Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Визначення дозвілля і його типологія в науці




 

Дозвілля є одним із благ, або однією із цінностей. Ще Арістотель говорив, що дозвілля – це благо. Але чим є дозвілля? Це вільний час від праці, чи час, який людина може присвятити собі? Якщо собі, то на що повинно бути спрямоване дозвілля на саморозвиток, фізичний відпочинок, бажання? Соціологічний аналіз проблеми дозвілля вимагає уточнення ряду пов'язаних з ним понять у зв'язку з різною інтерпретацією змісту вільного часу та інтерпретації дозвілля в науковій літературі з даної проблеми. Тому необхідно розглянути питання, пов'язане з історією вживання цього поняття.

Англійське слово «дозвілля» (leisure) бере свій початок у латинській мові (ligere), що означає «бути вільним». З латинської мови до французької прийшло loisir, що означає «бути дозволеним», а до англійської – таке слово, як license, що означає «бути вільним» (свобода відхиляти правило, практику і т. д.). Всі ці слова є спорідненими, маючи на увазі вибір і відсутність примусу. Англійське слово scool походить від грецького слова schole, (дозвілля), що передбачає остаточне з'єднання між дозвіллям і освітою. Саме так визначається цей термін в Оксфордському словнику. Тут наведені такі значення: 1) свобода робити щось специфічне чи те, що мається на увазі; 2) можливості, що відкриваються поза сферою професійної діяльності; 3) можливість розпоряджатися часом на свій розсуд; 4) дискусія, спілкування [96, с. 1188].

Слово «дозвілля» в російській мові вживалося вже в ХV столітті, тоді як вираз «вільний час» вперше з'явився лише на початку ХХ століття. Давньослов'янське слово «дозвілля» походить від дієслова «досягати», «досягнути». Буквально воно означає можливість щось зробити, «досягнути». «Досужесть» є досягнення чогось, на що потрібні певна праця і час. Отже, дозвілля осмислювалося як час, коли можна чогось досягти [21, с. 7].

Інтерес до простору вільного часу проявляли ще мислителі давнини. Досить глибоко проблему дозвілля і вільного часу розглянув давньогрецький мислитель Арістотель. «Усе людське життя, – писав він, – розпадається на заняття і дозвілля ..., а вся діяльність людини спрямована здебільшого на необхідне і корисне, частиною на прекрасне ... Адже потрібно, щоб громадяни мали можливість займатися справами і вести війну, але, ще переважніше, насолоджуватися світом і користуватися дозвіллям, здійснювати все необхідне і корисне, а ще більше того – прекрасне. Дозвілля – невід'ємна складова частина життя людини у зв'язку зі споживанням благ, відчуттям задоволеності, щастя, блаженства і т. п. Дозвілля – не просто вільний час, а час, заповнений різноманітними заняттями: філософськими роздумами, іграми, вправами, забавами, що викликають відчуття приємності та задоволення, мистецтвом, музикою, бесідами, спілкуванням і т. д. Дозвілля вимагає багатьох предметів широкого споживання, тому раби не мають дозвілля. Кількість і якість дозвілля залежить від форм державного устрою. Щастя царів – в дозвіллі, тирани ж зацікавлені в його відсутності» [2, с. 617].

Відсутність дозвілля Аристотель пов'язував з бідністю. Він розглядає проблему дозвілля, торкаючись політиків, воїнів і дуже обережно говорить про дозвілля нижчих верств суспільства – землеробів, ремісників та інших, тому що їх заняття не створюють можливостей для благородних і високих форм діяльності, і дозвілля не може дати їм блаженство [38, с. 20].

Уявлення про дозвілля як вище благо надалі розвивається Р. Декартом, який писав: «Свобода і дозвілля. Цими двома речами я володію в такій повноті і ціную їх в такій мірі, що немає в світі монарха, який був би настільки багатий, щоб купити їх у мене» [19, с.153].

