Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Взаємозв’язок філософії та медицини.




За влучним висловом великого філософа і лікаря Демокріта філософії дає людям три плоди: дар добре мислити, дар добре говорити і дар добре діяти.

Філософія пов’язана з багатьма науками, як теоретичними, так і практичними. Адже вона спроможна розвинути у людини здатність до теоретичного мислення, здатність відмічати зв’язки між причинами інаслідками, відмічати взаємообумовленість різних явищ. А це,звичайно, може стати у нагоді будь-якому фахівцеві. У своєму історичному розвитку філософія і медицина завжди були тісно пов’язані. Їх тісний зв’язок виявляється у предметі дослідження ( вивчення людини, її особистості, впливу суспільства на людину),схожості цілей і задач, єдності методології, ціннісній орієнтації. Сучасні філософія і медицина вивчають глибинні проблеми буття, проблеми життя і смерті окремої людини,проблеми виживання людства на Землі. І філософія, і медицина – «…пізнання, що досягається правильним міркування… і пояснює дії або явища з пізнаних нами причин…» ( Т.Гоббс) І в наш час зберігають свою актуальність слова великого Гіппократа про необхідність тісної взаємодії філософії і медицини: « Філософія має бути впроваджена у медицину , а медицина у філософію, бо всі властивості філософії зберігають своє значення в медицині». Видатний античний філософ Епікур стверджував, що медицина і філософія непотрібні, якщо перша не виліковує тіло, а інша- душу. Невипадково багато видатних філософів були лікарями, і, фактично, всі видатні медики були своєрідними філософами.

Ідеї об’єднання філософського і медичного знання полягли в основу окремої галузі знання – філософії медицини, яка покликана узагальнити практичні знання про людину та знайти шляхи її адаптації до оточуючих умов життя. Філософськими основами клінічної медицини стає «філософія лікування»: теорія постановки діагнозу, лікування, реабілітації, яка базується на розумінні сутності людини як психо – біосоціальної істоти. Філософською основою профілактичної медицини можна вважати теорію гігієни про оптимальний стан людини та навколишнього середовища. Філософська теорія цінностей складає фундамент лікарської етики. деонтології та біоетики.

Симбіоз філософських і медичних ідей являють собою давньосхідна мудрість ( єгипетська Книга мертвих, індійські « Веди», китайський медичний кодекс « Нуці- Кінг».) У першому медичному кодексі « Нуці-Кінг» записано: «Медицина не може врятувати від смерті, але спроможна продовжити життя, зміцнити моральність, заохочуючи доброчесність, переслідуючи порок – цього смертельного ворога здоров’я».

Східна медицина базувалася на принципах системності та причинності. Давньокитайський канон медицини « Ней –цзин» ( ІІІ ст. до н.е.) розрізняв шість зовнішніх(холод,спеку,вітер,вогкість,сухість, вогонь) та сім внутрішніх ( радість гнів, страх, горе, нудьга,любов, бажання) причин хвороби. « Хвороба – процес, що виникає внаслідок порушення співвідношень між організмом людини і навколишнім середовищем. Організм – єдине ціле: уникай лікувати тільки голову, якщо болить голова, і тільки ноги, якщо болять ноги»,- вчив китайський лікар Ван Шу – Хе ( 3 ст н.е.). Загальне правило китайських лікарів : лікувати лише те, що піддається лікуванню; якщо хвороба невиліковна – намагатися полегшити страждання вмираючого». Лікар П’ян Чіао ( V ст. до н.е.) називав причинами, які стоять на перешкоді лікування, неврегульований спосіб життя, гонитву за грішми, неправильні харчування та одяг, звертання до жерців ,коли потрібна допомога лікаря.

У Стародавній Греції – колисці філософського знання - філософія та медицина також тісно співпрацювали та взаємодоповнювалися. Їх об’єднувало прагнення розібратися у людській психіці, відповісти на питання, в чому цінність людини, здоров’я ( Емпедокл, Аристотель, Гіппократ та ін.) На думку Демокріта, лікарське мистецтво зцілює хвороби тіла, а філософія визволяє душу від пристрастей. Лікар Алкмеон (5 ст. до н.е.) першим визнав головний мозок вмістилищем розумової діяльності, вчення філософа Анаксимена про повітря переніс у медицину: людський організм, як і вся природа складається з повітря, що є першоматерією, і оскільки матерія рухається, з неї постійно виділяються протилежності. Алкмеон вважав, що людина складається з таких протилежностей.

Медицина также не обделена «вечными» проблемами . Сколько в ее истории было, например, концепций причинности. При­чины болезней видят и в присутствии вредоносных агентов в организме, каждый из которых вызывает специфическое для него заболевание , и в наличии неблагоприятных для организма условий, число которых бесконечно велико, и все они равноценны , и в наследственной предрасположенности к заболеваниям . Каждая из названных концепций опирается на фактический материал. Но ни одна из них не могла претендовать на роль универсальной, объясняющей всю совокупность фактов. Поче­му? Ответ все тот же. Прежде чем искать причины болезней, следует поставить и дать ответ на вопрос: что такое причина вообще как фи­лософская категория? Не ответив на него, будешь искать причину вовсе не там, где она находится. Не меньшие трудности возникают и с отличием нормы от патологии. Овладение логикой формирует у врача навык обра­щать внимание и критически оценивать собственные рассуждения, т.е. вырабатывает у него рефлексию. Только тот человек, который спосо­бен критически взглянуть на свои собственные рассуждения, может считаться интеллектуально развитым.

Проблемы врачебной этики и деонтологии могут быть правильно поняты также лишь в тесной связи с философской теорией нравственности. Врачу для успешного лечения постоянно приходится втор­гаться во внутренний духовный мир пациента, пытаться изменить его систему ценностей, обсуждать с ним смысложизненные вопросы. Со­вершенно очевидно, что врач, владеющий такими разделами философ­ского знания, как аксиология (теория ценностей) и экзистенциаль­ные проблемы, будет работать с пациентом гораздо эффективнее.

Фило­соф не поставит за врача диагноз, не определит в конкретном случае, в каком состоянии организм человека (норма или патология), и как надо беседовать с конкретным больным. Однако философское знание подскажет врачу правильный выход из затруднительной ситуации.







Дата добавления: 2015-09-19; просмотров: 1636. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.006 сек.) русская версия | украинская версия