Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Управління взводом (відділенням) в ході ведення бою




У ході бою при діях на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах, танках) командир взводу керує взводом по радіо, командами і сигналами. При цьому, працюючи на радіозасобах, командири повинні строго дотримуватись правил ведення переговорів. У взводі (відділенні) усі команди в бою передаються по радіо відкритим текстом. При подачі команд командири відділень викликаються позивними, а пункти місцевості указуються від орієнтирів і умовними найменуваннями. Порядок подачі команд (сигналів) по радіо повинен бути наступним. Позивний радіостанції, яку викликають називається один раз; слово «я» і позивний своєї радіостанції — один раз; зміст команди (сигналу) — один раз; слово «я» і позивний своєї радіостанції — один раз; слово «прийом» — один раз. Наприклад: «Береза-13, я Ясен-21, наступати в напрямку ор. 4, вигин струмка «Гнилий», я - Ясен-21, прийом». «Береза-13, я — Ясен-21, 222, я — Ясен-21, прийом». На прийняту команду (сигнал) командир відділення негайно дає підтвердження точним повторенням команди (сигналу) чи тільки словом «зрозумів» із указівкою свого позивного. Наприклад: «Ясен-21, я — Береза-13, зрозумів, наступати в напрямку ор. 4, вигин струмка «Гнилий», я — Береза-13, прийом». «Ясен-21, я — Береза-13, зрозумів, 222, я — Береза-13, прийом».

При слабкій чутності і сильних перешкодах командир взводу команди (сигнали) може передавати два рази. Наприклад: «Береза-13, я — Ясен-21, зменшити дистанцію, зменшити дистанцію, я — Ясен-21, прийом». «Береза-13, я — Ясен-21, 333, 333, я -Ясен-21, прийом».

Подачу команд (сигналів), що відносяться до всіх бойових машин піхоти, командир взводу здійснює з використанням циркулярного позивного. При цьому зміст команди (сигналу) він повторює два рази. Наприклад: «Гроза, я - Зоря-20, у напрямку ор. 5, гай«Круглий», бойову лінію; направляючий - Зоря-201 - до бою, у напрямку ор. 5, гай«Круглий», у бойову лінію; направляючий - Зоря-201 до бою, я - Зоря-20, прийом». Підтвердження на команду в цьому випадку командири відділень не дають, а відразу ж приступають до її виконання. При стійкому зв'язку дозволяється працювати скороченими позивними чи без позивних. Наприклад:«10-й, я — 20-й, збільшити дистанцію, я — 20-й, прийом» (робота скороченими позивними). «Збільшити дистанцію, прийом». «Зрозумів, прийом» (робота без позивних).

Усередині бойової машини піхоти (бронетранспортера) командир взводу (відділення) здійснює керування діями підлеглих командами, що подаються по переговорному пристрої чи голосом, і встановленими сигналами.

При веденні бою в пішому порядку командир механізованого взводу керує підлеглими шляхом подачі команд голосом, сигналами і через зв'язкових. Радіостанцію він застосовує для керування діями бойових машин піхоти (бронетранспортерів). Подачу команд і постановку бойових задач на відкриття вогню з озброєння БМП (БТР) він здійснює через свого заступника і навідників-операторів, що залишаються в бойових машинах піхоти (бронетранспортерах).

При управлінні одиночними військовослужбовцями, що діють у пішому порядку, в команді звичайно вказуються: звання і прізвище, яку дію зробити, виконавча частина команди. Наприклад: «Рядовий Петров — до бою». «Рядовому Іванову, перебігти до окремого дерева - вперед». «Єфрейтору Сидорову, переповзти до окремого куща - вперед».

Взвод, що діє в пішому порядку без бойових машин піхоти (броне­транспортерів), з похідного порядку в передбойовий розгортається по команді (сигналу): «Взвод, у напрямку такого-то предмета (на такий-то рубіж), у лінію відділень - руш». Перше відділення висувається в зазначеному напрямку. Інші відділення незалежно від порядку проходження в колоні взводу по командах своїх командирів висуваються: друге — вправо, третє — уліво; витримуючи рівняння по першому відділенню, з інтервалом у 100 м між відділеннями вони продовжують рух.

У залежності від обстановки і рішення командира взводу місця відділень у передбойовому порядку взводу можуть змінюватися. У цьому випадку місця відділень командир взводу визначає командою, наприклад: «Взвод, у напрямку групи беріз, на рубіж виступ лісу, будівля; напрямне — друге відділення; перше відділення, вправо; третє відділення, вліво — руш». Відділення по командах своїх командирів висуваються на свої напрямки і, витримуючи рівняння по напрямному відділенню, продовжують рух. З початком розгортання в передбойовий порядок командири відділень встановлюють спостереження за сигналами командира взводу.

Взвод, що діє в пішому порядку, з передбойового порядку або з колони, минаючи передбойовий порядок, розгортається в цеп по команді, наприклад: «Взвод, у напрямку сухого дерева, на рубіж бугор, руїни, напрямне - друге відділення - до бою, вперед» чи «Взвод, за мною - до бою, вперед». При розгортанні в бойовий порядок з передбойового кожне відділення по команді свого командира розгортається в цеп і, витримуючи рівняння по напрямному відділенню, продовжує рух у зазначеному напрямку з максимальною швидкістю (прискореним кроком чи бігом), яка забезпечує ефективне ведення вогню зі своєї зброї.

