Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тактико-технічні характеристики, будова, принцип дії протипіхотних мін та підривників до них. Послідовність встановлення та знешкодження. Міри безпеки




Протипіхотні міни призначаються для ураження живої сили. Вони класифікуються на фугасні /ПМД-6М,ГШМ/ і осколкові /ПОМЗ-2М,ОЗМ-72, МОН-50, МОН-100, МОН-200А.

Будова ПДМ-6М 1. Кришка. 2. Підривник МУВ-2. 3. Гумовий ковпачок. 4. Металоелемент підривника МУВ-2 5. Різак. 6. Запобіжна чека. 7. Т-подібна бойова чека. 8. Ударник. 9. Бойова пружина. 10. Корпус підривника. 11. Запал МД-5М. 12. Металічна пластинка. 13. Корпус міни. 14. 3аряд вибухової речовини (200гр. тротилова шашка).

Рис 9.17. Протипіхотна міна фугасної дії ПДМ-6М. (Міна має дерев'яний корпус).

Рис. 9.18. Підривники МУВ-2 і МУВ-3

ПДМ-6М застосовується з підривниками МУВ-2 і МУВ-3 (рис. 9.18).

Принцип дії міни: при натисканні на міну її кришка опускається і виштовхує Т-подібну чеку з підривника; ударник звільняється і під дією бойової пружини наколює запал МД-5М/МД-2/, який вибухаючи викликає вибух міни /після вилучення запобіжної чеки у підривника МУВ-2 або МУВ-3 різак під дією бойової пружини перерізає метало-елемент тимчасовий запобіжник і підривник переходить в бойове положення; час перерізання не менше 2,5хв, що забезпечує безпечне встановлення міни/.

Для підготовки і встановлення міни необхідно:

- перевірити справність корпусу міни;

- закласти в корпус міни 200 г тротилову шашку запальним гніздом в сторону передньої стінки корпусу;


- замінити у підривника МУВ,МУВ-2 або МУВ-3 Р-подібну бойову чеку на Т-подібну;

- перевірити у підривника наявність метало-елементу і правильність розміщення запобіжної бойової чеки;

- відкопати лунку по розмірам міни глибиною 3–3,5 см;

- встановити міну з відкритою кришкою в лунку і загостреним предметом пробити паперову обгортку тротилової шашки навпроти запального гнізда;

- закрутити запал МД-5М (МД-2) в корпус підривника;

- вставити підривник в отвір передньої стінки корпусу до упору заплечника Т-подібної чеки в стінку корпусу; запал повинен увійти в запальне гніздо шашки;

- притримуючи корпус міни, видалити запобіжну чеку із підривника МУВ-2 (МУВ-3);

- закрити кришку міни, не натискаючи на заплечники бойової чеки;

- замаскувати міну, не натискаючи на її кришку.

 

Будова ПМН 1. Корпус. 13. Запобіжна чека. 2. 3аряд вибухової речовини. 14. Втулка. 3. Гумовий ковпачок 15. Бойова пружина. 4. Щиток. 16. Ударник 5. Розрізне кільце. 17. Пружина штока 6. Шток. 18. Бойовий виступ 7. Металічна стрічка з шплінтом. 8. Гумова прокладка 19. Капсуль-детонатор 9. Ковпачок. 20. Тротилова шашка 10. Різак. 21. Пластмасова гільза. 11. Метало елемент 22. Пробка 12. Кільце. 23. Гумова прокладка

Рис. 9.19. ПМН.

Протипіхотна міна ПМН має пластмасовий корпус. Принцип дії міни: при натисканні на міну кришка і шток опускається; бойовий виступ штока знаходиться в зчепленні з ударником, він звільняється і під дією бойової пружини наколює запал, який вибухаючи, викликає вибух міни. Шток має бойове вікно, для проходження ударника.

 

Рис. 9.20. Встановлення ПМН.


Для встановлення міни необхідно:

- відкрутити заглушку, вставити в міну запал МД-9 і закрутити заглушку;

- викопати лунку по розмірам міни так, щоб встановлена в неї міна виступала над поверхнею ґрунту на 1–2 см;

- витягнути запобіжну чеку, не натискаючи на кришку міни (після вилучення запобіжної чеки різак під дією бойової пружини перерізає метало елемент-тимчасовий запобіжник і міна переходить в бойове положення: ударник упирається у бойовий виступ штоку, час перерізання не менше 2,5 хв, що забезпечує безпечне встановлення міни).

- встановити міну в лунку і обережно не натискаючи на міну, замаскувати її.

Протипіхотні фугасні міни в зимових умовах при глибині снігу до 10 см встановлюють на ґрунт, а при більшій глибині на затрамбований сніг з маскуючим шаром не більше 5 см. Знімати встановлені протипіхотні фугасні міни категорично заборонено.

Міна ПМН-2 — кінцево споряджена. Обладнується спеціальним механічним вмонтованим підривником. Протипіхотна оскололкова міна ПОМЗ-2м застосовується з підривником МУВ, МУВ-2, МУВ-3. Принцип дії міни: при натягуванні розтяжки витягується бойова чека з підривника; ударник звільняється і під дією бойової пружини наколює запал, який викликає вибух міни, корпус міни роздроблюється на осколки, які наносять поразку противнику.

Міна встановлюється з однією або двома гілками розтяжки. Для встановлення міни з однією гілкою розтяжки необхідно:

- забити в ґрунт кілок розтяжки так, щоб його висота над поверхнею ґрунту була 12–15 см;

- один кінець розтяжки закріпити на кілку, другий розтягнути в бік місця встановлення міни;

- на місці встановлення міни забити встановлюючий кілок так, щоб його висота над поверхнею ґрунту була 5–7 м; відстань між кілком розтяжки і встановлюючим кілком повинна бути не більше 5 м;

- проткнути загостреною паличкою паперову оболонку 75 г тротилової шашки;

- закласти в корпус міни тротилову шашку запальним гніздом в бік отвору для підривника і надіти міну до кінця широким отвором на вбитий в землю встановлюючий кілок;

- проміряти довжину розтяжки і прив’язати до неї карабін на необхідній довжині;

- з’єднати корпус підривника з запалом МД-5м.;

- закрутити підривник з запалом в міну;

- зачепити карабін за кільце Р-подібної бойової чеки;

- замаскувати міну;

- переконавшись в надійному утримуванні бойової чеки, витягнути запобіжну чеку з підривника МУВ-2.

