Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Зайнятість населення та безробіття як соціальні аспекти формування ринку праці




 

Історія розвитку соціології праці підтверджує, що праця як об'єкт вивчення соціології змінюється разом зі зміною суспільства. Кожен історичний період прикметний змінами в характері та змісті праці, сукупністю факторів, що впливають на його розвиток. Сучасний період у пострадянських суспільствах пов'язаний з переходом до ринкової економіки, становленням і розвитком ринку праці.

Ринок взагаліце система економічних відносин між продавцями і покупцями товарів і послуг, форма зв’язку між сторонами обміну, в процесі якого встановлюється ринкова ціна на об’єкт обміну та відбувається зміна його власника.

Ринок праці — категорія насамперед економічна. В найбільш загальному вигляді ринок праці – це:

1. система суспільних відносин, пов’язаних із наймом та пропозицією робочої сили, її купівлею і продажем.

2. економічний простір сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці;

3. механізм, який забезпечує узгодженість ціни і умов праці між роботодавцями і найманим працівниками.

Основними соціально-економічними характеристиками ринку праці є зайнятість та безробіття.

Поняття «зайнятість» і «безробіття»охоплюють усе економічно активне населення, тобто практично всіх учасників соціально-трудових відносин. З переходом до ринкової економіки істотно зростає інтерес до проблем зайнятості. Стає усе більш очевидним, що проблема зайнятості не може обмежуватися тільки виробничою діяльністю людей для створення матеріальних і духовних благ. Від її рішення залежить здійснення багатьох сторін життєдіяльності людини, пов'язаних з її самореалізацією як активної особистості. Мова має йти про «соціальне наповнення» категорії «зайнятість».

Зайнятість має яскраво виражений соціальний характер. Вона відображає потребу людей не тільки в доходах, але й у самовираженні за допомогою суспільно-корисної діяльності, а також ступінь задоволення цієї потреби при певному рівні соціально-економічного розвитку суспільства.

Сучасна ситуація в сфері зайнятості неадекватна вимогам ринкової економіки - отже, вихід економіки із кризи й подальший прогрес суспільства можливі в тому випадку, якщо економіка зможе відтворювати інтереси людини в сфері праці.

Потреба обліку трудових ресурсів обумовлює необхідність поділу зайнятості на види: повна, продуктивна, раціональна, ефективна й соціально-корисна.

Повна зайнятість – це такий стан суспільства, коли всі, хто має бажання одержати оплачувану роботу, її одержують. При повній зайнятості відсутня циклічне безробіття, але зберігається її природний рівень. Повна зайнятість визначається відношенням числа зайнятих у суспільному виробництві (виробництво матеріальних благ і матеріальних послуг) до загального числа економічно активного населення.

Продуктивна зайнятість характеризує рівень зайнятості професійною працею й виражається відношенням числа зайнятих професійною працею в матеріальному виробництві до загального числа трудових ресурсів (у відсотках).

 

Раціональна зайнятість визначається за наступною формулою:

Зр = Зпр / Зп × 100,

де Зр – раціональна зайнятість;

Зпр – продуктивна зайнятість;

Зп – повна зайнятість.

Ефективна зайнятість демонструє використання робочої сили без втрат, при якому виходить найбільший матеріальний результат, і відповідає на запитання, при якому рівні продуктивності праці задовольняється потреба населення в роботі і яких шляхах досягається повна зайнятість.

Соціально-корисна зайнятість визначається числом працездатних людей – зайнятих у суспільному виробництві, на військовій службі, в органах МВС або тих, хто навчаються очно, ведуть домашнє господарство (доглядають за дітьми, старими, хворими родичами).

Зайнятість була структурована за:

1) галузевими;

2) демографічними й регіональними ознаками;

3) рівнем освітньої і професійної підготовки.

Водночас уявлення про конкретний зміст кожного з елементів структури зайнятості зазнало суттєвих змін і потребує серйозних досліджень.

