Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Опорний пункт і його елементи. Система вогню. Інженерне обладнання опорного пункту




Взводний опорний пункт — район місцевості, на якому взвод з засобами підсилення розташовується у бойовому порядку, створює систему вогню, обладнує його в інженерному відношенні і знаходиться в готовності до відбиття наступу противника.

Ширина фронту і глибина опорного пункту взводу встановлюються відповідно до можливостей механізованого взводу по нанесенню ураження противнику на визначеному фронті й утриманню опорного пункту.

Величина фронту позиції кожного відділення залежить від кількості особового складу, що обороняється, умов місцевості й обстановки. Щоб уникнути ураження усього відділення одним снарядом (міною) середнього калібру його позиція повинна бути не менш 50 м, а необхідність управління підлеглими голосом не допускає розосередження особового складу на позиції понад 100 м. У взводі є три відділення, кожне з яких обороняє позицію до 100 м, що з урахуванням двох проміжків між ними до 50 м і складе загальний фронт опорного пункту до 400 м.

При ширині фронту опорного пункту взводу до 400 м проміжки між сусідніми взводними опорними пунктами повинні бути до 300 м.

Рис. 18.1. Положення відділень

 

Бойові машини піхоти і танки в опорному пункті взводу розташовуються по фронту й у глибину з інтервалами до 200 м з таким розрахунком, щоб забезпечувався найкращий огляд і можливість ведення вогню ПТКР, гармат і кулеметів у всіх напрямках, причому на максимальну дальність стрільби з кожного виду зброї. При виборі вогневих позицій бойових машин піхоти необхідно звертати увагу на те, щоб вогонь сусідніх машин в основних секторах обстрілу взаємно перекривався. Лінійне розташування їх не допускається. Вогнева позиція бойової машини піхоти (бронетранспортера) може обладнуватися в центрі позиції відділення, на фланзі або за позицією на відстані до 50 м.

Бронетранспортери займають вогневі позиції, як правило, в глибині опорного пункту так, щоб забезпечувалася можливість ведення вогню з кулеметів переважно в сторони флангів і в проміжки.

Командно-спостережний пункт командира взводу розташовується в опорному пункті, у такому місці, з якого забезпечується найкраще спостереження за противником, діями своїх підлеглих, сусідів і місцевістю, а також безперервне керування взводом.

Глибина опорного пункту взводу створюється за рахунок розміщення в глибину бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків, ПТКР і інших вогневих засобів, а також за рахунок створення запасних позицій для відділень і бойової техніки. Найбільш доцільно вважається глибина опорного пункту до 300 м.


Опорний пункт механізованого взводу в обороні складається з позицій відділень, вогневих позицій бойових машин піхоти (бронетранспортерів) і засобів підсилення. У залежності від місцевості і характеру дій противника положення відділень може бути різноманітним.

Для кругової оборони опорного пункту підготовляються запасні вогневі позиції для бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків, ПТКР, гранатометів переважно для ведення вогню убік флангів і тилу.

Механізованому взводу можуть бути придані гранатометне і вогнеметне відділення, танк.

Придане взводу вогнеметне відділення може бути розташоване на позиціях механізованих відділень, а гранатометне в проміжках між ними на фланзі опорного пункту взводу.

Управління в механізованому взводі здійснює командир взводу. Він керує взводом по радіо, командами, які подаються голосом і сигналами. В обороні для управління обладнується командно-спостережний пункт командира механізова­ного взводу, як правило, в ході сполучення, він не повинен виділятися в бойовому порядку. При розміщенні його необхідно вміло використовувати захисні властивості місцевості.

Система вогню в обороні. Вогонь в обороні є головним засобом знищення противника. Для того, щоб він був ефективним, його необхідно організувати в єдину систему, що відповідає задуму бою.

Оборона організується в передбаченні зіткнення з переважаючими силами противника. По кількості вогневих засобів противник буде мати перевагу, отже, кількісній перевазі необхідно протипоставити якість вогню, що виражається у визначеній системі використання своєї зброї.

Таким чином, система вогню в обороні полягає в організованому розміщенні і умілому використанні вогневих засобів, створення зон суцільного вогню усіх видів зброї перед переднім краєм, на флангах і в глибині оборони, а також у швидкому зосередженні вогню на будь-якому загрозливому напрямку або ділянці. Система вогню повинна забезпечити можливість ведення дійсного фронтального, флангового і перехресного вогню.