Для встановлення міни з двома гілками розтяжки необхідно:

- забити в ґрунт два кілки розтяжки на відстані 8 м один від другого;

- прив'язати кінці розтяжки до вбитих кілків /дати послаблення/ на висоті 5–8 см;

- посередині розтяжки, відступивши від неї в бік противника на 1 м, забити встанов­люючий кілок і надіти на нього корпус міни з 75 г тротиловою шашкою;

- підготувати на середині розтяжки петлю;

- прив'язати карабін до петлі на дротяній розтяжці;

- інші операції виконувати так само, як і при встановленні міни з однією гілкою дротяної розтяжки.

Протипіхотна осколкова міна О3M-72 (Рис. 9.21)

В комплект міни входить: корпус міни, дві котушки з розтяжками, трос з карабінами, КД №8А, підривник МУВ-3, капронова стрічка, кілки металічні — 2 шт, кілки дерев'яні — 4 шт.


Будова ОЗМ-72 1. Міна. 15. Додатковий детонатор 2 Дерев'яні кілочки. 16. Центральна втулка 3. Металічні кілочки. 17. Втулка з капсулем-запалювачем 4. Котушки з дротяними розтяжками. 18. Ударник 5. Трос з карабінами. 19. Бойова пружина 6. Капсуль-детонатор №8А. 20. Втулка 7 Підривник МУВ-3. 21. Кришка 8. Спрямовуючий стакан. 22. Натяжний трос 9. Втулка з капсулем-запалювачем. 23. П'ятка ударника 10. Ковпачок. 24. 3апобіжний ковпачок. 11. Пробка. 25. Камера 12. Кришка. 26. Вищибний заряд. 13. Заряд. 27. Трубка 14. Корпус з оскожами. 28. Капронова стрічка

Рис. 9.21. ОЗМ-72

Протипіхотна осколкова міна О3M-72 кругового ураження. Принцип дії міни:

При натягуванні дротяної розтяжки спрацьовує підривник МУВ-3 і наколює капсуль-запалювач; вогонь запалює викидний заряд; під дією порохових газів корпус викидається з напрямного стакана, при цьому гальмівний тросик розмотується; при вильоті корпусу міни на висоту, рівну довжині тросика, стискується бойова пружина, клиноподібний замок звільнює ударник, який під дією бойової пружини наколює капсуль-запалювач, в результаті чого вибухає капсуль-детонатор №8А, додатковий детонатор і заряд міни; осколки, заключені в корпусі, розлітаючись у всі боки, наносять поразку.

Рис. 9.22. Встановлення ОЗМ-72.


Для встановлення міни необхідно:

- відкопати лунку по діаметру міни глибиною 18-20 см;

- встановити міну в лунку;

- викрутити пробку, встановити у міну капсуль-детонатор дульцем вниз і знову вкрутити пробку;

- вільний простір навколо міни засипати ґрунтом і втрамбувати його тупим кінцем дерев'яного кілка; забити на відстані 0,5 м від міни в бік противника металічний кілок (забивають виїмкою в бік міни, його висота над рівнем ґрунту повинна бути 15–48 см);

- розтягнути трос з карабінами, зачепивши карабін, прикріплений до дроту, за скобу пробки;

- встановити в отвір металічного кілка два інших карабіни цього тросу, не допускаючи його скручення;

- зачепити на карабін тросу кінець дротяної розтяжки і, рухаючись вздовж фронту, розмотати розтяжку на половину довжини; забити на віддалі 7,5 м від металічного кілка дерев'яний кілок, пропустити розтяжку через отвір на його верхньому кінці і, продовжуючи рух, розмотати розтяжку на всю довжину; і в кінці розтяжки забити другий дерев'яний кілок: прив'язати до кілка розтяжку, натягнувши її з невеликою слабиною /провисання в центр, частині 2–3 см/;

- натягнути в такому ж положенні другу розтяжку;

- підійти до міни і викрутити ковпачок що закриває капсуль-запалювач;

- перевірити справність металоелементу і різака підривника МУВ-3;

- вкрутити підривник в втулку з капсулем-запалювачем;

- бойову чеку підривника повернути кільцем в бік металічного кілка;

- відчепити карабін від скоби пробки і зачепити його за бойову чеку;

- замаскувати міну /шар ґрунту зверху міни має бути не більше 3 см;

- впевнившись у надійному утриманні бойової чеки, висмикнути з підривника запобіжну чеку;

- відійти від міни, не зачіпаючи розтяжку.

При встановленні міни в м'якому /болотистому/ ґрунті для забезпечення більш надійного вильоту під неї підкладають обрізок дошки товщиною не менше 2,5 см і розміром не менше 15×15 см.

Знімати встановлені міни ПОМЗ-2м і ОЗМ-72 категорично заборонено.

Протипіхотна осколкова міна направленої дії МОН-50 (рис. 9.23)

Будова МОН-50:

Рис. 9.23. МОН-50.


Протипіхотна осколкова міна MОH-50 встановлюється, як правило, в керованому варіанті і вибухає від електродетонатора ЕДП -р або приводиться в дію механічним способом /підривником МУВ-2 з запалом МД-5м і натяжною розтяжкою/. Після вибуху міни осколки розлітаються в основному в бік прицілювання і наносять поразку.

Рис. 9.24. Встановлення МОН-50.

Міну встановлюють на ґрунт /сніг/ на ніжках або кріплять на місцеві предмети за допомогою струбцини.

Для встановлення міни на ґрунт необхідно:

- ослабити пробку запального гнізда;

- повернути міну опуклою стороною /стрілкою на прицілі/ в бік цілі;

- ніжки-підставки розвести в сторони і втиснути їх в ґрунт на глибину, яка забезпечує міні стійке положення;

- користуючись прицілиною щільною, навести міну на ціль /віху або місцевий предмет, який знаходиться на місці очікуваної цілі/;

- при наведенні відстані від ока навідника до щілини повинно бути 140–150 мм;

- лінія прицілу повинна йти від ока навідника через середину на рівні нижньої площини на центр цілі: для надання міні необхідного положення, її повертають і ніжки втискають в ґрунт на необхідну глибину;

- вкрутити в запальне гніздо міни запал, з'єднаний з підривником МУВ з запобіжною трубкою або МУВ-2;

- перевірити точність прицілювання;

- розмотати розтяжку (шнур), закріплену до чеки підривника;

- замаскувати міну травою, гілками;

- зняти запобіжну трубку з підривника МУВ.