Відділення, що діє в пішому порядку, розгортається в цеп по команді (сигналу), наприклад: «Відділення, у напрямку широкого куща, на рубіж курган, яма, напрямний — рядовий Семенов — до бою, вперед» чи «Відділення, за мною — до бою, вперед». Відділення розгортається в ланцюг вправо і вліво від командира або напрямного і відповідно до поставленої задачі продовжує рух у зазначеному напрямку.

Для відбиття противника вогнем з місця командир взводу (відділення) подає команду: «Взвод (відділення) - стій», по якій взвод (відділення) залягає, пристосовуючись до місцевості, і готовиться для ведення вогню. Для поновлення руху командир взводу (відділення) подає команду: «Взвод (відділення) — в атаку, уперед» і додає (якщо потрібно): «Бігом».

Зміну напряму руху взводу (відділення), що діє в пішому порядку, у передбойовому чи бойовому порядку, командир взводу (відділення) робить по команді, наприклад: «Взвод (відділення), вправо, у напрямку виступу лісу (на рубіж яма, вис. з відм. 137,0), напрямне — перше відділення — руш». Напрямне відділення (напрямний) змінює напрямок на зазначений предмет, інші відділення (солдати) висуваються на новий напрямок і продовжують рух, витримуючи рівняння по напрямному відділенню (напрямному).

При повороті взводу кругом в передбойовому порядку відділення по команді своїх командирів «Відділення, за мною - руш» чи «Відділення, кругом - руш» висуваються за своїми командирами чи одночасно повертаються кругом і продовжують рух у новому напрямку. При повороті взводу кругом у бойовому порядку всі машини в бойовій лінії, а при діях у пішому порядку відділення в цепу одночасно повертаються кругом і продовжують рух у новому напрямку.

При необхідності зміна напрямку руху взводу в бойовому чи в передбойовому порядку і відділення в бойовому порядку здійснюється по команді (сигналу) «Увага, роби, що я». У цьому випадку командир взводу (відділення) вказує новий напрямок руху взводу рухом своєї машини, а при діях у пішому порядку — установленим сигналом.

Командир взводу перешиковує взвод з бойової лінії в колону по команді (сигналу), наприклад: «Взвод, у напрямку ор. 2 (за мною), у колону - руш». При цьому машина командира взводу продовжує рух, інші машини в порядку номерів виходять на напрямок руху машини командира взводу, займають свої місця в колоні і продовжують рух, дотримуючись встановлених дистанцій.

Взвод з цепу в лінію відділень перешиковується по команді (сигналу), наприклад: «Взвод, у напрямку окремої будівлі, у лінію відділень — марш». Кожне відділення перешиковується в колону по одному і, дотримуючись інтервалів, продовжує рух у зазначеному напрямку.

Взвод з лінії відділень або з цепу в колону перешиковується по команді, наприклад: «Взвод, у напрямку сараю, у колону по одному (по три), напрямне перше відділення руш» чи «Взвод, за мною, у колону по одному (по три) - руш». Відділення на ходу в порядку номерів займають місця в колоні взводу і продовжують рух у зазначеному напрямку або одночасно перебудовуються в колони по одному і займають свої місця в колоні взводу.

Відділення з цепу в колону перебудовується по команді (сигналу) «Відділення, за мною, у колону по одному — руш». Командир відділення продовжує рух, а солдати на ходу змикаються і займають свої місця в колоні.

Найважливішим обов'язком командира взводу (відділення) у бої є управління вогнем. Воно включає: розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їх важливості і визначення черговості ураження; вибір виду зброї і боєприпасів, виду вогню і способу його ведення; цілевказання, подачу команд на відкриття вогню або постановку вогневих задач; спостереження за результатами вогню і його коректування; маневр вогнем; контроль за витратою боєприпасів.

Спостереження і розвідка, які були організовані командиром взводу (відділення) ще при організації бою, безперервно продовжуються й у ході його ведення.

При оцінці важливості і визначенні черговості ураження цілі командир взводу (відділення) повинен виходити з того, які втрати ця ціль по своїх вогневих можливостях здатна нанести взводу (відділенню) у бої. Важливими цілями вважаються і такі, ураження яких у даних умовах обстановки може полегшити і прискорити виконання бойової задачі.

Важливими цілями звичайно є вогневі засоби противника, танки, бронетранспортери, самохідно-артилерійські установки, протитанкові керовані ракети, кулемети, протитанкові гранатомети, а також спостережні пункти, радіолокаційні станції і т.д.

У тому випадку, коли ці цілі знаходяться від підрозділів взводу в межах їх дальності дійсного вогню, вони називаються загрозливими.

Особливо небезпечними цілями у всіх випадках є засоби ядерного нападу противника — пускові установки і гармати, які застосовують ядерні боєприпаси.

Ті важливі цілі, що знаходяться від взводу (відділення) на відстанях, що перевищують їх дальність дійсного вогню, вважаються незагрозливими в даний момент бою.

Такий розподіл цілей на важливі і менш важливі, загрозливі і незагрозливі дозволяє командиру взводу (відділення) швидко і правильно приймати рішення по черговості їх ураження; у першу чергу повинні знищуватися загрозливі цілі, у другу чергу — важливі цілі, а потім — всі інші.

