Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ФЕНОМЕН ЦІКАВОГО В ЖУРНАЛІСТИЦІ

а) политического менеджмента;

б) политического маркетинга;

в) политической социализации;

г) политического участия.

ФЕНОМЕН ЦІКАВОГО В ЖУРНАЛІСТИЦІ

1 журналісти-практики, і ті, хто її осмислює, можуть порівняно легко пояснити, на чому тримається добротна журналістика. Це і актуальність, і оперативність, свіжість факту й думки, лаконізм, переконливість, про які йшлося вище, і, звичайно, цікавість. Але якщо перелічені компоненти майс­терності журналіста може розтлумачити навіть сумлінний студент, то з феноменом цікавості не завжди впорається і дипломований спеціаліст. Принагідні згадки про таку притаманну як літературі, так і журналістиці ознаку можна ще зрідка відшукати1, а ось призначеної цьому питанню статті знайти не вдається. Виняток - шестирядкова замітка "Цікавість твору" у популярному свого часу "Словнику літературознавчих термінів" В. М. Лесина і О. С. Пулинця (3-тє вид., перероб. і допов. - К., 1971). У ній зазначено, що це "одна з неодмінних рис хорошого твору: збудження тривкого інтересу читача до зображуваних подій і образів, здатність захопити його увагу й схвилювати". І далі наводиться думка О. Толстого, який вважав нецікаві твори кладовищем ідей, думок і образів, наголошував на тому, що "ніколи, ніякими силами ви не змусите читача пізнавати світ через нудьгу. Мистецтво - це свято ідей, і таким його хоче бачити читач і глядач!".

Зрозуміло, що така ситуація змушує виділити це питання і розглянути його окремо, як продовження розмови про журналістську майстерність.

Зазначимо одразу, що цікавість - одна з фундаментальних властивостей людини як біологічної та соціальної істоти. Вона вроджена у людини та деяких високоорганізованих тварин. У літературі, усних переказах зафік­совано немало феноменальних випадків цікавості мавпи, сороки, лисиці тощо. На соціальному рівні поняття "цікавий", "цікавість" тісно пов'язані з іншим, ширше відомим у соціології та психології поняттям "інтерес".

У російській, англійській мовах цікавість та інтерес - одного кореня (интерес, интересный, interesting) і походять від лат. іпterest, що у букваль­ному перекладі передається словами "має значення", "є важливим". В українській мові інтерес і цікавість, хоч і близькі поняття, звучать, як і у польській, по-різному.

Якщо інтерес, за В. Далем, пов'язаний з користю, вигодою, важливістю, то "интересньїй" тлумачиться як корисний, цікавий, заманливий, допит­ливий і навіть кумедний. Інтерес трактується як психологічна риса

Див., наприклад, статтю: Андреев Юрий. Феномен интересного // Лит. газ. 1981. - 15 июля. 38


особистості, яка виявляється у скерованості людини на надоання певних знань чи виконання певної діяльності. Він пов'язаний з потребою, тобто не­обхідністю у чомусь. Інтереси і потреби, матеріальні та духовні, стиму­люють людську діяльність, є потужним мотором розвитку економіки, істо­ричного поступу. Природною основою інтересу є вроджений орієнтовно-дослідницький рефлекс (рефлекс "Що таке?", за класифікацією фізіологів), який наявний уже у тварин.

Цікавість, інтерес ґрунтуються, таким чином, на певних життєвих по­требах і вроджених інстинктах. Цікаве у житті трансформуються у відоб­раженій людиною дійсності, себто у певній системі слів, понять, різних за властивістю, природою і складністю образів. Такою відображеною, а точніше створеною художником дійсністю є література і мистецтво. Тут свої найрізноманітніші засоби зацікавлення: гостра ситуація, інтрига, напружений сюжет, конфлікт, захоплюючий інтригуючий виклад, неповторні характери. У кіно, театрі, на телебаченні - це ще й тала­новитість акторського виконання, музичний супровід, інтер'єр тощо. Мис­тецтво емоційно впливає на людину, породжуючи дуже своєрідний і складний тип естетичних емоцій. Тому тема цікавості, привабливості творів мистецтва потребує окремого розгляду. Адже йдеться про створене фантазією, мистецьки змодельоване життя, яке має більший чи менший дотик до дійсності, живої реальності.

