато з яких переживали в період переходу до ринку далеко не кращі часи. Однак не варто забувати й про іншу причину - помилковості й безвихідності багатьох теоретичних посилок і дослідницьких підходів, які спрацьовували тільки в умовах твердої адміністративної економічної системи, але ніяким чином не могли охарактеризувати об'єктивні економічні процеси, властиві ринковій системі господарювання.

Із середини 80-х рр. почали відбуватися певні соціально-економічні процеси, осмисленням яких намагалася зайнятися соціологія праці, сама піддаючись радикальним змінам, основними проявами яких можна вважати:

- повернення соціологів до дійсного предмету досліджень - праці як найважливішого соціального процесу, позитивних і негативних характеристик трудової діяльності;

- перехід від вивчення трудової діяльності на мікрорівні до вивчення процесів макрорівня, зміна дослідницької тематики.

На відміну від західної соціології, що була підготовлена до дослідження соціально трудових явищ постіндустріального суспільства всім ходом попереднього розвитку, радянська соціологія праці виявилася змушена перебудовуватися семимильними кроками, одночасно звільняючись від ідеологічних догм, засвоюючи західні дослідницькі підходи й адаптуючи їх до вивчення соціально-трудової дійсності, що бурхливо змінюється.

Корінна перебудова соціології праці обумовлена, насамперед, зміною змісту основних наукових категорій «праця», «трудова діяльність», викликаними як об'єктивними економічними умовами, так і відходом від ідеологічних догм. Так, поняттям «праця» позначається будь-яка доцільна діяльність людини незалежно від місця її застосування. Зокрема, до неї відносяться різні види підприємництва. У сучасному суспільстві одержали визнання в якості трудової багато з існуючих раніше видів соціально необхідної діяльності (праця домогосподарки, робота матері по вихованню дітей, дитячий праця). Таким чином, процеси, що відбуваються значно поширюють і збагачують предмет досліджень соціології праці.

Серед нових глобальних соціально-економічних явищ, які опинилися в центрі уваги соціологів, такі: зайнятість населення й безробіття, підприємництво, зміна форм власності й приватизація, трудові конфлікти й страйки, економічна злочинність, споживча поведінка в умовах ринку й інші.

В 1990-і рр. тривали соціологічні дослідження проблем оплати праці, управління, організації й умов праці, соціально-психологічних аспектів трудової діяльності на рівні підприємств (трудових організацій), однак їх зміст значною мірою став визначатися соціально-трудовими чинниками зовнішнього середовища ( тобто чинниками макрорівня).

В 1990-і рр. продовжувалися соціологічні дослідження проблем оплати праці, управління, організації й умов праці, соціально-психологічних аспектів трудової діяльності на рівні підприємств (трудових організацій), однак їх зміст значною мірою визначався соціально-трудовими факторами зовнішнього середовища, що складаються на макрорівні. Крім того, самі трудові організації перетерпіли помітні зміни. Якщо раніше основним об'єктом вивчення соціології праці були колективи великих промислових підприємств, то нині спостерігається становлення корпорацій нового типу, що розрізняються за галузевій приналежністю, видами діяльності, кількості працюючих, формам власності тощо.

Змінилася й сфера діяльності практикуючого соціолога: замість підприємств як основних клієнтів, що веде місце в їхній діяльності займають банки, комерційні структури, страхові компанії, муніципалітети й навіть релігійні організації; спостерігається поширення спектру послуг, що надаються. Одночасно відбувається поширення контактів вітчизняних консультантів із закордонними колегами, активне залучення західного досвіду й методів консультування.

Відбувається активізація діяльності зовнішніх управлінських консультантів. У цей час існують навіть кілька шкіл управлінського консультування, наприклад, О.І. Пригожина в Москві й О.К.Зайцева в Калузі. Працює постійно діючий семінар соціоінженерів, що поєднує ряд соціологів-консультантів у Москві (керівники В.С.Дудченко, Ю.М.Рєзнік, В.В.Щербіна), виходять періодичні журнали з управлінського консультування.

Формується ринок платних соціологічних послуг прикладного характеру, що включає спеціалізовані центри. У Москві до них відносяться «Триза» та «Імперія кадрів». Одночасно відбувається зниження якості послуг, що надаються (у порівнянні з кінцем 80-х рр.), обмеження діяльності соціологів виконанням переважно посередницьких функцій.