Від уміння командира взводу (відділення) навіть у важких умовах бою чітко і впевнено подати команду багато в чому залежить успіх ведення бою. Команди на відкриття вогню і постановка бойових задач повинні крім прямого призначення бути дисциплінуючим і організуючим засобом.

Послідовність подачі команди на відкриття вогню командиром взводу (відділення) може бути наступною:

1. Кому відкрити вогонь. Наприклад: «Другому відділенню», «Розрахунку кулемета», «Гранатометнику».

2. Цілевказівка. Наприклад: «Ор. 3, вліво 40, кулемет в окопі».

3. Встановлення прицілу. Наприклад: «Постійний», «Сім», «П'ять».

4. Встановлення цілик чи величина виносу точки прицілювання у фігурах цілі. Наприклад: «Цілик вліво два», «Вліво дві фігури».

5. Точка прицілювання. Наприклад: «Під ціль», «В пояс», «В голову».

6. Довжина черги. Наприклад: «Короткими», «Довгими», «Безперервним».

7. Момент відкриття вогню — указується словом «вогонь».

Для ведення вогню з бойової машини піхоти команда подається в такій послідовності:

1. Яким снарядом (гранатою) вести вогонь. Наприклад: «Бронебійним», «Осколковою»; для відкриття вогню з кулемета на початку команди вказується: «Кулемет». По цих командах проводиться заряджання зброї (спареного кулемета).


2. Цілевказання.

3. Дальність до цілі в метрах. Наприклад: «1600», «800», «1200».

4. Спосіб стрільби. Наприклад: «З ходу», «З місця», з короткої зупинки — «Коротка»,

5. Момент відкриття вогню — вказується словом «вогонь».

Іноді командир взводу керує вогнем штатних і приданих підрозділів шляхом постановки вогневих задач; при цьому він указує:

1. Якому підрозділу (кому) ставиться вогнева задача.

2. Найменування і місце розташування цілі (цілевказання).

3. Вид вогню на поразку цілі («знищити», «придушити», «заборонити»).

Вибір виду зброї, яким найбільш ефективно може бути виконана вогнева задача (з найменшою витратою боєприпасів і в найкоротший термін), залежить насамперед від важливості цілі, її характеру, віддаленості й уразливості.

Вогонь танкових гармат застосовується для боротьби з танками, самохідно-артилерійськими установками й іншими броньованими цілями, для руйнування оборонних споруджень, придушення і знищення артилерії і живої сили противника.

Стрілецька зброя взводу (відділення), автомати і ручні кулемети використовуються для знищення живої сили противника зосередженим вогнем на відстанях до 800 м, окремими автоматами — до 400 м, ручними кулеметами — до 800 . Кулемети ПК і ПКТ застосовуються для знищення живої сили й ураження вогневих засобів противника на відстанях до 1000 м. Великокаліберні кулемети, встановлені на бронетранспортерах КПВТ, можуть вражати живу силу і вогневі засоби противника на відстанях до 2000 м.

По повітряних цілях вогонь стрілецької зброї взводу (відділення) застосовується по вертольотах і низьколітаючих літаках на відстані до 500 м.

Вміле цілевказання в бою є однією з найважливіших умов своєчасного управління вогнем командиром взводу (відділення). У механізованому взводі (відділенні) воно здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів) і від напрямку руху (атаки) трасуючими кулями і снарядами, розривами снарядів і сигнальних засобів, а також наведенням приладів у ціль.

Цілевказання між бойовими машинами піхоти і танками, а також між взводами (відділеннями) здійснюється головним чином від орієнтирів (місцевих предметів) трасуючими кулями і снарядами.

Усередині бойової машини піхоти (бронетранспортера) цілевказання між членами десанту (екіпажу) звичайно здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів), наведенням зброї в ціль чи від напрямку руху.

При цілевказанні зазвичай дотримується така послідовність:

1) вказується положення цілі (від орієнтира чи від напрямку руху);

2) даються найменування цілі, характерні ознаки цілі чи місцевості;

3) ставиться задача — уточнити дії цілі, спостерігати і т.д. Наприклад: «Ор. 2, вправо 50, ближче 100, ПТРК біля зеленого бугра» чи «Кут гаю, вправо 10, далі 150 — чорний кущ, уліво 20 — кулемет».

Вогонь по повітряних цілях взводом ведеться двома способами: загороджувальним і супровідним вогнем.

У команді для ведення вогню командир взводу (відділення) указує:

- кому вести вогонь (підрозділ);

- над яким місцевим предметом (орієнтиром) вести вогонь;

- яким способом вести вогонь;

- момент відкриття вогню.


Наприклад: «Відділенню, над мостом, загороджувальним — вогонь», «Відділенню, по вертольоту над гаєм, три, п'ять фігур уліво, довгими — вогонь».

Управління вогнем не закінчується подачею команди на відкриття вогню. Неминучість помилок у підготовці вихідних даних часто приводить до необхідності коректування вогню з боку командира взводу (відділення), тобто внесення поправок у вихідні установки для забезпечення ефективної стрільби на ураження цілі. Тому стріляючі, командири і розрахунки вогневих засобів (екіпажі бойових машин піхоти) повинні вести спостереження за результатами стрільби для коректування вогню і визначення ступеня ураження цілі.

Ураження цілі оцінюється за видимими результатами: ціль припинила рух або ДВТ зруйновано, гармата знищена, ціль запалена.

