Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Висновок до розділу 1




Підсумовуючи розглянуті в розділі поняття престижу, іміджу можна припустити, що поняття престиж - це соціокультурний феномен, який суб'єктивний за своєю природою, так як відображається в суспільній свідомості, але при цьому має об'єктивні підстави, що знаходять своє відображення у соціальній структурі суспільства, (фр. prestige - авторитет, вплив) - значущість, привабливість, приписувана в певному суспільстві різним сторонам діяльності людей, їх соціального стану та професії, особистісним якостям (ініціативність, інтелектуалізм), різних благ і послуг, а також соціальним групам, організаціям, яким-небудь установам, нормам. Престиж тісно переплітається з авторитетом, повагою, впливом. Впливає на поведінку людей, на їхні рішення й дії. Наприклад, престиж професії значною мірою визначає ступінь її привабливості для молоді. Вищим мірилом престижу особистості в соціалістичному суспільстві визнається свідома, сумлінна, ініціативна праця на благо суспільства.

«Імідж» має функціональний характер. Поняття «імідж» має сенс вживати тоді, коли, по-перше, з'являється уявлення про те, що об'єкт сприймається аудиторією і відбувається усвідомлення самого факту сприйняття; по-друге, проявляється цілеспрямованість у формуванні образу об'єкту. Іншими словами, образ об'єкту може існувати «природно», а поняття «імідж» виникає тоді, коли виникає завдання, корекції цього образу в груповій чи індивідуальній свідомості. Сама ж свідома діяльність з корекції іміджу не завжди стає предметом рефлексії - інтуїтивно орієнтуючись на групові цінності та ідеали, суб'єкт не обов'язково включає її в предмет своєї свідомості. Суперечність між власним образом і «Я в очах інших», як важлива передумова іміджевої діяльності, вперше відзначено В. Гофманом. Діяльність суб'єкта по створенню іміджу мотивується розбіжністю уявлень про те, як організація повинна сприйматися оточуючими («бажаний імідж») і як вона реально сприймається. Виявлення цієї розбіжності передує діяльності з формування іміджу. Моделювання перспективи подолання основної суперечності передбачає розглянути в якості важливої умови формування іміджу підприємства наявність у суб'єкта управління «бажаного іміджу» (проектованого або цільового образу) і рефлексивного образу. Мета іміджевого впливу - «бажаний імідж» не повинен відповідати реальному стану підприємства (організації). Необхідно використовувати «підвищення потенціалу» іміджу, який сприяє розкриттю можливостей організації. На сьогоднішній день недостатньо спеціальних робіт вітчизняних дослідників, що розглядають проблему іміджу державних установ, в тому числі й іміджу соціальної роботи.

Якщо розглянути імідж соціальної роботи як державної установи, стає можливим виокремити показники, що сприяють формуванню ставлення громадськості до неї: 1) ефективність діяльності як цілісної структури, так і окремих її функціональних одиниць; 2) впорядкованість, згуртованість та монолітність державної організації; 3) рівень культури, зокрема, етичні норми; 4) ставлення співробітників до своєї установи та її керівників; 5) стиль взаємодії з макро- та мікросередовищем; 6) відображення та врахування потреб населення, менталітету громадян та історичних особливостей місцевості.

Важливу роль у формуванні позитивного ставлення громадян до діяльності державних структур відіграє також так званий моральний фактор, який є ще одним виміром ефективності. Оцінка населенням діяльності державної установи з точки зору моральності виходить, насамперед, з того, які особистісні духовно-моральні якості мають службовці і якою мірою вони прагнуть до захисту економічних, соціальних, культурних, індивідуальних й інших інтересів громадян. Низький моральний рівень чиновників, бюрократизм, байдуже, неповажне ставлення до людей, відірваність від народу, прагнення використовувати свою роботу з корисливою метою, хабарництво, корумпованість, зневага до законів багато в чому визначають якість функціонування державних установ.

 

 

РОЗДІЛ 2. ПРЕСТИЖ ТА ІМІДЖ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ

 

2.1. Соціальна робота як професія

 

Зміни, що відбуваються в нашій країні, викликали необхідність появи нової спеціальності “Соціальна робота” та нової професії – соціальний працівник. Що це за професія? Соціальна робота – діяльність, спрямована на допомогу людям, які опинилися у скрутних життєвих обставинах, на забезпечення соціальної підтримки найменш захищених верств суспільства. Приклади державної підтримки та благодійної допомоги ми можемо знайти ще у давні часи. Проте професійна соціальна робота зародилася наприкінці ХІХ ст. в Європі та Північній Америці. Тоді ж з’явилася і така професія, як соціальний працівник.

За понад 100 років існування ця професія зазнала докорінних змін – від простого піклувальника до фахівця, який здатен побачити й активізувати внутрішній потенціал людини, допомогти їй подолати психологічні проблеми і конфлікти, повернути контроль над власним життям.

Соціальна робота орієнтована насамперед на людину, тому можлива тільки на партнерському рівні. Клієнт довіряє соціальному працівнику свої особисті проблеми, пускаючи його до своєї інтимної сфери. Робота з клієнтом можлива лише тоді, коли між ним та соціальним працівником виникають і зберігаються довірчі стосунки. Клієнт має право вимагати збереження таємниці.

В Україні соціальна робота як професійна діяльність почала розвиватися з початку 1990-х років. Передумовами її впровадження стали загострення економічних і соціальних проблем, криза суспільної моралі; різке збільшення кількості людей, які виявилися неспроможними самостійно забезпечити необхідні умови свого життя; психологічна криза у значної кількості людей внаслідок різкої зміни суспільства, а також поширення таких негативних соціальних явищ, як безробіття, дитяча бездоглядність, злочинність, алкоголізм і наркоманія тощо. У таких умовах виникла потреба у створенні різноманітних соціальних агентств та залученні до них професіоналів, здатних використовувати сучасні технології попередження і подолання соціальних проблем та активізації потенціалу особистості.

Із прийняттям у 2003 р. Закону України “Про соціальні послуги” зросла потреба у фахівцях, які мають освіту за спеціальністю “Соціальна робота”.

У соціальній сфері працюють фахівці різних спеціальностей: психологи, юристи, лікарі, соціологи тощо. Проте провідна роль належить фахівцям із соціальної роботи.

Соціальний працівник – це людина, яка не лише допомагає неблагополучним людям і родинам, а й деякою мірою є суспільним діячем, що бере участь у реформуванні соціальної політики і законів країни. Головне для соціального працівника – уміння, бажання йти до людей, знаходити форми спілкування з ними, причому на різних рівнях: соціальний працівник – представник держави; соціальний працівник – група; соціальний працівник – клієнт. Тому набуття навичок спілкування є дуже важливим для соціальних працівників.

Соціальний працівник повинен уміти виявляти соціальну проблему, встановлювати її причини, а потім сприяти її вирішенню. Він допомагає людям, які опинилися у скрутній життєвій ситуації, почувати себе повноцінними членами суспільства.

Клієнтами соціальних працівників можуть бути:

• представники соціально-вразливих верств населення (діти, молодь, жінки, національні меншини, люди похилого віку, неповні й багатодітні сім’ї);

• люди з обмеженими функціональними можливостями (інваліди, люди з фізичними та психічними захворюваннями) та їх сім’ї;

• люди, які випали із суспільного життя або піддаються гнобленню (бездомні; “діти вулиці”; особи, які відбували покарання в місцях позбавлення волі; люди, котрі страждають від наркотичної залежності);

• люди, які потрапили до скрутної життєвої ситуації (безробітні; біженці; особи, котрі зазнали насильства; люди, які переживають психологічну кризу).