Будова СМ 1. Підривник МУВ. 9. Корпус міни. 2. Втужа з капсулем – запилювачем. 10. Сигнальні зірочки 3. Гайка 11. Пороховий вибуховий заряд. 4. Гумове кільце 12. Картонна прокладка. 5. Шайба. 13. Частина міни, покрашена білий, 6. Пороховий заряд 14. Карабін 7. 3апалювальний склад. 15. Дротяна розтяжка 8. 3вуковий склад. 16. Кілок

Рис. 9.25. СМ.

Сигнальні міни застосовують для попередження своїх військ про наявність противника в районі загороджень, позицій або об'єкту. Принцип дії сигнальної міни: при витягуванні бойової чеки підривника, ударник наколює капсуль-запалювач КВ-11, який запалює пороховий заряд, а від нього запальний склад блоку звукового сигналу — створюється звук (свист); по закінченні дії звукового сигналу запалюється запальна суміш першої зірки світлового сигналу, потім вогонь від загальної суміші зірки передається викидному пороховому заряду під дією якого зірка вистрілює із гільзи; викидний заряд, згоряючи, одночасно запалює наступну сигнальну зірку, в результаті всі зірки (12–15 шт.) поступово одна за другою запалюється і вистрілюються із корпусу міни за 10–12 с.

Сигнальні міни можуть встановлюватися в ґрунту або прив’язуватися до місцевих предметів.

Для встановлення міни необхідно:

- зробити в ґрунті лунку глибиною 15 см, діаметром біля 3 см;

- встановити міну в лунку (чи прив’язати до коліна, дерева);

- викрутити з міни пластмасовий ковпачок, вкрутити підривник з Р-подібною чекою;

- зачепити карабін за шток підривника і розтягнути розтяжку;

- біля кінця розтяжки (за 5 м від міни) забити кілок і прив’язати до нього кінець

- розтяжки;

- зачепити карабін розтяжки за чеку підривника (розтяжка повинна мати невелику слабість);

- замаскувати міну;

- видалити запобіжну чеку із підривника.

При приведенні міни в дію, сигнальні зірки падають і догоряють на землі в радіусі до 20 м від місця встановлення міни. Вони здатні запалювати суху траву, посіви, що необхідно врахувати при використанні мін.

ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ приводити міни в дію, тримаючи її в руках.

Для зняття міни необхідно:


видалити обережно маскувальний шар, надіти на шток ударника МУВ запобіжну трубку шпилькою;

- зняти з бойової чеки карабін розтяжки;

- викрутити підривник, витягнути міну з ґрунту.

При встановленні мін і їх зніманні необхідно дотримуватися наступних мір безпеки:

- обходитися з мінами і підривниками обережно, не кидаючи їх на землю і не вдаряючи по них;

- вкручувати запал в підривник і вставляти його у міну дозволяється тільки одному військовослужбовцю на місці встановлення міни;

- перевіряти перед встановленням зовнішнім оглядом справність мін і підривників;

- забороняється застосовувати підривники МУВ-2 без запобіжної чеки і метало-елемента;

- не надавлювати на підривник, якщо він туго входить в міну, і не вдаряти по підривнику при вкручувані в міну;

- вкручувати (вставляти) запал в підривник обережно не давити і не вдаряти по запалу, якщо він туго входить в підривник;

- не розхитувати підривник, не вдаряти по ньому при витягуванні з міни;

- не знімати, а підривати на місці встановлення зарядами ВР міни з частково пошкодженими (деформованими) корпусами і міни, вмерзлі в ґрунті.

Протипіхотні міни іноземних армій поділяються на два основних види — фугасні і осколкові.

З фугасних мін найбільше розповсюдження мають американські міни М-14, М-25, М-16 і міна ФРН ДМ-11.

Протипіхотна фугасна міна натискної дії М-14 складається з наступних частин:

- пластмасового корпусу (1), всередині якого знаходиться заряд ВР і спеціальний вибуховий пристрій;

- верхньої натискної кришки (2) з запобіжною вилкою (3);

- капсуля-детонатора М-46, вкрученого в днище міни.

На натискну кришку міни нанесена вказівна стрілка, а на корпусі міни — букви “А” “armed” (заряджено) і “S” “save” (зберігання).

 

Рис. 9.26. Протипіхотна фугасна міна натискної дії М-14.


Принцип дії міни.

При натисканні на натискну кришку остання опускається і викликає спрацювання вибухового пристрою — тиск передається на мембрану, яка вигинається, і пройшовши нейтральне положення різко посилає вниз ударник, який наколює капсуль-детонатор.

Тактико-технічні характеристики міни: діаметр 56 мм., висота 40 мм., маса заряду 0,031 кг., загальна вага 0,125 кг.

Для знешкодження міни необхідно:

- вставити в пази натискної кришки запобіжну вилку;

- повернути проти годинникової стрілки натискну кришку так, щоб стрілка співпадала з буквою “S”;

- викрутити капсуль-детонатор М-46.

Протипіхотна міна натискної дії М-25 складається з наступних частин:

- пластмасового корпусу (1);

- кумулятивного заряду (2) з натискною кришкою(3);

- капсуля-детонатора М-46 (4);

- стакана для детонатора (5);

- ударника (6) з бойовою пружиною (7);

- шариків (8);

- запобіжної скоби (9).

Принцип дії міни.

При натисканні на кришку комулятивного заряду, останній, долаючи опір бойової пружини, опускається вниз. Краї стакану для детонатора виштовхують шарик в пази корпусу, ударник звільнюється і під дією бойової пружини наколює капсуль-детонатор, викликаючи його вибух і вибух заряду міни.

Для знешкодження міни необхідно:

- встановити запобіжну скобу між корпусом міни і кришкою заряду;

- видалити з міни кумулятивний заряд;

- вилучити міну з ґрунту.

Тактико-технічні характеристики міни: діаметр — 29 мм., висота — 92 мм., маса заряду – 0,009 кг., загальна маса 0,9 кг.

 

Рис 9.27а. Протипіхотна міна натискної дії М-25 (загальний вигляд).


Рис. 9.27б. Протипіхотна міна натискної дії М-25 (розріз).