Цікавість у журналістиці у чомусь споріднена із цікавістю у мистецтві, але ґрунтується на інших засадах. Журналістика ближча до реальності, є її прямим, а не опосередкованим вигадкою відображенням. Вона є ніби продовженням життя, її згустком.

Правдива, а не кон'юнктурна журналістика іноді лякає, навіть відштов­хує людину драматизмом, нагромадженням негативу, показом нещасть. Людина хоче забутись, відійти від щоденних турбот, а тому іноді перемикає телевізор з інформаційної програми на телесеріал чи бере в руки "Бульвар", щоб "пожити красивим життям". І все ж, навіть найменш активна у соціальному плані особистість не може не цікавитися тим, що відбувається у світі.

Отже, в чому цікавість журналістики, які способи зацікавлення аудито­рії мас-медіа і чому сьогодні так важливо тому чи іншому ЗМІ бути цікавим? Одразу зазначимо, що авторитарна і тоталітарна журналістика могла бути чимось повчальною, в ній могли працювати і працювали талановиті журналісти. Але вони могли бути і здебільшого були нецікави­ми. Діяла жорстка система розповсюдження, передплати газет і журналів. Кожен член партії мусив бути передплатником партійного видання. Вибирав найдешевше. А вони й справді були дуже дешевими. Наявність у скринці газети чи журналу ще не означало, що вони будуть прочитані, діяла чітка система проводового радіо, до гучномовців посеред села включно. їх


не можна було вимкнути. Вся ця система промивання мізків гіперболічно зображена у романі Дж. Оруелла "1984".

ЗМІ суспільства, яке хоч би наближається до демократичного, не можуть бути нецікавими, не мають на це права. Інакше загинуть, якщо не спонсоруватимуться відповідними партіями, адміністрацією. Та й то бос захоче мати не тільки послушну, а й цікаву, читабельну газету, журнал, радіо- чи телепрограм). Саме у такі засоби інформації вкладатиме гроші зарубіжний і вітчизняний рекламодавець. Набуває прав така потужна сила вільного суспільства, як конкуренція. Вона буває досить жорсткою. Не кожне видання, навіть вдало задумане і успішно зачате, вигримує цю конкуренцію. Особливо важко знайти свою нішу новим виданням, новим телевізійним та радіопроектам і програмам. Аудиторія звикає до певних газет, до передач певних студій, відвоювати її досить важко, якщо творці звичних для неї каналів інформації не заспокоюються, постійно шукають, самооновлюються, враховують інтереси різних споживачів.

Треба мати також на увазі матеріальні можливості сучасного читача. Купівельна спроможність його назагал обмежена. Він воліє, як звичайно, не передплачувати, а купувати газету в кіоску, миттєво реагуючи на цікавість того чи іншого номера часопису. Зважаючи на обмежену купівельну спроможність, читач, родина обирає одне-два видання, а не три-чотири, а то й більше видань, як це було в минулому. Виграли у тиражах ті редакції, які роблять, по-перше, видання, розраховані на різні категорії читача, від пенсіонерів до школярів, по-друге, політично менш заангажовані, приваблюючі об'єктивністю, неупередженістю людей різних соціальних, культурних, релігійних орієнтацій. Діє поширена на Заході інформаційна політика приваблювання якомога ширших кіл населення, недопустимість відлякування читача позицією редакції. За цих умов на масовий успіх не можуть сподіватися партійні або строго зоріснтовані на певну ідею часопи­си. Сумна історія повільного вмирання в Україні свого часу популярних і бойовитих газет тільки підтверджує цю істину.

Звичайно, на тираж, а відтак і популярність газети, тижневика впливає багато чинників. Важливу роль відіграє ціна номера часопису. Тут діють, так би мовити, позафахові і якоюсь мірою навіть позаменеджментські чинники. Коли у газети внаслідок небезкорисливої, звичайно, фінансової підтримки з'являється можливість продавати її вдвічі дешевше, ніж можуть собі дозволити інші видання, то збільшення її тиражу у разі нормальної якості продукції забезпечене. Неабияке значення мас якісна реклама власної продукції, вміння "проштовхувати" тираж безпосередньо до споживача. В Україні, як це не ганебно, тиражі залежать від мови видання. Україномовні часописи, за незначним винятком, не можуть претендувати на солідні тиражі, а в окремих регіонах вони майже не розповсюджуються. Всі ці та багато інших чинників пов'язані в єдиний тугий вузол.