Фахівець з соціальної роботи може:

• допомогти людині, яка звернулася по допомогу, (клієнту) зрозуміти причини своїх проблем та знайти шляхи їх подолання; надати клієнту психологічну, юридичну та педагогічну консультацію, допомогти у розвитку його позитивних властивостей; представляти інтереси клієнта та захищати його права;

• організовувати та координувати роботу фахівців різних професій, спрямовану на допомогу клієнту, керувати роботою колективу соціальних працівників;

• проводити профорієнтацію, співбесіду та тестування при прийнятті на роботу;

• розробляти і проводити соціологічні дослідження;

• проводити роботу з профілактики негативних соціальних явищ, формування здорового способу життя, подолання згубних звичок та негативних особистісних рис;

• розробляти програми діяльності соціальних служб та громадських організацій, спрямовані на подолання соціальних проблем (соціальні проекти), забезпечувати їх фінансування та координувати їх реалізацію;

• консультувати керівників органів державного та місцевого управління, політичних партій та громадських організацій, місцевих громад з питань соціальної політики;

• проводити навчання, тренінги, ділові ігри для клієнтів та працівників своїх організацій;

• займатися науковою роботою та викладати соціальну роботу у вищих навчальних закладах.

Фахівець із соціальної роботи повинен мати знання з соціології, психології, менеджменту. Соціальному працівникові необхідні організаторські здібності, комунікабельність, відповідальність, здатність співчувати, а також дотримання норм професійної етики.

Зараз в Україні підготовку соціальних працівників і соціальних педагогів здійснює понад 30 навчальних закладів, серед яких Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний авіаційний університет, Національний аграрний університет України, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Національний технічний університет України “КПІ”, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Академія праці і соціальних відносин ФПУ, Київський інститут соціальних та культурних зв’язків імені святої княгині Ольги, Київський міжнародний університет тощо. Нормативним терміном навчання заочною формою у ВНЗ вважається 5 років. Після закінчення навчання у ВУЗі за даною спеціальністю випускник зможе виконувати наступне:

• спеціалісти органів державного та місцевого управління з соціальних питань;

• спеціалісти державних соціальних служб;

• інспектори центрів зайнятості та працевлаштування, фахівці кадрових агентств;

• фахівці центрів соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального обслуговування;

• менеджери проектів громадських організацій;

• експерти та консультанти з питань соціальної політики політичних партій та профспілкових організацій;

• менеджери з персоналу, психологи, тренери, інспектори відділів кадрів державних та приватних підприємств, консалтингових компаній;

• співробітники науково-дослідних інститутів, дослідницьких центрів;

• викладачі навчальних закладів.

У відповідності з посадовими обов'язками фахівець повинен:

· організовути виявлення та реєстрацію в мікрорайоні або зоні соціального обслуговування, на підприємстві, в організації, установі сімей, окремих громадян, підлітків та дітей, які потребують соціальної, медичної, юридичної, психологічної, педагогічної, матеріальної та іншої допомоги, охорони й захисту їх морального, фізичного та психологічного здоров’я, та виконує завдання та обов’язки щодо організації піклування, опікування та догляду.

· сприяти формуванню в громаді, мікрорайоні сімейних цінностей та засад відповідального батьківства.

· організовувати виявлення вразливих категорій громадян з ознаками складних життєвих обставин (підлітків, сімей з дітьми) та здійснює їх соціальне інспектування й оцінку потреб.

· забезпечувати здійснення соціального супроводу сімей з дітьми під час перебування в складних життєвих обставинах.

· організовувати залучення наявних фінансових, матеріальних та інших можливостей громади для підтримки вразливих категорій громадян та розв’язання їх проблем.

· встановлювати причини конфліктних ситуацій та відхилень, які спричинили асоціальні явища.

· реєструвати асоціальні явища й розробляти комплекс заходів щодо їх усунення, зменшення негативного впливу на людське середовище.

· пропагувати здоровий спосіб життя, норми поведінки й використання вільного часу, ефективні методи родинного планування і господарювання, виховання дітей, дбайливого ставлення до ветеранів та інвалідів, високі зразки етики та культури соціальних відносин.

· розробляти заходи щодо запобігання травматизму та правопорушень.

· надавати допомогу громадянам, особливо молоді, у працевлаштуванні.

· співпрацювати з органами охорони громадського порядку в питаннях ліквідації причин негативних соціальних явищ.

· проводити психологічні та педагогічні консультації.

· організовувати соціальну, медичну, побутову допомогу громадянам похилого віку й непрацездатним громадянам.

· вживати заходів щодо влаштування осіб, що потребують допомоги, у лікувальні установи, інтернати для дітей та дорослих, професійно-технічні училища тощо.

· подавати до відповідних організацій матеріали та документи з приводу встановлення і позбавлення батьківських прав, піклування, опікування, виховання, догляду, допомоги, лікування, протезування тощо.

· брати участь у роботі центрів та інших організацій, які забезпечують соціальну діяльність: реабілітації, адаптації, соціальної допомоги та захисту, піклування та опікування, притулків, інтернатів, осередків для молоді, підлітків та дітей, клубів, асоціацій та об'єднань за інтересами.

· забезпечувати професійний рівень роботи персоналу підрозділу, у тому числі соціальних працівників та соціальних робітників.

Фахівець із соціальної роботи повинен знати:

· законодавство України з соціального захисту й допомоги;

· нормативні, методичні та інші розпорядчі документи та матеріали, які регламентують організацію соціальної роботи;

· основи державної сімейної політики та захисту дітей; нормативно-правові акти, що регулюють охорону материнства й дитинства, права неповнолітніх, ветеранів, інвалідів, пенсіонерів;

· сутність, значення, види соціальної роботи, її напрямки (психологічний, соціально-педагогічний, юридичний, економічний, медичний);

· показники та характеристики зони соціального обслуговування;

· суб’єкти та об’єкти соціальної роботи, їх основні характеристики;

· мету, завдання, принципи соціальної роботи, шляхи їх реалізації;

· міжнародний досвід роботи у соціальній сфері;

· зміст, форми, методи і критерії ефективності соціальної роботи;

· повноваження і ресурси організацій – партнерів з соціальної роботи;

· особливості створення і реалізації соціальних програм;

· організацію соціально-медичної роботи; соціологію; психологію;

· форми й методи виховання дітей та підлітків; основи трудового, житлового, кримінального та цивільного права;

· норми, порядок та організацію юридичної допомоги, піклування, опікування, догляду, соціальної реабілітації, надання та позбавлення батьківських прав, соціального захисту та допомоги, ведення домашнього господарства;

· методи та засоби пропагування здорового способу життя;

· національні особливості побуту, сімейного виховання та культури людських відносин;

· сучасний досвід соціальної роботи; охорону праці й вимоги до безпечного ведення робіт у різних соціальних обставинах; діловодство.

Професійна діяльність соціального працівника, як і в будь-якій іншої професії, визначає не тільки його функціонал і необхідні професійні навички, але і формує певні риси особистості і відношення до своєї професії, те, що ще Ф. Енгельс визначав як «власну мораль кожної професії [112, c. 298-299].