Маневр вогнем є найважливішою складовою частиною керування вогнем; за допомогою маневру вогнем досягається вогнева перевага по обраній цілі в даний момент бою.

Розрізняють три форми маневру вогнем: зосередження, перенос, розподіл (розосередження).

Зосереджений вогонь застосовується по важливій цілі (групі цілей) для ураження її вогнем високої щільності в короткий проміжок часу; він готується по ділянках місцевості на шляхах ймовірного руху противника.

Перенос вогню застосовується в тих випадках, коли ціль уражена і необхідно вразити іншу ціль чи необхідно вразити більш важливу ціль.

Розподілом (розосередженням) вогню називається така форма маневру вогнем, коли взвод (відділення) одночасно веде вогонь по декількох окремих цілях.

Одним з обов'язків командира взводу (відділення) по забезпеченню організованого і дійсного вогню в бою є контроль за витратою боєприпасів. Командири повинні постійно стежити за наявністю боєприпасів у підрозділах і вживати заходів що до їх поповнення.

 

13. Механізоване відділення в обороні

13.1. Відділення в обороні

13.1.1. Основи оборони

Оборона виникла одночасно з наступом, по скільки бойові дії являють собою двохсторонній процес: якщо одна сторона нападає, то є наступ, друга відбиває напад, то є оборона.

Нерівність сил і засобів, наявність у наступаючих військ ініціативи і можливості вибору направлення і часу нанесення ударів, ще на ранніх ступенях розвитку воєнного мистецтва виявили основну ціль оборони і способи її досягнення.

Війська, які обороняються, ставлять перед собою ціль відбити наступ (удар) переважаючих сил противника, нанести йому своїми силами і засобами значні втрати і утримати визначений пункт або район місцевості. При цьому війська, що обороняються займали вигідну позицію, яка перехоплює напрямок удару противника і дозволяє зупинити його наступ. Якщо вони не мали змоги досягти цього на одній позиції, то наносили ураження противнику на декількох, послідовно займаних позиціях. Після того, як наступаюча сторона, понісши втрати, втрачала ініціативу в силах і засобах, війська, що обороняються старалися використати дані умови для послідуючого переходу в наступ.

З появою масових багатомільйонних армій, розгортанням бойових дій на фронтах протяжністю в сотні і тисячі кілометрів використання оборони визначалося не тільки необхідністю протистояння наступаючому противнику, але і вимогам відповідності наступаючих дій на одних напрямках з обороною на інших. В зв’язку з цим розширювалися і цілі оборони. Її цілями також стали: економія сил і засобів на одних напрямках для переваги над противником і веденням наступу на інших, більш важливих напрямках; утримання захоплених в ході наступу рубежів, відбиття контрударів або контрнаступу противника; прикриття флангів і тилу наступаючих груп; закріплення досягнутих рубежів і виграшу в часі для підготовки до послідуючого наступу. Таким чином, використання оборони багато в чому підпорядковувалось інтересам наступу.

Способи досягнення цілей оборони в основному визначалися засобами збройної боротьби. З появою вогнестрільної зброї ураження противника, який наступає досягалося в першу чергу вогнем піхоти і артилерії, а в роки першої і особливо другої світових війн, крім того: вогнем танків, протитанкових засобів і ударами авіації.

Оскільки війська, що обороняються, як правило, поступалися наступаючому противнику в силах і засобах і були залежні від них в діях, доводилось вишукувати шляхи підвищення ефективності ураження противника. Щоб позбавити його переваг в силах і засобах, перш за все використовувалися такі фактори, як місцевість і час.

Позиції для оборони обиралися по можливості за суттєвими перешкодами, на командних вершинах і хребтах, які забезпечували добру оглядовість і обстріл місцевості перед переднім краєм. Природні перешкоди ускладнювали дії не тільки піхоти наступаючого противника, але і його танків. Важливого значення набуло інженерне обладнання позицій, а також використання військами різних загороджень.

Сторона, яка обороняється бажала зайняти обрані позиції завчасно для того, щоб мати час на їх інженерне обладнання і проведення інших заходів по підготовці до оборони. Крім того, позиції вибиралися, як правило, на такій відстані від наступаючого противника, яка б вимагала від нього затратити час на підхід до них, а потім для підготовки військ до наступу.

Досвід бойових дій показав, що сторона, яка обороняється, добивається успіху в тому випадку, якщо не тільки вражає противника вогнем з підготовлених позицій, використовує маневр силами і засобами, але й наносить противнику удари у відповідь.

Основними способами досягнення мети оборони було: ураження противника вогнем всіх видів в поєднанні з загородами; стійке утримання підготовлених в інженерному відношенні позицій; використанню гнучкого маневру вогнем, силами і засобами; проведенням контратак. Розуміється, дані способи дій найбільш ефективно використовували війська, які проявляли стійкість в обороні, були підготовані до ведення тривалого оборонного бою в тяжких умовах, уміло використовуючи всю силу вогню і бойової техніки.

Важливою перевагою сторони, яка обороняється, залишається можливість більш широкого використання на напрямках наступу противника загород, особливо мінно-вибухових.

Війська, які обороняються, мають більш широкі можливості ефективного використання маскування. Приховуючи дійсне і показуючи зовсім інше положення, вони змушують противника використовувати боєприпаси, здійснювати удари по неіснуючих об’єктах. Тому при вмілому і своєчасному використанні своїх переваг оборона може протистояти наступу переважаючих сил противника.

Оборона — вид бою, який застосовується з метою відбиття наступу переважаючих сил противника, нанесення йому значних втрат, утримання зайнятих позицій і створення умов для переходу в рішучий наступ.

Уміло використовуючи умови місцевості, вогневі засоби, особливо протитанкові, бронетранспортери (БМП), а також загородження, підрозділи здатні в короткий термін організувати міцну оборону. Заняття вигідних для оборони природних рубежів, використання захисних властивостей місцевості, її інженерне устаткування дають тим, хто обороняється ряд вогневих і тактичних переваг, при вмілому і своєчасному використанні яких оборона може протистояти наступу переважаючих сил.


Підрозділи повинні завзято обороняти позиції, що займаються, навіть поза тактичним зв’язком із сусідами й в оточенні. Підрозділ не має права залишати позицію, опорний пункт або рубіж і відходити без наказу старшого командира.

У обороні стійкість і самовладання кожного солдата мають вирішальне значення. Історія Другої Світової війни має чимало прикладів, коли солдати, що проявили самовладання і стояли на смерть, відбивали атаки значно переважаючих сил противника. Так було, наприклад, 16 листопада 1941 року біля роз’їзду Дубосеково (під Москвою), коли 28 гвардійців — панфілівців, знаходячись в обороні, відбили кількаразові атаки 50 танків противника.

У битві під Курськом у липні 1943 р. на один із батальйонів 676-го стрілецького полку наступало до трьох піхотних батальйонів і 60 танків противника. Атаки противника тривали одна за одною через кожні 30–40 хвилин. Завзято оборонялися відділення і взводи. Противник поніс великі втрати в піхоті і танках, але не пройшов.

Умови переходу підрозділів до оборони.Перехід до оборони може здійснюватися в різних умовах обстановки. Під умовою переходу підрозділів до оборони звичайно розуміється конкретна тактична обстановка (положення, стан і характер дій противника, своїх підрозділів, а також сусіді, умови місцевості й ін.), біля якої організується перехід до оборони підрозділів. З всіх елементів обстановки визначальний вплив на умови переходу підрозділів до оборони робить противник.

Оборона може підготовлятися завчасно або організовуватися в ході бою в умовах безпосереднього зіткнення з противником.

В умовах безпосереднього зіткнення з противником підрозділи можуть переходити до оборони із метою:

- відбиття контратак переважаючих сил противника в ході наступу для закріплення й утримання захоплених рубежів;

- для прикриття флангу на напрямку, з якого загрожує противник.

Перехід до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником є найбільш складним. Він буде здійснюватися, як правило, під впливом вогню противника, при постійній загрозі його нападу, при наявності відкритих флангів і стиків, часто на невигідній для наступаючого місцевості. Крім того, підрозділи спочатку будуть змушені оборонятися в тому угрупуванні сил і засобів, у якому вели наступ.

В умовах відсунення зіткнення з противником підрозділи можуть переходити до оборони:

- при обороні в другому ешелоні;

- при переході до оборони під прикриттям підрозділів, що обороняються в смузі забезпечення;

- при обороні морського узбережжя, де очікується висадка морського десанту;

- для прикриття державного кордону.

Перехід до оборони в умовах відсунення зіткнення з противникомз противником або завчасно створює найбільш сприятливі умови для організації і підготовки оборони. Командири підрозділів будуть мати, як правило, більше часу, кращі умови для організації оборони, а особовий склад — для інженерного обладнання позицій і опорних пунктів. У такій обстановці з метою прискорення інженерних робіт може широко застосовуватися інженерна техніка. Однак і в цих умовах необхідно постійно враховувати, що противник може застосувати зброю масового ураження, піддати опорні пункти обстрілу артилерією або ударам авіації, висадити в глибині оборони тактичні повітряні десанти або диверсійно-розвідувальні групи. Все це вимагає організації безупинного спостереження, безпосередньої охорони і маскування позицій, що займаються, підтримки особового складу в постійній готовності до бою.


Вимоги, які ставляться до оборони:

Оборона повинна бути стійкою й активною, здатною відбити удари противника з застосуванням усіх видів зброї.

Стійкість і активність оборони досягаються:

- витримкою, стійкістю і завзятістю підрозділів, що обороняються, при відбитті атак противника, їх високим моральним духом;

- досконало організованою обороною і системою вогню;

- швидким знищенням противника, що вклинився в оборону;

- умілим використанням вигідних умов місцевості, її інженерним устаткуванням і ретельним маскуванням;

- виконанням заходів щодо захисту від зброї масового ураження, підготуванням особового складу до ведення бою на зараженій місцевості протягом тривалого часу;

- чіткою взаємодією;

- усебічним забезпеченням бою і умілим керуванням підрозділами.

Послідовність і способи розгрому противника.

Можливості досягнення мети оборони, тобто відбиття наступу переважаючих сил противника, обумовлюється перш за все тим, що ті, хто обороняється, має ряд сильних сторін, що полягають в наступному.

Підрозділи, що обороняються, у порівнянні з тими, що наступають, можуть більш ефективно використовувати захисні властивості місцевості і підготувати їх в інженерному відношенні. Найпростіші фортифікаційні споруди знижають уразливість, а отже, і втрати особового складу та бойової техніки від звичайних засобів ураження, що застосовуються противником, в сім разів і більше. Ті, хто обороняється, вибирають місце для бою, тобто вигідні по умовам місцевості рубежі і райони, можуть надійніше здійснювати маскування, скриваючи дійсне і показуючи хибне розташування, краще вивчити місцевість і підготувати маневр.

Для боротьби з противником, особливо з його танками, ті, що обороняються, можуть широко застосовувати мінно-вибухові загородження, в той час як у наступаючих їх застосування обмежено.

Способи досягнення мети оборони залежать від конкретних умов обстановки і визначаються перш за все порядком застосування засобів ураження і характером дій загальновійськових підрозділів. Вибраний варіант зриву або відбиття наступу противника, його вогневого ураження, утримання важливих районів, проведення контратак і розгрому противника, що вклинився, складають спосіб розгрому противника.

Основу способу розгрому противника складає ураження противника зосередженим, масованим, загороджувальним вогнем артилерії і вогнем прямою наводкою всіх видів зброї, а також ударами авіації, наполегливе утримання важливих районів оборони і розгром противника, що вклинився в оборону, контратаками механізованих і танкових підрозділів.

В способах досягнення розгрому противника важливу роль відіграє нанесення переважаючим силам противника значних втрат по його головному угрупуванню, особливо по його танкам. Танки противника уражаються в районах зосередження, при висуванні до переднього краю, на рубежах розгортання, в вихідному положенні для наступу і при вклиненні в глибину оборони.

В способах розгрому противника передбачається нанесення максимального ураження противнику, що наступає, особливо при відбитті атак його танків і БМП (БТР), вогнем всіх видів зброї, в тому числі високоточної. Танки та інші броньовані бойові машини противника знищуються ПТКР, танками, БМП, гарматами, протитанковими гранатометами, бойовими вертольотами, вогнем артилерії і ударами авіації.


Розгром противника досягається також широким маневром вогнем і підрозділами. Маневр дозволяє тим, хто обороняється, досягти співвідношення, яке необхідно для відбиття атак противника, і тим самим стабілізувати положення на вирішальних напрямках, а також добитися переваги над ним на напрямках контратак і знищити противника, який вклинився в оборону.

Маневр вогнем здійснюється для одночасного або послідовного його зосередження по важливим цілям противника, що наступає або розосередження для одночасного або послідовного ураження декількох цілей противника.

Маневр силами і засобами застосовується:

- для закриття проломів, що з’явилися в бойових порядках;

- для заміни підрозділів, що втратили боєздатність;

- для протидії прориву військ противника в глибину і в сторони флангів;

- для посилення підрозділів, що понесли тяжкі втрати;

- для створення угрупувань, що призначені для проведення контратак.

Здійснюється маневр перш за все розміщеними в глибині оборони другими ешелонами і резервами, а також силами і засобами з не атакованих противником напрямків.

В способах розгрому противника важливе значення приділяється контратакам. Це обумовлюється великою кількістю танків у загальновійськових підрозділах, які складають основу контратакуючих військ.

Способи розгрому противника передбачають також міцне утримання важливих районів, які звичайно включають вигідні в тактичному відношенні пункти і ділянки місцевості, що знаходяться на напрямку наступу противника. Утримуючи ці райони, підрозділи, що обороняються, сковують маневр противника, ускладнюють розвиток його наступу в глибину і в сторони флангів і тим самим складають вигідні умови для нанесення противнику найбільших втрат всіма видами зброї, а також для здійснення необхідного маневру в ході бою.

З усього вище сказаного слідує, що в способах розгрому противника, утримання важливих районів місцевості тепер засновується не тільки на використанні бойових можливостей розміщених в них сил і засобів, але і на широкому маневрі вогнем і підрозділами, розміщеними поза цими районами, а також на контратаках.

 

13.1.2. Ведення оборони механізованим відділенням

Під вимогами до оборони розуміють ті основні якості, якими вона повинна володіти, щоб забезпечити виконання поставленого завдання.

Сучасна оборона ведеться в умовах широкого застосування наступаючим противником високоточної зброї, авіації, вертольотів вогневої підтримки і масованого застосування танків. Тому оборона повинна бути стійкою і активною, здатною відбити удари противника із застосування всіх видів зброї.

Під стійкістю оборони слід розуміти здатність відділення (танка) протистояти потужним ударам противника і всім засобам ураження, утримувати позиції в найскладніших умовах обстановки.

Активність є одною з найважливіших умов досягнення стійкості оборони. Вона полягає в постійному ураженні противника всіма вогневими засобами на дальніх підступах, перед переднім краєм і при вклиненні в оборону, в прагненні нав’язати противнику свої умови, примусити його вести бойові дії в невигідних для нього умовах, в проведенні широкого маневру вогнем з швидким знищенням противника, що вклинився в оборону.

Стійкість і активність оборони взаємопов’язані. Стійкість і активність оборони досягаються: витримкою і стійкістю військ, що обороняються при відбитті атак противника, їх високим моральним духом; майстерно організованою обороною і системою вогню; швидким знищенням противника, що вклинився в оборону; умілим використанням вигідних умов місцевості, її інженерним обладнанням і ретельним маскуванням; виконанням заходів по захисту від запалювальної зброї; підготовкою особового складу до ведення бойових дій на зараженій місцевості протягом тривалого часу; чіткою взаємодією, всебічним забезпеченням бою і вмілим управлінням підрозділами.

Оборона може готуватися завчасно або організовуватися в ході бою, в умовах відсутності зіткнення з противником або в умовах безпосереднього зіткнення з ним.

Перехід до оборони відділення (танка) може здійснюватись в різних умовах обстановки. В більшості випадків відділення (танк) буде переходити до оборони і організовувати її під вогнем противника. В інших випадках, коли противник не буде впливати на відділення (танк), перехід до оборони буде здійснюватись завчасно. В зв’язку з цим перехід до оборони в першому випадку прийнято називати переходом в умовах безпосереднього зіткнення з противником, а в другому випадку — умовах відсутності зіткненняз ним. В умовах безпосереднього зіткнення з противником відділення (танк) повинно буде в ході бою захопити вигідний для оборони рубіж і під вогнем противника в складних умовах проводити всі заходи, пов’язані з організацією оборони.

Складність такого переходу до оборони полягає в тому, що потрібно продовжувати бій і в той же час вибирати позицію, обладнувати її в інженерному відношенні, ставити завдання підлеглим, організовувати систему вогню.

При організації оборони в умовах відсутності безпосереднього зіткнення з противником є можливість більш ретельно вивчити підступи до оборони, організувати систему вогню, більш повно обладнати позицію в інженерному відношенні, поставити загороди перед переднім краєм, при необхідності провести розчистку секторів обстрілу і виконати інші роботи.

Відділення охороняє ділянку місцевості (траншеї) або окоп, який називається позицією. Позиція може бути до 100 м по фронту і повинна мати криволінійний або ламаний контур. Загальна довжина окопу на відділення складає в цьому випадку 120–130 метрів. Прямолінійна ділянка окопу називається фасом. Його довжина може досягати 15–20 м.

На позиції відділення автоматники, кулеметник і гранатометник розташовуються непомітно для противника. Всі підступи до позиції відділення перед фронтом і на флангах повинні знаходитись під дійсним (особливо фланговим) вогнем, а перешкоди і загороди повинні добре проглядатись і прострілюватись. Відділення повинно бути готовим до маневру на загрозливий напрям, ведення вогню вночі і в інших умовах обмеженої видимості.

На позиції відділення обладнують основні і запасні вогневі позиції для БМП (БТР), кулемета, гранатомета та інших вогневих засобів.

Вогневі позиції повинні мати добрі сектори обстрілу і, по можливості, непомітні шляхи проходу і висування. За призначенням вогневі позиції поділяються на основні — для виконання основної бойової задачі; тимчасові — для виконання окремих часткових завдань; запасні — на випадок необхідності здійснення маневру або вимушеного залишення основної позиції; оманні — для введення противника в оману.

Вогневі позиції вибираються з врахуванням завдань, що виконуються і умов місцевості, вони обладнуються в інженерному відношенні і ретельно маскуються.

Вогнева позиція БМП (БТР) може обладнуватися в центрі позиції відділення, на фланзі або позаду неї на віддалі до 50 м з таким розрахунком, щоб вогнем БМП (БТР) забезпечувалось прикриття відділення на позиції.

Для БМП (БТР) готується одна (дві) запасних позиції. Вона вибирається, як правило, в місці, яке забезпечує скрите її положення, з таким розрахунком, щоб можна було вести спостереження за противником і вогонь на граничну дальність, прикрити вогнем особовий склад відділення при інженерному обладнанні позиції, забезпечити кругову оборону, можливість ведення зосередженого вогню, а також скриті шляхи для маневру з однієї вогневої позиції на іншу.

В опорному пункті взводу відділення може обороняти позицію, знаходячись в центрі, на правому чи лівому фланзі. Проміжки між відділеннями можуть бути до 50 м. на позиції відділення (особовий склад) розміщується так, щоб між солдатами були інтервали до 15 м. Командир відділення звичайно знаходиться на позиції в такому місці, звідки зручніше управляти відділенням, спостерігати за місцевістю і сигналами командира взводу. Як правило, командир відділення розміщується в центрі позиції, поруч з ним знаходиться кулеметник і гранатометник.

До переходу противника в наступ на позиції відділення постійно несе службу спостерігач. Для відбиття раптового нападу противника та знищення його дрібних груп, які ведуть розвідку або намагаються пророблювати проходи в загородженнях, призначається кулеметник або стрілець, який розташовується, як правило, на запасній (тимчасовій) вогневій позиції. Решта особового складу залежно від обстановки проводить інженерне дообладнання позиції, займається бойовою підготовкою, допомагає механіку-водію (водію) в технічному обслуговуванні БМП (БТР) або відпочиває.

Для виклику особового складу за бойовою тривогою від спостерігача до місця відпочинку влаштовується надійна найпростіша сигналізація.

Якщо від відділення виділений черговий вогневий засіб (чергова БМП, БТР, кулемет, гранатомет), він, як правило, розташовується на тимчасовій або запасній вогневій позиції. В БМП (БТР) знаходиться механік-водій (водій) та навідник-оператор (кулеметник броне­транспортера) в готовності до негайного відкриття вогню.

 

13.1.3. Бойові можливості відділення в обороні

Бойові можливості відділення в обороні складаються із вогневих і маневрених можливостей.