Професійно-кваліфікаційна структура зайнятості відбиває сформований у країні тип суспільного поділу праці. Сформованому в нашій країні екстенсивному характеру виробництва відповідає тип професійної зайнятості, що позначається фахівцями як індустріальний. Його характеризують:

- перевага промислової і сільськогосподарської діяльності (в національному господарстві України частка зайнятих у цих сферах становить близько 2/3 усіх працюючих);

- надлишок непродуктивної простої фізичної праці;

- нерозвиненість сфер праці, спрямованих на задоволення потреб людини (у торгівлі, громадському харчуванні, постачанні і збуті, заготівлях, охороні здоров'я, фізкультурі й соціальному забезпеченні України зайнято близько 14 % усіх працюючих);

- слабке використання інформаційного потенціалу;

- недостатній рівень кваліфікації керівників, обмаль фахівців-керівників, які володіють соціальними методами управління країною та економікою.

Тим часом аналіз тенденцій розвитку професійно-кваліфікаційних структур зайнятості в країнах ринкової економіки дає змогу припустити, що економічний розвиток України пов'язаний з переходом до професійно-кваліфікаційної структури більш високого рівня — інформаційного. Для нього характерна перевага в структурі професійної зайнятості працівників, пов'язаних з індустрією людини та обслуговуванням потреб науки і техніки, інформатизацією суспільства.

Професійно-кваліфікаційна структура, що містить такі елементи:

- зайнятість в індустріальних професіях;

- зайнятість у сільськогосподарських професіях;

- зайнятість в «індустрії людини»;

- зайнятість у професіях інформаційного типу;

- зайнятість у професіях фінансування, кредитування і страхування;

- інші професії.

З погляду соціальної диференціації варто звернути увагу також на соціально-демографічну підструктуру зайнятості. Основою для розрізнення груп, що сюди входять, обрано статево-вікові ознаки. Відповідно до цих ознак зазвичай розрізняють чотири групи:

1) чоловіки;

2) жінки;

3) молодь;

4) люди пенсійного віку.

Соціальна спрямованість зайнятості виявляється також у її функціях. Основне навантаження в цьому контексті несе на собі соціальна функція. Посідаючи певне місце серед інших членів колективу, працівник реалізує ще одну найважливішу соціальну потребу — спілкування з колегами. Через це спілкування він одержує суспільну оцінку свого трудового потенціалу, складає уявлення про свій трудовий престиж.

Професійна діяльність і посадові характеристики робочого місця визначають соціально-трудові ролі, які працівникові доводиться виконувати. їх сукупність і формує його соціальний статус — становище, яке він займає в трудовій організації. Зауважимо, що трудовий статус є провідною складовою соціального статусу.

З тим чи іншим місцем роботи люди пов'язують реалізацію суспільством принципу соціальної справедливості. Для них важливо, наскільки порівнянні переваги і блага, що вони пов'язують зі своїм робочим місцем, чи близькі вони до благ, які одержують інші за аналогічні роботи. З робочим місцем пов'язуються й соціальні гарантії: забезпеченість роботою дає можливість збереження певного рівня життя, підтримки здоров'я, забезпеченої старості.

Необхідно наголосити, що з переходом до ринкових відносин соціальна функція зазнала докорінних змін, пов'язаних з відходом від повної зайнятості, гарантованої державою. Необхідність забезпечити собі соціальний захист особистою працею, у тому числі через вигідний продаж своїх трудових послуг на ринку праці, конкурсний добір для влаштування на робоче місце стають для багатьох працівників перепонами, які важко здолати.

Економічна функція зайнятості полягає в наданні працездатному населенню можливості реалізувати свою потребу в праці і забезпеченні тим самим ефективної, продуктивної трудової діяльності щодо створення суспільного багатства.

Політична функція зайнятості є складовою соціальної політики держави і реалізується через узгодження трудових інтересів тих чи інших класів, прошарків і соціальних груп, що становлять соціальну базу, опору й підтримку влади.