Система вогню взводу будується з урахуванням вогневих можливостей усіх видів зброї взводу і приданих йому вогневих засобів, на тісній взаємодії вогню усіх видів зброї в поєднанні з інженерними загородженнями і природними перешкодами. Усі загородження і підступи до них повинні добре проглядатися і прострілюватися.

Система вогню взводу в обороні включає: ділянки зосередженого вогню взводу, підготовані перед переднім краєм оборони; зони протитанкового вогню бойових машин піхоти (танків) і суцільного багатошарового вогню всіх інших вогневих засобів взводу перед переднім краєм, у проміжках, на флангах і в глибині оборони; підготований маневр вогнем бойових машин піхоти (танків) на загрозливих напрямках.

Ураження противника може здійснюватися вогнем окремих вогневих засобів або зосередженим вогнем відділення, взводу. Зосереджений вогонь (ЗВ) — це вогонь автоматів, кулеметів, гранатометів і озброєння бойової машини піхоти (бронетранспортера), що ведеться по одній цілі або по частині бойового порядку противника.

Зосереджений вогонь бойових машин піхоти взводу може бути призначений на відстані 2–3 км від переднього краю (вогонь ведеться осколковою гранатою). Для взводу ділянка ЗВ бойових машин по ширині призначається до 75 м (по 25 м на гармату), по глибині — до 50 м.

Зосереджений вогонь зі стрілецької зброї по наземним цілям ведеться з автоматів і ручних кулеметів на дальність до 600 м, з кулеметів ПК і ПКТ — до 1000 м, із велико­каліберних кулеметів, установлених на бронетранспортерах — до 2000 м. Зосереджений вогонь готується завчасно на шляху ймовірного руху противника. Щільність вогню на цій ділянці повинна бути вище, ніж середня щільність у смузі вогню взводу, і може складати
10–12 куль на 1 м фронту. Виходячи з цих вимог, ділянка зосередженого вогню взводу призначається по фронту 150–200 м; ділянка зосередженого вогню відділення може бути до 50 м. Механізованому взводу вказуються 1–2 ділянки зосередженого вогню.

Для організованого ураження противника призначаються рубежі відкриття вогню ПТКР, з танків, з гармат бойових машин піхоти, зі стрілецької зброї. Дальність ефективного вогню стрілецької зброї складає 400–600 м, з бойових машин піхоти — 1000–1300 м, з танків — 1800–2500 м.

Перекриття основних і призначення додаткових секторів обстрілу забезпечує створення зон суцільного багатошарового вогню.

З метою збільшення ефективності ураження противника підготовляються фронтальний, фланговий, перехресний і кинджальний вогонь. Особливо ефективним є кинджальний і перехресний вогонь.

Для ведення вогню в обороні бойовим машинам піхоти (броне­транспортерам), кулеметам і іншим вогневим засобам призначаються основні і запасні вогневі позиції, основний і додатковий сектор обстрілу на дальність їх дійсного вогню. Вогонь гранатомета підготовлюється в смузі відділення. Відділенню і взводу призначається смуга вогню, крім того, їм указуються додаткові сектори обстрілу.

Смуга вогню вказується на місцевості чотирма орієнтирами (крапками), починаючи з правого флангу опорного пункту, а сектор обстрілу — двома крапками. Ширина смуги призначається більше фронту оборони взводу, щоб забезпечувалося прикриття вогнем стиків і проміжків між підрозділами. Смуги вогню сусідніх підрозділів повинні призначатися так, щоб уся місцевість перед переднім краєм перекривалася вогнем.

Система вогню вважається готовою тоді, коли вогневі засоби знаходяться на вогневих позиціях, особовий склад знає свої вогневі задачі, підготовлені дані для стрільби і мається необхідна кількість боєприпасів.

Інженерне обладнання опорного пункту взводу. Мета інженерного обладнання опорного пункту полягає в підвищенні ефективності по захисту особового складу, озброєння і бойової техніки від вогню противника, у захисті підрозділів від зброї масового ураження і скритності розміщення.

Відкриті вогневі спорудження у вигляді окопів (ділянок траншей) дають значну вогневу і тактичну перевагу підрозділам, що обороняються, перед наступаючими.

