Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві




Духовний розвиток України другої половини XVII —XVIII ст., культурні зв'язки східнослов'янських народів, вплив європейського мистецтва зумовили багатство і розмаїття архітектури України. Вона розвивалася на міцному ґрунті багатовікової вітчизняної культури й увібрала кращі досягнення європейського мистецтва, в якому утвердився новий стильовий напрям бароко...

Стиль європейського бароко з характерними для нього пафосом боротьби і перемоги, пластичною експресією та багатством варіацій мальовничих композицій якнайкраще відповідав піднесенню національної самосвідомості українського народу, тріумфові у Визвольній війні 1648—1654 pp. і створенні власної держави — Гетьманщини.

В розвитку українського барокового стилю можна достатньо виразно окреслити три етапи: ранній (друга половина XVII —початок XVIII ст.), зрілий (1720 —1750 pp.) і завершальний (друга половина XVIII ст.).

Українське бароко об'єднало багате європейське мистецтво, з власними естетичними засадами. Внутрішнє напруження і рух, динаміку, контрастність воно органічно сполучило з народним замилуванням у взористості, зберігши при цьому логіку, відбиту в чіткій тектонічній структурі споруди. Прикметою раннього етапу українського бароко була складна композиція об'ємів архітектурних споруд. Головні сколи храми-портали прикрашали профіліровкою, виконаною з цегли, а в районах, багатих на камінь, їх витесували з вапняку. В дерев'яній архітектурі високо цінували вишукані форми кронштейнів, опасань, аркади, різьблення на одвірках тощо.

Складна композиція об'єктів притаманна церкві Різдва Богородиці (1696 р.) у Києво-Печерській лаврі, де до тридільного триверхового храму прибудовані невеликі каплиці, завершені бароковими верхами. Це напрочуд мальовнича семиверхова споруда з сильно розчленованими масами, грою вертикальних і горизонтальних членувань, контрастом великих об'ємів і мальовничим легким вінчанням бань. У стилі бароко споруджені тринеф-ний хрестовобанний Троїцький храм у Чернігові (1695 р.) і три-нефний храм Воздвиженського монастиря у Полтаві (1709 р.)

Риси українського бароко своєрідно виявилися також у цивільному будівництві. Декор фасадів житлового будинку чернігівського козацького полковника Якова Лизогуба (90-ті роки) виконаний з цегли, оцинкований і побілений. Він справляє враження скульптурної обробки: сильно і рельєфно на тлі білих стін вимальовуються архітектурні деталі — півколонки, кронштейни, фігурні, лучкові, трикутні суцільні чи розірвані фронтончики. Елементи архітектурних деталей засвідчують, що автор знав європейську архітектуру.

Другий етап розвитку архітектури в стилі українського бароко характерний посиленням експресії, мальовничості, сократівсь-кої взористості. В той період широко застосовувалися розписи, ліпка, колір, великі настінні розписи. Багато руських іконостасів з'явилося в інтер'єрах архітектурах споруд. Орнаментальний декор, розписи і колір будівель змінили вигляд сіл і міст, окремих ансамблів, надали їм стилістичної єдності, мистецької довершеності, національного обличчя.

Одним з найхарактерніших творів цього періоду стала брама Заборовського (1746 р.) в огорожі Софійського собору в Києві. Архітектор Йоганн Готфрід Шедель вдало поєднав багатство декору і тріумфальну пишність з ліризмом і задушевністю. Урочистістю і патетичністю приваблює церква Преображення у с.Великі Сорочинці на Полтавщині.

З другої половини XVIII ст. почався третій, завершальний період розвитку стилю українського бароко, де великий вплив мала творчість видатних майстрів європейської школи: в Західній Україні — німця за походженням Б.Меретина, в Східній — італійця за походженням В.Растреллі й українця І.Григоровича-Барського. Б.Меретину і В.Растреллі властиві рафінована архітектурна композиція, щедре використання монументально-декоративної скульптури — статуй, ваз.