Особливе значення для сучасного періоду має ідеологічна функція зайнятості. Вона полягає в розробці науково обґрунтованої теорії, що дозволяє ефективно реалізувати функції зайнятості в суспільстві. Мова йде про створення привабливого образу тієї соціальної політики, яку проводить держава.

За даними ООН сьогодні в світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток (750 млн. чол. ). Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства. Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) - особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

- не мали роботи (прибуткового заняття);

- активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;

- готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

Західні вчені розрізняють фрикційне, циклічне і структурне безробіття. Вітчизняні економісти пропонують розглядатифрикційну, інституціональну, добровільну, технологічну, структурну, регіональну, циклічну, конверсійну, приховану, економічну, молодіжну, застійну форми безробіття. Розкриємо характерні риси кожної з них.

Фрикційне безробіття. Може певною мірою розглядатися як плинне. Характеризується короткостроковим процесом руху людей, що змінюють роботу з причин: престижності нової професії; вищої заробітної плати; зміни місця проживання. Поширене в розвинутих країнах.

Інституціональне безробіття. Породжується інерційністю ринкових механізмів, відсутністю належних умов для функціонування інститутів ринкової економіки. На тлі інших, більш хворобливих і масових форм безробіття, що набувають поширення в українській економіці, її інституціональний варіант малопомітний.

Добровільне безробіття. Серед працездатного населення завжди знайдуться досить забезпечені люди, які через примхи чи з логічних міркувань певний час не працюють. Є й такі, котрих не задовольняють розміри пропонованої заробітної плати. Низький рівень доходів основної маси населення і побоювання успішних ділових людей упустити свій шанс зводять добровільне безробіття до незначних розмірів.

Технологічне безробіття є наслідком перетворень, зумовлених переворотами в науці і техніці. Роботизація виробництва, його комп'ютеризація і використання інших високоефективних технологій дають змогу в десятки разів підвищувати продуктивність праці і, тим самим, може багаторазово збільшити технологічне безробіття.

Структурне безробіття наявне в усіх країнах. Багато в чому воно визначає ситуацію на українському ринку робочої сили з причин: відсталості сільського господарства; високого рівня мілітаризації економіки; гіпертрофованого розвитку галузей важкої промисловості; вузької спеціалізації чималої кількості підприємств, що імпортували сировину й деталі з ближнього й далекого зарубіжжя.

Регіональне безробіття є наслідком моноекономічної згорнутості розвитку деяких районів країни, а також існування раніше закритих міст і зон проживання. Місцеві влади безсилі перед цим явищем, тому що в даному випадку зіштовхуються зі складною комбінацією демографічних, соціальних, політичних та економічних факторів. Вирівнювання регіональних перекосів, особливо в тих районах, де пропозиція перевищує попит на робочу силу в 3—6 разів, зумовлює необхідність термінової розробки та реалізації відповідних заходів на загальнодержавному рівні.

Циклічне безробіття зумовлене зміною фаз ділової активності. Характеризується синхронізованим процесом скорочення виробництва і зростання незайнятості в періоди депресії і кризи.

Конверсійне безробіття має минущий характер. Спричинюється скороченням армії і зайнятих у ВПК. Наслідки його зростання можуть бути надзвичайно небезпечними у зв'язку з «перекуповуванням» учених-ядерників і поповненням кримінального середовища професіоналами, що володіють навичками ведення бойових дій.

Приховане безробіття досить поширене в багатьох галузях національного господарства через недорозвиненість ринкових відносин. Основною ознакою є явна недостатня зайнятість працівників або їх більшої частини, всупереч технології виробництва. Ті, хто потрапили до лав прихованого безробіття, статусу безробітного не одержують.

Економічне безробіття зумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури і банкрутством підприємців, що не витримали конкурентної боротьби. Це є звичайним явищем для розвинутої ринкової економіки. Посилюється в період переходу до ринку.

Молодіжне безробіття зумовлене труднощами адаптації особистостей, що приступають до самостійної трудової діяльності як на державних підприємствах і організаціях, так і в нових господарських структурах.