А. Шопенгауер, представник громадської думки Нового часу, називав дозвілля вінцем людського існування, так як тільки він робить людину повним володарем свого «я». Саморозвиток особистості, оволодіння нею досягненнями культури та створення культурних цінностей – все це пов'язувалося безпосередньо з вільним часом» [92, с. 21].

К. Маркс визначав провідні цінності ідеального суспільства і в якості основної його цінності називав вільний час: «Вільний час – який представляє собою як дозвілля, так і час для більш піднесеної діяльності, перетворює того, хто ним володіє, в іншого суб'єкта, і в якості цього іншого суб'єкта він і вступає потім у безпосередній процес виробництва» [49, с. 221].

Іншими словами, К. Маркс виділяє у вільному часі два найважливіших структурних елементи: 1) дозвілля, що виконує відновлювальні функції (відпочинок, розваги, сімейне та товариське спілкування); 2) більш піднесену діяльність, пов'язану з розвитком людини, з розкриттям його здібностей (навчання, участь у споживанні та створенні духовних цінностей). У «Капіталі» К. Маркс висловлює положення, що розкриває сутність вільного часу: «вільний час, час, яким можна розпоряджатися, є саме багатство: почасти для споживання продуктів, частково для вільної діяльності, не обумовленої, подібно праці, під тиском тієї зовнішньої мети, яка повинна бути здійснена і здійснення якої є природною необхідністю або соціальним обов'язком, – як завгодно» [49, с. 265-266].

Вже на підставі зазначених трактувань понять вільного часу і дозвілля найвищими представниками передової думки різних епох історії людства можна говорити про значимість вільного часу і дозвілля в життєдіяльності окремих людей і суспільства в цілому.

Незважаючи на те, що опис значущості дозвілля ми зустрічаємо вже в роботах мислителів давнини, дозвілля як сучасне поняття сформувалося в період індустріального та постіндустріального розвитку суспільства. Наведемо цьому обґрунтування.

Для забезпечення дозвілля в житті більшості зайнятого населення в самому суспільстві необхідний ряд умов. В якості найбільш істотних з них сучасні дослідники Т. Г. Кисельова і Ю. Д. Красильников відзначають наступні два:

– по-перше, суспільство має перестати керувати організацією дозвілля за допомогою загальних ритуальних обов'язків. Принаймні, деякі з видів дозвільної діяльності повинні не потрапляти під категорію колективного обов'язкового ритуалу, а стати невід'ємною турботою кожного індивідуума навіть тоді, коли вибір його в цьому питанні може обумовлюватися соціальною необхідністю;

– по-друге, діяльність, якою людина заробляє на життя, повинна стояти осторонь від інших її видів, тобто організуватися таким чином, щоб її легко можна було відокремити як теоретично, так і практично від вільного часу [33, с. 84].

Наведені умови забезпечення дозвілля притаманні способу життя людей тільки індустріального та постіндустріального суспільств, в яких праця та дозвілля, навчання та дозвілля стають чітко розділеними, регламентованими. Саме суспільства такого типу за рахунок збільшення інтенсивності та продуктивності праці змогли скоротити тривалість робочого і збільшити – вільного часу, його зосередження в кінці дня або тижня.

У світовій соціології склалися три основні зарубіжні соціологічні школи, що займаються вивченням проблем вільного часу: американська, французька і німецька. За безсумнівної схожості основних концепцій у ряді досліджень американських авторів робиться акцент на емпіричний підхід до дозвілля, який часто носить рекомендаційний характер. Роботи ж французьких і німецьких соціологів відрізняються великим теоретизуванням, прагненням виробити філософську та методологічну концепцію вільного часу.

Прибічник французької школи досліджень дозвілля Ж. Фрідманакцентує увагу на значимості дозвілля для майбутнього, проблемі «постіндустріальної цивілізації», двоїстому характері дозвілля і розглядає його як «сферу вільного часу, активне дозвілля» і в той же час наголошує на психологічному аспекті: «позаробочому часу загрожує втома психічна, а не фізична, що віддаляє людину від розвиваючого дозвілля, спрямованого на підвищення культурного рівня..., посилює духовну неврівноваженість, напругу між роботою та існуванням поза нею» [102, c. 151].