Протипіхотна вистрибуюча осколкова міна М-16 складається з наступних частин:

- стальна циліндрична зовнішня оболонка (1);

- розривний чавунний корпус (2);

- розривний заряд вибухової речовини (3);

- проміжних детонаторів (4) і розташованих в них КД (5);

- викидного заряду (6);

- підривника М-605 (7) комбінованої дії.

Підривник М-605 складається з наступних частин:

- корпусу (8) всередині якого ударний механізм, який забезпечує спрацювання підривника або при натисканні на “вусики”, або при натяжній дії;

- натискних “вусиків” (9);

- верхньої і нижньої запобіжних чек (10);

- витяжного кільця (11);

- запалювача (12).

Рис. 9.28. Протипіхотна вистрибуюча осколкова міна М-16


Для знешкодження міни необхідно:

- вставити кусок дроту (цвях) в отвір для нижньої запобіжної чеки;

- перерізати розтяжку;

- викрутити підривник М-605 з гнізда центральної трубки.

Принцип дії міни.

Підривник, спрацьовуючи, запалює порох викидного заряду міни. Міна викидається вгору з запаленими сповільнювачами капсулів-детонаторів. Вибух останніх і основного заряду відбувається на висоті 0,6–1,2 м. від поверхні землі.

Тактико-технічні характеристики міни: діаметр — 100 мм., висота — 140 мм., маса заряду — 0,4 5кг., загальна маса 3,5 кг., радіус ураження — 30 м.

Осколкова вистрибуюча міна ДМ-31 (ФРН) за своєю будовою і принципом дії аналогічна міні ОЗМ-4, ОЗМ-72. Її тактико-технічні характеристики: діаметр — 102 мм., висота — 126 мм., маса заряду — 0,55 кг., загальна маса — 4 кг., радіус ураження — до 60 м.

Фугасна міна ФРН ДМ-11 складається з корпуса, зовнішньої резинової оболонки, заряду ВР, детонатора, ударного механізму і запобіжного кільця. Діаметр міни — 80 мм., висота з підривником — 35 мм. Маса ВР — 100 гр. або 45 гр., загальна маса міни — 200 гр., зусилля для спрацювання — 10 кг.

Осколкові міни поділяються на вистрибуючі, що встановлюються в ґрунт і фугасно-осколкові, що встановлюються на поверхні ґрунту.

Вистрибуючі міни всіх іноземних армій мають осколковий елемент, який складається з заряду ВР і осколків, які можуть бути у вигляді шариків, кусочків металу. Осколковий елемент викидається пороховими газами на висоту від 0,5 до 1,5 м. і розривається, вражаючи живу силу осколками в радіусі 30м. окремі осколки летять на 150–200 м.

Фугасно-осколкова міна М-3 (США) складається з чавунного призматичного корпусу, заряду ВР і 1-3-х підривників комбінованої (натискної і натяжної) дії. Міна має довжину і ширину по 87 мм., висоту — 135 мм., товщину стінок корпусу 8-11 мм., маса ВР — 0.4 кг., загальна маса міни — 4,2 кг. Зусилля, необхідне для спрацювання при натисканні — 6–15 кг., при натягуванні — 1,5–2,7 кг. Радіус ураження осколками до 15 м., міна встановлюється в ґрунт або на його поверхні.

Міна М-18. Осколкова, напрямленої дії. При спрацюванні міни від електродетонатора чи підривника натяжної дії утворюється спрямований пучок осколків. Необхідно пам’ятати, що підривники можуть бути встановлені на відстані від міни і з’єднуватись з нею відрізками детонуючого шнура. Тому головним при знятті міни — знешкодити підривник і від’єднати його від детонуючого шнура, або перерізати електричні проводи, які йдуть до міни.

Схеми мінних полів, їх позначення і огородження.

В арміях країн НАТО в якості основної схеми мінування прийнята так звана стандартна схема. Вона передбачає установку мінного поля (протитанкового, протипіхотного або змішаного), яке складається з декількох (не менше трьох) непаралельно розташованих смуг. Кожна смуга складається з двох рядів груп мін (чарунок), в кожній з яких може встановлюватися одна протитанкова або протипіхотна міна або одна протитанкова і кілька протипіхотних мін (не більше чотирьох) або кілька пртипіхотних мін (не більше п’яти). Одна (основна) міна в чарунці обов’язково встановлюється на відстані трьох кроків (біля 2,25 м) від осі смуги, а решта — не далі двох кроків (біля 1,5 м) від основної. Протипіхотні міни з підривниками натяжної дії встановлюються, як правило в першому (від противника) ряду не частіше, ніж через дві чарунки. При цьому в кожній ячейці може бути одна така міна. В ряді випадків перед переднім краєм мінного поля встановлюються без будь-якої системи декількох чарунок. Кількість їх складає приблизно 1–3 нормальної мінної смуги і розміщуються вони з проміжками.


Рис. 9.29. Стандартне мінне поле, що встановлюється вручну:

1 — секції, що ускладнюють виявлення схеми мінування;

2 — групи мін (одна-п’ять мін, з них не більше одної ПТМ);

3 — ряди мін;

4 — непаралельні смуги мінного поля (не менше трьох).

Встановлені мінні поля в необхідних випадках огороджуються і позначаються. Огородження звичайно складається з двох ниток колючого дроту на кілках, віддалених не менше 20 кроків від найближчих мін. На огорожі через кожні 15 кроків вішаються стандартні у вигляді трикутників вказівники з написами “Mines”. Крім того для позначення проходів в мінних полях застосовуються прямокутні з стрілками стандартні вказівники. В темну пору доби вони забезпечуються кольоровими сигнальними вогнями, звернутими в бік своїх військ.

 

10. Дії солдата в бою

10.1. Місце і обов’язки солдата в бою

10.1.1. Обов’язки солдата в бою

Дотримання військовослужбовцями своїх функціональних обов’язків — запорука міцної та боєздатної армії. Кожен солдат повинен чітко знати та неухильно виконувати свої обов’язки.

В сучасному загальновійськовому бою сильно підвищується роль солдата. Він несе особисту відповідальність за захист своєї Батьківщини і повинен: не жаліти своїх сил і самого життя при виконанні військового обов’язку; безумовно підчинятися командирам (начальникам) і захищати їх в бою; оберігати військовий прапор частини. Ніщо, в тому числі загроза смерті, не повинно змусити його здатися в полон.

