Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Дієслово в діловому мовленні. Зауваження щодо вживання та написання дієприкметників і дієприслівників




Дієслово –це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан і виражає це значення в граматичних категоріях виду, стану, способу, часу, особи (роду), числа.

Дієслово як частина мови має п’ять основних граматичних форм:

1. Інфінітив.

2.Власне дієслово (особово-родові форми).

3. Дієприкметник.

4. Дієприслівник.

5. Предикативні форми на -но (-ено), -то.

Інфінітив – це початкова форма дієслова, яка називає дію безвідносно до діючої особи, часу, способу та стану. Формальною ознакою інфінітива є кінцеві -ти, -ть, напр.: писати (писать), читати (читать), знати (знать). У системі ділового й наукового мовлення вживають, звичайно, неозначену форму дієслова на -ти (паралельна форма на -ть поширена в розмовному та художньому стилях).

Інфінітив широко використовується в різних синтаксичних конструкціях наукового та офіційно-ділового стилів, напр.: Економіка починає працювати стабільно; Треба ліквідувати безробіття; Ввести в дію з часу підписання; Затвердити на посаді директора; Допустити до участі в конкурсі; Вважати таким, що обраний за конкурсом; Вміння працювати в команді є однією з вимог до банківського працівника; Звітність дає змогу оцінитирезультати діяльності, прогнозувати напрями підвищення ефективності.

Власне дієслова –це дієвідмінювані, або особово-часові та особово-способові, форми, які є основними і типовими формами дієслова і найповніше подають його граматичні ознаки.

Розрізняють дві парадигми особових закінчень у теперішньому та простій формі майбутнього часу, що відповідають І і ІІ дієвідмінам:

І дієвідміна ІІ дієвідміна
однина
1-а ос. -у (-ю) прагну, мрію 1-а ос -у (-ю) мовчу, клею
2-а ос. -еш (-єш) прагнеш, мрієш 2-а ос. -иш (-їш) мовчиш, клеїш
3-а ос. -е -(є) прагне, мріє 3-а ос. -ить (-їть) мовчить, клеїть
  множина  
1-а ос. -емо (-ємо) прагнемо, мріємо 1-а ос. -имо (-їмо) мовчимо, клеїмо
2-а ос. -ете (-єте) прагнете, мрієте 2-а ос. -ите (-їте) мовчите, клеїте
3-а ос. -уть (-ють) прагнуть, мріють 3-а ос. -ать (-ять) мовчать, клеять

Існують дієслова, які зберегли давній тип дієвідмінювання:

Однина Множина
1-а ос. дам, їм, відповім 1-а ос. дамо, їмо, відповімо
2-а ос. даси, їси, відповіси 2-а ос. дасте, їсте, відповісте
3-а ос. дасть, їсть, відповість 3-а ос. дадуть, їдять, відповідять

Дієслово бути в усіх особових формах однини й множини має одну форму – є (інколи в поетичній мові для1-ої і 3-ої особи однини – єсть, для 2-ої особи однини – єси). Дієслова на -вісти утворюють форму 3-ої особи множини переважно описово, напр.: вони дадуть відповідь.

У текстах ділового спрямування (інструкції, статути тощо) часто використовують безособові дієслова, утворені від особових за допомогою постфікса -ся, з метою констатації факту, напр.: не дозволяється, категорично забороняється, не допускається.

У діловому мовленні поширені дієслова теперішнього часу із значенням позачасовості (теперішній постійний), виражені формами 1-ої особи множини, 3-ої особи однини та множини, напр.: вважаємо за доцільне звернутися до ректора університету з пропозицією...; рівень інфляції становить; банк упроваджує нові форми роботи з клієнтами; до участі в конкурсі допускають осіб... .

Запам’ятайте! У творенні форм наказового способу дієслів в українській мові не бере участі допоміжне слово давайте. Отже, вирази типу давайте проголосуємо, давайте привітаємо, давайте запишемо не є нормативні! Правильно – проголосуй, (проголосуйте, проголосуймо); привітай, (привітайте, привітаймо); запиши (запишімо, запишіть).

У більшості випадків надають перевагу конструкціям з дієсловами активного стану. Це відбувається навіть тоді, коли реальний суб’єкт мислиться неозначено, напр.: Грошові доходи (витрати) оцінюють за такими статтями; Розрізняють такі нормативи питомих капітальних вкладень.

Використання дієслів пасивного стану пов’язано з потребою акцентувати увагу на об’єкті, а не на дії, напр.: Нормативи встановлюються банком. Однак зловживати такими структурами не варто.

Особливої уваги потребують неперехідні дієслова з постфіксом -ся, утворені від перехідних дієслів. Виділяють перехідні постфіксальні дієслова зі зміненою семантикою, використання яких у структурі українського речення не викликає заперечень, напр.: дивувати – дивуватися, утверджувати – утверджуватися, оглядати – оглядатися. Однак ті дієслова, семантичні відтінки яких майже непомітні, оскільки виражають значення пасивного стану, варто замінити дієсловами без -ся, напр.: Виплата проводиться у визначеному законом порядку → Виплату проводять у визначеному законом порядку.