І все ж практика свідчить, що пересічний читач, вибираючи те чи інше видання, той чи інший канал телебачення, керується насамперед і отим феноменом цікавості. Відповідь на запитання про те. чому та чи інша особа вибирає певне видання, майже постійно зводиться до "бо цікаво". Хибно було б думати, що ті. хто за досить відчутні суми купує "Комсомольскую правду". "Московский комсомолец". "Аргументы и факты", які офіційно зареєстровані як українські, керується лише традиціями чи навіть певними світоглядними принципами, хоч трапляються й такі. Однак більшу частину громадян приваблює наявність у них цікавої, професійно поданої інфор­мації, хоч нерідко й з відповідним політичним підтекстом, порушенням етичних норм подачі інформації, елементарної людської моралі.

Вирізняють як загальні, так і специфічні прояви цікавості в журналісти­ці. Для абсолютної більшості реципієнтів найбільше зацікавлення викли­кають людина і все, що з нею відбувається, незвичайні людські долі, ви­няткові пригоди. Постійний людський інтерес пов'язаний із життям зна­менитостей у тій чи іншій сфері людської діяльності. Складається іноді враження, що багато часописів, теле- і радіопрограм припинили б своє функціонування, якби раптом виникла якась заборона писати про співаків та співачок, акторів і модельєрів, художників і режисерів, шоу-бізнесменів та масажистів тощо. Не менший інтерес викликають кохання та еротика, які останнім часом нещадно і з найменшою часткою моральної відповідаль­ності експлуатуються бульварною пресою. Публіка постійно цікавиться аномальними явищами природи, світом дитини.

Будь-яка людина шукає свіжу і неординарну інформацію, легкість і до­тепність її викладу. Читача газети, журналу приваблює гармонійне оформ­лення, верстка, колір, несподівані, інтригуючі й дотепні заголовки, про­думані рубрики, ненав'язливість стилю, добірність слова. На радіо приваблює тембр голосу ведучого, музичний супровід. Телебачення во­лодіє, а нерідко й зловживає багатством зорового ряду, комп'ютерною графікою, грою загальних і крупних планів, особливими ракурсами зйомок та багатьма іншими способами привернення уваги.

Специфічні засоби зацікавлення грунтуються на врахуванні різнобічних інтересів читацької чи глядацької аудиторії. До уваги беруться стать, вік, соціальне становище, регіональний чинник, освіта, рівень інтелектуального розвитку, зацікавлення. Звідси - вічна потреба редакції знати свого читача, постійно враховувати його інтереси і відповідно корегувати інформаційну політику. Інформацію про все це редакція одержує із редакційної пошти, дзвінків до редакції, зустрічей із читачами й глядачами, а також найбільш


 




правдивого способу вивчення інтересів і запитів аудиторії - соціологічних досліджень .

Ведучи мову про універсальні способи зацікавлення у журналістиці, зазначимо, шо в їх основі лежить новизна факту і новизна думки або, що буває нерідко, їх своєрідне поєднання. Вони взаємодіють по-різному, залежно від виду ЗМІ, типу видання, різновиду телевізійної передачі. Тут дуже широкий діапазон журналістської інформації від подання лише новин, широких потоків подієвої інформації до аналітичних рубрик, спеціальних програм на телебаченні та радіо, аналітичних видань.

Порівняймо випуски новин на радіо, інформаційні випуски майже на всіх каналах українського і зарубіжного телебачення, інформаційні рубрики у часописах, скажімо "Факт" у газеті "Молодь України", "N0 сomment" у газеті "Факты и комментарии", "Дуже коротко" у газеті "Високий Замок" тощо, з аналітичними програмами, наприклад, "Подробиці тижня", "Подвійний доказ", "Я так думаю", газетами чи рубриками газет, тиж­невиками і журналами, зокрема, "Політика і культура", "Дзеркало тижня", "Універсум", зорієнтованими не на подієву, а на аналітичну інформацію. Відмінність очевидна, як очевидною є орієнтація на різного споживача.