Застійне безробіття є тривалим. Охоплює людей, що втратили навички кваліфікованої і результативної праці.

Основні характеристики безробіття такі:

Рівень безробіття визначається як відношення числа безробітних до числа зайнятих і безробітних (у відсотках) по наступній формулі:

УБ = Б (З + Б) × 100%,

де УБ - рівень безробіття;

З – число зайнятих;

Б – число безробітних.

Тривалість безробіття — кількість безробітних, які не працювали більш як 12 місяців, у процентному відношенні до загальної чисельності безробітних.

Тривалість безробіття характеризується часом знаходження без роботи й визначається як середня тривалість перебування без роботи всіх безробітних або окремих їхніх категорій або безробітних окремих територій і т.п.

У закордонних країнах середньомісячний рівень безробіття протягом року розраховується по наступній формулі:

Lνe = [(Ve / Lƒc)] × 100%,

де Lνe рівень (норма) безробіття, %;

Ve середньомісячна чисельність безробітних;

Lƒc чисельність громадянської робочої сили.

Частота безробіття визначається кількістю випадків безробіття в однієї людини за певний період. Її зростання свідчить про низьку якість робочого місця й поганих умов праці або про значну частку разової роботи, що тільки й можуть знайти безробітні в кризові періоди.

Причини безробіття: втрата роботи (вимушене звільнення з різних причин); звільнення за власним бажанням; повторне входження на ринок праці; нові учасники ринку праці.

Освітній рівень безробітних.

Тимчасове звільнення (відсутність пошуків нової роботи) чи пошуки (нової) роботи, а саме:

Пошуки роботиз повним чи неповним робочим днем;

Професія, галузь і статусна останньому місці роботи;

Дата, коли працював востаннє.

Рівень (економічної) неактивності, що визначається як частка дорослого населення віком 25—54 роки, яке не працює і не шукає роботу.

Розглянуті характеристики безробіття й зайнятості доповнюються для більш адекватного аналізу ринку праці ще деякими показниками: освітній рівень робочої сили, що визначається як частка економічно активного населення з вищою освітою; вартість робочої сили (за одну годину); продуктивність праці й втрати на робочу силу; бідність й розподіл доходів тощо.

Кожний із названих показників має поряд з економічним певний соціальний зміст. У своїй сукупності вони визначають не тільки економічні характеристики робочої сили на ринку праці, а й соціальний стан носіїв робочої сили – суб’єктів соціально-трудових відносин.

Держава на ринку праці може здійснювати активну й пасивну політику.

Активна політика на ринку праці спрямована на підвищення конкурентоспроможності людини в боротьбі за ринкові місця шляхом навчання, перепідготовки, сприяння самозайнятості, сприяння індивідуальної трудової діяльності, допомоги в працевлаштуванні, професійного консультування й т.д.

Відповідно до цієї політики кожна здорова людина повинен самостійно заробляти засоби для забезпечення своєї родини, а держава - лише посередник, що надає йому можливість зайнятості.

Про цілі та напрямки політики держави на ринку праці свідчать дані рис. 3.2.

Рисунок 3.2- Цілі та напрями політики регулювання ринку праці

 

При проведенні активної політики на ринку праці необхідно враховувати статтєво-вікову структуру зайнятих, незайнятих, безробітних; вік вступу в ряди робочої сили і його вплив на рівень кваліфікації; дохід родини, одержуваний від роботи з наймання, державної допомоги, самостійної зайнятості, оренди, процентного доходу від нерухомості й тощо; ступінь урбанізації й масштаби формальної й неформальної зайнятості в містах, рівень аграрної й не аграрної зайнятості; розподіл підприємств за їх розмірами і формами власності; відкритість економіки для міжнародної конкуренції, зокрема частка торгівлі в національному доході, значення іноземних інвестицій; розвиток і ефективність трудових інститутів, у тому числі організацій підприємців і трудящих; масштаби, охоплення й ступінь використання трудового» законодавства.