Чудовою пам'яткою барокової архітектури на західноукраїнських землях став славетний собор св.Юра у Львові (1745—1770 pp.) — велична споруда масивних динамічних форм та ажурних тендітних прикрас. Розташований на горі, трохи осторонь міського центру, чудовий ансамбль будинків нагадує піраміду, яка звужується вгорі. Будівничим собору був львівський архітектор Бернард Меретин (Мердерер, р.н. невідомий — 1759 р.). Окрім храму св.Юра в бароковому стилі у Львові споруджені Бернардинський єзуїтський та Домініканський костели, церква св.Петра і Павла, Святодухівський собор, Королівський арсенал та багато інших будівель.

З другої половини XVI ст. в Україні поширилося монументальне будівництво, яке виявилося в архітектурі культових споруд. Важлива роль тут належала творчому переосмисленні багатої будівельної спадщини давньоруських часів. У Києві, Чернігові й інших містах поновлювалися старовинні храми, що загалом зберігали первісну просторову структуру, однак зовні їм надали барокового вигляду — з вибагливими декоративними фронтонами, обрамленнями вікон і дверей, мальовничими багатоярусними грушоподібними банями, ступінчастими дахами. До таких архітектурних споруд належать Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Спаський та Борисоглібський собори в Чернігові.

Друга половина XVII ст. — це період розквіту в українській літературі стилю бароко, який був одним з головних стильових напрямів у мистецтві Європи наприкінці XVI —середині XVIII ст. Замість простої гармонійності ренесансу в літературній традиції бароко панувала ускладненість. Антропоцентричність відійшла на задній план, і культура частково повернулася до теоцентризму. Динаміка і рухливість літературного бароко виявилася у прагненні авторів до напруги, авантюри, антитез, мистецької гри, намаганні схвилювати, занепокоїти читача. Звідси — пристрасть до гіпербол, парадоксів, гротеску. Твори переобмежені мистецькими прикрасами, оригінальними чудернацтвами.

Феномен українського літературного бароко пов'язаний з іменами К.Транквіліона-Ставровецького, І.Гізеля, Л.Барановича, І.Галя-товського, П.Мамки, Г.Сковороди та інших видатних письменників і філософів.

Важливий внесок в історію всієї духовної культури українського народу та її барокової літературно-філософської традиції зробив, зокрема, Григорій Савич Сковорода (1722—1794 pp.) — видатний український філософ, мислитель, гуманіст, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Він народився у сім'ї малоземельного козака-підпомічника в с.Чорнухи на Лубенщині. Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії, майже три роки був співаком придворної капели в Петербурзі, потім відвідав низку країн Європи.

У 1751 р. Г.Сковорода повернувся на батьківщину. Тривалий час працював домашнім вчителем, а згодом викладачем Переяславського і Харківського колегіумів. Проте світська і церковна влада переслідувала мислителя за його філософське вчення, розбіжне з офіційними концепціями Православної церкви. Тому він змушений був 1769 р. остаточно залишити педагогічну роботу.

У своєму розумінні світу філософ дотримувався морально-етичних засад одвічної боротьби "добра" і "зла". Під "злом" він розумів прагнення до збагачення, паразитизм, розбещеність. Протилежність "зла" — "добро", що символізує високі духовні інтереси людини.

Творчість Г.Сковороди — перлина барокової української літератури другої половини XVII ст. Упродовж 1769—1779 pp. він написав ЗО байок, об'єднаних у збірку "Басни харьковскія". В них висловлювався протест проти соціального гніту, високо оцінювалися моральні якості українських селян: чесність, доброта, працьовитість, скромність, природний розум. У цих байках знайшли подальший розвиток сатиричні традиції давньої української літератури.

Творчість Г.Сковороди мала великий вплив на нову українську літературу, яку започаткував Іван Котляревський (1769—1838 pp.). У Петербурзі 1798 р. вийшли друком три частини його знаменитої поеми "Енеїда", створеної за мотивами твору давньоримського автора Вергілія. В "Енеїді" широко використані традиції української бурлескної літератури. Поема написана народною мовою, в ній реалістично змальовано побут, соціальні відносини різних верств українського суспільства другої половини XVIII ст. В образах Енея і троянців, богів і царів виведено колоритні типи селян, козаків, міщан, українських панів, поміщиків, старшин, чиновників тощо.

 







Дата добавления: 2015-04-19; просмотров: 2244. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.004 сек.) русская версия | украинская версия