Кожний солдат зобов’язаний:

1. знати бойову задачу взводу, свого відділення (танка) і свою задачу;

2. знати бойові можливості танків, інших броньованих машин і протитанкових засобів противника, їх сильні і слабкі сторони, особливо найбільш вразливі місця;

3. знати об’єм і послідовність обладнання фортифікаційних споруд;

4. постійно вести спостереження, своєчасно виявляти противника і негайно доповідати про нього командирові;


5. сміливо і рішуче діяти в наступі, стійко і вперто — в обороні, знищувати противника всіма способами і засобами, проявляти сміливість, ініціативу і винахідливість в бою, надавати допомогу товаришам;

6. вміло використовувати місцевість, засоби індивідуального захисту і захисні властивості машин; вміти швидко обладнувати окопи і укриття, здійснювати маскування, долати загороди, перешкоди і зони зараження, встановлювати і знешкоджувати протитанкові і протипіхотні міни; проводити спеціальну обробку;

7. вміти опізнавати повітряного противника і вести вогонь по його літаках, вертольотах та інших повітряних цілях із стрілецької зброї, знати їх найбільш вразливі місця;

8. захищати командира в бою у випадку його поранення чи загибелі сміливо брати на себе командування підрозділом;

9. без дозволу командира не залишати свого місця в бою; при поранення або ураженні радіоактивними, отруйними речовинами, бактеріо-логічними засобами, а також запалювальною зброєю прийняти необхідні міри само- і взаємодопомоги і продовжувати виконання задачі; якщо буде наказано відправитись в медпункт, взяти з собою особисту зброю; при неможливості слідувати на медичний пункт відповзти зі зброєю в укриття і чекати санітарів;

10. слідкувати за розходом боєприпасів і заправкою бойової машини піхоти (бронетранспортера), танка пальним, своєчасно доповідати командирові про розхід 0,5 і 0,75 носимого (возимого) запасу боєприпасів і заправки пального;

11. при пошкодженні бойової машини піхоти (бронетранспортера), танка, швидко вживати заходів по їх відновленню.

 

10.1.2. Способи і прийоми пересування солдата в бою

В бою в залежності від характеру місцевості, умов обстановки і дії вогню противника солдат при діях в пішому порядку може пересуватися прискореною ходьбою або бігом (в повний ріст або пригнувшись), перебіжками або переповзанням.

Ділянки місцевості, заховані від стеження і вогню противника, долаються прискореною ходьбою або бігом. Темп прискореної ходьби в середньому — 130–140 кроків на хвилину, довжина кроку 80–90 см.

Подовження кроку досягається за рахунок більш швидкого і повного розгинання позаду стоячої ноги і більшого виносу іншої ноги бедром вперед. Тривале пересування прискореним кроком втомлює, тому при прискореному пересуванні доцільно чергувати прискорену ходьбу та біг. Таким же способом солдат пересувається в ході атаки. При цьому зброя тримається в положенні для негайного відкриття вогню.

Для таємного пересування по місцевості з невисокими укриттями (низькі кущі, висока трава, канава і т.д.) застосовується ходьба пригнувшись. При цьому способі пересування необхідно зігнути ноги в колінах, подати корпус вперед, дивитися перед собою і рухатися широким кроком. Всі рухи виконуються вільно без напруження.

В залежності від характеру місцевості, пересування по ній має свої особливості. Рух вверх по схилу здійснюється вкороченим кроком з нахилом корпусу вперед. При значній крутизні, підйом слід здійснювати зиґзаґами, тобто рухатися поперемінно то правим то лівим боком до схилу на злегка зігнутих ногах, спираючись ребрами підошви та каблуків об виступи гори. На круті підйоми можна також виходити прямо, притримуючись руками за гілки, кущі, пучки густої трави, ставлячи ноги на всю ступню “ялинкою” (з розведеними в сторони носками).

Пересування вниз по схилу здійснюється вільним кроком з постановкою ноги на п’ятку, відхиляючи корпус назад. Спуск по крутих схилах можна здійснювати боком, приставними кроками, по-можливості притримуючись за нерівності гори.


Пересування по в’язкому або слизькому ґрунту проводиться короткими кроками: ноги слід переставляти швидко, щоб вони не встигли глибоко погрузнути в ґрунті або ж зісковзнути з опори. Ставити ноги необхідно на всю ступню і старатись для опори вибирати більш тверді ділянки.

Біг може застосовуватися для подолання окремих ділянок місцевості (повільний, прискорений і у середньому темпі).

Повільний біг застосовується на великі відстані. Темп бігу 150–165 кроків на хвилину при довжині кроку 70–90 см.

Біг в середньому темпі проводиться середнім маховим кроком. Корпус при цьому тримається з невеликим нахилом вперед. Темп бігу 165–180 кроків на хвилину, довжина кроку 80–90 см.

Прискорений біг застосовується при перебіжках, при вибіганні з укриттів до бойових і транспортних машин, при розрізі при подоланні перешкод. Темп бігу — 180–200 кроків на хвилину, довжина кроку 120–150 см.

Перебіжки застосовуються для швидкого зближення з противником на відкритій місцевості.

Для перебіжки із лежачого положення слід спочатку поставити зброю на запобіжник, після попереджувальної команди намітити шлях руху і укриття для зупинки, потім за виконавчою командою швидко піднятися, як при виконанні команди “Встати” і стрімко перебігти у намічене місце. Навісці зупинки з розбігу лягти на землю, відповзти трохи вбік, а досягнувши вказаного в команді місця приготуватися до ведення вогню.

Довжина перебіжки між зупинками залежить від місцевості і вогню противника і в середньому повинна складати 20–40 кроків. Чим більше відкрита місцевість і сильніший вогонь, тим швидшою і коротшою повинна бути перебіжка.

Переповзання застосовуються для непомітного наближення до противника і таємного подолання ділянок місцевості, що мають незначні укриття, нерівності рельєфу і знаходяться під стеженням чи обстрілом противника.

В залежності від обстановки, рельєфу місцевості і вогню, переповзання проводиться по-пластунськи, навколішки, на боці. Як і перед перебіжкою необхідно спочатку намітити шлях пересування і укриття для зупинок.

При русі бігом, прискореним кроком і при перебіжках зброя утримується однією чи двома руками, як зручніше.