Дієприкметник – це особлива форма дієслова, що виражає динамічну ознаку предмета за дією, яку він сам виконує (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники).

Активні дієприкметники бувають теперішнього та минулого часу, утворюються відповідно від основ теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч- (-юч-) або -ач- (-яч-) та від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-, напр.: контролюючий, терплячий; збанкрутілий.

У сучасній українській мові вживання активних дієприкметників теперішнього часу обмежене. Неповною є навіть твірна база цих дієслівних форм. Наприклад, вони зовсім не утворюються від дієслів з постфіксом –ся. У такому разі використовують підрядні конструкції, напр.: вчитися → той, хто вчиться.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів, як правило, доконаного, рідше недоконаного виду за допомогою суфіксів -н-, -ен-, (-єн-), -т-, напр.: прочитати → прочитаний, запросити → запрошений, приклеїти → приклеєний, висунути → висунутий (висунений), писати → писаний.

Пасивні дієприкметники використовують для лаконічного вираження думки (часто вони замінюють ціле підрядне речення). Вони відзначаються вищою частотою вживання в науковому та офіційно-діловому стилях мови. (Робота завершена вчасно; Тоді банк не вважатимуть збанкрутілим).

Щоб уникнути помилок при вживанні дієприкметників, варто пам’ятати про різні засоби української мови, якими можна замінити відповідні граматичні форми та конструкції, а саме: підрядні речення, прикметники, займенники, іменники, прикметниково-іменникові словосполучення тощо, напр.: інформуючий – той, що інформує; слідуючий – наступний, подальший, такий; діючий (закон) – чинний;існуючі (недоліки) – наявні; галопуюча (інфляція) – обвальна, нестримна; пануюча (тенденція) – панівна; існуюча (категорія) – наявна; обнадіюючі (показники) – обнадійливі; знеболюючий(засіб) – знеболювальний або засіб для знеболення; керуючий (банком) – керівник; завідуючий (відділом) – завідувач (відділу); зростаюча (інфляція)– щораз більш інфляція.

Активні дієприкметники минулого часу та пасивні дієприкметники часто використовують у професійному мовленні, напр.: збіднілий, збанкрутілий; опротестований (вексель), втрачена вигода.

Дієприслівник – це змінна форма дієслова, яка виражає супровідну до основної дію (завершену або незавершену).

Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи- (-ючи-) (від дієслів І дієвідміни) або -ачи- (-ячи-) (від дієслів ІІ дієвідміни), напр.: тонути (тонуть) → тонучи; купувати (купують) → купуючи; кричати (кричать) → кричачи; просити (просять) → просячи.

Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи інфінітива за допомогою суфіксів -ши або -вши, вибір яких зумовлений характером кінцевого звука основи (приголосний або голосний), напр.: прибігти → прибігши, сказати → сказавши.

Особливістю вживання дієприслівників є їх неодмінний зв'язок із суб’єктом – виконавцем основної дії. Порушення такої співвіднесеності призводить до логіко-синтаксичних помилок, напр.: Перевірка пройшла, не виявивши ніяких порушень; Зважаючи на подвійну функцію, їх кількість коливається від двох до п’яти.

Дієприслівники можуть стосуватись предикативних прислівників, інфінітивів, безособових дієслів, напр.: Важко стає, таке згадуючи; Треба заспокоїтися, забувши про неприємності; Перебираючи факти, не віриться у непричетність їх до справи.

Предикативні форми на -но, -то – це незмінні форми дієслова, що виступають головним членом (присудком) у безособових реченнях.

За своєю семантикою та використанням форми на -но, -то становлять специфіку української мови, яка вирізняє її з-поміж інших слов’янських мов.

Утворюються вони від основи пасивних дієприкметників за допомогою суфікса , напр.: завершений → завершено, написаний → написано, здобутий → здобуто. Саме ці форми вживають замість пасивних дієприкметників, якщо хочуть наголосити на дії, напр.: Запрошення розіслано вчасно замість Запрошення розіслані вчасно.

Особливого звучання набувають предикативні форми на -но, -то в текстах художньої літератури:

Все розтрачено, розгублено,

Бо воно було людьми

Не шановано, не люблено.

(Олександр Олесь)

Як правило, безособові дієслівні форми на -но, -то вживають у значенні «хтось щось зробив», напр.: Лист відправлено (хтось відправив); Роботу завершено (хтось завершив).

Слід пам’ятати, що форми на -но, -то в українській мові є безособовими і не можуть мати при собі навіть пасивного суб’єкта, вираженого формою орудного відмінка, типу Нами проаналізовано, треба У роботі проаналізовано.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2171. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.006 сек.) русская версия | украинская версия