Ефективність інженерних споруджень по захисту особового складу і бойової техніки від звичайних засобів ураження можна розглянути на прикладі окопу для танку. Окоп закриває земляною товщею ходову частину і найбільш слабку броню корпуса. Висота частини танка, що піднімається над бруствером, розташованого в окопі, складає 0,9–1 м, тоді як висота танка, що атакує, досягає 2,7 м. При однакових балістичних даних гармат дальність прямого пострілу по танку, що атакує, дорівнює 2100 м, а дальність прямого пострілу по танку в окопі — 1000 м. Тому перш ніж танк, що атакує, вийде на дистанцію прямого пострілу по танку, який роз­ташований в окопі, він повинний пройти близько 1000 м, під обстрілом танку із окопу. Важливо і те, що площа цілі, що являє собою танк, який атакує, досягає 6 м2, а площа танка, що знаходиться в окопі, близько 1,5 м2, тобто в чотири рази менше.

Інженерне обладнання опорного пункту повинне починатися негайно після вибору командиром взводу позицій для відділень, вогневих позицій бойових машин піхоти (броне­транспортерів). Воно виконується в послідовності, що забезпечує постійну готовність під­розділів до відбиття наступу противника, потай, з повною напругою сил.

При організації оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником в опорному пункті механізованого взводу в першу чергу відриваються одиночні окопи для кулеметників, гранатометників, автоматників, окопи на основних вогневих позиціях бойових машин піхоти (броне­транспортерів), а також обладнується командно-спостережний пункт командира взводу. Одночасно в інтересах поліпшення умов спостереження і ведення вогню роз­чищається місцевість. На виконання цих робіт звичайно витрачається 5–6 год.

В другу чергу одиночні окопи з'єднуються між собою траншеєю в окопи на відділення, відриваються окопи на запасних вогневих позиціях бойових машин піхоти (броне­транспортерів), ходи сполучення до вогневих позицій бойових машин піхоти (броне­транс­портерів), а також влаштовуються перекриті щілини на кожне відділення.

Надалі обладнується бліндаж на командно-спостережному пункті командира взводу, а при наявності часу відривається хід сполучення в тил, який пристосовується для ведення вогню.

При організації оборони в умовах відсутності зіткнення з противником для зведення інженерних споруджень можуть застосовуватися засоби механізації. Однак і в цьому випадку особовий склад починає обладнання позицій з відриття одиночних окопів. У той же час за допомогою швидкохідної траншейної машини (якщо за умовами місцевості можливо її застосування) у межах опорного пункту одиночні окопи з'єднуються траншеями. Особовий склад механізованого взводу після роботи траншейної машини обладнує окоп на відділення, здійснює маскування і влаштовує перекриту щілину.

Для найбільш ефективного застосування землерийних машин особовий склад підрозділів повинний підготувати необхідний фронт роботи шляхом розбивки і позначення намічених для відриття ділянок траншей, ходів сполучення.

На обладнання позицій відділення на ділянці траншеї, відритою землерийною машиною, потрібно 120 чол/годин при виконанні роботи піхотною лопатою (МПЛ) і 65 чол/годин — саперною лопатою (БСЛ).

Варто підкреслити, що земляні фортифікаційні спорудження добре захищають особовий склад від запалювальної зброї. Особливо ефективний захист від будь-яких запалювальних засобів дають закриті спорудження (перекриті щілини, бліндажі).

Площа ураження підрозділів, що знаходяться у фортифікаційних спорудженнях, бомбовими ударами авіації знижується в 5 разів, вогневих сумішей — в 6 разів, артилерією — у 7 разів. Поряд з цим відкриті фортифікаційні спорудження забезпечують захист і від уражаючих факторів ядерної зброї, послабляючи вплив їх на особовий склад. Наприклад, особовий склад, розташований у таких спорудженнях, майже не піддається впливу швидкісного напору (ударної хвилі), а земляні товщі стінок і бруствера захищають його від прямого опромінення світловим потоком і в значній мірі від проникаючої радіації. Навіть відкриті спорудження при розташуванні особового складу на дні щілини (окопу) послабляють дозу проникаючої радіації в 10 разів. При повітряних вибухах відкриті фортифікаційні спорудження зменшують радіус ураження особового складу приблизно в 1,7 раз, а площу ураження і втрат — в 2,9 раз.

Таким чином, інженерне обладнання опорних пунктів у сучасних умовах не тільки не втратило свого значення, але і стало грати ще більшу роль при веденні оборонного бою.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 2610. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.007 сек.) русская версия | украинская версия