Реалізація активної політики на ринку праці тісно зв'язана зі структурними перетвореннями економіки в регіонах і формуванням ефективних методів її регулювання.

Пасивна політика держави на ринку праці обмежена реєстрацією людей, що шукають роботу, визначенням допомоги з безробіття й організацією системи його надання, здійсненням позагрошових форм підтримки безробітних і членів їхніх родин тощо.

 

 

Резюме

Таким чином, зміни в сфері трудової діяльності людини набули масштабності і глобального характеру в останні десятиліття, що пов'язане зі швидкими змінами в області технології. Зміст цих змін досить різноманітний й містить у собі безліч процесів і явищ, однак, виділяються основні області, у рамках яких відбуваються всі сучасні зміни.

У реальному економічному житті взаємозумовленість процесів, що відбуваються в названих областях, очевидні, тому найбільш фундаментальні зміни, що стали об'єктом вивчення соціології праці - це трансформація форм і видів трудової діяльності та трансформація зайнятості. В основі цих процесів лежить розуміння соціальної сутності праці.

Праця є основою й неодмінною умовою життєдіяльності людей. Праця - явище соціальне. У процесі праці формується певна система соціально-трудових відносин, які є стрижнем суспільних відносин на будь-якому рівні (національне господарство, регіон, підприємство, індивіди).

Соціальна природа праці виявляється в тому, що саме праця ство­рила людину та визначає її сутність. На рівні суспільства праця виступає як взаємозв'язана система галузей і видів діяльності, а на індивідуальному рівні — у вигляді простого процесу — окремих функцій та операцій.

Соціально-економічна сутність праці є двоїстою: вона, з одного боку, є джерелом багатства і доходів, а з другого — мірою поведінки людини, засобом її самореалізації, самоствердження як особистості.

Зміст праці виражається через розподіл функцій (виконавських, реєстраційних, контрольних, спостережних, налагоджувальних тощо) на робочому місці і сукупність виконуваних операцій, зумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю працівника.

Розрізняються соціальний та функціональний зміст праці. Соціальними є доцільність діяльності працівника, мотивація, ставлення до праці на суспільному (як до професії, виду діяльності) та індивідуальному (як до конкретно виконуваної роботи) рівнях. Функціональний зміст праці виявляється у виконуваних працівником конкретних ролях, функціях. До соціальних функцій праці належать: функція створення матеріальних і духовних благ, суспільного багатства, функція складати основу й суспільного устрою, функція міри розподілу суспільного багатства і міри споживання, функція бути сферою самовираження, самоствердження й розвитку людини.

Результатом деформацій соціальних функцій праці стало фактичне відтворення в країні відчуження праці. Відчуження праці — це наукова категорія, розроблена класиками марксизму, яка вживалася його науковими та ідеологічними апологетами як істотна ознака занепаду й руйнування капіталістичної системи господарювання.

Показниками характеру праці є форма й відносини власності, розподільні відносини, ступінь соціальних відмінностей у процесі праці тощо. В Україні сьогодні праця виступає в різних соціально-економічних формах: державній, колективній, кооперативній, дрібногруповій, індивідуальній, найманій тощо.

Соціально-економічна нерівність (неоднорідність) праці - це наявність різних за змістом і умовами праці видів трудової діяльності, пов'язаних з відмінностями в техніко-технологічній оснащеності виробництва, з одного боку, і в рівні розвитку, трудовому потенціалі самих працівників, з другого. Для опису системи нерівності між групами людей у соціології широко застосовують поняття «соціальної стратифікації»

Соціальна стратифікація - це природна і соціальна нерівність між людьми, яка проявляється в їх соціальному житті і має ієрархічний характер: вона підтримується і регулюється різними інституціональними механізмами, постійно відтворюється і модифікується, що є умовою впорядкованого існування будь-якого суспільства та джерелом його розвитку.

Існує одномірна та багатомірна стратифікація. Одномірна здійснюється шляхом виділення груп, спільноти людей за якою-небудь однією соціальною ознакою. Багатомірна стратифікація дозволяє виділити стійкі групи, спільності які мають цілий набір узагальнених ознак.