Чим "бере" репортер? Зрозуміло, насамперед новизною, небанальністю фактів. Сьогодні значно інтенсивніше, ніж учора, відбувається глобальна, можна сказати, погоня за свіжими, оригінальними подіями і фактами. Сучасні технічні засоби створюють для цього необмежені можливості. Інформаційні потоки новин зазнають постійного прискорення та зростання. Тенденція ця збережеться і в майбутньому. Сотні інформагентств, тисячі щоденних газет, Інтернет, всюдисуще радіо і проникливе око телебачення щогодинно, щохвилинно продукують безліч новин. Частина з них не може не повторюватись, оскільки стосується справді важливих загальнолюдських економічних, наукових, політичних подій. І змагання тут насамперед у тому, хто швидше повідомить і ліпше подасть інформацію, чия інформація достовірніша. Словом, йдеться про мистецтво репортера, що є темою окремої розмови.

У цьому контексті нашу увагу привертає питання цікавості подієвої інформації. У світі завжди є багато цікавих подій і явищ. Завдання в тому, щоб їх знайти та оперативно і вміло подати. Та цього мало. Щоб завоювати увагу пересічного читача і глядача, виграти у постійній конкурентній боротьбі, редакції значної кількості ЗМІ вишукують незвичні, небуденні, виняткові події та факти, до аномалії включно. Йдеться, отже, про сенсацій­ні повідомлення. Саме слово "сенсація" (від фр. еєпзпііоп) означає сильне враження від будь-якої події або подію, повідомлення, які справляють таке


враження. Таке враження викликають справді вагомі, доленосні події, наприклад, наукове відкриття, відставка відомого політика, трагічна за наслідками катастрофа, аварія, вихід людини на навколоземну орбіту тошо.

Однак є й інші сенсації, переважно побутового рівня, незначущі в сус­пільного погляду, яким відводиться немало місця у певного типу видань. Суть такої сенсації ще десь на початку XX ст. образно сформулював редак­тор однієї з американських газет: "Коли собака вкусила людину - це не новина, коли ж людина вкусила собаку - це новина". Іншими словами, йдеться про неординарні, виняткові, а тому цікаві, хай і малозначущі, події. здатні задовольнити людську допитливість. Таких неординарних подій у житті багато. Вони часто викликають усмішку. Як не усміхнутись, про­читавши чи прослухавши повідомлення про те, як 76-літня сліпа жінка з допомогою дрючка розправилась з двома грабіжниками, що вдерлись до її хати, або як над злодієм учинив розправу домашній гусак, добряче по­кусавши крадія і навіть стягнувши з нього штани.

Цікавинки, анекдоти, зокрема й "Анекдоти з Інтернету", часто з'яв­ляються навіть у солідних часописах. Газета "Високим Замок" тривалий час веде спеціальну рубрику "Нам це цікаво. А вам?" Хіба не цікаво прочитати замітку про необхідність плекання рідної мови, у якій наводиться такий висновок нової науки біолінгвістики: "...там, де впродовж століть зберігається рідна мова, виникає своєрідний етнічний резонанс, який у кризових ситуаціях дає головний шанс для духовного відродження нації і гармонійного розвитку особистості"1? Цілком допустимою може бути і своєрідна літературна містифікація. Багато читачів, мабуть, звернули увагу на передрукований "Голосом України" із багатотиражки "Світ академії" Львівської академії ветеринарної медицини нібито знайдений її співробіт­никами репортаж "Як наші прадіди у футбол грали"2. В ньому дуже дотепно, із використанням місцевого діалекту, своєрідного колориту розповідається про перший футбольний матч, який називався тоді "гиля-гиля" або "копняк".

Характер цікавості, сенсаційності - один з вододілів, який допомагає відрізнити якісну журналістику від бульварної. їхня загальна ідентифікація дуже непроста, а поділ досить умовний. Адже сенсаційні новини подаються і у якісних газетах, так само як бульварне за загальним спрямуванням видання може час від часу публікувати серйозні розмови із поважними й авторитетними людьми. Скажімо, той же "Бульвар" друкує гідне для оприлюднення у будь-якій солідній газеті інтерв'ю з академіком М. Амосовим, а популярна загальнополітична газета "Факты и коммен-


 


: Див.: Іванов В. Соціологія масової комунікації. Навч. посіб. - К., 1999. С. 128 163: Лубко­вий І. Соціологія і журналістика. - Львів. 2002. - С.63 102.


Див.: Молодь України. - 1994. 9 груд. : Див.: Голос України. - 1998. - 28 листоп. ; Бульвар. 1996. № 3.


 




тарии" дає цілі полоси "світського життя", які мало чим відрізняються від аналогічних сторінок того ж "Бульвару".

Пальма першості тут, звичайно, за газетою "Киевские ведомости", за якою давно утвердилася репутація першої професійної бульварної газети України, хоч з часом її характер зазнав суттєвих змін, зокрема і зміни гос­подаря. Про цей початковий злет "Киевских ведомостей" із дуже сумнівним за походженням первинним капіталом, яскраво вираженою антиукраїн­ською позицією переконливо писав свого часу львівський тижневик "Post-Поступ"1. Цей тижневик, до речі, теж на початковому етапі існування мав явні ознаки бульварної газети. Тенденції сенсаційності притаманні певною мірою й львівській газеті "Експрес", іншим масовим виданням в Україні, а також деяким недержавним радіо- і телестудіям.

Які ж характерні риси бульварної, нарочитої сенсаційності? З етичного погляду - це порушення моральних норм або балансування на їх грані. У цьому випадку гіпертрофоване прагнення за будь-яких умов зацікавити, заінтригувати вступає у конфлікт із нормами моралі. Це порушення принципу об'єктивності, всебічності інформування, недозволені методи збору первісної інформації, втручання в особисте життя, підглядування у замкову щілину, свідоме чи несвідоме перекручування інформації з метою досягнення гостроти враження тощо2. Із тематичного погляду - це зосеред­ження уваги на дріб'язкових, несуттєвих фактах і явищах, гіпертрофована увага до сексу і всього, що з ним пов'язане. Та може найстрашніше у цьому плані - смакування насильства, жорстокості, фізичних і психологічних аномалій'. І. нарешті, це гіпертрофована сенсаційність, спрощеність і тенденційність у подачі інформації в її фальшиво розважальному, реклам­ному стилі.

Особливо зримо ця тенденція виявляється у фотографіях, у заголовках, виносках окремих фраз у лід та ще й на титульну сторінку. Саме у заголовках найчастіше порушуються елементарні етичні норми жур­налістики. Дослідження виявили, що, наприклад, у газеті "Московский комсомолец" чи не на кожній сторінці трапляються заголовки, які викривлено, неадекватно трактують наявну в тексті інформацію, а також заголовки, розраховані на обивателя із невитонченим смаком, або такі, які ображають честь читача. У принизливому контексті можуть називатись прізвища конкретних, часто відомих людей, у заголовках можуть трап­лятись непристойні натяки тощо.4

! Див.: Роst-Поступ. 1993. - № 23.

- Детальніше про це у кн.: Потятиник Б.. Лозинський М. Патогенний текст. -- Львів. 1996. -

С. 70-195.

Кузнецова О. Журналістська етика та етикет... Львів. 1998. СІ 87 213. 4 Див.: Журналист. 1995.- № 11. С.38-39.


Отже, зрозумілий і необхідний у журналістиці пошук цікавого у подачі інформації мусить узгоджуватись, навіть підпорядковуватись, як загальним принципам журналістики, так й існуючим у всьому світі етичним нормам, законам гуманізму і людської моралі. Знайти гармонію між ними - велика наука і водночас мистецтво працівника ЗМІ.

Зазначаючи про новини, треба також мати на увазі дилему цікавогоі важливого.За американськими стандартами новини повинні викликати ін­терес, бути цікавими. Та не менш суттєва їхня риса - важливість цих повідомлень. Найважливіші новини не завжди є цікавими1. ЗМІ намагаються поєднати інтерес до певних новин із їх вагомістю щодо визначення обсягу площі або часу в ефірі. Журналісти в редакційній практиці, відповідно, вирізняють новини першочерговіта другорядні.Першочергові (рішення уряду, зовнішньополітичні рішення, економіка, со­ціальна політика, будні науки чи школи тощо) можуть зацікавити порівняно вузьке коло читачів. Другорядні (злочини, романтичні пригоди, скандали, комічні пригоди, спортивні новини тощо) не такі вагомі, але привертають увагу значно чисельнішої читацької та глядацької аудиторії.

Якщо новизна і незвичність факту є найпершим способом зацікавлення, то новизна й оригінальність думки - другий спосіб зацікавлення ре­ципієнта. Він характерний для аналітичних жанрів журналістики чи навіть окремого типу видань або програм. Аналітичні виступи теж зацікавлюють наведеними в них фактами, описами важливих подій, інтригуючим роз­витком сюжету. Та все ж головне в них - свіжість, небанальність, пов­чальність авторської мислі, "пригоди думки". Аналітик-публіцист може скористатись ним же відшуканою інформацією, даними статистики або ана­лізувати уже відомі, повідомлені іншими, факти. Успіх гарантує спосіб, неповторність, практична значимість мислення. Про це наголошувалось на прикладах кращих зразків публіцистики, якої сьогодні нам бракує.

Об'єктивно такого типу журналістика, звичайно, не може розраховува­ти на масову аудиторію. Так було завжди. Однак сьогодні проблема усклад­нюється тим, що, як це не парадоксально, у суспільстві, яке перебуває у кризовому стані, попит на інтелект не підвищується, а знижується. Та й самі інтелектуали не завжди можуть запропонувати ефективні заходи виходу суспільства з кризи.

Як би там не було, а елітарні видання ледь животіють. Вони або повіль­но вмирають, як видно на прикладі українських так званих товстих жур­налів, або змушені шукати закордонних інвесторів чи спонсорів. Такі справді інтелектуальні видання, як "Універсум", "Критика", "Літера і дух", як можна здогадатися, виходять вкрай малими тиражами. Навіть наклад такого авторитетного міжнародного суспільно-політичного тижневика, як

! Див.: Scholastic Journalism // Earl English, Glarens Hach, Tom E. Rolinski. - 8th ed.



"Дзеркало тижня", не набагато перевищує 50 тис. примірників. Малими є тиражі "Молоді України". "Літературної України" та багатьох інших видань. Не є винятком і популярна, якісна, за загальним визнанням, газета "День".

Акцентуючи на цікавості факту й оригінальності думки як способу за­цікавлення аудиторії, варто також звернути увагу на особистістьу жур­налістиці. Це теж. хай і опосередкований, спосіб привернення уваги по­тенційного читача й слухача. Питання можна розглядати у двох аспектах.

Перший з них це людина - герой розповіді. Працівники мас-медіа різних рівнів і видів у постійному пошуку, а то й у погоні за неординарни­ми особистостями. Сьогодні ці пошуки реалізуються переважно у жанрі інтерв'ю, яке стало чи не найпопулярнішим жанром журналістики. Особ­ливо це характерно для телебачення, яке практично неможливе без при­вабливого співбесідника. Дехто з авторитетних журналістів навіть ствер­джує про дефіцит цікавих співрозмовників.

Однак і тут ми стикаємося із уже зазначеною закономірністю. Про те чи інше видання, про ту чи іншу програму ми можемо констатувати не тільки на підставі фактів, які вони пропонують реципієнтові, але й на підставі того, яких співрозмовників, яких героїв і наскільки одягнутих чи, точніше, оголених вони пропонують аудиторії. Бульварна преса має своїх героїв. Це переважно актори, естрадні зірки, круті бізнесмени. І не тільки вони. Серед них можуть бути й відомі люди науки, тележурналісти, політики. У цьому разі журналісти вишукують у їхньої біографії пікантні історії, інтригуючі подробиці тощо. Це завжди вміло робить тижневик "Бульвар".

Інших людей запрошують і по-іншому ведуть з ними розмови жур­налісти поважних газет і програм. Вони теж шукають і намагаються їх яскраво подати. Без цього нема журналістики. Але мета таких розмов -пізнати людину через її думки, вчинки, прогнози, професійні інтереси. Це персоніфіковані думки мислячих людей для мислячої публіки. І немає значення, хто ця людина - академік чи спортсмен, керівник підприємства чи талановитий робітник-винахідник, працівник міністерства чи ветеран війни, молодий письменник чи досвідчена актриса. В цьому переконують кращі передачі програм "Саме той", популярні свого часу "Монологи", "Обличчя світу", політичні портрети, що їх друкують газети і журнали. Окремі з них завели навіть спеціальні рубрики "Гість редакції", що дає змогу вивчити людину, виявити її думки грунтовно і всебічно.

Другий аспект - особистість журналіста. Якщо подісва інформація сьогодні дедалі більше стандартизується, знеособлюється, особливо у по­дачі новин інформаційними агентствами, то в аналітичних, авторських виступах і програмах особистість журналіста, публіциста відіграє помітну роль. Уважний, вдумливий читач, глядач, який не обмежується принагід­ним споживанням новин, а хоче глибше вникнути у проблеми сучасного


світу, бере собі у помічники авторитетного політолога, економіста, публі­циста, журналіста, який постійно з'являється на шпальтах, у відповідних теле- і радіопрограмах. Авторитет, престиж того, хто веде розмову з аудиторією, має неабияке значення для формування її поглядів і переконань. Але перед тим. як та чи інша інформація вплине на людину, вона повинна бути належним чином сприйнята і засвоєна.

Численні наукові дослідження переконливо свідчать про те. що зас­воюваність інформації залежить не тільки від її змісту, форми подачі, але й від авторитету того, хто її подає. У постійного читача тієї чи іншої газети, телеглядача поступово формуються погляди на того чи іншого автора, ве­дучого, репортера, оглядача. Це дуже тонка, індивідуальна справа. Вдум­ливий і досвідчений читач чи глядач вибирає для себе не тільки те чи інше видання чи кілька видань (що сьогодні з огляду на матеріальні труднощі можуть дозволити собі лише окремі люди), певну телепрограму, але й сим­патичного, авторитетного для нього автора. І немає суттєвого значення -друкується він у загальноукраїнському, регіональному чи районному ча­сописі, виступає на загальноукраїнському чи місцевому каналі телебачення. Це його автор, він йому подобається, він завоював авторитет людини своєю політичною принциповістю, моральною позицією, розумом, манерою писати і говорити. Він йому не тільки вірить, але й симпатизує. Тому шукає його прізвище на газетній полосі, у програмі телебачення. І хоч. на відміну від назв часто не найвищої проби закордонних кінофільмів, його прізвище не виділяється у програмі телебачення жирним шрифтом, він знаходить це ім'я. На жаль, таких вірних читачів і глядачів не так багато, але вони є. Про це свідчать дзвінки до редакції, редакційна пошта, адресована персонально авторам, зрештою, й судові позови.

Час від часу редакції проводять опитування читачів, щоб визначити тих авторів, виступи яких їм найбільше подобаються. За опитуванням газети "День" найбільшою популярністю користуються, тобто найбільше за­пам'яталися Клара Ґудзик, Володимир Войтенко, Ігор Сундюков, Віталій Портніков, Іван Дзюба, Володимир Панченко, Дмитро Карп'як. Як бачимо. у список потрапили ті. чиє прізвище часто з'являється у газеті, хоч це не завжди штатні працівники.1

На імідж журналіста, позаштатного автора впливає багато чинників, зокрема і позалітературних. Ми були і досі залишаємося свідками високого авторитету цілої когорти політичних дисидентів, видатних людей - Левка Лук'яненка, В'ячеслава Чорновола, Михайла Гориня, Юрія Бадзя. Ва­лентина Мороза, Євгена Сверстюка, Мирослава Мариновича. Сюди ж мож­на віднести й активних публіцистів початку національного відродження, а саме: Мирослава Поповича. Івана Драча. Івана Дзюбу. Бориса Олійника.

1 День.-2002,- 27 груд.


 




Петра Осадчука, Павла Мовчана та багатьох інших. Адже у більшості газет, зокрема регіональних, навіть районних, на різних теле- і радіоканалах були і є свої авторитети, спілкування з якими викликає в аудиторії особливий інтерес.

Незважаючи на постійні втрати, зокрема, таких особистостей, як Борис Дерев'янко, Володимир Івано, Олександр Кривенко, Мар'яна Чорна, жур­налістський корпус не тільки у столиці, але й в усіх регіонах репрезен­тується самобутніми авторами, різними за віком, гранями таланту, пере­конаннями і стильовими особливостями письма. Це не тільки часто зга­дувані Юлія Мостова, Сергій Рахманін, Наталія Лігачова, Микола Вере­сень, Микола Княжицький, Олександр Ткаченко, Віталій Портніков, Сергій Грабовський, але й Віталій Абліцов, Юрій Брязгунов, Анатолій Зубков, Ірина Погорєлова, Богдан Кушнір. Читач "Літературної України" не уявляв цієї газети без коментарів нині покійного колишнього головного редактора Василя Плюща. Декілька книг публіцистичних роздумів, що друкувалися у "Вечірньому Києві", написав Віталій Карпенко. Солідний за обсягом двотомник вийшов у Василя Базіва на основі щотижневих публікацій у газеті "Український шлях". Постійний інтерес викликають статті та інтерв'ю вчених Миколи Томенка, Юрія Саєнка, Леся Качковського. Олега Гриніва, Степана Вовканича, Василя Лизанчука. У кожній області у більшості видань і програм є журналісти, які чесною працею, громадянською позицією заслужили повагу певної категорії читачів і слухачів. Адже у кожному регіоні, кожному районі, навіть у місті, є свої літературні авторитети.

Цей авторитет і цей інтерес є вибірковим і суто індивідуальним. Одній групі людей подобається зваженість і розважливість, терпимість і плю­ралізм в оціненні явищ, іншій - пристрасність, запальність, однозначність суджень і заангажованість позиції, полемічність. Таких публіцистів зде­більшого шукають у партійних, чітко політично зорієнтованих виданнях.

Наявні загальні ознаки авторської індивідуальності. Щоб бути цікавим для реципієнта, публіцист насамперед повинен бути особистістю, а значить заслужити авторитет власною чесністю, послідовністю, правдивістю, непримиренністю до зла, точністю оцінок та прогнозів. Цей рейтинг фор­мується поступово і потребує постійного підтвердження. Небагатьом ав­торам вдається бути постійно в центрі уваги громади. Нерідко спалахи по­пулярності швидко згасають. Тут є як об'єктивні (зміна соціальної ситуації, орієнтація на новий тип мислення, психологічна потреба у відповідному типі контактів з аудиторією), так суб'єктивні причини (переорієнтація на інші сфери діяльності, внутрішня вичерпаність, своєрідна психологічна втома, розчарування тощо). Такі зміни особливо відчутні в переломні історичні моменти, один з яких відбувся на очах нинішнього покоління.


Серед складових компонентів журналістської майстерності феномен ці­кавого є своєрідним інтегруючим началом. Він не наявний поряд із ак­туальністю, оперативністю, сміливістю, доступністю та яскравістю викладу інформації, а вбирає в себе й одне, і друге, і третє. В умовах інформа­ційного буму, колосального збільшення як інформації, так і шуму проблема цікавості набуває стратегічного значення. Щоб цікаво писати, розповідати, показувати, журналістові самому повинно бути цікавим відтворюване ним життя, і сам він повинен бути для реципієнта особистістю. Скільки б ми не вели мову про те, що таке цікаво, розумом осягнути цей феномен важко, він відчувається інтуїтивно. Це, найімовірніше, підсвідоме, вроджене відчуття - органічна частина журналістського обдарування.

Питання для обговорення

1. Цікавість як психологічний феномен.

2. Цікаве у житті й у літературі.

3. Цікавість - одна з визначальних рис журналістики.

4. Цікавість факту і цікавість думки.

5. Цікавість і сенсаційність. Важливе і цікаве: американський варіант.

6. Від цікавості факту і думки до цікавої особистості.




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Согласно Николаю Михновскому, свобода, всестороннее духовное развитие и наилучшее материальное благополучие человека могут быть достигнуты только в | Виды эмоций

Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 922. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.023 сек.) русская версия | украинская версия