Публікуються наукові монографії, що узагальнюють історію, теорію, методологію й методику роботи заводської соціології, соціальної інженерії, управлінського консультування, ділових і інноваційних ігор, соціології організацій (В.С.Дудченко, О.І.Кравченко, Я.Лейманн, О.І.Пригожин, Ю.М.Рєзнік, І.Я.Хабакук, В.В.Щербина, В.К.Юксвярав, В.Н.Іванов, Г.Д.Никредін, В.І.Патрушев, Ю.О.Прохоров та інші.

Відзначається різке зниження, з одного боку, рівня управлінської культури замовника (адміністрації організацій), його нездатність або небажання формулювати вихідні проблеми, з іншого боку - професіоналізму самих консультантів (за рахунок залучення до цієї прибуткової сфери осіб, що не мають досвіду подібної роботи й соціологічної підготовки).

У цей же період на науковому обрії з'явилися три нових напрямки: економічна соціологія, маркетингові дослідження й соціальна робота. Перші два безпосередньо пов'язані із соціологією праці та її переорієнтацією на ринкові відносини, а третє пов'язане з нею побічно. Соціальна робота покликана латати ті соціальні діри, які викликані обвальним переходом радянського суспільства від соціалістичної планової економіки до стихійних ринкових відносин. Можна говорити про те, що сьогодні «соціальний працівник» стає настільки ж масовою професією, який раніше був «соціолог на підприємстві».

Сьогодні карта наукового знання в соціології праці являє собою строкату ковдру, скроєну зі шматочків різних розмірів і відтінків. Можливо, що вона й колись не являла собою монолітної єдності, але зараз плюралізм форм із теоретичного загрожує стати політичним. «Галузевики» незабаром, мабуть, перестануть називати себе «соціологами праці».

Наприкінці 80-х рр., але головним чином на початку 90-х рр., у соціології праці намічається тематичне зрушення досліджень. Серед нових проблем, які починають інтенсивно вивчатися соціологами, слід зазначити трудові конфлікти й страйки робітників, економічну злочинність і її соціальні наслідки, ринок і поведінку споживачів, різноманіття форм власності на виробництві, зайнятість і безробіття, робочий рух, підприємництво, приватизацію. Разом з тим продовжувалися досліджуватися проблеми, характерні для попередніх етапів розвитку соціології праці, у тому числі питання оплати праці й матеріального стимулювання, участі працівників в управлінні, організації й умов праці, стабілізації колективу й соціально-психологічного клімату тощо.

Соціологія праці переміщується з інститутських кабінетів і заводських лабораторій в аудиторії університетів. Наука повертається на круги своя. В усьому світі академічна соціологія ідентифікується не з Академією наук, як це було в СРСР, а з університетами й коледжами. Сьогодні вони, здається, возз'єднуються. Курси соціології праці, які читаються в більшості вузів країни, дають новий поштовх її розвитку, зажадають систематизації знань, більш глибокої поінформованості в області історії й методології. Правда, у другій половині 90-х рр. соціологію праці усе більше витісняє економічна соціологія. І сьогодні вже соціологія праці перетворюється в галузь економічної, а не навпаки.

У чому криються причини зсуву соціології праці із центра громадського життя на периферію? Насамперед, зіграли свою роль економічні перетворення. Перехід до ринкової економіки збігся із ще одним переходом - від індустріального до постіндустріального суспільства, заголовну роль у якому будуть грати вже не робітничий клас, а підприємці, службовці, інтелігенція. На вивчення «нових українців» постійно поступають замовлення й надходять гроші.

Сьогодні, в умовах економічної кризи, яка охопила весь світ, потужні індустріальні гіганти простоюють, робітники не працюють, відправляються в довгострокові неоплачувані відпустки, або йдуть із підприємств. По суті, розсмоктується безпосередній об'єкт емпіричних досліджень заводських соціологів. У своєму традиційному виді соціологія праці, безсумнівно, переживає глибоку кризу й не менш глибоку перебудову.

Проблематика соціології праці усе більше вливається в економічну соціологію, частково є присутньою у тематиці вивчення зрушень у системі цінностей, у дослідженнях нових соціальних шарів, фермерства, зокрема. Відродження соціології праці треба очікувати в умовах переходу до стабільного соціально-економічного розвитку. Але це буде вже інша соціологія - органічна складова світової соціології з її проблематикою «раціональної економічної людини», постіндустріалізму, постмодернізму або, навпаки, вона буде вивчати особливості трудової моралі й трудових відносин у пострадянському суспільстві.

 

 







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 899. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.046 сек.) русская версия | украинская версия