Диференційований вплив неоднорідності праці можна простежити задвома основними напрямами: 1) через зміст праці, у якому виявляється її виробничо-технічна сторона; 2) через характер праці, у якому виявляється її соціально-економічна сторона. Зміст праці являє собою сукупність трудових функцій, що відтворюють взаємодію людини і знарядь праці в процесі праці, а також співвідношення і взаємозв'язок цих функцій.

Змістовність праці характеризується рівнем складності, різноманітністю виконуваних працівником трудових функцій, ступенем використання інформації для вирішення виробничих завдань, а також виробничою самостійністю і відповідальністю працівника.

Під соціальною структурою в соціології праці розуміють сукупність соціальних спільнот і груп, пов'язаних стійкими взаємними відносинами з приводу їхнього суспільного становища (соціального статусу), соціальних ролей у різних сферах життєдіяльності виробничого колективу.

До структури виробничого колективу входить сукупність різних соціальних груп. Залежно від змістовності праці розрізняють дві групи працівників: фізичної і розумової праці. Залежно від структури і взаємозв'язку виконуваних трудових функцій усі працівники розрізняються за професійно-кваліфікаційними групами. За відмінностями у змісті функціональних ролей і характері виконуваних службових обов'язків на виробництві утворюються функціональні групи: робітники, інженерно-технічні працівники і службовці.

Успіх трудової діяльності багато в чому залежить від характеру праці. У соціології характер праці розуміють як соціально-економічну природу трудового процесу, суспільну форму його організації, спосіб взаємодії людей у процесі праці. За своєю природою ставлення до праці являє собою складне соціальне явище, яке структурно відображається в єдності трьох взаємопов'язаних елементів: 1) мотивів та орієнтації трудової поведінки; 2) реальної (фактичної) трудової поведінки; 3) вербальної поведінки, яка полягає в оцінці працівниками трудової ситуації.

Показники ставлення до праці виступають як в об'єктивній, так і в суб'єктивній формі. До об'єктивних показників належать ступінь відповідальності й сумлінності в роботі, ініціативи й рівень дисциплінованості. До суб'єктивних показників відносяться: загальна задоволеність роботою, так і часткова задоволеність різними її сторонами: рівнем зарплати, змістом та умовами праці, стосунками в колективі.

Отже, праця, беручи участь у якій люди вступають у соціальні відносини, є загальною базою, джерелом усіх соціальних явищ. У процесі та в результаті праці змінюються становище різних груп працівників, їхні соціальні якості, зміст їхніх соціальних ролей, у чому й полягає сутність праці як базового соціального процесу.

На ґрунті соціальної неоднорідності праці утворилися такі види груп: традиційні та нові; домінуючі; маргінальні; проблемні, закриті, відкриті, перехідні; номінальні та реальні групи.

Історія розвитку соціології праці підтверджує, що праця як об'єкт вивчення соціології змінюється разом зі зміною суспільства. Кожен історичний період прикметний змінами в характері та змісті праці, сукупністю факторів, що впливають на його розвиток. Сучасний період в Україні пов'язаний з переходом до ринкової економіки, становленням і розвитком ринку праці.

Поняття «зайнятість» і «безробіття» охоплюють усе економічно активне населення. Проблема зайнятості не може обмежуватися тільки виробничою діяльністю людей для створення матеріальних і духовних благ. Мова йде про «соціальне наповнення» категорії «зайнятість».

За даними ООН сьогодні в світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства. Вітчизняні економісти пропонують розглядатифрикційну, інституціональну, добровільну, технологічну, структурну, регіональну, циклічну, конверсійну, приховану, економічну, молодіжну застійну форми безробіття.

