Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Класифікація стилів сучасної української літературної мови




Національна мова як засіб спілкування й основа духовного життя народу обслуговує всі сфери діяльності народу. У повсякденному житті, користуючись мовою, люди вдаються до різних форм і засобів мовлення, залежно від багатьох причин (мети, обставин, потреб тощо).

Ці істотні відмінності в оформленні думки зумовили варіантність мовних засобів і привели до виникнення в науці поняття про стиль. Слово стиль походить від латинського «stilus» , що означає «паличка для письма». Нею в давньому Римі і в часи середньовіччя люди писали на дерев’яних табличках, укритих воском.

Стиль – поняття багатозначне. У літературі під стилем розуміють сукупність мовних засобів, що властиві певному письменнику чи діячеві, окремому твору чи певному мистецькому жанру або напряму. Тобто в основу цього поняття покладена індивідуальність мовлення.

У мовознавстві теж користуються поняттям індивідуальний стиль, але основним для цієї галузі науки є поняття функціонального стилю.

Про стиль ми говоримо, що він обслуговує певну сферу суспільної діяльності людини. Терміном «стиль» позначається основне поняття стилістики.

Стилістика– розділ науки про мову, який вивчає стилі і використання мовних засобів у різних сферах спілкування. Стилістика передбачає ясність думки, змістовність висловлення, влучність вираження і відбору форм і слів, що тісно пов’язано з культурою мови.

Для кожної мови характерним є поняття літературної норми, що охоплює всі сфери використання мовних одиниць.

Стилістична норма – є частиною літературної норми, але це норма використання слова чи форми у певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Наприклад: стилістичною нормою для слів заява, протокол, резолюція є їх використання тільки в офіційно-діловому стилі.

Стиль – це різновид літературної мови, що характеризується певними особливостями добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматичних форм і т. д.), які різняться між собою експресивно-оцінними властивостями.

Відомий мовознавець В.Виноградов під стилем розумів “сукупність певних мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, характером і метою висловлювання.

Стилі не існують у мові окремо, вони взаємодіють один з одним. Стилі у взаємодії і співвідношенні становлять стилістичну систему мови. Формується ця система не тільки стилями, але й системою стилістичних засобів (лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних).

Поряд з функціональними стилями (науковим, офіційно-діловим, публіцистичним, художнім, розмовним) в української мові виділяють ще експресивні стилі, тобто такі, в яких дуже виразним є емоціональний елемент. Вони пов’язані з такою функцією мови, як вплив. Звичайно виділяють урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, жартівливий (гумористичний, іронічний, сатиричний) стилі.

Деякі дослідники виділяють ще окремо епістолярний стиль (приватне листування) та професійно-виробничий стиль.

На сучасному етапі розвитку української мови до функціональних стилів відносять ще конфесійний стиль,особливий стиль літературної мови, що діє у сфері релігії та церкви й обслуговує релігійні потреби як усього суспільства, так і окремої людини. Конфесійний стиль склався в українській мові десь у XVI-XVII століттях, але пізніше служба українською мовою в українських церквах була заборонена (з 1686 року). Однак, десь у середині 19 століття конфесійний стиль набуває нового піднесення, що було позначено появою перекладів українською Євангелія, Біблії, друкувалися молитовники тощо. Від 40-х років 20 століття цей стиль функціонував обмежено в Україні, реалізувався лише за її кордонами (в релігійних громадах діаспори) та в підпіллі. Такий стан призвів до певної «відірваності» його від інших стилів української мови, до незнання українцями одного з найбагатших пластів рідної мови. Конфесійний стиль реалізується у проповідях, молитовниках, перекладах тощо. Для нього характерні такі засоби, як суто церковна термінологія, слова-символи, непрямий порядок слів у реченні і словосполученні, значна кількість метафор, алегорій, що робить його здебільшого небуденним, піднесеним. Але, на нашу думку, його не можна вважати одним з основних функціональних стилів української літературної мови.