Аналізуючи різну літературу [113, c. 47-54], можна виділити ряд особливостей, що характеризують соціальну роботу як професію:

· соціальний характер діяльності [114], (основна мета полягає у взаємодії між окремими людьми і суспільством, в поліпшенні якості життя для всіх);

· широке коло задач, іноді вирішуються в непередбачуваних умовах, який виправдовує комплексний характер вимог до теоретичної підготовки, незважаючи на конкретну спеціалізацію;

· складність і тривалість професійної підготовки, оскільки професія має яскраво виражену психолого-педагогічну спрямованість;

· притаманна всім професій «людина-людина» (за класифікацією Е. А. Климова), виняткова роль особистісних особливостей спеціаліста з соціальної роботи, психологічно вони характеризуються насамперед альтруїстичною, гуманістичною спрямованістю, переважно моральною мотивацією. Основна характеристика професіоналів у соціальній сфері, обрати своїм життєвим призначенням надання професійної соціальної допомоги, милосердя, діяльна любов до людей.

У соціальній роботі, як і в інших професіях, формується внутрішня структура професійної групи.

Провідний фахівець із соціальної роботи:повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст). Підвищення кваліфікації. Стаж роботи за професією фахівця із соціальної роботи І категорії – не менше 2 років.

Фахівець із соціальної роботи І категорії:повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) та підвищення кваліфікації: для магістра – без вимог до стажу роботи, спеціаліста – стаж роботи за професією фахівця із соціальної роботи ІІ категорії – не менше 2 років.

Фахівець із соціальної роботи ІІ категорії:повна вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст). Підвищення кваліфікації. Стаж роботи за професією фахівця із соціальної роботи – не менше 1 року.

Фахівець із соціальної роботи:повна вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст) без вимог до стажу роботи.

За останні 20 років соціальна робота як професія активно проходила всі етапи інституціоналізації, починаючи від виникнення на початку 1990-х рр. суспільних потреб в спеціалізації цієї діяльності до більш ефективного задоволення суспільних потреб в рамках організації системної різнопланової діяльності органів соціального захисту населення. Сьогодні можна говорити про формування спеціальних вимог, норм і стандартів, що характеризують дану професію, про становлення практики професійної освітньої підготовки фахівців для роботи в цій сфері в рамках вищих навчальних закладів.

Але можна відзначити і ряд проблем, суттєвих суперечностей, характерних як для України в цілому. Консерватизм і інерція старого світогляду, пов'язаного з діяльністю служб соціальної підтримки громадян, сьогодні є перешкодою для розвитку професійної соціальної роботи, ускладнюють її перехід на новий етап свого розвитку. Сформувалися до кінця ХХ ст. професійні асоціації формально заявлені, але на регіональному рівні не функціонують. Відсутній внутрішній професійний контроль за рівнем і якістю діяльності в цій сфері. Серйозна проблема - відсутність чіткого законодавчого закріплення правового статусу соціального працівника, що забезпечує нормативну захищеність всіх представників цієї професії. У результаті соціальні працівники опиняються між дилемою: з одного боку - держава («я обіцяю»), з іншого - клієнт («держава мені, дай, дай»). Сам же соціальний працівник змушений діяти в правовому сенсі на дотик, на свій страх і ризик [115]. Повільно вирішуються і проблеми соціального захисту соціальних працівників - особливо в області доходів і соціальних пільг. Тому ситуація, жорстко визначена в формулі бідні захищають і допомагають бідним, повільно змінюється по обом своїм компонентам.

Незважаючи на вище означені проблеми, на поточний момент професійна діяльність в сфері соціальної роботи стандартизована в суровій відповідності з федеральними законами України. Розроблена і затверджена ціла серія національних стандартів України по соціальному обслуговуванню населення. Сфера діяльності фахівців із соціальної роботи є досить широкою: всі державні служби, громадські організації, установи системи соціального захисту населення, охорони здоров'я, армії, правоохоронних органів, освіти і т. д.

Інституціоналізація щодо нової професії (соціальна робота) відбувалася в умовах, коли в цілому змінювалася соціально-професійна структура українського соціуму. Нажаль, сьогодні досліджень власне соціально-професійної структури небагато, і більшість з них не ставлять перед собою завдання повномасштабної кодифікації зайнятості з урахуванням українських реалій [116]. Все гострішою стає проблема в аналізі тенденцій розвитку даної професії і дані статистики. Помітні зміни, відображають сервізацію економіки і становлення індустрії послуг, розвиток частки зайнятих у соціальній сфері. Але більш чітко визначити, яка динаміка професійно зайнятих соціальною роботою, важко: вони (табл. 2.1.1) розділені за трьома графами і статистично не можна їх об'єднати. Тому в цих умовах найбільш доцільно виходити з регіональної статистики.

Таблиця 2.1.1

Середньорічна чисельність зайнятих за видами економічної діяльності

(тис. осіб)

Вид діяльності у 2012 році у 2013 році у 2014 році
сільське господарство, мисливство, лісове господарство; рибальство 3506,7 3577,5 3 410,3
Промисловість 3303,6 3274,8 3 352,7
Будівництво 902,2 888,8 924,5
торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів 4894,1 4556,2 4 865,0
діяльність транспорту та зв'язку 1361,3 1221,2 1 379,5  
фінансова діяльність 324,3 318,1 350,6  
операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям 1202,5 332,3 1 187,5
державне управління[1] 1079,4 1025,3 1 055,5
освіта 1672,9 1690,9 1 677,6
охорона здоров'я та надання соціальної допомоги 1309,9 1256,7 1 320,8
інші види економічної діяльності 797,4 456,6 800,2
Усього 20354,3 20404,1 20 324,2

 

З переходом до ринкових відносин в Україні повністю змінилася сфера політичних, економічних і трудових відносин. Економічна криза в країні, переділ власності, комерціалізація системи освіти і охорони здоров'я зумовили необхідність потужної державної системи гарантованого захисту та підтримки населення, особливо його соціально-вразливих верств — багатодітних та неповних сімей, дітей, інвалідів, пенсіонерів, яка б знімала соціальне напруження в суспільстві і сприяла стабілізації соціально-політичної ситуації.

Ці обставини і зумовили потребу в професійній діяльності фахівців, які могли б надати реальну професійну допомогу і підтримку нужденним людям.

Міжнародний соціальний досвід запропонував професію соціального працівника, яка показала свою ефективність у вирішенні багатьох соціальних проблем більшості розвинених країн світу. Соціальний працівник-професіонал реалізує реальну соціальну політику державної влади на місцях на основі соціального захисту різних груп, шарів і особистості.

 

2.2. Професійні вимоги до іміджу соціального робітника

 

Специфіка сучасної соціальної роботи вимагає високого рівня професіоналізму. Професіоналізм конкретного працівника є результатом його самореалізації в ході тривалого процесу професійного становлення, для якого характерні індивідуальна своєрідність й унікальність умов протікання. Професійне становлення фахівця із соціальної роботи – цілісний і безперервний процес розвитку практичної, освітньої й дослідницької діяльності особистості у соціальній сфері, орієнтований на формування професійних знань, умінь, навичок і особистісних якостей, адекватних кваліфікаційним вимогам та етичному стандарту професії.

Проблема професійного становлення і компетентності фахівця широко обговорюється у науково-професійній літературі. Методологічні й теоретичні аспекти розвитку професійної компетентності розглянуті в роботах С. Харченко, В. Докучаєвої, Н. Краснової, Н. Ларіонової, Д. Разіної, Е. Зєєра, А. Маркової та інших авторів. Формуванню професійної компетентності соціального працівника присвячені дослідження вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема, А. Белінської, В. Бочарової, В. Сидорова, А. Ляшенка, І. Миговича, Г. Попович, Є. Холостової та інших.

У довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників, що надають соціальні послуги (затвердженому Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 14.10.2005 № 324) наводиться опис посадових обов’язків та кваліфікаційних вимог до керівників (директорів центрів соціального обслуговування, соціальної реабілітації інвалідів, центру підвищення кваліфікації працівників, інтернатів та ін.); професіоналів – «фахівця із соціальної роботи»; фахівців – «соціального працівника»; робітників – «соціального робітника» [116, c. 34-35].

Фахівець із соціальної роботи повинен знати: законодавство України, нормативно-правові акти, методичні та інші розпорядчі документи та матеріали, які регламентують організацію соціальної роботи; організацію соціально-медичної роботи; організацію юридичної допомоги, піклування, опікування, догляду, соціальної реабілітації, соціального захисту; соціологію; психологію; технології соціальної роботи; національні особливості побуту, культуру людських відносин та інше. Кваліфікаційними вимогами до фахівця із соціальної роботи є повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) та підвищення кваліфікації.

За змістом діяльності фахівця соціальної роботи виділяють такі функції [118, c. 24-26; 119, c. 30]:

- організаційну (організація соціальних служб, залучення до їх роботи громадськості та спрямування діяльності на надання різних видів допомоги і соціальних послуг);

- посередницьку (забезпечення сприяння й участі в рішенні проблеми органів влади та інших соціальних установ);

- правозахисну (використання законів та їх правових актів для захисту прав клієнта і надання йому допомоги);

- інформаційну (забезпечення нужденних у соціальній допомозі інформацією про соціальні послуги);

- психологічну, педагогічну, соціально-медичну, соціально-побутову (виявлення необхідності та сприяння в наданні відповідної допомоги різним категоріям населення) та інші.

За використовуваними технологіями виділяють наступні функції:

- діагностичну (постановка соціального діагнозу, визначення змісту проблеми групи або індивіда);

- прогностичну (прогнозування розвитку соціальних процесів і вироблення моделей соціальної поведінки);

- профілактичну (приведення в дію механізмів попередження негативних соціальних явищ);

- реабілітаційну (організація роботи із соціальної адаптації та реабілітації) та інші.

Виконуючи різні професійні ролі та функції, фахівець виробляє особливий стиль поведінки, систему власної унікальної діяльності з надання соціальної допомоги й підтримки клієнта.

Велике значення для успішної професіоналізації має спрямованість фахівця із соціальної роботи, яка складається із системи цінностей та мотивації його діяльності. Вона обумовлює професійну придатність до практичної соціальної роботи.

Цінності – це ідеї, переконання на які фахівець спирається при прийнятті рішень. Розрізняють цінності альтруїстичного характеру (допомога, підтримка, захист), цінності етичної відповідальності (гідність і цілісність професії) та цінності, пов’язані з потребами самореалізації, самоствердження, самовдосконалення і досягнення професіоналізму [117, c. 245].

Головним внутрішнім стимулом праці в соціальній сфері є альтруїстична мотивація – бажання фахівців із соціальної роботи приносити користь своїм клієнтам і суспільству. Також до значимих внутрішніх стимулів відносять можливість постійного прояву самостійності, ініціативи і творчості в роботі. До зовнішніх стимулів належить суспільне визнання важливості професії соціального працівника, усвідомлення необхідності її здійснення для підвищення соціального здоров'я і благополуччя громадян, прояв поваги з боку оточуючих.

Стиль поведінки, професійна компетентність фахівця із соціальної роботи обумовлені сукупністю його професійних знань, умінь, навичок; комплексом психологічних особливостей та професійно важливих якостей та здібностей. Здатність досягати найвищих успіхів в професійній діяльності багато в чому залежить від самооціночних здібностей (самоконтроль, самовдосконалення, самоосвіта).

Таким же чином виявлено психологічні "протипоказання" до соціальної роботи. До них відносяться: відсутність інтересу до інших людей (егоїзм), запальність, різкість суджень, категоричність, незібраність, невміння вести діалог з опонентом, конфліктність, агресивність, невміння сприймати чужу точку зору на предмет [116].

Соціальна робота була і залишається однією з найважчих професій. Вона не завжди адекватно сприймається громадською думкою. Але соціальна робота є одним з найбільш одухотворених і шляхетних видів діяльності людини.

Стиль поведінки соціального працівника, обумовлений сукупністю його особистісних якостей, його ціннісними орієнтаціями та інтересами, має вирішальний вплив на систему відносин, яку він формує не тільки з клієнтами, але й зі своїми колегами, підлеглими і керівництвом.

Розкриваючи особистісні якості соціального працівника, Е. Н. Холостова поділяє їх на три групи:

· перша - психологічні характеристики, що є складовою частиною здібності до даного виду діяльності;

· друга - психолого-педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення соціального працівника як особистості;

· третя - психолого-педагогічні якості спрямовані на створення ефекту особистої «чарівності» [117].

Фахівець повинен бути психологічно готовим до діяльності в соціальній сфері, мати сформоване професійне мислення, вміти самостійно аналізувати конкретну ситуацію, оцінювати можливі наслідки та брати відповідальність за обрані рішення, які часто пов’язані з життям людини.

Професійно важливі психологічні якості:

1) психічні: особливості психічних процесів (пам’яті, мислення, сприймання, відчуття, уяви); увага, як стан свідомості та умова виконання діяльності; психічні стани (працездатність, енергійність, ініціативність, стресостійкість, низький рівень тривожності); емоційно-вольові прояви (стриманість, наполегливість, послідовність, імпульсивність та ін.).

2) інтелектуальні: соціальний інтелект (здатність аналізувати стани інших людей, передбачати розвиток подій); творче мислення (здатність приймати нестандартні рішення, діяти у невизначених ситуаціях); аналітичність, реалістичність, інтуїтивність, прогностичність, критичність, гнучкість мислення; ерудиція та кругозір; достатній освітній рівень та ін.;

3) професійна самосвідомість: самоконтроль, самокритичність, адекватна самооцінка, прагнення до самовдосконалення й самоосвіти, самонавіюваність, уміння керувати власними емоціями та поведінкою, змінювати власні стани.

Професійно важливі морально-етичні та вольові якості:

- емпатійність (здатність до співчуття, співпереживання, відчуття настрою людини, розуміння її внутрішнього світу);

- делікатність, тактовність, уважність до клієнта (звернення уваги на настрій клієнта, його самопочуття, дотримання принципу «не зашкодь»);

- терпимість (повага до інтересів, переконань, ідеалів, потреб, звичок інших людей, сприймання людини такою якою вона є, з її правом на обраний спосіб життя);

- витримка і терплячість (контроль над власними емоціями на виклики роздратованості, агресивності та ін.);

- висока духовна культура й моральність, етична поведінка, гуманність, милосердя, чуйність, безкорисливість (спрямованість на інтереси, потреби і захист людської гідності клієнта, бажання допомогти, симпатія до інших);

- чесність (правдивість у поясненні становища клієнта, можливостей вирішення його проблем, можливих труднощів);

- об’єктивність та справедливість (рівне ставлення до клієнта, не зважаючи на власні симпатії, адекватне оцінювання його проблем);

- моральна чистота в професійних справах, конфіденційність (уміння зберігати таємницю, якщо вона не несе загрозу іншим людям);

- порядність, відповідальність (моральна відповідальність за свою поведінку і наслідки власних дій),

- емоційно-позитивне ставлення до людей: доброзичливість, доброта, любов до людей, оптимізм (уміння сприймати людину як самоцінність, формувати позитивні почуття до неї, вселяти надію на краще).