Держава на ринку праці може здійснювати активну й пасивну політику. Активна політика на ринку праці спрямована на підвищення конкурентоспроможності людини в боротьбі за ринкові місця шляхом навчання, перепідготовки, сприяння самозайнятості, індивідуальної трудової діяльності, допомоги в працевлаштуванні, професійного консультування тощо. Пасивна політика держави на ринку праці обмежена реєстрацією людей, що шукають роботу, визначенням допомоги з безробіття й організацією системи його надання, здійсненням позагрошових форм підтримки безробітних тощо.

 

 

Контрольні питання

1. В яких основних галузях здійснюються глобально зміни в сфері праці?

2. Яким чином здійснюється трансформація форм і видів трудової діяльності?

3. Охарактеризуйте сучасні форми зайнятості населення?

4. У чому полягає значення праці в суспільстві?

5. Яка соціальна сутність праці та в яких категоріях вона розкривається?

6. Які соціальні функції праці в суспільстві?

7. Які джерела соціальної нерівності працівників?

8. Які причини соціально-економічної неоднорідності праці7

9. Які соціальні групи утворюються на ґрунті неоднорідності праці?

10. Яким буває ставлення до праці та за якими показниками воно визначається?

11. Які напрями диференційованого впливу неоднорідності праці?

12. Які фактори ставлення до праці?

13. В чому полягає соціально-орієнтований підхід до розуміння ринку праці?

14. В чому полягає соціальний характер зайнятості?

15. За якими ознаками класифікується безробіття?

Тести для самоконтролю

 

1. За марксистським підходом процес праці містить 3 обов’язкові елементи:

а) праця, предмет праці, технологія діяльності;

б) праця, засіб праці, організація праці;

в) праця, предмет праці, засіб праці;

г) засіб праці, технологія праці, сама праця.

 

2. Яка з соціальних характеристик праці відбиває її прояв на суспільному, груповому та особистісному рівнях?

а) структурна упорядкованість;

б) суб’єктоцентризм;

в) багаторівневість;

г) двоякість.

 

3. Яка з наведених ознак відрізняє працю від інших видів людської діяльності?

а) екзотеризація;

б) точність;

в) своєчасність;

г) періодичність.

 

4. Статус – це

а) параметр, який визначає соціальне визнання людини;

б) параметр, який визначається рівнем доходу людини;

в) параметр, який оцінюється в таких поняттях як престиж, авторитет, але не закріплює за індивідом відповідних соціальних ролей у процесі праці.

 

5. Яка з соціальних функцій розглядає працю як конкретну трудову діяльність і суспільні зв’язки й відносини, які виникають у процесі праці?

а) функція створення матеріальних і духовних благ;

б) функція сфери самовираження, самоствердження і розвитку людини;

в) функція міри розподілу суспільного багатства;

г) функція складати основу суспільства і суспільного ладу.

 

6. Основними причинами, що вели до відчуження працівника, американський соціолог Р. Блаунер вважав:

а) безвладність, безглуздість, ізоляція, відсутність бажання працювати;

б) безвладність, само відсторонення, брак часу;

в) безглуздість, ізоляція;

г) безвладність, безглуздість, ізоляція і само відсторонення.

 

7. Безглуздість виникає:

а) коли робітники втрачають почуття належності до групи чи корпорації;

б) там, де вузька спеціалізація і бюрократизація руйнують або послаблюють органічний зв'язок між працівником, процесом праці і його трудовим внеском;

в) коли робітники не можуть чи не бажають ідентифікувати себе з організацією та її цілями;

г) коли начальство не цінує трудовий внесок підлеглого.

 

8. Соціально економічна неоднорідність праці – це:

а) наявність різних за змістом і умовами праці видів трудової діяльності, пов’язаних з відмінностями в техніко – технологічній оснащеності виробництва;

б) наявність різних за змістом і умовами праці видів трудової діяльності, пов’язаних з відмінностями в техніко – технологічній оснащеності виробництва і в рівні розвитку;

в) наявність різних за змістом і умовами праці видів трудової діяльності, пов’язаних з відмінностями в техніко – технологічній оснащеності виробництва і в рівні розвитку, трудовому потенціалі працівників.