Вогнева потужність — це математичне очікування числа знищених цілей (об’єктів) противника або ступінь ураження противника, які складаються з можливостей стрілецької зброї по знищенню живої сили і броньованих цілей противника вогнем гранатомета і БМП.

Маневреність — це такі показники відділення, які характеризують ступінь його рухливості, здатність здійснювати пересування за певний час, а також розгортання і маневр в ході бою. В якості показника маневреності звичайно приймається час, необхідний для здійснення тих чи інших дій.

 

Таблиця 13.1. Деякі показники маневрових можливостей.

Характер дій Показники часу
Переміщеня відділень по ходу сполучення (відстань 200 м) 1 хв.
Зміна бойових позицій в обороні:  
  Екіпаж БТР, БМП (танк)  
  Взвод  
Дії взводу при зайнятті укриття 22 с
Дії взводу при виході з укриття 22 с
Висування і зайняття вогневого рубежу (відстань 2 км) для відбиття атаки противника 7 хв
Висування для проведення контратаки 15–20 км (1 км за 3–4 хв)

Бойові можливості не є постійними величинами. Вони залежать від укомплектованості особовим складом, озброєнням і бойовою технікою, рівня підготовки особового складу взводу, а також від його морального духу, уміння командира управляти відділенням. Крім того на бойові можливості значний вплив має характер дій противника, умови місцевості, погодні умови, час року і доби.

Розглянемо бойові можливості відділення. Спочатку визначимо ширину фронту вогневого забезпечення відділення, яка може бути розрахована за формулою:

Шф =Ф+1/2(П12)

де Шф — ширина фронту вогневого забезпечення відділення;

Ф — фронт позиції відділення;

П1 і П2 — величини проміжків між відділеннями.

Таким чином Шф=100+1/2(50+50)=150 м.

Знаючи бойову скорострільність зброї відділення, визначимо кількість куль, яку випускає особовий склад відділення за хвилину.

Для ведення вогню відділення має 4 автомати АК-74, 1 кулемет РПК — 74, 1 ПКТ. Скорострільність цієї зброї, як відомо, складає: кулемет ПКТ — 250, кулемет РПК-74 — 150, автомат АК-74 — 100 пострілів на хвилину. Таким чином відділення може випустити (250 + 150 + 4 ´ 100 = 800) куль на хвилину. Знаючи ширину фронту вогневого забезпечення, можна розрахувати щільність вогню відділення, для чого необхідно загальну кількість куль розділити на фронт вогневого забезпечення (800 ÷ 150 = 5), в результаті отримаємо 5 куль в хвилину на 1 м фронту.

Досвід минулих війн і навчань показує, що в результаті вогневої підготовки противника може бути виведено з ладу до 30% особового складу і озброєння. Таким чином, з врахуванням втрат відділення може випустити 540 куль за хвилину.

На фронті оборони відділення може наступати до 1,5 відділень противника. При веденні вогню лежачи (стоячи з упору) з автомата, ручного кулемета на віддаль 300 м для враження однієї цілі потрібно 4 кулі, а при веденні вогню на ходу для рішення цієї задачі необхідно 25 патронів. З цього слідує, що ефективність вогню відділення в обороні в 4–6 разів вища, ніж у наступаючого.

Досвід показує, що для відбиття атаки піхоти противника, необхідно створити щільність вогню перед фронтом оборони і на флангах не менше 3–5 куль на 1 м фронту. Така щільність забезпечує знищення 50% атакуючої піхоти противника.

Таким чином механізоване відділення в обороні здатне відбити атаку двох механізованих відділень противника і обороняти позицію до 100 м по фронту.

Боротьба з атакуючими танками противника. Відділення ручним протитанковим гранатометом РПГ-7 і озброєнням БМП здатне успішно вести боротьбу з атакуючими танками противника. На фронті вогневого забезпечення відділення може наступати до двох танків противника.

Розрахунок можливостей по боротьбі з танками базується на використанні коефіцієнтів бойової ефективності, (які представлені в табл.2), для БМП-1 він рівний 2,0, а для РПГ-7 — 0,3. таким чином відділення здатне знищити (1БМП´2,0+1РПГ-7´0,3=2,3) до двох танків противника.

За досвідом бойових дій для зриву атаки достатньо знищити 50% атакуючих танків противника.

Виходячи з бойових можливостей, механізоване відділення, використовуючи вигідні умови місцевості і її інженерне обладнання, у взаємодії з сусідами, а також з підрозділами інших родів військ може відбити атаку до двох мотопіхотних (механізованих) відділень, посилених одним-двома танками, а також нанести їм поразку і обороняти позицію по фронту до 100 м.

 

Таблиця 13.2. Умовні коефіцієнти бойової ефективності протитанкових засобів в обороні.

Назва протитанкових засобів на підготовленому рубежі (в окопі) на непідготовленому рубежі (відкрито)
РПГ-7 0,3 0,2
СПГ-9 1,0 0,8
БМП-1 2,0 1,5
ПТКР 2,0 1,5
Танк 2,5 2,0

 

П р и м і т к а: При веденні вогню по бойових машинах піхоти (бронетранспортерам) коефіцієнти збільшуються в 1,5–2 рази.

Інженерне обладнання позиції полягає у викопуванні окопів, ходів сполучення, перекритої щілини для особового складу, окопів і укриттів для БМП (БТР).

 

13.2. Підготовка до оборони і ведення оборонного бою







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2057. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.015 сек.) русская версия | украинская версия