Для переповзання по-пластунськи потрібно лягти на землю, правою рукою взяти зброю за ремінь біля верхньої антабки і покласти її на передпліччя правої руки. Підтягнути праву (ліву) ногу і одночасно витягнути ліву (праву) руку якомога далі, відштовхуючись зігнутою ногою, перетягнутися вперед, підтягнути іншу ногу, витягнути другу руку і продовжувати рух у тому ж порядку. При переповзанні голову високо не підіймати.

Для переповзання навколішки встати на коліна і спертися на передпліччя або кисті рук. Підтягнути зігнуту праву (ліву) ногу під груди, одночасно ліву (праву) руку витягнути вперед. Пересунути тіло вперед до повного випрямлення правої (лівої) ноги, одночасно підтягуючи під себе іншу зігнуту ногу, і, витягуючи іншу руку, продовжувати рух у тому ж порядку. Зброю тримати: при опорі на передпліччя — так само, як і при переповзанні по-пластунськи; при опорі на кисті рук — в правій руці.

Для переповзання на боці лягти на лівий бік, підтягнувши вперед ліву ногу, зігнуту в коліні, спертися на передпліччя лівої руки, правою ногою впертися каблуком в землю можливо ближче до себе; розгинаючи праву ногу, пересунути тіло вперед, не змінюючи положення продовжувати рух в такому ж порядку. Зброю тримати правою рукою, поклавши його на бедро лівої ноги.


10.1.3. Способи управління солдатом в бою

У ході бою при діях на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) командир взводу управляє взводом по радіо, командами і сигналами. При цьому, працюючи на радіозасобах, командири повинні строго дотримуватись правил ведення переговорів. У взводі (відділенні) усі команди в бою передаються по радіо відкритим текстом. При подачі команд командири відділень викликаються позивними, а пункти місцевості указуються від орієнтирів і умовними найменуваннями. Порядок подачі команд (сигналів) по радіо повинен бути наступним. Позивний радіостанції, яка викликається називається один раз; слово «я» і позивний своєї радіостанції — один раз; зміст команди (сигналу) — один раз; слово «я» і позивний своєї радіостанції — один раз; слово «прийом» — один раз. Наприклад: «Береза-13, я — Ясен-21, наступати в напрямку ор. 4, вигин струмка «Гнилий», я — Ясен-21, прийом». «Береза-13, я — Ясен-21, 222, я — Ясен-21, прийом». На прийняту команду (сигнал) командир відділення негайно дає підтвердження точним повторенням команди (сигналу) або тільки словом «зрозумів» із вказанням свого позивного. Наприклад: «Ясен-21, я — Береза-13, зрозумів, наступати в напрямку ор. 4, вигин струмка «Гнилий», я — Береза-13, прийом». «Ясен-21, я — Береза-13, зрозумів, 222, я — Береза-13, прийом».

При слабкій чутності і сильних перешкодах командир взводу команди (сигнали) може передавати два рази. Наприклад: «Береза-13, я — Ясен-21, зменшити дистанцію, зменшити дистанцію, я — Ясен-21, прийом». «Береза-13, я — Ясен-21, 333, 333, я — Ясен-21, прийом».

Подачу команд (сигналів), що відносяться до всіх бойових машин піхоти, командир взводу здійснює з використанням циркулярного позивного. При цьому зміст команди (сигналу) він повторює два рази. Наприклад: «Гроза, я - Зоря-20, у напрямку ор. 5, гай «Круглий», бойову лінію; направляючий - Зоря-201 - до бою, у напрямку ор. 5, гай «Круглий», у бойову лінію; направляючий — Зоря-201 - до бою, я — Зоря-20, прийом». Підтвердження на команду в цьому випадку командири відділень не дають, а відразу ж приступають до її виконання. При стійкому зв'язку дозволяється працювати скороченими позивними чи без позивних. Наприклад: «10-й, я — 20-й, збільшити дистанцію, я — 20-й, прийом» (робота скороченими позивними). «Збільшити дистанцію, прийом». «Зрозумів, прийом» (робота без позивних).

Усередині бойової машини піхоти (бронетранспортера) командир взводу (відділення) здійснює керування діями підлеглих командами, що подаються по переговорному пристрою або голосом, і встановленими сигналами.

При веденні бою в пішому порядку командир механізованого взводу керує підлеглими шляхом подачі команд голосом, сигналами і через зв'язкових. Наявну при ньому радіостанцію він застосовує для керування діями бойових машин піхоти (бронетранспортерів). Подачу команд і постановку бойових задач на відкриття вогню з озброєння БМП (БТР) він здійснює через свого заступника і навідників-операторів, що залишаються в бойових машинах піхоти (бронетранспортерах).

При керуванні одиночними військовослужбовцями, що діють у пішому порядку, у команді звичайно вказуються: звання і прізвище, яку дію зробити, виконавча частина команди. Наприклад: «Рядовий Петренко — до бою». «Рядовому Іванціву, перебігти до окремого дерева - вперед». «Єфрейтору Сидорчуку, переповзти до окремого куща - вперед».

Взвод, що діє в пішому порядку без бойових машин піхоти (бронетранспортерів), з похідного порядку в передбойовий розгортається по команді (сигналу) «Взвод, у напрямку такого-то предмета (на такий-то рубіж), у лінію відділень - марш». Перше відділення висувається в зазначеному напрямку. Інші відділення незалежно від порядку проходження в колоні взводу по командах своїх командирів висуваються: друге — вправо, третє — уліво; витримуючи рівняння по першому відділенню, з інтервалом у 100 м між відділеннями вони продовжують рух.

У залежності від обстановки і рішення командира взводу місця відділень у передбойовому порядку взводу можуть змінюватись. У цьому випадку місця відділень командир взводу визначає командою, наприклад: «Взвод, у напрямку групи беріз, на рубіж виступ лісу, ставай; направляюче — друге відділення; перше відділення, вправо; третє відділення, вліво — руш». Відділення по командах своїх командирів висуваються на свої напрямки і дотримуючись рівняння по направляючому відділенню, продовжують рух. З початком розгортання в передбойовий порядок командири відділень встановлюють спостереження за сигналами командира взводу.

Взвод, що діє в пішому порядку, з передбойового порядку або з колони, минаючи передбойовий порядок, розгортається в цеп по команді, наприклад: «Взвод, у напрямку сухого дерева, на рубіж бугор, руїни, направляюче - друге відділення - до бою, вперед» чи «Взвод, за мною - до бою, вперед». При розгортанні в бойовий порядок з передбойового кожне відділення по команді свого командира розгортається в цеп і дотримуючись, рівняння по направляючому відділенню, продовжує рух у зазначеному напрямку з максимальною швидкістю (прискореним кроком або бігом), яка забезпечує ефективне ведення вогню зі своєї зброї.