 

9. Яка з соціальних функцій передбачає справедливий розподіл загального результату трудової діяльності відповідно до кількості і якості праці?

а) функція складати основу суспільстві і суспільного ладу;

б) функція міри розподілу суспільного багатства;

в) функція самовираження, самоствердження і розвитку людини;

г) функція створення матеріальних і духовних благ.

 

10. Яка з приведених причин наголошує на суб’єктивній складовій відчуження?

а) безглуздість;

б) ізоляція;

в) безвладність;

г) само відсторонення.

 

11. До якої функціональної групи відносяться ті робітники, загальною функцією яких є безпосереднє виконання операцій виробничого процесу?

а) інженерно-технічні працівники;

б) службовці;

в) робітники.

 

12. Назвіть основну трудову функцію, у якій працівник безпосередньо обробляє предмет праці, об’єднуючи тим самим предмет і засоби праці:

а) енергетична;

б) управлінська;

в) контрольно-регулювальна;

г) технологічна.

 

13. Які взаємопов’язані елементи являють собою природне ставлення до праці?

а) мотиви та орієнтації трудової поведінки;

б) вербальна поведінка;

в) планування;

г) контроль.

 

14. До яких факторів відноситься вік та освіта працівника?

а) об’єктивні;

б) суб’єктивні;

в) позитивні;

г) індивідуальні.

 

15. Який з елементів ставлення до праці пов'язаний із суб’єктивними переживаннями працівників, їхнім внутрішнім станом?

а) мотиваційний елемент;

б) трудова поведінка;

в) вербальна поведінка.

г) все вищерперелічене.

 

16. Професії можуть бути:

а) простої праці;

б) вищої, середньої і нижчої ланки;

в) першої, другої, третьої категорії;

г) середньої і високої кваліфікації.

 

17. Показники ставлення до праці виступають в :

а) об’єктивній і суб’єктивній формі;

б) позитивній та негативній формі;

в) економічній та неекономічній формі.

г) усіх вищеперелічених формах.

 

18. Повна зайнятість - це:

а) особи, що ведуть домашнє господарство (що залицяються за дітьми, старими, хворими родичами);

б) люди, зайняті в суспільному виробництві, на військовій службі, в органах МВС або що навчаються очний, що ведуть домашнє господарство (що залицяються за дітьми, старезними, хворими родичами);

в) такий стан суспільства, коли що всі виявили бажання одержати оплачувану роботу, її одержують;

г) використовування робочої сили без втрат, при якому виходить найбільший матеріальний результат.

 

19. Чим обумовлене молодіжне безробіття :

а) труднощами адаптації осіб, які приступають до самостійної трудової діяльності;

б) коливаннями ринкової кон'юнктури і банкрутством підприємців, які не витримали конкурентної боротьби;

в) зміною фаз ділової активності;

г) ваша відповідь.

 

20. Чим обумовлене фрикційне безробіття :

а) труднощами адаптації осіб, які приступають до самостійної трудової діяльності;

б) зміною фаз ділової активності;

в) зміною роботи з причин: зміни місця проживання; престижності нової професії; вищої заробітної платні;

г) коливаннями ринкової кон'юнктури і банкрутством підприємців, які не витримали конкурентної боротьби.

 

21. Політична функція зайнятості полягає в:

а) створенні привабливого образу тієї соціальної політики, яку проводить держава;

б) наданні працездатному населенню можливості реалізувати свою потребу в роботі;

в) складанні соціальної політики держави і реалізується через узгодження трудових інтересів тих або інших класів;

г) розробці науково-обгрунтованої теорії, яка надає можливість ефективно реалізувати функції зайнятості в суспільстві.

 

 

22. Дискримінація - це :

а) законне обмеження прав суб'єктів соціальних відносин;

б) незаконне обмеження прав суб'єктів трудових відносин;

в) незаконне управління і переміщення виробничих об'єктів;

г) на свавіллі, незаконне обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 821. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.036 сек.) русская версия | украинская версия