Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

У цей час великий вплив на мистецтво мали філософські теорії А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона




Митці другої половини XIX — початку XX ст. перебували у пошуку, який зумовили дві причини: намагання усвідомити духовну сутність світу, моральний зміст існування і прагнення утвердити пріоритет культури. Невипадковим є поява різних шкіл, угруповань, течій, в яких письменників об’єднує ідея «чистого мистецтва», вічного і прекрасного, незалежного від натовпу, бруду, хаосу сучасності. У цей період з’являються групи «Парнас», школа «чистого мистецтва» у російській поезії, символізм тощо. Письменники поступово рухалися від романтизму до модернізму, шукаючи нових форм поетичного вираження. Від романтизму поети перейняли гостре неприйняття буденності, тяжіння до ідеального світу, заглиблення у внутрішні переживання особистості. Але з другої половини XIX століття в поезії починаються пошуки нових, відмінних від романтичних засобів. Замість колишньої оповідальності застосовується пластична описовість, а потім — відтворення особливого внутрішнього світу особистості, ціннішого за дійсність.

 

4. Повідомлення підготовленого учня.

(У процесі розповіді учні складають тези.)

Поетична група «Парнас»

Поетична група «Парнас» залишила помітний слід у літературі. Письменники цих школи надали ліричним творам довершеної витонченості й вишуканості, поставивши в центр своєї поетики красу.

Як відомо, згідно з уявленнями давніх греків, на горі Парнас жили музи та бог поезії, сонця і музики Аполлон. Саме тут бере початок священне Кастильське джерело — поетичне натхнення. У переносному значенні Парнас — символ мистецтва взагалі й поезії зокрема.

У французькій поезії 50-70-х років XIX ст. ця назва отримала друге життя. Парнасцями стали називати поетів, які своїм завданням вважали створення «чистої поезії» й основну увагу приділяли ідеальній поетичні формі.

У групу за різних причин входили і колишній романтик Т. Готьє, і майбутні символісти П. Верлен і С. Малларме, які невдовзі знайшли свій шлях у літературі, і власне парнасці — поети Ш.-Л. де Ліль, Ж.-М. де Ередіа, Т. де Банвіль, котрі сповідували єдині світоглядні та естетичні принципи. Наставником парнаської школи вважається Теофіль Готьє, а її очолювачем — Шарль-Леконт де Ліль.

Поетів парнаської групи об’єднувала передусім ідея «чистого мистецтва». В їхній творчості виявилося небажання впливати на натовп, прославляти його. Як і романтики, вони не сприймали утилітаризації епохи, прагнули відірватися від проблем сучасності, переносили дію своїх творів у далеке минуле або екзотичні країни. Але, на відміну від романтиків, котрі пропагували сповідальність, суб’єктивність, парнасці намагалися уникнути їх, заховати своє авторське «я». Головний акцент вони перенесли на описовість, пластичне, картинне.

Характерними рисами творчості парнасців стали:

— точність і вивіреність поетики замість натхненної недбалості романтиків;

— дбайливе ставлення до обробки вірша й увага до речі в її чуттєвих проявах;

— любов до «романтичного пейзажу» змінилася любов’ю до «штучної природи»;

— живе в їх поезії часто порівнювалося з неживим, матерія з матеріалом (нагота жінки — мармур, листя — мідь, небо — блакитна емаль тощо);

— на відміну від романтиків, що зображали світ у його динаміці, парнасці прагнули зупинити мить, надати їй закінченості і величі;

— головним прийомом парнасців став розгорнутий опис, створення «словесної картини»;

— холодний ідеал краси незабаром почав сприйматися як жорстокий і недосяжний.

Прихильники «сучасного Парнасу», на відміну від романтиків, надають перевагу поетові-майстру. Інакше вони ставилися і до природи. Якщо у романтиків вона жива, одухотворена, то у парнасців — байдужа до людських страждань. Інколи естетизація жахливого або потворного, кристалічна холодність віршів відштовхували читачів від їхніх творів, але попри все вони назавжди залишилися в історії світової літератури. Твори парнасців стали значним явищем у розвитку поетичного мистецтва завдяки високій культурі мислення творців, майстерному володінню технікою вірша, прагненню відкрити нові шляхи в літературі.

В Україні творчість парнасців цікавила багатьох поетів: П. Грабовського, В. Щурата, М. Терещенка, І. Світличного, Д. Павличка та ін. Вони й були перекладачами цих творів. Особливу близькість до цієї групи відчували неокласики, зокрема Микола Зеров. Традиції парнасців відчуваються і в творчості відомих українських поетів М. Рильського, М. Драй-Хмари, П. Филиповича, О. Бургарда, яких разом із М. Зеровим називали «п’ятеро з Парнасу».

Творчість поетів парнаської школи, за словами М. Зерова, «стала ще однією сходинкою на верхогір’я заповітної гори Парнас».

 

5. Слово вчителя.







Дата добавления: 2015-03-11; просмотров: 1964. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.006 сек.) русская версия | украинская версия