Професійно-операційні якості та здібності:

1) професійні знання: теоретичні (з психології, педагогіки, соціології, медицини, права, геронтології та ін.) та практичні (володіння технологіями соціальної роботи), уміння застосовувати теоретичні знання на практиці, навички роботи з різними категоріями клієнтів, що знаходяться в різних умовах і ситуаціях;

2) організаторсько-комунікативні здібності: уміння швидко встановлювати контакт з людьми, виявляти їх установки, очікування; атрактивність (привабливість особистості, уміння вислухати клієнта та спрямувати бесіду в конструктивне русло); уміння викликати симпатію і довіру співрозмовника й створювати сприятливу атмосферу у взаємовідносинах з ним; красномовство (уміння впливати і переконувати).

Сукупність особистісних якостей, що змінюються в процесі професійного становлення, утворюють комплекс професійних здатностей фахівця із соціальної роботи, які виступають операційними механізмами рішення проблем клієнтів.

Нормою регулювання професійної діяльності та результатом самореалізації особистості в цій діяльності виступає професіоналізм, що характеризується стійким рівнем знань, умінь і навичок, який дозволяє досягати ефективності й успіху.

Професіоналізм фахівця із соціальної роботи включає: здатність аналізувати ситуацію, правильно її сприймати, брати до уваги всі існуючі альтернативи та робити необхідний вибір; уміння встановлювати контакт з людьми, здійснювати диференційований підхід до клієнтів; здібність управляти діяльністю соціальної служби, використовувати в соціальної роботі технології проектування, моделювання та інші.

Серед компонентів професіоналізму особливе значення має його комунікативна складова. Оскільки різноманіття форм взаємодії в соціальній роботі проявляє себе через численні форми соціальної комунікації, вона пронизує всі сторони професійної діяльності фахівця. Через комунікативні акти встановлюється контакт та вибудовується система відносин з клієнтом, відбувається спілкування, здійснюється розуміння й пізнання його проблем.

Соціальна комунікація – це двосторонній процес обміну інформацією та спосіб дії в суспільстві, що веде до взаєморозуміння його учасників.

Розрізняють три основні моделі соціальної комунікації:

· лінійну, за якої комунікант (хто передає інформацію або повідомлення) активно діє, а реципієнт (кому передається інформація)

· пасивно сприймає цю дію; інтерактивну, за якої встановлюється зворотний зв'язок між комунікантом і реципієнтом, що дозволяє їм краще адаптуватися один до одного;

· трансакційну, що характеризується активною взаємодією з постійно діючим зворотним зв'язком.

У соціальній роботі використання інтерактивної та трансакційної моделей комунікації пов'язане з реалізацією ідеї соціального партнерства. Клієнт як об’єкт та суб'єкт соціальної роботи повинен брати активну участь в процесі вирішення власної проблеми, співпрацюючи з фахівцем. Умовою ефективного спілкування із клієнтом є якісно-оптимальний рівень взаємодій з ним. Високий рівень професійного спілкування вимагає використання цілого комплексу знань, навичок й умінь. Вони стосуються організаційно-управлінського компоненту комунікації (уміння контролювати хід і результат спілкування); її когнітивного компоненту (уміння використати інструментарій спілкування); емоційно-особистісного компоненту (уміння проявляти емпатію в процесі спілкування).

Спілкування виражається у взаєминах наступних типів [120, c. 206]:

1) «Я – Я» (індивідуально-особистісний тип спілкування);

2) «Я – Ми» (індивідуально-колективний тип);

3) «Ми – Ми» (колективно-суспільний тип).

Соціальний працівник повинен уміти вислухати й зрозуміти, пояснити й довести, запитати й відповісти, переконати, створити атмосферу довіри в бесіді, знайти індивідуальний психологічний підхід до клієнта, розв'язати конфлікт, зняти напругу. В основі такої діяльності лежить комунікативна техніка спілкування, володіння якою є важливою ознакою професійної придатності фахівця із соціальної роботи. Характеристики, що складають професійний портрет фахівця з погляду володіння ним комунікативною технікою, називають комунікативною професіограмою.

Фахівець із соціальної роботи повинен:

- знати мовний етикет і вміти його використати;

- уміти формулювати цілі і завдання ділового спілкування;

- організовувати спілкування й управляти ним;

- аналізувати предмет спілкування, розбирати скаргу, заяву, ставити питання й конкретно відповідати на них;

- володіти навичками й прийомами ділового спілкування, його тактикою й стратегією;

- уміти вести бесіду, співбесіду, ділову розмову, диспут, полеміку, дискусію, діалог, дебати, круглий стіл, ділову нараду, ділову гру;

- мати навички доводити й обґрунтовувати, аргументувати й переконувати, критикувати й спростовувати, досягати угод і рішень, компромісів і конвенцій, робити оцінки й пропозиції;

- володіти технікою мовлення, риторичними прийомами й фігурами, уміти правильно будувати промову й інші публічні виступи;

- уміти за допомогою слова проводити психотерапію, знімати стрес, страх, адаптувати клієнта до відповідних умов, коректувати його поведінку й оцінки.

Таким чином, завдання фахівця із соціальної роботи полягає у тому, щоб допомогти клієнтові знайти себе, знайти своє місце в динамічно мінливому світі, зорієнтуватися в нових соціальних відносинах, і спілкування є важливим інструментом у цьому процесі.

Соціальні працівники зайняті різними видами діяльності при виконанні своїх професійних функцій. Їх робота характеризується трьома підходами при вирішенні проблеми:

- виховний підхід - виступає в ролі вчителя, консультанта, експерта. Соціальний працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації правильної поведінки, встановлює зворотний зв'язок, застосовує рольові ігри як метод навчання;

- фасілітативний підхід - здійснює роль помічника, прихильника або посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це зробити самій важко. Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на інтерпретацію поведінки, обговорення альтернативних напрямків діяльності та дій, пояснення ситуацій, підбадьорювання і націлювання на мобілізацію внутрішніх ресурсів;

- адвокативный підхід застосовується тоді, коли соціальний працівник виконує рольові функції адвоката від імені конкретного клієнта або групи клієнтів, а також помічника тих людей, які виступають в ролі адвоката від свого власного імені, такого роду діяльність включає в себе допомогу окремим людям у висуненні посиленої аргументації, добір документально обгрунтованих звинувачень [120].

Отже, професійне становлення – це продуктивний процес розвитку і саморозвитку особистості, освоєння та самопроектування професійно орієнтованих видів діяльності, визначення свого місця у світі професій, реалізація себе в професії й самоактуалізація свого потенціалу для досягнення вершин професіоналізму.

Дієвість професійного становлення фахівця із соціальної роботи залежить від наступних умов: психологічної відповідності вимогам професії; спрямованості на діяльність у соціальній сфері (наявність стійкого інтересу і схильності до професії); змісту й технологій професійно-освітнього процесу в навчальному закладі та інших.

Дослідження вчених, а також практика дозволили виділити кілька груп умінь для фахівця з соціальної роботи. Серед них виділимо кілька груп.