Відділення, що діє в пішому порядку, розгортається в цеп по команді (сигналу), наприклад: «Відділення, у напрямку широкого куща, на рубіж курган, яма, направляючий — рядовий Семеген — до бою, вперед» чи «Відділення, за мною — до бою, вперед». Відділення розгортається в цеп вправо і вліво від командира відділення або направляючого і відповідно до поставленої задачі продовжує рух у зазначеному напрямку.

Для відбиття противника вогнем з місця командир взводу (відділення) подає команду: «Взвод (відділення) - стій», по якій взвод (відділення) залягає, пристосовуючись до місцевості, і ізготавлюється для ведення вогню. Для відновлення руху командир взводу (відділення) подає команду: «Взвод (відділення)— в атаку, вперед» і додає (якщо потрібно): «Бігом».

Зміна напряму руху взводу (відділення), що діє в пішому, передбойовому чи бойовому порядку, командир взводу (відділення) здійснює за командою, наприклад: «Взвод (відділення), вправо, у напрямку виступу лісу (на рубіж яма, вис. з відм. 137,0), напрямне — перше відділення— руш». Напрямне відділення (направляючий) змінює напрямок руху на зазначений предмет, інші відділення (солдати) висуваються на новий напрямок і продовжують рух, дотримуючись рівняння по напрямному відділенню (направляючому).

При повороті взводу кругом в передбойовому порядку відділення по команді своїх командирів «Відділення, за мною - руш» чи «Відділення, кругом - руш» рухаються за своїми командирами чи одночасно повертаються кругом і продовжують рух у новому напрямку. При повороті взводу кругом у бойовому порядку - всі машини в бойовій лінії, а при діях у пішому порядку відділення в цепу одночасно повертаються кругом і продовжують рух у новому напрямку.

При необхідності зміна напрямку руху взводу в бойовому чи в передбойовому порядку і відділення в бойовому порядку проводиться по команді (сигналу) «Увага, роби, що я». У цьому випадку командир взводу (відділення) вказує новий напрямок руху взводу рухом своєї машини, а при діях у пішому порядку — установленим сигналом.

Командир взводу перешиковує взвод з бойової лінії в колону по команді (сигналу), наприклад: «Взвод, у напрямку ор. 2 (за мною), у колону - руш». При цьому машина командира взводу продовжує рух, інші машини виходять на напрямок руху машини командира взводу, займають свої місця в колоні і продовжують рух, дотримуючись встановлених дистанцій.


Взвод з цепу в лінію відділень перебудовується по команді (сигналу), наприклад: «Взвод, у напрямку окремої будівлі, у лінію відділень — марш». Кожне відділення перебудовується в колону по одному і, дотримуючи інтервалів, продовжує рух у зазначеному напрямку.

Взвод з лінії відділень чи з цепу в колону перешиковується по команді, наприклад: «Взвод, у напрямку сараю, у колону по одному (по - три), напрямне - перше відділення - руш» або «Взвод, за мною, у колону по одному (по три) - руш». Відділення на ходу займають місця в колоні взводу і продовжують рух у визначеному напрямку або одночасно перебудовуються в колони по одному і займають свої місця в колоні взводу.

Відділення з цепу в колону перебудовується по команді (сигналу) «Відділення, за мною, у колону по одному — руш». Командир відділення продовжує рух, а солдати на ходу змикаються і займають свої місця в колоні.

Найважливішим обов'язком командира взводу (відділення) в бою є управління вогнем. Воно включає: розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їх важливості і визначення черговості ураження; вибір виду зброї і боєприпасів, виду вогню і способу його ведення; цілевказівки, подачу команд на відкриття вогню або постановку вогневих задач; спостереження за результатами вогню і його коректування; маневр вогнем; контроль за витратою боєприпасів.

Спостереження і розвідка, організовані командиром взводу (відділення) ще під час організації бою, безперервно продовжуються у ході його ведення.

При оцінці важливості і визначенні черговості ураження цілі командир взводу (відділення) повинен виходити з того, які втрати ця ціль, по своїх вогневих можливостях здатна нанести взводу (відділенню) в бою. Важливими цілями вважаються і такі, ураження яких у даних умовах обстановки може полегшити і прискорити виконання бойової задачі.

Важливими цілями звичайно є вогневі засоби противника, танки, бронетранспортери, самохідно-артилерійські установки, протитанкові керовані ракети, кулемети, протитанкові гранатомети, а також спостережні пункти, радіолокаційні станції і т.д.

У тому випадку, коли дані цілі знаходяться від підрозділів взводу в межах дальності дійсного вогню, вони називаються небезпечними.

Особливо небезпечними цілями у всіх випадках є засоби ядерного нападу противника — пускові установки і зброя, в яких застосовують ядерні боєприпаси.

Ті важливі цілі, що знаходяться від взводу (відділення) на відстанях, що перевищують дальність їх дійсного вогню, вважаються безпечними в даний момент бою.

Такий розподіл цілей на важливі і менш важливі, небезпечні і безпечні дозволяє командиру взводу (відділення) швидко і правильно приймати рішення по черговості їх ураження; у першу чергу повинні знищуватися небезпечні цілі, у другу чергу — важливі цілі, а потім — всі інші.

Від уміння командира взводу (відділення) навіть у важких умовах бою чітко і впевнено подати команду багато в чому залежить успіх ведення бою. Команди на відкриття вогню і постановка бойових задач повинні крім прямого призначення бути дисциплінуючим і організуючим засобом.

Послідовність подачі команди на відкриття вогню командиром взводу (відділення) може бути наступною:

1. Кому відкрити вогонь. Наприклад: «Другому відділенню», «Розрахунку кулемета», «Гранатометнику».

2. Цілевказівка. Наприклад: «Ор. 3, вліво 40, кулемет в окопі».

3. Встановлення прицілу. Наприклад: «Постійний», «Сім», «П'ять».


Встановлення цілика чи величина виносу точки прицілювання у фігурах цілі. Наприклад: «Цілік вліво два», «Вліво дві фігури».

4. Точка прицілювання. Наприклад: «Під ціль», «В пояс», «В голову».

5. Довжина черги. Наприклад: «Короткими», «Довгими», «Безперервним».

