Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Вокативні речення. Кличний відмінок іменників. Правопис власних і загальних назв при звертанні




Вокативне речення – це граматична конструкція, що складається тільки зі звертання і, називаючи адресата мови, передає якісь почуття: докір, радість, незадоволення, обурення, заборону, оклик тощо.

Характерними особливостями цих граматичних конструкцій є те, що в них уживаються тільки назви осіб у кличному або називному відмінках. Це, переважно, власні імена або іменники, які означають осіб за їх сімейними стосунками (мамо, батьку, сину, брате й т.д.).

Особливу роль у вокативному реченні відіграє інтонація. З її допомогою передаються спонукання й різні емоції. Вокативні речення нерозкладні. Наприклад: 1) А хто тобі, Власе, позволив тут рибу вудить? (виражається заборона); 2) Здрастуйте, свахо, спасибі, що завітали (виражається радість); 3) Іване, брате, друже, товаришу вірний! (радість).

Українська мова належить до тих слов’янських мов, що зберегли кличний відмінок, тоді як інші (російська, білоруська тощо) його втратили. Тож у нашій мові тепер, як і колись, сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. Тривалий час в українській мові діяла заборона на використання кличного відмінка: його називали кличною формою, дозволяли при звертанні замінювати називним відмінком. Проте в усіх народних піснях та інших фольклорних жанрах, у піснях літературного походження послідовно вживався кличний відмінок: Ой не шуми, луже, зелений байраче; Скажи мені правду, мій добрий козаче; Ой чого ти, дубе, на яр похилився; Ой, дівчино, шумить гай; На тобі, небоже, що мені негоже та ін.

У творах українських письменників, у перекладах чужих авторів, відтворених пером найкращих українських майстрів, кличний відмінок посідає належне місце:

Весно, ох, довго ж на тебе чекати!

Весно, голубко, чому ж ти не йдеш?

(І. Франко)

Мріє, не зрадь!..

Я так довго до тебе тужила.

(Леся Українка)

Україно, ти для мене диво!

(В. Симоненко)

Або уривок із роману О. Пушкіна „Євгеній Онєгін” у перекладі Максима Рильського, що послідовно боровся за культуру рідної мови й обстоював законні права кличного відмінка як граматичної категорії, витіснення якої спричинило б зникнення ще однієї оригінальної, збереженої в віках риси:

Онєгін, друг мій, я зазначу,

Родивсь на берегах Неви,

Де, може, народились ви

Чи вславилися, мій читачу.

Ігнорування кличного відмінка є свідченням неповаги до рідної мови, ознакою невибагливості до свого й чужого мовлення.

У молитвах збережено кличний відмінок навіть у російській мові, яка взагалі його втратила: „Отче наш...” В українській мові кличний відмінок є повноцінною категорією живого спілкування. В деяких випадках можемо спостерігати існування паралельних форм: князю – княже, Олегу – Олеже. Кличний відмінок у літературній мові, як правило, має одну форму для певного іменника. Варіанти є або застарілими, або ще не цілком засвоєними мовою неологізмами, або ж діалектними утвореннями. Отже, форми княже, Олеже являють собою архаїзми і доречні в творах із життя минулих епох. У сучасній літературній мові нормативними є форми князю, Олегу. Наприклад, читаємо в поезії І. Франка:

Місяцю-князю,

Ти, чарівниченьку!

Смуток на твойому

Ясному личеньку.

Не менш важливо правильно утворювати форми кличного відмінка.

1) Іменники чоловічого і жіночого роду І відміни твердої групи мають закінчення -о, напр.: сестро, мамо, дочко, подруго, дівчино, Людмило, Миколо, Микито.

Іменники І відміни м'якої та мішаної групи мають закінчення -е, (-є), напр.: земле, мріє, душе, круче, воле, редакціє, Маріє, Софіє, Іллє.

Іменники І відмін м'якої групи, що означають жіночі й чоловічі пестливі імена або загальні назви, мають закінчення (-ю), напр.: матусю, доню, тьотю, бабусю, бабуню, дідуню, Лесю.

2) Іменники чоловічого роду ІІ відміни твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -к(о)), власні імена з основою на г, ґ, х, к та деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж) мають закінчення –у, напр.: батьку, синку, товаришу, хлопчику, читачу, Олегу, Людвігу.

Іменники ІІ відміни м'якої групи мають закінчення –ю, напр.: лікарю, токарю, вчителю, кобзарю, місяцю, Костю, секретарю, водію, Гордію, Ігорю, Андрію, Василю. Увага! Помилковими є утворення типу: Ігоре, Андріє.

На -е закінчуються іменники ІІ відміни твердої групи, напр.: вітре, Дніпре, Петре, друже, козаче, Києве, командире, Харкове; частина іменників м’якої групи з суфіксом -ець, напр.: хлопче, женче, шевче, молодче; а також окремі іменники мішаної групи, напр.: пісняре, газетяре, Довбуше, Дороше, тесляре, стороже.

3) Іменники ІІІ відміни в кличному відмінку закінчуються на , напр.: ноче, радосте, юносте, Любове, Нінеле, Аделе.

У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають закінчення кличного відмінка, напр.: Романе Олександровичу, Іване Миколайовичу, Андрію Сергійовичу, Маріє Семенівно, Ганно Василівно, Юліє Володимирівно.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, обидва іменника вживаємо в кличному відмінку, напр.: пане бригадире, пане агрономе, пане полковнику, пане директоре, пане лікарю, пане господарю.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличну форму має лише загальна назва. Прізвище тут виступає у формі Називного відмінка, напр.: пане Шевчук, пані Шевчук, пане Андрієнко, пані Андрієнко, пане Яковенко, пані Яковенко.

У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, форму кличного відмінка мають обидва слова, напр.: брате Іване, друже Ярославе, товаришу Андрію, сестро Ярино.

Кличний відмінок є не лише формою відтворення власне звертань у діалогічному мовленні, а й засобом посилення виразності в риторичних звертаннях:

Україно моя, далі грозами свіжо пропахлі.

Польова моя мрійнице,

Крапле у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, Тополею в небо росла.

(А. Малишко)

 

Запитання для самоконтролю

1. Що таке художня література?

2. Яку роль відіграє художня література в житті і розвитку суспільства?

3. Які особливості мовного світу давньої української літератури? Назвіть найвидатніших представників і пам’ятки української літератури цього періоду.

4. Які особливості мовного світу нової української літератури? Назвіть найвидатніших представників і пам’ятки української літератури цього періоду.

5. З’ясуйте суть понять „фольклор” і „фольклоризми”. Яку роль відіграють фольклоризми в різностильових текстах?

6. Що таке ономастика? Які групи власних назв виділяють у межах ономастики?

7. Які загальні принципи творення відтопонімічних назв?

8. Які загальні правила правопису прізвищ в українській мові?

9. За допомогою яких суфіксів утворюються чоловічі й жіночі імена по батькові?

10. Назвіть нормативні варіанти відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ.

11. Що таке вокативне речення? Наведіть приклади.

12. Які існують форми кличного відмінка для іменників І, ІІ і ІІІ відміни? Наведіть приклади.

13. Які особливості використання кличного відмінка у звертаннях? Наведіть приклади.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2870. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.008 сек.) русская версия | украинская версия