1. Когнітивні вміння. Кваліфікований соціальний працівник повинен вміти:

- аналізувати та оцінювати досвід, як свій, так і інших;

- аналізувати та виявити проблеми та концепції;

- застосовувати на практиці свої знання і розуміння проблем;

- застосовувати на практиці дослідницькі знахідки.

2. Комунікативні вміння. Кваліфікований соціальний працівник повинен бути в змозі:

- створювати і підтримувати робочу обстановку й атмосферу;

- виявляти і переборювати негативні почуття, що впливають на людей і на нього самого;

- виявляти і враховувати в роботі відмінності особистісного, національного, соціального і культурно-історичного характеру;

- розпізнавати і переборювати у відносинах з людьми агресію і ворожість, мінімізувати лють з урахуванням ризику для себе і для інших;

- сприяти наданню фізичної турботи нужденним і старим;

- спостерігати, розуміти й інтерпретувати поводження і відносини між людьми;

- спілкуватися вербально, невербально і письмово;

- організовувати і брати інтерв'ю при різних обставинах;

- вести переговори, виступати по радіо, діяти в колективі з іншими соціальними працівниками;

- ставити себе на роль адвоката свого клієнта.

3. Конструктивні вміння. Кваліфікований соціальний працівник повинен бути в змозі:

- виробляти рішення з індивідами або, при необхідності, від їх імені, з сім'ями, групами або від їх імені;

- виділяти рішення, що вимагають попереднього узгодження з іншими фахівцями;

- діяти в алгоритмі вироблення рішення;

- виробляти рішення, що передбачають співпрацю з іншими установами, відомствами, професіоналами [116].

4. Організаторські вміння. Кваліфікований соціальний працівник повинен бути в змозі:

- нести чіткі і лаконічні записи;

- проводити політику служби щодо конфіденційності та належного підходу до справи;

- готувати доповіді і доповідати;

- організовувати, планувати і контролювати роботу;

- добувати інформацію за допомогою доступної технології;

- досліджувати і розпізнавати потреби в послугах;

- розширювати сфери своїх послуг;

- використовувати фізичне оточення, околиці будинку, мікрорайону, установи для поліпшення якості життя людей, які живуть або працюють у ньому;

- оцінювати і творчо використовувати ресурси установи та соціальних комунікацій [116].

Підсумовуючи все вищесказане, а також використовуючи прийнятний для нашої країни досвід соціальної роботи за кордоном, де існує навіть етичний кодекс, можна виділити основні етичні стандарти соціального працівника.

До головних його положень відносяться:

- бути зразком особистої поведінки, у роботі керуватися в першу чергу інтересами клієнта;

- робити все, щоб сприяти максимальній самостійності клієнта;

- поважати приватне життя клієнта і тримати в таємниці всю інформацію, отриману в ході роботи з ним;

- у відносинах з колегами бути доброзичливим, поважним;

- в процесі роботи діяти відповідно до цінностей, моральних норм і призначення своєї професії;

- служити своєю професією на благо оточуючих.

- До етичних стандартів професійного спілкування соціального працівника можна віднести наступне:

- соціальний працівник не повинен брати участь у справах, пов'язаних з брехнею, обманом, підробкою;

- соціальний працівник повинен чітко розмежовувати свої заяви і дії, як приватної особи і як соціального працівника;

- соціальний працівник повинен прагнути удосконалювати свої професійні знання і практичний досвід, ставити службовий борг вище всього;

- соціальний працівник повинен направляти зусилля на попередження негуманних і дискримінаційних дій, спрямованих проти однієї людини або груп людей;

- соціальний працівник не повинен використовувати професійні відносини для досягнення особистих цілей;

- соціальний працівник, що займається дослідницькою роботою, повинен проаналізувати і передбачити її можливі наслідки для людей; переконатися, що учасники дослідження добровільно беруть участь у ньому; інформувати про це заздалегідь і не чинити на них тиску (при цьому зберігати конфіденційність і поважати гідність учасників дослідження);

- соціальний працівник, що займається дослідницькою роботою, повинен захистити своїх підлеглих від дискомфорту, шкоди, погроз, позбавлення яких-небудь прав;

- соціальний працівник, що аналізує різноманітні випадки, може обговорювати їх тільки з професійною метою і тільки з людьми, професійно пов'язаними з ними;

- інформація, отримана в процесі дослідницької роботи повинна вважатися конфіденційною.

- Що стосується безпосередніх етичних зобов'язань соціального працівника перед клієнтом, то:

- інтереси клієнта завжди повинні бути на першому місці;

- соціальний працівник повинен працювати з клієнтом доброзичливо, лояльно, завзято, максимально використовуючи професійні навички;

- неприпустимо використання взаємин з клієнтом для досягнення особистої вигоди;

- не слід проявляти, сприяти, не брати участь у будь-якій формі дискримінації, на основі расових забобонів або у зв'язку з статтю, віком, віросповіданням, національністю, сімейним станом, політичними переконаннями, розумовими або фізичними вадами, особистісними характеристиками, умовами, статусом;

- соціальний працівник повинен інформувати клієнта про можливий ризик, права, можливості та обов'язки, надаються йому соціальною службою;

- слід радитися з колегами, керівниками, якщо це може виявитися корисним для клієнта;

- соціальний працівник може перервати роботу з клієнтом тільки в особливих випадках, прийнявши при цьому заходи, щоб завдати клієнту якомога менший збиток;

- соціальний працівник повинен намагатися максимально давати можливість клієнтові самовизначатися, тобто приймати рішення з приводу своїх проблем, методів "лікування";

- соціальному працівнику не слід брати участь від імені свого клієнта в дії, яка порушує або підриває цивільні або юридичні права клієнта.

- Що стосується такого важливого етичного моменту як конфіденційність, соціальний працівник повинен:

- поважати особисте життя клієнта і зберігати конфіденційність всієї отриманої інформації;

- інформувати клієнта про межі конфіденційності в кожній конкретній ситуації, про цілі отримання інформації та її використання;

- отримати згоду клієнта на друкування, запис розмов і участь третьої особи.

- У відносинах з колегами:

- потрібно бути поважним, справедливим, чесним, коректним;

- слід співпрацювати з колегами для ефективного здійснення професійних інтересів;

- ставитися з повагою до думок, кваліфікації, досягненням колег і використовувати відповідні канали для висловлення своїх суджень на цей рахунок;

- якщо соціальний працівник заміщає колегу, то він повинен діяти з урахуванням його інтересів, характеру і репутації;

- соціальний працівник, що керує своїми колегами, повинен виконувати свої обов'язки в справедливій зваженій манері, оцінювати їх діяльність відповідно до чітко сформованих критеріїв.

- Етична відповідальність перед професією:

- соціальний працівник повинен дотримуватися і множити цінності, етику, знання і місію соціальної роботи;

- соціальному працівнику слід захищати гідність цілісність професії;

- соціальний працівник повинен бути в курсі знань, що стосуються соціальної роботи та вміти їх критично оцінювати;

- соціальний працівник повинен брати участь в накопиченні знань соціальної роботи, ділитися результатами досліджень і практичним досвідом з колегами;

- соціальна робота, як і будь-яка галузь знань, перебуває в процесі постійного розвитку і збагачення.

Наведені вище етичні стандарти не є єдино вірними і всеосяжними, але вони можуть надати деяку допомогу соціальним працівникам у їхній повсякденній роботі, головною метою якої є надання допомоги людям; прагнення зробити суспільство більш процвітаючим і досконалим.

2. 3. Механізми формування професійного іміджу та престижу соціальної роботи

 

В сучасних умовах пильної уваги заслуговує будь-яка представницька і публічна діяльність, тому робота над бездоганністю іміджу та престижу соціальної роботи, є фактором, що забезпечує інтенсивне процвітання.

Імідж - це сукупність ряду змінних, з переважаючою над змістом формою, варіант самоподачі, акцентує увагу на кращих якостях, а, також, ключ до успіху у правильності концепції розвитку суспільних зв'язків. Якою б непередбаченою не була реакція громадськості в період формування вигляду структури, вся система обов'язково повинна підпорядковуватися стрункої логічної концепції. Імідж існує у свідомості людини,взаємопов'язаний з послідовним потоком інформації, програмуючий образну і емоційну реакцію. Робота зі створення іміджу ведеться цілеспрямовано і різними засобами по кожному з каналів сприйняття: візуальному, вербальному, дієвому і контекстному:

- Візуальний вимір формує зовнішній образ: відповідність нормам ділового і офіційного одягу, аксесуари, зачіска, манера поведінки, міміка, жести.

- У вербальному вимірі - культура спілкування: мова, публічні виступи, доповіді, інтерв'ю, статті, ділова переписка, вміння вести бесіду по телефону.

- Дієвий вимір - це нормативно-етична сторона вчинку, поведінки, діяльності в цілому, тобто мова йде про репутацію людини: динаміка формування іміджу визначається репутацією суб'єкта.

- Контекстне вимірювання розглядають як приєднання іміджів інших людей (родичі, друзі, оточення), що також впливає на репутацію людини та імідж в цілому. Тому, в роботі з формування персонального іміджу, питання про репутацію потребує особливої уваги.

Технологія створення іміджу передбачає активне використання двох напрямків:

- Описове (або інформаційний), що представляє образ установи;

- Оціночне, існуюче як спонука оцінки і емоції, викликані інформацією різної інтенсивності, що несе певну емоційно-психологічну реакцію.

Оцінка іміджу відбувається при використанні досвіду, ціннісних орієнтацій, загальноприйнятих норм, принципів. Оцінка і образ мають умовні концептуальні відмінності і нерозривний зв'язок.

В силу об'єктивних умов, імідж може бути позитивним, негативним і нечітким. Метою структури є створення позитивного іміджу, привертає увагу суспільства, прискорює процес прийняття і збільшує обсяг прихильників, що дозволяє активізувати фінансові, інформаційні, людські та матеріальні ресурси. Концепція формування іміджу передбачає наступні етапи розвитку для успішного руху:

а) планування;

б) організація;

в) контроль.

Структура іміджу включає наступні компоненти:

1) Імідж суб'єкта: уявлення суспільства щодо унікальних характеристик:

а) основні переваги (вигоди, що забезпечуються успішним завершенням даної програми);

б) додаткові переваги, що забезпечують відмінні властивості (слоган, дизайн, реклама, якість, тощо).

2) Імідж споживачів (тобто клієнтів, яким надається соціальна послуга): уявлення про стиль життя, суспільний статус, про особистісні (психологічні) характеристики населення.

3) Внутрішній імідж структури: уявлення співробітників про свою організацію, лідера. Детермінантність внутрішнього іміджу в культурі та соціально-психологічному кліматі організації, вимагає особливого ставлення до даних аспектів.

4) Імідж лідера і найближчого оточення: включає уявлення про здібності, установки, ціннісні орієнтації, психологічні характеристики, зовнішність.

5) Імідж представляє його структури: збірний, узагальнений образ організації, що розкриває найбільш характерні риси лідера:

а) професійна компетентність:

- мобільність (швидкість і якість );

- акуратність у виконанні посадових обов'язків;

- точність виконання зобов'язань, обіцянок;

- інформованість (готовність дати відповідь на виникле питання);

- висококваліфікований рівень професійної підготовки;

- б) культура:

- комунікабельність (привітність, відкритість, доступність у спілкуванні, усмішливість);

- правильність мовлення;

- соціально-психологічні характеристики партнерів ;

- в) соціально-демографічні й фізичні дані:

- вік;

- стать;

- рівень освіти;

- наявність-відсутність фізичних дефектів;

- г) візуальний імідж;

- діловий стиль в одязі;

- акуратна зачіска;

- обмеження у використанні аксесуарів, прикрас, декоративної косметики.

Імідж базової структури формується на основі прямого контакту, при якому кожен співробітник розглядається як особа організації, з якого робиться висновок про стан всієї структури. Роль представників і довірених осіб організації має безпосередній вплив на створення цілісного позитивного іміджу лідера, а значить, і всієї установи.

Складові іміджу:

- Візуальний імідж: цілеспрямований вплив на зорові відчуття, що фіксують інформацію про дизайн, фірмові символіки та інші носії графічної інформації (реклама).

- Соціальний імідж: нав'язування широкій громадськості уявлень про соціальні цілі й роль організації в економічному, соціальному і культурному житті суспільства.

Сьогодні можна стверджувати, що професійний імідж включає в себе наступні вимірювання: установки і уявлення членів професійного співтовариства; подання в масовій свідомості про соціальної значущості професійного виду діяльності, про характеристики членів професійної групи, про специфічні знання, уміння і навички, які потрібні для реалізації цього виду діяльності, рівні професійної компетентності, про професійну систему цінностей і норм поведінки, тобто професійної культури.

Представники засобів масової інформації, що ретранслює іміджеві характеристики професії в цілому, а також «вибудовують» образ системи соціального захисту погано обізнані про зміст діяльності фахівців установ, їх рівні компетенцій, можливості і повноваження.

Реальний імідж професії соціальна робота і системи соціального захисту населення формується в умовах активного впливу в масовій свідомості стереотипних уявлень про соціальне забезпечення, сформованих у радянський час.

Реального іміджу соціальної роботи властиві невизначеність і слабкість. Ці його прояви мають як об'єктивні, так і суб'єктивні причини і джерела (в тому числі встановлення і стереотипи поведінки різних категорій населення в складних життєвих обставинах). Ступінь визначеності реального професійного іміджу вище у респондентів, які зверталися за допомогою в соціальні служби. Їх оцінки мають як позитивний, так і негативний характер. Із цього факту випливають два наслідки. Перший пов'язаний з розумінням того, що в міру розвитку професійної соціальної роботи, розширення сфери її діяльності в нашій країні можна очікувати зміни престижу професії в бік його зниження у зв'язку з імовірним збільшенням числа негативних подій: зіткнення клієнтів з проявами непрофесіоналізму, бюрократизму та ін. Таким чином, другий наслідок, що випливає з факту наявності тенденції до підвищення визначеності професійного іміджу соціальної роботи, пов'язаний з розумінням необхідності його усвідомленого формування. Це процес, в якому бере участь безліч суб'єктів, складових не тільки внутрішнього, але і зовнішнього середовища інституту соціальної роботи (в тому числі і ЗМІ, як один з найважливіших інструментів впливу на громадську думку). У змісті професійного реального іміджу соціальної роботи присутній елемент недовіри населення до цього соціального інституту. Він не розглядається сьогодні більшістю як реальний суб'єкт допомоги. І хоча в суспільній думці відсутній елемент неповаги до цієї професії, віддається данина ретельності та працездатності її представників, ефективність соціальної роботи оцінюється невисоко. Назріла потреба в реалізації менеджерів з соціальної роботи, впровадження ефективних технологій, в яких реалізується внутрішній потенціал, ресурси системи.

Переваги позитивного іміджу очевидні: він досягається систематичною роботою з формування бажаного іміджу і корекцією реально існуючого способу.

Кожен елемент структури іміджу, впливає на уявлення людей протягом тривалого часового відрізку повинен бути заповнений самою організацією: відсутній елемент, в силу певних стереотипів, масова свідомість заповнює самостійно, створюючи тим самим бар'єр,що важко долається існуючої установки при подальшому впровадженні інформації.

Особливе значення імідж має для великих і добре відомих структур, існуючих в центрі уваги ЗМІ, на очах у громадськості. Саме такими структурами є соціальні організації, а саме установи соціального захисту населення, від іміджу яких безпосередньо залежить ступінь довіри населення не тільки організації, але і до держави.

Корекція іміджу подібних структур ведеться постійно, за допомогою впливу на громадську думку для забезпечення сприятливого поведінки громадськості щодо соціальних організацій організації.

Напрями дослідження іміджу організації

- Сформованість іміджу (образу) - (корпоративна культура).

- Оцінка окремих компонентів іміджу (мікро - і макросередовища), тобто дослідження іміджу електорату, внутрішнього іміджу, соціального іміджу, іміджу керівника та іміджу персоналу (корпоративний імідж) і т. д.;

- Ідентифікація організації (корпоративна ідентичність, корпоративна культура, корпоративний дизайн);

- Створення засобів комунікації організації (корпоративний стиль, корпоративний дизайн).

Першочерговим завданням на шляху створення іміджу є необхідність ясного і чіткого визначення пріоритетності вигляду організації (дружелюбність, строгість, консервативність, тощо). Концепція іміджу вимагає суворої диференціації залежно від груп населення.

На наступному етапі організація ідентифікується, розробляється система комунікаційних засобів: назв, слоганів, символів, логотипів, символів, кольорів. Ідентифікація компанії відображає місію, структуру, цілі і завдання.

Культура організації (корпоративна культура)

Специфічна, характерна для даного регіону система зв'язків, взаємодій і відносин, що здійснюються в рамках конкретної діяльності, способи постановки і ведення справ, потужний стратегічний інструмент, дозволяє орієнтувати підрозділи і окремих осіб на спільні цілі, мобілізувати ініціативу співробітників, забезпечувати лояльність і полегшувати спілкування.

На основі результатів соціально-психологічних досліджень, проведених у даній області, були виявлені специфічні культурні цінності організації, що стосуються наступних питань:

- Призначення організації, її особа (вища якість, лідерство в галузі, інновація технологій);

- Старшинство і влада (повноваження, властиві посади або особі, повага старшинства і влади);

- Значення різних керівних посад і функцій;

- Поводження з людьми (турбота про людей і їх потреби, повага до індивідуальних прав, навчання і можливості підвищення кваліфікації, справедливість оплати праці, мотивація працівників);

- Критерії вибору на керівні і контролюючі посади;

- Організація роботи і дисципліна;

- Стиль керівництва та управління (авторитарний, консультативний, стиль співробітництва, використання комітетів і цільових груп);

- Процеси прийняття рішень (хто приймає рішення, з ким проводяться консультації);

- Поширення й обмін інформацією (інформованість співробітників про стан справ у компанії);

- Характер контактів (перевагу особистим або письмовим контактам можливість контактів з керівництвом);

- Характер соціалізації (спілкування співробітників в робочий і неробочий час, особливі умови: наприклад, окрема їдальня, і тд.);

- Шляхи вирішення конфліктів (бажання уникнути конфлікту або йти на компроміс, участь керівництва);

- Оцінка ефективності роботи (таємна або відкрита, ким проводиться, використання результатів);

- Ототожнення з організацією (лояльність і цілісність, дух єдності, емоційне забарвлення співпраці - задоволення роботи в організації).

У соціологічному аспекті корпоративний імідж реалізує теоретико-пізнавальну, описову і прогностичну, практично-перетворювальну, світоглядно і освітню функції, і його прикладні функції будуються на основі об'єктивного аналізу соціальної дійсності.

Найважливішими факторами формування концепції корпоративного іміджу, підлягають пріоритетною розробці слід вважати стратегії організації, що визначають не тільки структуру, але, фактично, роль і місце організації в соціальному континуумі. Механізм управління повинен розглядатися з точки зору ситуаційного підходу до іміджмейку.

Вивчивши природу іміджу, його принципи, закони, процеси сприйняття, необхідно визначити, як все це проявляється в реальному житті і які мінітехнології повинен освоїти соціальний працівник, щоб створити свій ефективний і гідний імідж установи.

Існує кілька технологій створення іміджу. В основі їх підрозділи конкретні завдання, які необхідно вирішувати; є технології по створенню іміджу у початківців, які не володіють в цій області серйозними знаннями; і накопичили власний досвід іміджування [168].

Поняття іміджу включає не тільки природні властивості особистості, але й спеціально напрацьовані, створені, воно пов'язане як з зовнішнім виглядом, так і з внутрішнім змістом людини, його психологічним типом [164, c. 270].

Різні автори, вивчаючи проблему іміджу, пропонують свої технології його створення. Наприклад, Шепель В. М. бачить логіку впровадження технології іміджу в процесі послідовно реалізованих міні-технологій з відпрацювання чотирьох системних блоків якостей, що складають в цілому привабливий імідж, а саме: візуальний ефект, комунікативна механіка, флюїдне випромінювання, риторичні прийоми. Весь процес він розбиває на шість етапів:

а) підтвердження стартових умов освоєння технології;

б) "будівництво" зовнішності;

в) комунікативна механіка;

г) "флюїдне випромінювання";

д) відпрацювання риторичних прийомів;

е) підсумковий - зведення всіх міні-технологій в одне ціле [166, c. 572].

Ліліан Браун будує свою технологію створення іміджу, враховуючи сильно зростаючу в останні двадцять років роль ЗМІ. У зв'язку з цим вона загострює увагу на таких пунктах як: зовнішній вигляд, голос, публічні виступи, спілкування з представниками преси, поява на телебаченні та підтримання форми [130, c. 496].

Виділяються такі етапи формування іміджу:

а) Зовнішній вигляд;

б) Комунікативна механіка;

в) Психологічний портрет;

г) Моральна надійність [167];

д) Аналіз та вдосконалення професіоналізму;

е) Гуманітарна освіченість;

ж) Спілкування з представниками преси;

з) Мистецтво психотехнолога;

і) Технологія особистого ортобиоза.

Зупинимося на цих етапах докладніше. Вважається, що люди судять про нас по першому враженню, яке ми виробляємо протягом перших п'яти-семи секунд знайомства. Недарма існує вислів «по одягу зустрічають». Причому поняття «одяг» має дуже широке значення: це і костюм, і макіяж, і хода, і міміка, і жести [126, c. 126].

Костюм, зачіска, аксесуари залежать від ситуації. Простий стриманий одяг дозволяє колегам бачити саме вас, а не те, що на вас вдягнено. Таким шляхом можна ненав'язливо виразити свою індивідуальність. Якщо ви впевнені в тому, що ваш одяг працює на вас і відповідає вашому образу, то можете абсолютно забути про неї, зосередившись тільки на своїй роботі [160, c. 96].







Дата добавления: 2015-06-15; просмотров: 554. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.186 сек.) русская версия | украинская версия