6. Момент відкриття вогню — указується словом «вогонь».

Для ведення вогню з бойової машини піхоти команда подається в такій послідовності:

1. Яким снарядом (гранатою) вести вогонь. Наприклад: «Бронебійним», «Осколковою»; для відкриття вогню з кулемета на початку команди вказується: «Кулемет». По цих командах проводиться заряджання зброї (спареного кулемета).

2. Цілевказівки.

3. Дальність до цілі в метрах. Наприклад: «1600», «800», «1200».

4. Спосіб стрільби. Наприклад: «З ходу», «З місця», з короткої зупинки — «Коротка»,

5. Момент відкриття вогню — вказується словом «Вогонь».

У командах на відкриття вогню з автоматичного гранатомета командир взводу (відділення) вказує:

1. Кому вести вогонь. Наприклад: «Взводу», «Першому відділенню».

2. Ціль. Наприклад: «По мінометній батареї», «По ПТРК».

3. Приціл, кутомір. Наприклад: «Приціл 10-15, кутомір 30-00», «Сім по сітці».

4. Точка прицілювання (наведення) кожному відділенню. Наприклад: «Першому, наводити в міномет біля куща; другому, правіше 0-50; третьому, лівіше 0-50»; «Наводити в кут траншеї».

5. Спосіб стрільби, темп стрільби. Наприклад: «З розсіюванням по фронту цілі, темп максимальний».

6. Кількість пострілів (витрата боєприпасів). Наприклад: «Витрата - 15», «Витрата - 10».

7. Довжина черги. Наприклад: «Короткими», «Довгими».

8. Момент відкриття вогню — указується словом «Вогонь».

Іноді командир взводу керує вогнем штатних і приданих підрозділів шляхом постановки вогневих задач; при цьому він вказує:

1. Якому підрозділу (кому) ставиться вогнева задача.

2. Найменування і місце розташування цілі (цілівказівка).

3. Вид вогню на поразку цілі («знищити», «придушити», «заборонити»).

Вибір виду зброї, яким найбільш ефективно може бути виконана вогнева задача (з найменшою витратою боєприпасів і в найкоротший термін), залежить насамперед від важливості цілі, її характеру, віддаленості і уразливості.

Вогонь танкових гармат(гармат БМП) застосовується для боротьби з танками, самохідно-артилерійськими установками й іншими броньованими цілями, для руйнування оборонних споруджень, придушення і знищення артилерії і живої сили противника.

Стрілецька зброя взводу (відділення), автомати і ручні кулемети використовуються для знищення живої сили противника зосередженим вогнем на відстанях до 800 м, окремими автоматами — до 400 м, ручними кулеметами — до 800 м. Кулемети ПК і ПКТ застосовуються для знищення живої сили й ураження вогневих засобів противника на відстанях до 1000 м. Великокаліберні кулемети, встановлені на бронетранспортерах КПВТ, можуть вражати живу силу і вогневі засоби противника на відстанях до 2000 м.

По повітряних цілях вогонь стрілецької зброї взводу (відділення) застосовується по вертольотах і низько літаючих літаках на відстані до 500 м.

Вміле цілевказання в бою є однією з найважливіших умов своєчасного управління вогнем командиром взводу (відділення). У механізованому взводі (відділенні) воно здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів) і від напрямку руху (атаки) трасуючими кулями і снарядами, розривами снарядів і сигнальних засобів, а також наведенням приладів у ціль.

Цілевказання між бойовими машинами піхоти і танками, а також між взводами (відділеннями) здійснюється головним чином від орієнтирів (місцевих предметів) трасуючими кулями і снарядами.

Усередині бойової машини піхоти (бронетранспортера) і танка цілевказівка між членами десанту (екіпажа) звичайно здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів), наведенням зброї в ціль чи від напрямку руху.

При цілевказівці зазвичай дотримується така послідовність:

- вказується положення цілі (від орієнтира чи від напрямку руху);

- даються найменування цілі, характерні ознаки цілі чи місцевості;

- ставиться задача — уточнити дії цілі, спостерігати і т.д. Наприклад:

«Ор. 2, вправо 50, ближче 100, ПТУР біля зеленого бугра» чи «Кут гаю, вправо 10, далі 150 — чорний кущ, уліво 20 — кулемет».

Вогонь по повітряних цілях взводу ведеться двома способами: загороджувальним і супроводжувальним вогнем.

У команді для ведення вогню командир взводу (відділення) вказує:

- кому вести вогонь (підрозділ);

- над яким місцевим предметом (орієнтиром) вести вогонь;

- яким способом вести вогонь;

- момент відкриття вогню.

Наприклад: «Відділенню, над мостом, загороджувальним — вогонь», «Відділенню, по вертольоту над гаєм, три, п'ять фігур уліво, довгими — вогонь».

Управління вогнем не закінчується подачею команди на відкриття вогню. Помилки під час підготовки вихідних даних часто приводять до необхідності коректування вогню з боку командира взводу (відділення), тобто внесення виправлень у вихідні установки для забезпечення ефективної стрільби на ураження цілі. Тому стріляючі, командири і розрахунки вогневих засобів (екіпажі бойових машин піхоти, танків) повинні вести спостереження за результатами стрільби для коректування вогню і визначення ступеню ураження цілі.

Ураження цілі оцінюється за видимими результатами: ціль припинила рух чи ДЗВС зруйнована, гармата знищена, ціль запалена.

 

11. Призначення, організаційно-штатна структура, техніка та озброєння
механізованого відділення, взводу(танкового взводу)

11.1. Призначення, організаційно-штатна структура, техніка і озброєння
механізованого відділення, взводу (танкового взводу)

Механізоване відділення — найменший тактичний підрозділ, який організаційно входить в склад механізованого взводу. Призначене для ведіння загальновійськового бою, нанесення втрат противнику в живій силі й техніці. Як правило механізоване відділення діє в складі взводу. Механізований (танковий) взвод є найменшим тактичним підрозділом, який, як правило, веде бій у складі роти, або придається іншим підрозділам.

Організаційно-штатна структура механізованого взводу.Управління.

1.Командир взводу – АК-74, ПМ

2.Заступник командира взводу – АК-74

3.Снайпер – СВД

4.Кулеметник – ПКМ

5.Пом. кулеметника – АК-74

6.Стрілець-санітар – АК-74








Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2118. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.026 сек.) русская версия | украинская версия