Науковий стиль обслуговує сферу науки, призначенням його є передача наукової інформації аргументовано і доказово. Це зумовлює широке використання науково-термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням, іншомовних елементів. Речення наукового стилю ускладнені дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, відокремленими членами, з чітким поділом на абзаци, параграфи, розділи. Головне при цьому – точність вираження думки, використання цитат, підтверджень та посилань на відомих авторів. Емоційна лексика майже відсутня.

Залежно від сфери застосування в його межах виокремлюють такі підстилі з жанрами: власне науковий (жанри: монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези), науково-популярний (жанри: статті у неспеціалізованих виданнях, науково-популярна література), науково-навчальний (жанри: підручники, лекції, бесіди).

Наприклад: «Фірма, або підприємство – економічний агент, що є споживачем факторів виробництва на ринках факторів, виробником продукції та її продавцем на ринках товарів і послуг; головна мета діяльності фірми – максимізація прибутку як різниці між виручкою та вартістю виробництва. Суттєвими припущеннями теорії при розгляді фірми є: 1) раціональність її поведінки – фірма максимізує власну вигоду (прибуток) і здатна шукати і знаходити шляхи досягнення цієї мети; 2) суверенітет у прийнятті рішень щодо своєї діяльності».

(Із підручника)

Офіційно-діловий стильобслуговує сферу ділових стосунків, юридично-правових, виробничо-економічних та дипломатичних відносин. Він реалізується у текстах законів, указів, статутів, наказів, ним послуговуються в процесі ділового спілкування (в усній і писемній формах).

Офіційно-діловий стиль є одним з найдавніших. Його ознаки знаходимо в документах ХІ-ХІІ століттях (Мстиславова грамота 1130 р.), в українсько-молдавських грамотах, управлінських грамотах XIV-XV століть, українських літописах (офіційні листи, угоди тощо).

Наприклад: «Державною мовою України є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».

(Стаття 10 Конституції України)

Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному і політичному житті, тексти офіційно – ділового стилю мають виразні відмінності в межах того ж самого жанру .

На цій підставі виділяють підстилі (різновиди) офіційно-ділового стилю:

дипломатичний (обслуговує сферу міждержавних стосунків у галузі політики, економіки, культури і регламентує офіційно-ділові стосунки між державами, між громадянами різних держав, міжнародними організаціями та структурами. Реалізується в таких жанрах, як нота, заява, ультиматум).

законодавчий(обслуговує сферу законотворчості і регламентує офіційно-ділові стосунки між громадянами, між громадянами та організаціями, між громадянами та державою. Реалізується в таких жанрах (документах), як конституція, закон, указ.

адміністративно-канцелярський(обслуговує професійно-виробничу сферу, правові взаємини та діловодство й регламентує службові стосунки, офіційні стосунки між організаціями, закладами, установами. Утілюється в таких жанрах (документах), як заява, доручення, контракт, акт, протокол тощо.

Однак для всіх текстів офіційно-ділового стилю характерні дуже виразні спільні мовні риси.

Найважливіші риси, які визначають діловий стиль:

1. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль позбавлений образності та індивідуальних авторських рис.

2. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів:

а) широке вживання готових словесних формул типу: у зв’язку з, відповідно до, з метою, згідно з, що спрощує й полегшує процес укладання окремих видів документів;

б) часта повторюваність таких самих слів, форм, зворотів, конструкцій як результат прагнення до однотипності способів вираження думки в подібних ситуаціях.

3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення й способу обробки. Закріплення за реквізитами постійного місця робить документи зручними для зорового сприймання, спрощує їх обробку. Підпис є обов’язковим реквізитом будь-якого документа.

4. Лексиказдебільшого нейтральна, уживається у прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.

5. З метою чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловамиу формі теперішнього часуіз значенням позачасовості, постійності дії: рішення надсилається, має місце, адміністрація оголошує конкурс. Уживаються і такі звороти, як: складено і завірено у двох примірниках, вжити заходів, визнати за можливе, звернутися із заявою, надати слово, оголосити подяку, накласти резолюцію.

7. Найхарактерніші речення –прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо). Уживаються також складні речення із сурядним і підрядним зв’язком.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності сприймання змісту. Ним написані найважливіші документи, в яких відбивається історія народу. Документи відображають події, зберігають пам’ять через роки, пов’язуючи минуле із сьогоденням.

З роками, від століття до століття, від епохи до епохи змінюються мовні стилі. Ряд термінів і слів виходять з ужитку і виникають нові, а ті, що лишаються, змінюють іноді значення. Тому стиль ділової мови на сучасному етапі відрізняється від стилів попередніх років. Уміння складати ділові папери, вдумливо читати їх, правильно розуміти – обов’язок кожної сучасної людини.

Публіцистичний стиль– це функціональний різновид літературної мови, який використовується в газетах, періодичних громадсько-політичних виданнях. Характеризується вживанням суспільно-політичної лексики, засобів емоційного впливу, вживанням прислів’їв, приказок, усталених фразеологічних зворотів для формування громадської думки , впливу на читача або слухача, відбиття актуальних суспільно-політичних та інших проблем сучасності. Цим публіцистика близька до наукового стилю, а її звернення до почуттів і переживань нагадує художній твір. Різновиди публіцистики – це газетні чи журнальні статті, фейлетони, памфлети, нариси, репортажі, рецензії, повідомлення та інше. Зразки полум’яної української публіцистики дали І. Франко, Я. Галан, О.Довженко, Д. Павличко.

Залежно від сфери застосування в його межах виокремлюють такі підстилі з жанрами: власне публіцистичний (жанри: газетні й журнальні статті; радіо- і телепередачі); художньо-публіцистичний (жанри: памфлети, фейлетони, нариси, есе) і науково-публіцистичний (жанри: літературно-критичні статті, огляди тощо).

Наприклад: «Настав час злуки українства, єднання всіх дітей і батьків, братів і сестер! Українці нашої планети гуртуються на засадах рівності і братерства. Саме цим історичної ваги питанням присвячено велику розмову на Всесвітньому форумі українців. Він об’єднав усіх не байдужих до кращої історичної долі України, звернувся за підтримкою до українських товариств, об’єднань, спілок на всіх континентах».

(Із газети)

Художній стиль.До нього належать усі жанрові різновиди художньої літератури – епос, лірика, драма. За родами і жанрами літератури відповідно виокремлюють підстилі: епічні (епопея, роман, повість, оповідання, нарис), ліричні (поема, балада, пісня, поезія), драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо). Художній стиль характеризується емоційністю, експресивністю, образністю. Специфіка художнього мовлення полягає в тому, що у мові художньої літератури беруть участь елементи усіх стилів.

Наприклад: «За спиною темнів Дунай, попереду світилась Перемога. У ті дні, пропечені кров’ю, не один радянський боєць повторив подвиг Матросова! Обв’язавшись гранатами, з гранатами в потрісканих темних руках, з глибоко впалими очима, вже осяяними безсмертям, кидався він під ревучий танк. І вибухав під танком, як бомба нечуваних сил, сповнена енергією любові і гніву».

(О.Гончар «Прапороносці»)

Розмовний стиль характеризується тим, що літературні правила можуть порушуватись уживанням русизмів, діалектизмів, просторічних слів, жаргонізмів (арготизмів). Головне його призначення – бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками. Слід відзначити діалогічний (полілогічний) характер цього стилю, що впливає на його синтаксис – уживання питальних і окличних речень, звертань, вставних слів. Розмовний стиль багатий на емоції. Відповідно виокремлюють підстилі: побутовий і світський. Світський підстиль ґрунтується на дотриманні норм сучасної української літературної мови

Наприклад:

– Михайле, синку, чому ти не їси?

– Я вже ситий. – відповів він…

– Михайле! – вирвалося нараз з невимовним горем із уст батька. – Скажи, чому тобі так тяжко?

– Мені так тяжко… І я виджу, що я покинув хату в недобрій годині. Недурно перелетів мені чорний ворон. Тут має бути або моя смерть, або я не витримаю!..

– Що ж я тобі поможу, синку?..

– Витягніть мене з сього (тобто з армії), або я піду геть, я хочу назад додому! – вирвалося вже дико й непогамовано з його грудей. – Назад, кажу вам!

(За О.Кобилянською)







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2217. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия