Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Чинники, що тимчасово підвищують індивідуальну ймовірність наразитись на небезпеку




Поряд з чинниками, що стійко підвищують індивідуальну імовірність наразитись на небезпеку, існують також чинники, які або проявляються лише в певні періоди трудового процесу, або впливають на поведінку людини протягом короткого часу (кількох годин чи навіть хвилин).

Недосвідченість. Практичний досвід є безумовно важливим чинником, що підвищує безпеку праці. Він, до того ж, впливає на загальну поведінку працівника на робочому місці, що виявляється у високому темпі, ритмі, інтенсивності роботи. Досвідченість суттєво впливає на вміння працівника правильно розподілити увагу. Знаючи процес у всіх деталях, він краще пристосовує свою увагу до вимог роботи, зменшуючи її концентрацію, де це можливо, і тим самим дає своєрідний відпочинок нервовій системі. Досвідчений працівник менше втомлюється і, відповідно, підвищує свою безпеку.

Підвищена схильність наражатись на небезпеку в першу чергу обумовлена тим, що недосвідчена людина ще не навчилась пристосуватись до вимог, які пред'являє даний вид діяльності. Негативний вплив цього чинника проявляється двояко. По-перше, в результаті недостатньо вироблених навичок значно зростає імовірність різноманітних помилок, що можуть призвести до нещасного випадку. По-друге, усвідомлення того, що ці помилки можуть мати місце, здійснює зворотній вплив. Починаючий працівник, який ще не зовсім впевнений і знає про це, виконує свою роботу з надмірною обережністю, здійснюючи робочі рухи, які інший робить автоматично, з максимальною концентрацією уваги. Таке постійне напруження нервово-психічної системи може спричинити швидке втомлення, в результаті якого він не зможе уважно слідкувати навіть тоді, коли це дійсно необхідно.

Зрозуміло, що підвищена ймовірність наразитись на небезпеку викликана не лише почуттям невпевненості, а й неправильними спробами справитись з цим почуттям. Інколи люди прагнучи бездумною відвагою пригасити в собі почуття невпевненості, лише підсилюють імовірність нещасного випадку.

Було б невірним вважати, що ступінь досвідченості визначається лише стажем роботи. За однаковий час працівники можуть набути різний досвід. Фактичний рівень досвідченості залежить від навичок та вправності, набутих працівником під час навчання та практики, від особливостей особистості (наприклад, від інтересів працівника, особливостей мислення, спритності рухів) і нарешті, від характера впливу виробничого колективу на працівника та його поведінку.

Необережність — це чинник, який підвищує імовірність наразити на небезпеку в певний момент часу не лише самого працівника, а й цілий виробничий колектив.

Протилежний чинник — обережність. Здатність людини до обережності проявляється найчастіше в наступних формах:

  • раціональне керування своєю увагою. Вміння правильно розподілити увагу полягає в тому, що коливання ступеня концентрації уваги свідомо підпорядковані об'єктивним вимогам трудового процесу. Для обережної людини властива внутрішня зосередженість, за допомогою якої вона оберігає себе від несприятливих впливів зовнішнього оточення, не дозволяє порушити необхідну внутрішню установку на роботу. Наприклад, працівник знає, коли можна поговорити, щоб це не могло стати завадою для нього самого і для оточуючих;
  • правильне використання виробленого автоматизму дії. Це означає, що працівник знає, коли необхідно свідомо контролювати свої дії, а коли він може повністю покластися на вироблені під час навчання та практики навички;
  • дисциплінованість. Вона проявляється в безумовному виконанні необхідних норм безпеки та застосуванні відповідних засобів захисту. Численні нещасні випадки спричинені саме недбалістю в цій сфері.
  • підтримання порядку на робочому місці. Обережний працівник перед тим, як приступити до роботи перевірить місце та знаряддя праці. В той же час, працівник, який легковажно ставиться до безпеки вважає, що підтримання порядку на робочому місці — це марна трата часу. Однак статистика причин нещасних випадків засвідчує протилежне.

Таким чином, необережність, що виникає через неправильне ставлення до небезпеки, може значно підвищити імовірність нещасного випадку. Для підвищення захищеності необхідно виробляти в собі обережність, переборюючи безпечність в поведінці, формуючи професійну зрілість та свідому самодисципліну.

Втома. З точки зору безпеки життєдіяльності втома є досить значним чинником. Як правило розрізняють фізіологічну та психічну втому.

Часто стан втоми супроводжується відчуттям стомленості — суб'єктивним вираженням процесів, які відбуваються в організмі при втомі. Психічна втома виявляється наступними явищами:

· зниженням сприйняття подразників, в результаті чого окремі подразники людина взагалі не сприймає, а інші сприймає лише з певним запізненням;

· зниження здатності концентрувати увагу;

· сповільненням мислення, яке, окрім того, певною мірою втрачає критичність, гнучкість, широту;

· зниженням здатності до запам'ятовування, важче також згадувати вже відомі речі;

· змінами в емоційному стані (виникають депресії або роздратування, втрата емоційної рівноваги);

· сповільненням сенсомоторних функцій, в результаті чого час реакції стомленої людини на зовнішнє подразнення збільшується, а рухи стають неточними.

Як правило, після відпочинку втома зникає.

Емоційні впливи. Напружений психічний стан, спричинений будь-якими емоційними потрясіннями тимчасово підвищує індивідуальну імовірність наразитись на небезпеку. Так, після конфліктних ситуацій, сварок, сімейних чвар, у багатьох людей протягом кількох днів відзначається нестриманість, хвилювання, що негативно відбивається на таких психічних процесах, як увага, мислення, швидкість сенсомоторних реакцій.

Зрозуміло, що імовірність наразитись на небезпеку підвищується не лише внаслідок душевних потрясінь, а й при раптових впливах, які можуть виникнути під час роботи. Наприклад, коли працівника образили товариші, або була допущена несправедливість по відношенню до нього. Аналіз нещасних випадків беззаперечно підтверджує, що в колективах зі сприятливою та доброзичливою психологічною атмосферою захищеність членів таких колективів набагато більша з точки зору безпеки життєдіяльності.

Не лише неприємні переживання тимчасово знижують індивідуальну захищеність людини. Часті випадки, коли раптове почуття радості, яке виникло у людини робить її настільки неуважною, що спричинює нещасний випадок. До аналогічного результату може призвести і стан напруженого очікування.

Таким чином, психічні стани, що виникають внаслідок раптових емоційних впливів, підвищують індивідуальну імовірність наразитись на небезпеку двояко: з одного боку людина стає тимчасово необережною через відповідний психічний стан; а з іншого — втрачає пильність і впевненість в рухах.

 

Поняття про психоемоційні напруження (стрес або загальний адаптаційний синдром ): визначення, види, стадії, субсиндроми. Фобії. Типові моделі психологічних реакцій організму при екстремальних ситуаціях

Вчення про стрес — один з провідних розділів сучасної медицини і біології. Основоположником цього напряму є Ганс Селье (1907-1982 рр.), який, будучи студентом Празького університету, в 1926 р. опублікував перші спостереження про хворих, які страждають найрізноманітнішими соматичними захворюваннями. У всіх таких хворих спостерігалася втрата апетиту, м'язова слабкість, підвищений артеріальний тиск, втрата мотивації до досягнень мети. Він позначив ці симптоми як «синдром просто хвороби». Одночасно він показав, що в організмі у багатьох людей при хворобі спостерігаються одноманітні порушення — зміни в корі наднирників (гіпертрофія, крововиливи), виснаження лімфоїдної тканини (лімфатичних вузлів, тимуса), виразка шлунку. Для позначення сукупності всіх неспецифічних змін усередині організму він ввів поняття «стрес». У подальшому Г. Селье до кінця свого життя працював в інституті експериментальної медицини і хірургії в Монреалі, який відомий нині як Міжнародний інститут стресу.

У 1936 р. у відомому журналі «Nature» в розділі «Листи до редактора» Ганс Селье сформулював своє уявлення про стрес і одночасно ввів нове поняття — «синдром, що викликається різними ушкоджуючими агентами», або «загальний адаптаційний синдром», або «синдром біологічного стресу». У вітчизняній літературі його нерідко називають «генералізованним адаптаційним синдромом».

Термін «стрес» узятий з галузі фізики, він відображає явище напруги, тиску або сили, що прикладається до системи. Цей термін застосовувався і до Ганса Селье, наприклад, в художній літературі. Так, англійський поет Роберт Маннінг в 1903 р. писав: «І ця мука була манною небесною, яку господь послав людям, що перебувають в пустелі 40 зим і знаходилися у великому стресі».

Визначення терміну «стрес».В даний час існує порівняно багато різних визначень стресу.

Стрес — це неспецифічна реакція організму на будь-яку вимогу ззовні (Г. Селье, 1974).

Психоемоційний стан людини, зумовлений виникненням надто сильного напруження, викликаного реальною загрозою життю, страхом, тривогою, гнівом, потребою нагального прийняття відповідального рішення, - визначається як стрес (І.С.Вітенко, 1994).

Психоемоційні напруження (стрес) (від англ. stress – напруга) - це стан психічного напруження, що виникає у людини в складних умовах повсякденного життя та при особливих екстремальних обставинах.

Стрес — це сильна несприятлива для організму фізіологічна або психологічна реакція на дію стрессора.

Отже, в нормальному здоровому організмі людини існує механізм, направлений на боротьбу з несприятливим чинником, дія якого може привести до загибелі організму. Цей механізм і одержав назву стрес-реакції, або загального адаптаційного синдрому. Слід зазначити, що стрес нерідко розглядають як особливий функціональний стан і в той же час як психофізіологічну реакцію організму на дії середовища, що виходять за межі адаптивної норми. Часто під терміном стрес розуміється також сильна, несприятлива дія, яка негативно впливає на організм.

Види стресу.Г. Сельевважав, що стресова реакція є неспецифічним набором психофізіологічних змін, який не залежить від природи чинника, що провокує стрес. Пізніше, проте, було показано, що загальна картина психологічних реакцій може бути дуже специфічна. У її формування вносять свій внесок якісна своєрідність подразника, а також індивідуальні особливості організму. Тому виділяють різні види стресу.

Розрізняють наступні види стресу:

· стрес гострий, або короткочасний,

· хронічний (тривалий).

У разі гострого стресу, як правило, до реакції захисту залучаються вже наявні програми реагування і мобілізації ресурсів, причому це залучення короткочасне. При тривалій дії стресогенних чинників можливі два варіанти. У першому випадку відбуваються перебудови функціональних систем, відповідальних за мобілізацію ресурсів. Причому нерідко ці перебудови можуть спричинити за собою важкі наслідки для здоров'я людини: серцево-судинну патологію, захворювання шлунково-кишкового тракту і т.п. У другому випадку перебудова функціональних систем не відбувається. При цьому реакції на зовнішні дії мають переважно локальний характер.

У зв'язку з особливостями подразника, що викликає стрес, розрізняють також:

· фізичний стрес,

· емоційний стрес.

За наявності фізичного стресу (синоніми — фізіологічний, першосигнальний) має місце захист організму від дії фізичних чинників (опік, травма, надсильний шум). Емоційний стрес (синоніми: психоемоційний, другосигнальний, психогенний, психічний, психологічний, психофізіологічний; або психічна, нервово-психічна, емоційна напруженість) є захистом від психогенних чинників, що викликають негативні емоції. Часто термін «емоційний стрес» використовують для позначення тривоги, конфлікту, емоційного розладу, переживання загрози безпеки, невдачі і інших емоційних станів, які розвиваються у людини, коли він стикається з реальними психологічно важкими ситуаціями, або вважає їх психологічно важкими або нерозв'язними.

Г. Селье ввів також поняття про еустрес і дистрес. Еустресс (дослівно — хороший стрес; синонім — конструктивний стрес) є захисною реакцією організму, яка протікає без істотних «втрат» для нього, тобто з мінімальними витратами. Певною мірою, стресова активація нерідко є позитивною силою, що збагатить людину усвідомленням своїх реальних можливостей. Дистрес (дослівно надмірний стрес; синонім — деструктивний стрес, перебування в стані обмеження або утиску) позначає захисну реакцію організму, яка протікає зі шкодою для організму, з ослабленням його можливостей.

На ранній стадії розвитку стресу, як правило, поліпшуються загальне самопочуття і стан здоров'я в цілому. Проте, продовжуючи наростати, стрес досягає свого апогею. Цю точку можна назвати оптимальним рівнем стресу, тому що якщо стрес зростає і далі, то він стає шкідливим для організму. Чим більше інтенсивність стресової дії, тим вище вірогідність переходу еустреса в дистрес.

Стресори. Під цим терміном розуміють всі чинники зовнішнього або внутрішнього середовища, які можуть порушувати здоров'я людини або тварини і наявність яких викликає стрес-реакцію. Інакше кажучи, стресор — це стимул, що викликає стресову реакцію.

Фізичний стрес виникає в результаті дії подразника через який-небудь сенсорний або метаболічний процес. Наприклад, задуха або дуже сильні фізичні навантаження набувають роль стресорів, що провокуюють фізичний стрес.

Подразник може стати стресором в результаті його когнітивної інтерпретації, тобто значення, яке людина приписує даному подразнику, як це часто буває при емоційному стресі. Наприклад, звук чужих кроків за спиною людини, що йде по вулиці, вночі на безлюдній вулиці може виявитися сильним стресором. Нерідко емоційний стрес виникає в результаті власної позиції індивіда. Людина реагує на те, що його оточує, відповідно до своєї інтерпретації зовнішніх стимулів, яка залежить від особистісних особливостей, соціального статусу, ролевої поведінки і т.п.

Ряд подразників здатні викликати стресову реакцію в результаті досить тривалої їх дії на людину.

Розрізняють наступні види стресорів:

1) шкідливі чинники навколишнього середовища (загазованість, високий рівень радіації, несприятливий мікроклімат, наприклад, робота в умовах низьких температур, і ін.);

2)порушення фізіологічних процесів, наприклад, при різних захворюваннях, незалежно від причини, що їх викликає;

3) необхідність прискореної обробки інформації, тобто робота в умовах дефіциту часу;

4) робота в умовах ризику для власного життя або життя інших людей;

5) усвідомлювана загроза життя;

6) ізоляція і заточення;

7) остракізм (вигнання, гоніння), груповий тиск;

8) відсутність контролю над подіями;

9) відсутність мети в житті (Селье вважав її одним з найсильніших стресорів, що викликають розвиток патологічного процесу, наприклад, виразки шлунка, інфаркту, гіпертонії);

10) депривація — відсутність подразників (депривація спілкування, депривація сну, депривація їжі).

Г. Селье вважав, що на організм в будь-яких умовах впливають стресори і тому стрес завжди є. Рівень фізіологічного стресу (еустреса) найбільш низький в хвилини байдужості, але він завжди вищий за нуль. Приємні і неприємні емоційні збудження супроводжуються зростанням фізіологічного стресу.

Значення стресу. Суть реакції на стресор полягає в активації всіх систем організму, необхідних для подолання «перешкоди» (для захисту організму від загрозливих і руйнуючих дій різної модальності — як психічних, так і фізичних) і повернення організму до нормальних умов існування. Отже, стрес — це нормальне явище в здоровому організмі, що виконує захисну, або адаптаційну, функцію.

Механізми стресу. У реалізації адаптаційних реакцій організму, направлених на протидію ушкоджувальному агенту, беруть участь різні механізми, які об'єднані під терміном «стрес» або «загальний адаптаційний синдром». Механізми, що беруть участь в цьому процесі, називають стрес-реалізуючими системами. Механізми, які перешкоджають розвитку стрес-реакції або знижують побічні негативні ефекти стрес-реакції, — це стресс-лімітуючі системи, або системи природної профілактики стресу.

Будь-якому сенсорному подразнику, що досягає мозкових структур (кора великих півкуль, ретикулярна формація, гіпоталамус, інші компоненти лімбічні системи), завжди і за всіх умов дається дві оцінки — об'єктивна (змістовна, смислова, ірраціональна) і суб'єктивна, тобто емоційна. У випадку якщо суб'єктивна оцінка говорить про загрозу, тобто має негативне афектне забарвлення (страх, гнів), то сенсорна інформація набуває ролі тригера, автоматично запускаючи послідовність відповідних фізіологічних реакцій, зокрема стрес-реакцій. У разі, коли немає сприйняття загрози, стресової реакції не виникає.

Таким чином, стресор — це чинник, інтерпретація якого в мозку викликає формування негативної емоційної реакції. З цих позицій, дуже важливий характер оцінки подій і різних дій людиною. Тому профілактика стресу багато в чому пов'язана з навченням людини правильній оцінці ситуації. У сучасному світі стресові реакції на психосоціальні стимули є не стільки наслідком самих подразників, скільки результатом їх когнітивної інтерпретації.

Отже, сильне емоційне збудження (негативні емоції) викликає, перш за все, активацію вищих вегетативних центрів, зокрема ерготропних ядер гіпоталамуса (в основному, задні ядра) і, в цілому, активацію симпатичної нервової системи. Це підвищує функціональні можливості серцево-судинної і дихальної систем, скелетних м'язів. Одночасно, як показують дослідження останніх років, відбувається підвищення активності трофотропних ядер гіпоталамуса, що збільшує активність парасимпатичної системи і тим самим забезпечує високі можливості відновних процесів, що спрямовані на збереження гомеостазу в організмі.

Отже, активація симпатичної і парасимпатичної системи — це перший етап (або перший механізм) стрес-реакції, або загального адаптаційного синдрому.

Якщо стрессор продовжує діяти, а можливості симпатичної системи через обмеженість запасів медіаторів не дозволяють протидіяти йому, то тоді включається другий етап (або механізм) стрес-реакції. Він одержав назву реакції «битви-втечі». Центральний орган цього етапу — мозковий шар надниркових. Реакція «битви-втечі» розглядається як мобілізація організму, що готуює скелетну мускулатуру до активності у відповідь на дію стресора. Вона дозволяє організму або боротися із загрозою, або бігти від неї. Передбачається, що початком цієї реакції служить збудження дорсомедіальной частини мигдалеподібного ядра, тобто одного з найважливіших компонентів лімбічної системи. З мигдалеподібного ядра могутній потік імпульсів прямує до ерготропних ядер гіпоталамуса, звідти імпульсація прямує до грудного відділу спинного мозку, а потім до мозкового шару наднирників. У відповідь відбувається викид адреналіну і норадреналіну, внаслідок чого зростає артеріальний тиск, збільшується серцевий викид, знижується кровотік в непрацюючих м'язах і органах, зростає рівень вільних жирних кислот (активація ліполіза), рівень тригліцерідів, холестерину, глюкози. Тривалість реакції «битви-втечі» приблизно в 10 разів довша, ніж тривалість першої реакції, тобто активації симпатичної системи.

В цілому, перші два етапи (механізму) стрес-реакції називають як симпатоадреналова реакція (САР).

Проте якщо стресор продовжує спричиняти ушкоджуючу дію, яка не компенсується симпатоадреналовою реакцією, то наступає наступний етап в стрес-реакції — активація інших ендокринних механізмів (ендокринних осей): адренокортікального, соматотропного і тиреоїдного.

Три стадії стресу (тривоги, резистентності і виснаження). Активація трьох ендокринних механізмів — адренокортікального, соматотропного і тиреоїдного — є загальним адаптаційним синдромом або стрес-реакцією. Згідно Г. Селье, в цій реакції слід виділяти три стадії:

1) тривоги,

2)резистентності,

3) виснаження.

Ці три стадії відображають динаміку відповіді організму на тривало діючий стрессор.

Стадія тривоги (стадія бойової тривоги, або стадія аларма) є «закликом до зброї», мобілізацією всіх захисних механізмів організму. Всі три ендокринні механізми (перш за все, адренокортікальний, а також соматотропний і тиреоїдний) включаються в реакцію, тобто ендокринна система відповідає наростаючою активацією всіх трьох осей. Ця стадія триває приблизно 6-48 годин. Вже в цю стадію відбувається викид лімфоцитів з тімуса (і його спустошення) і лімфатичних вузлів, знижується утворення еозинофілів, а в шлунку можуть утворюватися виразки.

Стадія резистентності (синоніми: стадія опору, або стійкості) виникає у разі тривалої дії стресора. У цей період зростає стійкість організму до даного стресору, одночасно зростає стійкість до інших агентів (перехресна резистентність). Цю стадію відрізняє максимально високий рівень опірності організму до дії шкідливих чинників. Наявність цієї стадії означає істотне зростання можливості організму підтримувати стан гомеостазу (рівноваги внутрішнього середовища) в умовах, що змінилися. У цю стадію частково знижується продукція соматотропного і тиреоїдних гормонів, але одночасно відбувається гіпертрофія кори наднирників і істотне збільшення продукції глюкокортікоїдів. Завдяки цьому, не зважаючи на дію стресора, має місце збереження гомеостазу організму, що і виражається в стійкому стані організму.

Стадія виснаження є фінальною стадією стрес-реакції. Вона виникає при дії стресора, що продовжується, в умовах, при яких «енергія адаптації», тобто адаптивні механізми, що беруть участь в підтримці стадії резистентності, вичерпують себе. Зокрема, в цей період істотно знижується ефективність дії глюкокортикоїдів на органи-мішені, а також зменшуються можливості синтезу глюкокортикоїдів (про що свідчить зменшення розмірів кори наднирників). Одночасно, на фінальній стадії знову запускаються в реакцію соматотропний і тиреоїдний механізми, тим самим організм повертається до реакції «бойової тривоги». У стадію виснаження різко знижується вірогідність виживання організму.

Г. Селье підкреслював, що жоден організм не може постійно знаходитися в стані тривоги. Якщо агент настільки сильний, що значна дія його стає несумісною з життям, організм гине ще на стадії тривоги, протягом перших годин або днів. Якщо організм виживає, то за первинною реакцією обов'язково настає стадія резистентності, при якій має місце збалансоване витрачання адаптаційних резервів. Але оскільки адаптаційна енергія не безмежна, то при дії стресора, що продовжується, наступає третя стадія — виснаження.

Отже, стресс-реалізуючі системи — це симпатична система, мозковий і кірковий шари наднирників, продукуючі адреналін, норадреналін, глюкокортикоїди, мінералокортикоїди, а також — це аденогіпофіз і щитоподібна залоза, які виробляють відповідно соматотропний гормон і йодовмісні гормони (Т3, Т4).

Індивідуальні відмінності стрес-реакції. У 1974 р. М. Фрідман і Р. Розенман відзначили взаємозв'язок стресу і захворювань серцево-судинної системи залежно від типу реагування на стресор. Автори виділили два полярні типи поведінки — тип А (симпатичний) і тип Б (парасимпатичний).

Тип А — це поведінка, орієнтована на успіх і життєві досягнення. При цьому переважає активність симпатичного відділу вегетативної нервової системи. Для типу А характерні високий рівень рухової активності і постійна готовність до дії. Люди цього типу поведінки реагують на стресову дію почастішанням пульсу, зростанням артеріального тиску і іншими вегетативними реакціями, супроводжуючими активацію симпатичної нервової системи. От чому саме цей тип поведінки значно підвищує ризик серцево-судинних захворювань і раптової смерті за наявності стресових ситуацій.

Тип Б — в тих же умовах людина реагує по парасимпатичному варіанту, тобто зниженням частоти серцебиття і іншими відповідними вегетативними проявами. Для цього типу людей характерні зниження рухової активності і відносно низька готовність включатися в дію.

Перераховані відмінності визначають різну чутливість людей до стресогенних дій. Один з шляхів профілактики серцево-судинних захворювань полягає в тому, щоб зменшити в репертуарі поведінки пацієнта прояву типу А.

Адаптація до стресорів.Організм здатний адаптуватися до дії стресорів. При цьому зростає потужність стресс-реалізуючих і стресс-лімітуючих систем, одночасно підвищується стійкість організму до іонізуючої радіації, гіпоксії, хімічних чинників (ушкоджучих клітину), виникає позитивна перехресна адаптація. В той же час гальмується функція статевих залоз як результат блокади продукції тестостерона (негативна перехресна адаптація).

Ф.П. Ведяев та ін. /1983/ об'єктивно довели існування матеріального анатомо-фізіологічного субстрату емоцій. Це лімбіко-неокортикальна система головного мозку, яка разом з ретикулярною формацією обумовлює емоційне реагування людини. Так, якщо стресори /фактори землетрусу, повені та ін./ діяли на фоні негативного емоційного стану, то виникали стійкі незгасаючі умовно-рефлекторні зв'язки тільки на вигляд предметів, що коливаються, відчуття струсів, хлюпання води та таке інше. На нашу думку, це має експертне значення для вирішення питання про виліковування хворих з психоемоційними напруженнями та професійну придатність того особового складу формувань екстремальної медицини, який вже раніше працював при ліквідації медико-санітарних наслідків стихійних лих та техногенних аварій і катастроф. Тому, на нашу думку, має рацію говорити про існування особливого виду прихованої форми стресу, яка виявляється тільки в особливих екстремальних умовах і є завадою в професійній діяльності, зокрема, рятівників та медичних формувань.

Передусім, оцінюючи психотравмуючу дію різних несприятливих факторів, слід відрізняти непатологічні або психоемо­ційні /так би мовити - фізіологічні/ реакції людей на екстремальну ситуацію, а також патологічні зміни - психогенії /реактивні стани/.

При непатологічних психоемоційних /фізіологічних/ реакціях у людини зберігаються працездатність /в більшості - знижена/, можливість спілкування, критична оцінка того, що діється, та здатність до цілеспрямованої діяльності Ю.Л.Александровский и др., 1991/. Характерними є відчуття тривоги, страху, подавленості, переважання психомоторних, психовегетативних проявів та ін. Тобто те, що в сучасній психології визначається як ситуаційне психічне напруження, або стрес.

За даними К.К.Платонова /1984, с. 170/, надзвичайними ситуаціями або "екстремальними /лат. extremum - крайне/ звуться умови, які викликають реакції організму та особистості, котрі перебувають на грані патологічних зрушень, що, зокрема, призводять до стресу".

Ю.М.Забродин та ін. /1985/ на основі дослідження напруження функціонального стану людей при стресі наводять чотири види його субсиндромів:

· когнітивний субсиндром стресу /змінення сприйняття та усвідомлення особою інформації в екстремальній ситуації/;

· емоційно-поведінковий субсиндром /виникнення емоційно-чуттєвих реакцій на екстремальні умови/;

· соціально-психологічний субсиндром /зміна спілкування людей і самоізоляція або згуртованість в стресогенних ситуаціях/;

· вегетативний субсиндром /виникнення хвороб стресу або адаптації до його елементів/.

При раптовому розвитку життєнебезпечних ситуації, основною емоцією, що моделює психічні зрушення, в страх, детермінуючий як непсихотичні, так і досить часто в цьому випадку швидкоперебігаючі психотичні форми психогенних реакцій.

Міцно сформовані навички і сталі звички можуть залишитися без змін або прокинутися /розгальмуватися/. В професійній діяльності, коли це пов'язано з високою ціною прийняття рішень /Ю.М.Забродин та ін., 1985/, це вкрай небезпечно. Лише врівноважені, спокійні люди, спеціалісти-професіонали з почуттям громадянського обов'язку, як правило, можуть регулювати і контролювати свою поведінку в стресовій ситуації: здатні зменшити вплив стресового чинника, навіть виявити при цьому високу професійну працездатність і героїзм.

Гострі психоемоційні реакції на стрес посідають значне місце в Міжнародній класифікації хвороб /МКХ, 1982/.

Це „швидко перехідні непсихотичні розлади будь-якого характеру, як реакція на екстремальну психічну ситуацію або фізичне навантаження, таку, як стихійне лихо або бойові дії, і котрі звичайно щезають через декілька годин або днів" /МКХ 9-го перегляду, 1982/. До них віднесені: паніка, страх, тривога, депресія, афективне звуження свідомості з втечею, рухливого збудження або гальмування та ін., тобто різні психічні реакції на гостру стресову ситуацію. Поряд з раптовими тяжкими подіями в особистому житті /нещасний випадок, розлучення, загибель близьких тощо/ причиною психоемоційних розладів можуть бути стихійні лиха, техногенні аварії і катастрофи, війна і таке інше.

Різка несприятлива зміна звичної обстановки не дає змоги обміркувати те, що трапилося, і прийняти раціональне рішення. Особистість діє на непритаманному їй, більш низькому психічному рівні, по механізму неусвідомлених психоемоційних реакцій.

Гострі реакції на стрес перебігають у вигляді панічних реакцій, гніву, агресії, аутоагресії, плачу. Тривалість таких реакцій короткочасна /0,5-1 год, рідко більше доби/. Після реакції звичні каяття, сором за те, що у той час зробила людина. Поведінка стає нормальною, скарг на здоров'я немає. Гостра реакція-на стрес розглядається як фізіологічний афект з аномальною формою поведінки, тобто як реакція на межі норми, але ще не патологічна. Виникненню таких реакцій в екстремальних умовах сприяють і особливість характеру, втома, астенізація, сп'яніння, рівень самооцінки і професійної підготовки та тренування до дій в таких ситуаціях і т.ін.

Адаптаційні /пристосувальні/ реакції в МКХ визначені як ті, що виникають безпосередньо під впливом психотравмуючої ситуації /розставання, зміна обстановки, незвичайне оточення/. Бони менш гострі і більш тривалі /від декількох днів до декількох місяців/, але минущі. Основними ознаками є зміни емоційної сфери /реакції горя, тривога, страх/ та поведінки /реакції протесту, агресія/. Адаптаційні реакції відрізняються від звичайного в таких ситуаціях стану здорових осіб лише тим, що вони триваліші та інтенсивніші. їх можна розглядати як незвичайні, аномальні форми емоційних реакцій та поведінки. Вони виникають від нездатності адекватно пристосовуватися до зміненої ситуації, як синдром Фрустрації або дезорганізації адаптації, що перебуває на межі крайньої норми і патології психічної реакції. В окремих випадках не виключений перехід в хворобливий стан.

Аналіз причин травм, зроблений за наслідками землетрусів, свідчить про те, що в 55% - причинами була невірна поведінка самих потерпілих, несвідомі їх дії, обумовлені стресом /вистрибування з вікон, травмування при метушні/.

І.О.Семьонов /1993/ пише, що у багатьох людей в зоні землетрусу виявляються зрушення психіки - психоемоційні розлади у зв'язку з опасінням за своє життя та життя близьких. Ці розлади можуть продовжуватися декілька годин, діб або - декілька місяців.

Тек, в 1966 році після землетрусу у Ташкенті /8 балів/ у 75% населення міста було відчуття страху протягом декількох годин, у 20-24% - були вже психотичні реакції /гострі та тривалі реактивні стани/. Аналогічна ситуація виникла при землетрусі у Вірменії у 1988 році. Це дозволило зробити висновок про те, що в зоні землетрусу до 10% всього населення буде потребувати нагальної психоневрологічної допомоги та стаціонарного лікування. При цьому майже все населення - буде потребувати приймання седативних та заспокійливих засобів, і це треба передбачити.

За даними по Чорнобильській катастрофі /1985/ в результаті вибіркового обстеження /1572 чоловіки в зоні аварії/ встановлено бригадою НДІ загальної і судової психіатрії ім. В.П.Сербського: без ознак психічної дезадаптації було від 5,3% до 8,1% чоловік, непатологічних невротичних проявів -20,1%-69,2%, патологічних психотичних - 22,7-74,6%.

Під час урагану в Іванівській області /1984/ /довжина -100 км, ширина - 500 м/ значна частина населення вважала, що почалася ядерна війна. При цьому психогенні розлади мали місце в усіх тих, хто перебував в зоні урагану.

Д.Свирс /1950/, журналіст-англієць описав дії лікаря у Херосимі /1945/ 9-10 годин потому, як була використана США ядерна зброя /"Малыш"/ проти Японії: "Лікар в халаті синього кольору сів на пагорбок і почав закликати до себе потерпілих, яким змазував йодом пупок та навкруги його... Це продовжувалося декілька годин. Потім черга щезла так швидко, як і створилася до цього... В цей час сам лікар вже розумів, що він діє професійно не вірно... Але на інше він в той час не був здатний... Тільки високе покликання лікаря обумовило сам факт його дії...". Ми розуміємо, що в даному випадку гостра реакція на стрес була причиною професійно невірних дій лікаря.

Фотокореспондент газети "Борьба" /стаття "Свидетели мгновения"/ Ж.Живанович так описував свій стан під час землетрусу в м. Банялуку /Югославія, 1969, 9 балів/: "Я не мог двинуться... Никогда в жизни не чувствовал себя таким беспомощным... Люди окаменели... Затем... находившеся в парке бежали в направлении зданий, хотя это было абсолютно нецелесообразно... Все были б панике.".

Мали місце випадки під час землетрусу в м. Скопле /Югославія, І963, 10 балів/, коли батьки викидали дітей із вікон багатоповерхових будинків, вистрибували за ними самі і розбивалися.

Санітарні втрати психоневрологічного профілю серед населення можуть становити 10% від загальної кількості санітарних втрат. В уражених зростає тривога. Вони можуть бігти назустріч небезпеці /афект ~ 5-30 хв./ при реальній можливості сховатися від неї.

Специфіка:

· внаслідок раптової дії багатьох психотравмуючих факторів має місце одномоментне виникнення психоемоційних розладів у великої кількості людей;

· клініка зводиться до певної кількості достатньо типових розладів;

· недивлячись на розвиток психоемоційних розладів і небезпеку для життя, потерпілі повинні продовжувати боротьбу із стихійним лихом заради виживання. Це в свою чергу поглиблює розлади психіки, виникає "синдром того, хто вижив"

Слід підкреслити, що психогенний вплив екстремальних умов складається не тільки з прямої., безпосередньої загрози життю людини, але й опосередкованої, пов'язаної з очікуванням її реалізації.

Частота, характер, вираженість, динаміка виникнення стресових станів у людей, які перебувають у районі катастрофи, залежать від багатьох факторів /Ю.А.Александровский и др., 1991/:

· характеристики екстремальної ситуації /її інтенсивності, раптовості виникнення, тривалості дії/;

· готовності спеціалістів /ліквідаторів, медслужби та ін./ до діяльності в несприятливих умовах, що визначається їх індивідуально-типологічними якостями;

· професійної, психологічної, вольової та фізичної стійкості;

· злагодженості дій усіх формувань;

· наявності наочних прикладів мужності переборення труднощів;

· навчання населення діям та виживанню в екстремальних умовах.

Л. Я. Брусиловський та ін. /1928/ детально описали землетрус у Криму, що стався е 1927 році. Вони показали, що в формуванні невропсихічної травми, крім поштовхів, зруйнувань, людських втрат, має значення "постійне напруження, очікування" нових поштовхів та ін. При цьому розлади психіки виникали як гостро, так і через декілька місяців після пережитого. Автори писали: "Пам'ятаючи М.І.Пирогова, який визначив війну медичним терміном "травматична епідемія", ми маємо право сказати: землетрус - це епідемія нейропсихічного травматизму".

М.І.Пирогова описав в своїх працях, як ми розуміємо, випадок психоемоційного ураження: М. І. Пирогов писав: "... известны повреждения мимолетным ядром. Раненые рассказывают, иногда с большой точностью, что повреждение нанесено им ядром или бомбою, пролетавшею мимо и не задевшею их нисколько. Теперь считается это всеми за сказки и за игру фантазии раненого" это... "трудно объяснимый" случай /Н.И. Пирогов. Начала общей военно-полевой хирургии. - Ч. I. - С. 57/.

Щодо динаміки психоемоційних та психогенних розладів при життєнебезпечних ситуаціях, то, за даними Національного інституту психічного здоров'я в США, ці розлади розділяються на чотири фази:

· фаза героїзму /продовжується декілька годин, характерна героїчна /часто без особливих підстав/ поведінка;

· фаза "медового місяця" /3-6 місяців, ті, хто вижив, задоволені і сподіваються на краще/;

· фаза розчарування /до 1-2 років, надії швидкого відновлення того, що було, ще не реалізовані/;

· фаза відбудови /ті, хто вижив, уже розуміють, що треба самим вирішувати проблеми, котрі виникли/.

Як наслідок пережитого часто виникають довготривалі фобії: страх урагану", "страх повені", "страх землетрусу", "набору доз" та ін.

Фобії – нав’язливі страхи, які людина не в змозі переборювати.

Виявляються при окремих психічних захворюваннях, неврозах, великій фізичній чи нервовій перевтомі, після стресових ситуацій. Частіше виявляються в індивідів зі слабкою волею, схильних до нав’язливих станів. Окремі фобії трапляються і у психічно здорових людей (наприклад, страх перед темрявою, при виконанні діяльності, яка в минулому супроводжувалася невдачею, тощо), у деяких водолазів – при опусканні на велику глибину, у спортсменів – перед відповідальним стартом.

Фобії зазвичай виникають у людей з образним мисленням і в той же час з душевною інертністю, вегетативною нестійкістю. При кваліфікованому психотерапевтичному втручанні вони в основному проходять.

Фобії мають певні поведінкові прояви - нав’язливі, ритуалізовані дії, мета яких – зменшення страху або ж уникати предмета фобії.

Розрізняють:

1) нозофобії - страх захворювання (канцерофобії, кардіофобії та ін.);

2) соціофобії - страх публічних виступів, страх почервоніти та ін.;

3) страх простору: клаустрофобія - боязнь закритих приміщень, агорафобія - страх відкритого простору, та ін.

За даними З.Фрейда, один з суттєвих ознак фобій – те, що в них внутрішня небезпека переходить в зовнішню – невротичний страх перетворюється в той, що здається реальним. В фобіях потрібно бачити лише синдроми, що належать до різних неврозів, і їм не слід придавати значення особливих хворобливих процесів. В більшості випадків фобії виліковуються за допомогою психоаналіза або іншого кваліфікованого психотерапевтичного втручання.







Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 1653. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.019 сек.) русская версия | украинская версия