Аналіз праць американських вченихсвідчить, що сформульована ними модель дозвілля передбачає активну, а не пасивну дозвільну діяльність, яка полягає у позбавленні людини зайвої енергії засобами дозвілля, емоційного розвантаження, відновлення та розвитку власних сил шляхом зміни видів діяльності, у засвоєнні культури та дій своїх предків, задоволенні імпульсів та інстинктів людини, її потреб у самореалізації та самовираженні. Важливу роль у розробці теорій та концепцій дозвільної діяльності зростаючого покоління відіграли ідеї та теоретичні положення праць Дж. Шиверса, який розглядає дозвілля як природну потребу людини, можливість самореалізації та мотив для трудової діяльності, і як час для антисоціальних цілей та марного проведення часу з погляду структурування дозвілля та наповнення його культурним змістом. Автор вважає сучасне дозвілля часом відпочинку, відновлення сил, отримання задоволення і радості [102].

На основі аналізу праць німецьких дослідників(У. Алєман, Р. Вайдел, Х. Дюрст, Р. Попп, Й. Штудеманн та інші) з’ясовано, що організація дозвілля реалізується в різних формах. Варто типологізувати дозвілля залежно від виду, напряму, мети, місця його проведення та часу.

Важливим аспектом вивчення дозвілля виступає співвідношення понять «вільний час» і «дозвілля». Німецький учений Г. Клут ці поняття поєднує, вільний час він розглядає як протилежний трудовій діяльності світ, в якому активність людини спрямована на відпочинок [26, с. 232]. Він говорить: «вільний час починається там, де відкривається можливість створити протилежний роботі світ, з його власними цінностями і домаганнями, такий світ, в якому активність людини спрямована на відпочинок, на пом'якшення напруги, на самого себе» [26, с. 37]. Аналогічної точки зору дотримується вітчизняна дослідниця Е. М. Коржева, розглядаючи термін «дозвілля» як синонім слова «вільний час».

Досить повне розкриття термінів «дозвілля» і «вільний час» ми зустрічаємо в Російській соціологічній енциклопедії, де «вільний час» характеризується як частина часу доби, вільна від праці в суспільному господарстві і пов'язаного з ним часу задоволення фізіологічних і побутових потреб і домашньої праці, а «дозвілля» описується як сукупність видів діяльності, призначених для задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб людей [67].

В силу ряду обставин позначені поняття «вільного часу» і «дозвілля» дослідники трактують по-різному. Через це виникає необхідність аналізу деяких з них. Г. А. Пруденський, автор досліджень проблем робочого і позаробочого часу, поняття «вільний час» трактує так: «Вільний час – це лише та частина позаробочого часу, яка йде на відпочинок, навчання, самоосвіту, аматорські заняття, громадську діяльність, виховання дітей» [63, с. 238].

Історичною відповіддю на концепцію соціолога Г. А. Пруденського стала концепція Е. В. Клопова та Л. А. Гордона, викладена ними у книзі «Людина після роботи». Дослідники стверджують, що дане Г. А. Пруденським визначення вільного часу не є точним. Вільний час, на думку Е. В. Клопова та Л. А. Гордона, не можна пов'язувати з певним колом занять. «Вільний час – це особлива форма, особливий характер здійснення будь-якого (або майже будь-якого) виду діяльності, яка володіє самоцінністю. Діяльність у вільний час цінна сама по собі, своїм процесом і тому відчувається як вільна діяльність». До дій цього роду, в залежності від особливостей і потреб особистості, автори концепції відносили і читання, і творчу працю, і зустрічі з друзями, і сон, і приготування їжі (для гурманів), а також прийняття алкоголю, наркотиків [17, с. 81-84].

Дана концепція являє собою таку ж крайність, як і раніше викладена концепція Г. А. Пруденського. Вона відображає лише один з крайніх поглядів на зміст вільного часу – строго об'єктивний (як у Г. А. Пруденського ) або вкрай суб'єктивний (як у Е. В. Клопова та Л. А. Гордона). Важливо те, що соціологи ввели такі складові елементи вільного часу, як суб'єктивне сприйняття діяльності та фактор свободи вибору. Вони дійсно були дещо негативно налаштовані проти зв'язку вільного часу з певними заняттями. Але це лише один з поглядів на трактування вільного часу. Розглянуті концепції – це різні сторони аналізу вільного часу, якими не можна нехтувати.

Г. Орлов, розвиваючи положення К. Маркса, визначає дозвілля як «сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередньо фізичні, психічні та духовні потреби», в основному рекреаційного характеру, а «більш піднесену діяльність» – як «сукупність видів вільної діяльності як самоцілі, в процесі якої найбільш ефективно вдосконалюється особистість» [52, с. 6].

Деякі зарубіжні вчені, наприклад, З. Браун, включають у вільний час і час вимушеного звільнення від роботи через хворобу, безробіття і т. п. З. Браун називає такі витрати часу «поганим» вільним часом поряд з «нормальним» (релігійна, культурна, політична діяльність).

Англійський соціолог Н. Андерсон в роботі «Праця і дозвілля» виділяє по суті три поняття: позаробочий час, вільний час і дозвілля. При цьому вільний час визначається шляхом виключення з позаробочого часу на сон, їжу і гігієну. За Н. Андерсоном, і домашня праця являє собою складову частину вільного часу. Але не всі елементи позаробочого часу можна в повному розумінні назвати відпочинком, наприклад, домашню працю (прання, прибирання приміщення) навряд чи можливо назвати відпочинком. Хоча, за тлумаченням Н. Андерсона, домашня праця включається у вільний час лише на тій підставі, що вона не входить в «робочий час» [63, с. 243].

У роботі Д. Белла («Теорія постіндустріального суспільства») і численних публікаціях французького соціолога Ж. Р. Дюмазедьє розглядається дозвілля в сучасному суспільстві. Д. Белл у своїй книзі «Прихід постіндустріального суспільства» для характеристики різних епох використовує осьові принципи аналізу життя. Для кожного етапу є свій осьовий принцип. Осьовим принципом сучасної культури є прагнення людини до самореалізації. Для економіки постіндустріального суспільства характерний перехід від виробництва товарів до виробництва послуг. І тепер більш важливим для людини стає не праця, а дозвілля [5].

У свою чергу, емпіричні дослідження та їх теоретичний аналіз привели Дюмазедьє до думки, що дозвілля, або вільний час, в житті сучасного жителя розвинених країн несуттєво поступається робочому часу і має тенденцію до зростання; а по цінності, відданню переваги, привабливості – воно перевершило працю (багато людей віддають перевагу меншому заробітку, але мати більше вільного часу) [23, с. 347].

Ж. Дюмазедьє розглядає дозвілля як «сукупність занять, яким особистість може віддаватися з доброї волі, щоб відпочивати, розважатися, розвивати свою інформованість або освіту, будучи вільною від виконання професійних, сімейних і цивільних обов'язків [23, с. 29].

У нього «дозвілля чітко розмежовується з такими видами діяльності, як релігійні, громадські, сімейні та інші обов'язки» [23, с. 247], серед функцій, виконуваних дозвіллям, поряд з розвагою та відпочинком, він говорить і про функції розвитку особистості. Цей момент говорить про те, що дозвілля не ототожнюється дослідником з марним проведенням часу.

Ж. Дюмазедьє говорить, що «вивільнений» від професійної праці час, який раніше сприймався лише як додатковий до нього і необхідний для відтворення робочої сили, «поступово став набувати все більш самостійного значення, стаючи вирішальним чинником для створення нових колективних цінностей» [23, с. 344].

Ця точка зору підтверджується і позицією М. Каплана, який, визначаючи сутність дозвілля, говорить і про «залучення до цінностей культури» в його просторі. Він виокремив різні моделі дозвілля (гуманістичну, терапевтичну, кількісну, інституційну, епістеміологічну, соціологічну). На думку вченого, дозвілля не можна ототожнювати з вільним часом або зводити до переліку різних видів діяльності, спрямованих на відновлення сил людини, а необхідно розуміти як центральний елемент культури, який має глибокі зв’язки з іншими сферами життя (працею, сім’єю) [97, с. 22].

З висловленого вище випливає, що поняття дозвілля і вільного часу поєднуються, оскільки в структурі вільного часу немає місця тим видам діяльності, які людина виконує не для «відпочинку та пом'якшення напруги», а з причини обов'язків: домашня праця, виховання дітей та інше. Або до фонду робочого часу, в такому випадку, не включаються різні необхідні витрати часу, пов'язані з роботою: час на дорогу до роботи і назад, для особистої гігієни, по будинку і т. д.

Г. І. Мінц каже, що «дозвілля – частина вільного часу. До дозвілля відносяться тільки ті години, які використовуються для відпочинку і розваг. Час, що віддається навчанню, громадській роботі, дітям та різним творчим заняттям, є частиною вільного часу, але до дозвілля не відноситься» [48, с. 4].

З питання змісту сфери дозвілля думка Г. І. Мінца різниться з точкою зору А. П. Володимирової. Вона відзначає, що «дозвілля» безсумнівно, ширше «відпочинку», хоча найчастіше обидва терміни зводяться один до одного, в залежності від того, який вид проведення часу конкретно розглядається. Деякі розуміють дозвілля як відпочинок, і в цьому випадку перше поняття несе в собі два відтінки: воно може позначати відрізок вільного від роботи часу і період відпочинку людини» [14, с.152].

А. І. Кравченко, автор словника з соціології, подає таке визначення дозвілля: «Дозвілля – та частина вільного часу (воно є частиною позаробочого часу), яким людина розпоряджається на свій розсуд. Дозвілля входить як складова частина в категорію «вільний час», який, в свою чергу, виступає частиною позавиробничого часу. Останнє включає: час на домашню працю і самообслуговування, час на сон та їжу, час на пересування до місця роботи і назад, вільний час, що витрачається на навчання, виховання, громадську діяльність. Дозвілля – це діяльність заради власного задоволення, розваги, самовдосконалення або досягнення інших цілей за власним вибором, а не з причини матеріальної необхідності. Дозвілля – це діяльність, якою люди займаються просто тому, що вона їм подобається» [39, с. 37-38].

У роботі Л. І. Михайлової «Соціологія культури» можна зустріти таке визначення дозвілля: «дозвілля – це сукупність занять, що виконують функцію відновлення фізичних і психічних сил людини. Воно включає в себе заняття, пов'язані із споживанням культурних цінностей, а також заняття, пов'язані з відпочинком і розвагою, випадкові заняття без цілей, бажань і потреб» [49, с. 201]. Тобто автор виключає для сфери дозвілля можливості вдосконалення та розвитку особистості.

З нашої точки зору, вищенаведене трактування категорії дозвілля має деякі суттєві недоліки, так як відпочинок і релаксація – не єдині функції дозвілля – це лише одна його сторона, оскільки в дозвіллі, в залежності, звичайно, від індивідуального вибору кожним того чи іншого виду діяльності, можуть бути укладені багаті і освітні, і виховні, і розвиваючі можливості.

Цікавими видаються розробки А. Ф. Воловик і В. А. Воловик, авторів нового напряму в дослідженні дозвілля – педагогіки дозвілля. На підставі специфічних особливостей дозвільної діяльності (дійсний мотив – потреба особистості в самому процесі цієї діяльності; різноманітність за предметом; вибірковість видів діяльності залежно від морального розвитку і культурного рівня людини; різнохарактерність діяльності – корисна, нейтральна, асоціальна) як критеріїв її якісного аналізу (для цього розглядається ставлення суб'єкта цієї діяльності до її процесу – пасивне або активне) дослідники виділяють такі рівні дозвільної діяльності: споживання, творчість, екстеріорізація [15, с. 11].

Автори на матеріалі вітчизняних і зарубіжних досліджень роблять висновок про домінуючий характер споживання культурних благ, тому споживання визначається як перший рівень дозвільної діяльності і включає в себе цілу сукупність різних її підрівнів, які піддаються ієрархізації. Реалізація потреб у творенні, як правило, призводить до творчості, яка охоплює всі ті види занять на дозвіллі, коли людина з суб'єкта споживання перетворюється на суб'єкт творення. Перехід від рівня творчості до рівня соціальної віддачі, винесення результатів діяльності зовні, включає людину в систему широких громадських зв'язків, а її дозвільна діяльність починає набувати характеру суспільно корисної і значущої – рівень екстеріорізації дозвільної діяльності [15, с. 12-13].

Залежно від аспекту розгляду та завдань аналізу в структурі вільного та дозвільного часу вивчають певні види дозвілля (їх за даними соціологів налічують кілька сотень), що відрізняються за своїми функціями та змістом. Типологія проведення часу, або специфічних структур використання часу, визначається найважливішими потребами різних соціальних груп населення та конкретними умовами їх реалізації. При цьому типи проведення часу виявляються на основі типології людей щодо їх соціально-демографічних і професійних характеристик, за їх реальною поведінкою, відображеною в показниках часу, на базі однакових наборів видів діяльності та їх тривалості. Наведемо деякі з них.

Одним із прикладів узагальнення видів діяльності у вільний час є типологія, запропонована вітчизняним дослідником В. Н. Піменовою. Типологія відображає характер впливу основних видів діяльності на формування всебічно гармонійно розвиненої особистості. У зв'язку з цим всі заняття у вільний час дослідниця диференціює на три основні типи:

1) культурно-творчий тип (загальна ознака – створення або відтворення матеріальних і духовних цінностей);

2) культурно-споживчий тип (загальна ознака – споживання духовних цінностей);

3) рекреативний тип (об'єднує різні види відпочинку та розваг) [56, с. 163-165].

Один з варіантів типології дозвільної діяльності, що характеризує культурну активність різних соціальних груп населення, пропонують Г. В. Осипов і Ю. П. Коваленко. Вони виділяють наступні типи:

1) тип, який характеризується участю в сучасних формах культурного дозвілля та орієнтацією на розширення цієї участі;

2) тип, який характеризується неучастю в сучасних формах дозвілля і вираженою орієнтацією на таку участь;

3) тип, який характеризується участю в сучасних формах культурного дозвілля та відсутністю орієнтацій на його розширення;

4) тип, який характеризується неучастю в сучасних формах культурного дозвілля та відсутністю орієнтації на участь у них [81, с. 273].

Наведена типологія являє собою перетин культурних занять дозвілля і ставлення до них.

А. С. Пашков за результатами досліджень вільного часу городян робить висновок про те, що головний параметр, що визначає характер і зміст вільного часу, – етап життєвого циклу, або «соціальний вік». Вчений виділяє два основних «типи дозвілля городян: «молодіжне дозвілля» (дозвілля несімейної молоді не старше 25 років, що характеризується великим обсягом, високою просторовою мобільністю, інтенсивністю спілкування), і найбільш поширений – «інформаційно-домашній», властивий сімейним городянам, які мають дітей, і який організовується в основному в колі сім'ї. Всі інші відмінності в проведенні вільного часу, на думку дослідника, не утворюють самостійних типів, а скоріше є варіаціями двох основних типів дозвілля» [51, с. 254].

Безумовно, розглянуті варіанти класифікацій заслуговують належної уваги, проте не є єдино можливими і не відображають всього різноманіття підходів до узагальнення та аналізу соціологічної інформації досліджень соціокультурної діяльності на дозвіллі.

Але незважаючи на всі спроби, досі не розроблена вичерпна і в той же час лаконічна система класифікації діяльності на дозвіллі, через що якість досліджень у цій області, природно, тільки наближається до бажаного.

 

 







Дата добавления: 2015-08-30; просмотров: 813. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия