Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Текст і його ознаки




Терміном «текст» послуговуються різні галузі знань: лінгвістика, літературознавство, філософія, семіотика та ін. Текст – це основний засіб комунікації. Він є продуктом мовленнєво-мисленнєвої діяльності адресанта і предметом перцепції (сприйняття) адресата. Здатність розуміти і правильно будувати різні типи тексту з урахуванням специфіки конкретної мовленнєвої ситуації покладена в основу мовнокомунікативної компетенції.

Текст (лат. textum – тканина, сплетіння) (у лінгвістиці) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних смисловими і формально-граматичними зв’язками, спільною тематичною і сюжетною заданістю.

Основними ознаками тексту є зв’язність, цілісність, членованість, лінійність, інформативність, завершеність.

Зв’язність тексту. Вона є однією з основних категорій тексту, оскільки опосередковує розвиток теми і забезпечує його цілісність. У лінгвістичній літературі категорія зв’язності розглядається в двох аспектах – структурно-граматичному і змістовому. У першому випадку вивчають формальні засоби зв’язності: семантично близькі слова і фрази, граматичні і стилістичні одиниці, форми і категорії, що формують текст. У другому йдеться про розвиток теми, яка виступає основним засобом зв’язності тексту. Обидва види зв’язності тісно пов’язані і виокремлюють їх лише з метою наукового аналізу.

Зв’язність розглядається також як властивість, що забезпечує інформаційний обмін на основі взаємодії мовних і позамовних чинників. Мовне вираження інформації може відбуватися без використання мовних засобів зв’язку, але текст буде зрозумілим і зв’язним: Осінній ранок. Туман. Мряка. Холодно. Тому зв’язність тексту розглядають у зв’язку зі свідомістю людини, її обізнаністю, а також ситуацією спілкування.

Розрізняють такі показники зв’язності:

1. Сегментні: лексичні (повтор, синоніми, антоніми, однокореневі слова, однотемні слова); морфологічні ( сполучники, сполучні слова, вказівні займенники, узгодження часово-видових форм дієслова, ступені порівняння); синтаксичні (порядок слів, порядок зчеплення частин, послідовність); стилістичні (синтаксичний паралелізм, еліпс, градація, питальні речення тощо).

2. Суперсегментні (інтонація, пауза, наголоси).

3. Ситуативні (ситуації, асоціації).

Між частинами тексту розрізняють лінійний (ланцюговий) зв’язок, коли частини тексту, наприклад висловлювання, зв’язані безпосередньо одна з одною, залежать одна від одної; паралельний зв’язок (за структурною співвіднесеністю); приєднувальний зв’язок. У плані мовного втілення думки лінійний зв’язок реалізується за моделлю «дані – нове», в наступному реченні «нове» стає «даним» і йому знову приписується нова ознака. Паралельні зв’язки за своєю природою призначені для описів і розповідей. Характерними ознаками речень з паралельними зв’язками є синтаксичний паралелізм структури і єдність видо-часових форм присудків. Приєднувальний зв’язок виявляється в тому, що частина висловлювання у вигляді окремої додаткової інформації приєднується до основного повідомлення. За допомогою цього зв’язку імітується жива розмовна мова з її розкутістю і невимушеністю.

Цілісність тексту. Сутність її полягає в єдності кількох видів цілісностей: змістової (єдність ідеї, теми, змісту); комунікативної (єдність мети, намірів мовного спілкування); структурної і формально-граматичної (єдність мовленнєвих жанрів, їх комплексів, узгоджуваність і координація форм).

Змістова цілісність тексту забезпечується лексичним рівнем мови, системою домінування, структурно-граматична – системою узгодженості граматичних форм і зв’язків, а комунікативна – єдністю задуму і результату реалізації цього задуму.

Членованість тексту. Властивість тексту бути комунікативно членованою одиницею свідчить про гармонійність його природи. Розрізняють членування тексту за кількома ознаками: змістове і технічне, концептуальне й методичне, глибинне і поверхове, об’єктивне і суб’єктивне та композиційне формально виражене.

Відповідно до цих ознак розрізняють кілька видів членування. Змістове і технічне членування знаходять вираження у поліграфічному оформленні від заголовка до глави, розділу, параграфа та абзацу; концептуальне – відповідає певним концептам (ідеям, ментальним праобразам, темам, судженням і поняттям); методичне – підпорядковується певній прикладній освітній меті; глибинне – відповідає задуму, ідеї і сутності намірів, етапам досягнення мети; поверхове – може бути зовнішнім відображенням глибинного, але через якісь формально видимі ознаки (наприклад, паузи); об’єктивне і суб’єктивне – найпомітніше в художніх текстах, де може діяти кілька ліній текстових модальностей, авторських задумів, рецепцій і рефлексій; композиційне формально виражене членування – суттєво залежить від стилю, підстилю, жанру тексту, його змістової інформації, а також прагматичної настанови творця тексту.

Розмір частин тексту визначають з урахуванням можливостей читача сприймати інформацію.

Лінійність тексту.Лінійність ніби організовує мовні одиниці в послідовність мовного викладу і спрямовує континуум (просторово-часову протяжність тексту; певну послідовність фактів, подій, що розгортаються в часі і просторі) у певному напрямку. Вона відображає живий мовний матеріал і його виголошення. Нині текст долає лінійність і перетворюється на гіпертекст з нелінійною структурою.

Гіпертекст – це особлива форма збереження і представлення ієрархічно структурованої текстової інформації, що має специфічні засоби переходу від одного інформаційного блоку до іншого. Структура гіпертексту – це фрагменти знань, зафіксовані в писемному чи електронному вигляді, пов’язані між собою вибірковими відношеннями за допомогою певних технологій.

Текст розвивається паралельно до культури. Так, первісно безписемна культура (інформація передавалася усно) перетворилася на писемну (інформація передається через писемні тексти – лінійні тексти). Наступним етапом її розвитку є гіпермедіальна епоха, сутність якої полягає в нелінійності, а також у можливості інтерактивного підходу до окремих елементів тексту, тобто доступі до кожного вузла неоднорідного культурного простору, зафіксованого в комп’ютерній мережі. Гіпертекст завдяки гнучкості його структури, використанню засобів комп’ютерних технологій уможливлю перетворення численних текстів на єдине ціле, що характеризується нескінченністю можливих інтерпретацій і є втіленням концепції World Wide Web (WWW).

Інформативність тексту.Кожний текст, що має названі вище ознаки, є інформативним: разом із мовними знаннями він передає екстралінгвістичні знання. Текст є акумулятором інформації і каналом її передавання. Інформація як здобуті людським розумом і досвідом знання та повідомлення про них є основою, місткістю і наповненням мовних текстів.

Тексти у різних комбінаціях можуть містити такі види змістової інформації:

– фактологічну (відповідає емпіричному рівню пізнання);

– концептуальну і гіпотетичну (відповідає теоретичному рівню пізнання);

– методичну (висвітлює опис способів і прийомів засвоєння інформації);

– естетичну (містить категорії оцінного, емоційного, морально-етичного планів);

– інструктивну (містить орієнтацію на певні дії).

Більшість текстів наукового стилю охоплює переважно фактологічну, концептуальну і гіпотетичну інформацію; науково-навчального – методичну; офіційно-ділового – інструктивну; художнього – фактологічну і естетичну; публіцистичного – фактологічну і оцінно-емоційну.

Завершеність тексту. У лінгвістиці тексту єдиного розуміння цієї категорії немає. Сучасні вчені все частіше повязують завершеність із формою, а не змістом тексту. Текст як продукт мовлення й предмет перцепції фігурує в комунікативному середовищі як своєрідна графічно-мовна система й структура. Його матеріальна оболонка завжди чітко окреслена, але семантичний і семіотичний простір безмежний. У зв’язку з цим виникає поняття метатексту.

Взаємодія векторів автор – текст – читач розкривається через поняття метатексту. Метатекст – особливе післятекстове утворення, часто критичне по відношенню до претексту, звільнене від апріорної заданості смислового об’єму, перетворене на полівалентну розімкненість, самоцінний реальний феномен, який необхідно пізнати і розкодувати.

На шляху від автора до читача текст втрачає або набуває певних смислів, підтекстів, значень. Саме тому авторський зміст тексту й читацький не завжди є однаковим, але форма тексту (матеріальна оболонка) залишається незмінною.

Отже, текст являє собою складну багаторівневу цілісну структуру, створену із мовного матеріалу і наповнену великим обсягом різнотипної інформації. Він завжди має зовнішні межі (обмежений у просторі і часі), характеризується зв’язністю, цілісністю, членованістю, інформативністю, діалогічністю.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 3972. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.008 сек.) русская версия | украинская версия