Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розвиток риторики в Україні




Українська риторика має досить глибокі історичні ко­рені. Остаточне формування ораторського мистецтва відбуваєть­ся вже в епоху Київської Русі. Досить важливим чинником у цьому процесі було, звичайно, прийняття християнства. Разом з ним приходить і мистецтво красномовства, збагачене потужною античною та візантійською традицією.

Саме тому Київська Русь залишила видатні пам'ятки насампе­ред гомілетичного красномовства. Досить відомою є проповідь руського митрополита Іларіона (XI ст.) «Слово про закон і бла­годать».

Другий період піднесення риторики в Україні припадає на кі­нець XVII — початок XVIII ст. Це часи розквіту риторики як на­вчальної дисципліни, коли вона викладалась у Києво-Могилян-ської академії:

«У класі риторики студенти опановували мистецтво скла­дання промов, які могли виголошуватися у найрізноманіт­ніших випадках: на святах, зустрічах, прощаннях, святку­ваннях іменин, весіллях, похоронах тощо. Крім того, вони вчилися мистецтва складати найрізноманітніші послання. Практичне застосування знавцями риторики відбувалося й під час різних судових розборів, суперечок тощо, коли було необхідно довести права тієї чи іншої сторони, кваліфікова­но провести захист. Студенти, які добре опанували поетику та риторику, мали змогу поліпшити своє матеріальне стано­вище за рахунок підробітків у багатих міщан» .

У Києво-Могилянській академії студенти вивчали риторику протягом одного року. Кожний викладач, який читав даний курс, обов'язково писав власний підручник з цієї дисципліни. Більше


того, якщо він у другий раз викладав риторику, то його підруч­ник зазнавав значних змін. Як відмічають дослідники:

«Це дає підставу говорити про наявність якогось гласного чи негласного припису, що зобов'язував викладачів до по­чатку занять мати власний курс лекцій. Така традиція, що неухильно дотримувалась з року в рік, позитивно впливала на розвиток творчої думки викладачів і студентів, які, наслі­дуючи представлені викладачами зразки, імітували їх, вчи­лись складати власні промови, поздоровлення, панегірики, листи» .

На сьогоднішній день збереглося 127 курсів риторики, що були складені й прочитані в Києво-Могилянській академії. Пев­ний розквіт курсів риторики припадає на кінець XVII — поча­ток XVIII ст. Переважна їх більшість мали світський характер. Питання гомілетики, церковно-богословського красномовства розглядались досить побіжно, як правило, наприкінці курсу по­ряд з іншими типами промов. Зразком для підручників була ан­тична теорія красномовства, насамперед доробок Арістотеля, Цицерона, Квінтіліана. Курси риторики складались із п'яти роз­ділів: винахід, розташування, словесне вираження, запам'ятову­вання і виголошення. Крім того, велика увага приділялась теорії трьох стилів: високого, середнього і простого. Кожним з них рекомендувалс сь користуватися, виходячи з критерію дореч­ності.

На риторичні курси суттєво вплинули також думки античних і ренесансних теоретиків про те, що філософія є найважливішою частиною загальної освіти оратора. Однак основу семи вільних мистецтв складало, все ж таки, красномовство.

Характерною рисою риторичних курсів, що читались в Києво-Могилянській академії, була їх практична спрямованість. У них давались поради щодо складання промов з будь-якої нагоди. В ті часи на різноманітні урочистості, як правило, запрошували ора­тора як почесного гостя. На риторичні курси суттєво вплинув ре­несансний ідеал «універсальної людини», людини високоосвіче­ної, знавця багатьох наук, що вміє втілити свої знання в блискучих промовах. Як відмічає В. Д. Литвинов:

«І теоретичні настанови, і практичні поради спрямовували на виховання в найкоротший термін дійового, практичного оратора, який розумів би потреби і запити слухачів, був зда-


 


1 Станіславський В. В. Структура академії та організація навчального процесу // Історія української культури. — Т. 3. — К.,2003. — С. 514.


1 Стратий Я. М., Литвинов В. Д., Андрушко В. А. Описание курсов философии и ри­торики профессоров Киево-Могилянской академии. — К., 1982. — С. 5.


 



Розділ 7


Риторика в епоху Середньовіччя, Відродження та Нового часу



тний виступити перед будь-якою аудиторією. Ця традиція виявилася сталою і збереглася аж до початку XIX ст,»1.

Першим відомим нам риторичним курсом, що був прочитаний у Києво-Могилянській академії в 1635/36 навчальному році, був курс Йосипа Кононовича-Горбацького. Він складався з двох ча­стин: риторики і діалектики. Риторика містила вступ і три тракта­ти («Про силу красномовства», «Про ораторську промову», «Про тему дослідження»).

Одним із найвидатніших професорів риторики Києво-Моги-лянської академії з 1706 р. був Феофан Прокопоеич (16771736). Слід відмітити, що в Києво-Могилянській академії існували певні традиції, які полягали в тому, що перед початком викладання ку­рсу риторики професори виголошували вступні промови перед студентами. В них вони, як правило, торкались загальних питань риторики, а також демонстрували її користь у повсякденному житті. Свій риторичний курс Ф. Прокопович розпочинає з таких настанов студентам:

«Молоді оратори! Поступивши до школи красномовства, знайте, що ви прагнете до такої почесної справи, яка сама по собі справді настільки корисна, що її належить викладати не лише для вашого добра, а й на благо релігії і батьківщи­ни. Вважаю, що при цьому не менш треба мені думати про мою галузь навчання, ніж вам про ваші здобутки. Бо це є та цариця душ, княгиня мистецтв, яку всі вибирають з уваги на достоїнство, численні бажають з огляду на користь, а лише деякі осягають, внаслідок нерівних сил таланту, так і із-за обсягу самого предмета, а про власні похвали цього остан­нього поговоримо ширше в самій праці»2.

Курс Ф. Прокоповича складається із десяти розділів: Книжка І. Подає загальні вступні настанови. Книжка II. Про підбір доказів і про ампліфікацію. Книжка III. Про розташування матеріалу. Книжка IV. Про мовно-стилістичне оформлення. Книжка V. Про трактування почуттів. Книжка VI. Про метод написання історії і про листи. Книжка VII. Про судовий і дорадчий рід промов. Книжка VIII. Про епідиктичний, або прикрашувальний, рід промови.


Книжка IX. Дещо про священне красномовство.

Книжка X. Про пам'ять і виголошування1.

Ф. Прокопович розглядає визначення риторики, які пропону­вались різними античними авторами, і вважає найбільш вдалим таке визначення, яке належить Квінтіліану. Тобто риторика — це вміння добре говорити. Метою оратора, на думку українського ритора, є переконувати мовою, а завданням так складати промо­ву, щоб вона переконувала слухачів. Це положення Ф. Про­копович конкретизує таким чином:

«Аби досягти цього оратор повинен винаходити те, що найбі­льше сприяє справі: він повинен винайдене викласти у відпо­відному порядку, має сам те оформити добре підібраними словами, найкращими реченнями і формами речень і слів, обов'язково це все запам'ятати і, нарешті, виголосити усно, пристосовуючи до мови жести і рухи. Через те завдання ора­тора є, задовольнивши всі ці умови, винаходити, розкладати, мовно оформляти, охоплювати в пам'яті і виголошувати» .

Таким чином, риторичний курс українського професора побу­довано за античними зразками і докладно висвітлює етапи ора­торської діяльності.

У цілому концепція риторики, яку пропонує Ф. Прокопович, прагне певним чином поєднати традиції Арістотеля та Квінтіліа-на. Адже промова оратора повинна не тільки переконувати, пока­зувати, що відповідь на важливі питання є правильною. Вона по­винна також викликати почуття насолоди у слухачів. Завдання оратора полягає не тільки в тому, щоб інформувати, а й зворуши­ти аудиторію. Тлумаченню почуттів присвячена ціла книжка в курсі риторики. Діяльність оратора оцінюється передусім тим, наскільки ефективною була його промова.

Крім того, український ритор докладно розбирає різні види промов і дає поради щодо їх написання. Зокрема, книжки VI—IX присвячені висвітленню саме цих питань. Риторика постає як нор­мативна дисципліна, що встановлює певні правила, якими повинен керуватися оратор при підготовці того чи іншого виду промови.

У 1716 р. російський цар Петро І запрошує Ф. Прокоповича до Петербурга. Український професор стає главою «Ученої дружи­ни», найближчим радником Петра І з питань освіти й церкви, те­оретично обґрунтовує його реформи.


 


Литвинов В. Д. Риторика і поетика // Історія української культури. — Т. 3. — К., 2003, —С. 662—663.

Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори в 3-х т. — Т. 1. — К., 1979. — С. 103.


1 Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопоеич Ф. Філософські твори в 3-х т. — Т. 1. — К., 1979. — С. 104.

1 Там само. — С. 119—120.


 



Розділ 7


Риторика в епоху Середньовіччя, Відродження та Нового часу



Слід відмітити також указ Петра І 1724 р., який вплинув на розвиток практичного красномовства:

«Панам сенаторам... заборонити промову читати по папір­цю, токмо своїми словами, щоб дурість кожного всім явна була»1.

Можна стверджувати, що риторичні курси, які читались у Києво-Могилянській академії, вплинули і на розвиток риторики в Росії. Зокрема, певним підсуа ком східнослов'янської риторики є праці Михайла Ломоносова ( '7111765). Він був знайомий з працями Ф. Прокоповича в цій і шузі. Крім того, в примітках до роботи М. Ломоносова «Коротке керівництво до риторики» відмічається:

«Пам'яткою шкільних занять Ломоносова риторикою слугує рукописний її курс латиною, який був прочитаний в 1733/34 навчальному році в московській Слов'яно-греко-латинській академії викладачем риторики, українським монахом Пор-фірієм Крайським, і переписаний частково рукою Ломоно­сова...»2.

В іншій своїй праці «Коротке керівництво до красномовства», яка була написана після попередньої роботи, М. Ломоносов подає таке визначення даної дисципліни:

«Красномовство є мистецтво про будь-яку матерію красно говорити і тим самим схиляти інших до своєї думки. Запро­понована за цим мистецтвом матерія називається промовою або словом»3.

Для того, щоб оволодіти цим мистецтвом, російський ритор вказує на п'ять чинників: природне обдарування, наука, насліду­вання авторів, вправи з складання промов, знання інших наук. Як певна наука риторика, на його думку, пропонує правила трьох ви­дів. Перший вид правил стосується винаходу матеріалу для майбу­тньої промови. Другий вид правил вказує на те, як прикрасити ви­найдений матеріал. Третій вид правил стосується розташування матеріалу в майбутній промові. Відповідно М. Ломоносов поділяє риторику на три частини: винахід, прикрашання, розташування.

У своїй попередній роботі «Коротке керівництво до ритори­ки» російський теоретик риторики поділяв дану науку на чотири частини: винахід, прикрашання, розташування, виголошення. Однак останній розділ у підручнику є найменшим за обсягом.

1 Риторика загальна та судова / Абрамович С. Д. та ін. — К., 2002. — С. 170.

2 Ломоносов М. В. Полн. собр. соч. Т. 7. — М.—Л., 1952. — С. 790.

3 Ломоносов М. В. Краткое руководство к краснорєчию // Там само. — С. 91.

Розділ 7


Вищезазначені моменти дають підстави стверджувати, що ри­торика постає у працях М. Ломоносова як нормативна дисциплі­на, що спрямована насамперед на складання письмових текстів.

Розвиток риторики в Україні в XIX — поч. XX ст. являє со­бою доволі строкату картину. Перебування нашої країни в складі Російської та Австро-Угорської імперій не давало можливості розвитку навіть української мови. Як відмічають дослідники:

«...мовами освіти, церкви, юриспруденції була російська, німецька, польська чи церковно-слов'янська»1. Тобто у цей період красномовство розвивається не рідною мо­вою. Варто відмітити певне піднесення судового ораторства, особ­ливо після судової реформи в Російській імперії 1864 р. Після за­провадження суду присяжних відповідно до цієї реформи значно зростає інтерес до публічних змагань між прокурорами та адвока­тами. Як відмічає В. В. Молдован, судові промови часто висвітлю­валися в пресі2. З'являється ціле сузір'я видатних судових ораторів: С. Андрієвський, М. Карабчевський, А. Коні, Ф. Плєвако, П. Поро-ховщиков (П. Сергеїч) та ін. Деякі з них прославились і як теорети­ки риторики. Відомі, наприклад, книги А. Коні «Судові промови», «Поради лекторам»; П. Сергеїча «Мистецтво промови на суді» тощо. Певне піднесення переживає й академічне красномовство. Ви­датними професорами-лекторами були В. Антонович, М. Макси­мович, К. Зеленецький та ін.

Зі становленням у Російській імперії на початку XX ст. інсти­туту Державної думи спостерігаємо злет і політичного красно­мовства.

Окремо слід відмітити роботу Сергія Поварніна (18701952) «Спір. Про теорію і практику спору», яка вийшла друком у 1913 р. Ця робота являє собою спробу в систематичному та по­пулярному викладі подати ті знання, які було накопичено в ерис­тиці, логіці, риториці та психології спілкування. У вступі автор відмічає, що майже не існує книжок, які б розробляли теоретичні та практичні аспекти суперечок. Хоча:

«Спір має величезне значення в житті, в науці, в державних і суспільних справах. Де немає суперечок про важливі, серйо­зні питання, там застій»3.

1 Риторика загальна та судова / Абрамович С. Д. та ін. — К., 2002. — С. 171.

2 Див.: Молдован В. В. Судова риторика. — К., 1998. —С. 21.

3 Поварнин С. Спор. О тєории и практике спора // Логика и риторика. Хрестоматия.
Минск, 1997. — С. 471.


Деякі аспекти праці С. Поварніна було висвітлено при розгля­ді питання про види аргументів. По-справжньому творчий доро­бок даного автора в галузі мистецтва суперечки оцінили тільки наприкінці XX ст. Багато з тих прийомів, що було розглянуто в роботі «Спір. Про теорію і практику спору», не втратили своєї значущості й на сьогоднішній день.

Наступним періодом піднесення ораторського мистецтва мож­на вважати відкриття у 1919 р. у Петрограді унікального навчаль­ного закладу— Інституту Живого Слова. Очолив його професор В. Всеволодський-Гернгрос. До складу викладачів цього інституту ввійшли відомі діячі того часу Ф. Зелінський (його промову на відкритті Інституту Живого Слова дивіться в додатку, текст № 5), А. Коні, А. Луначарський та ін. Як зазначає Г. М. Сагач:

«За найновішими програмами тут готували педагогів загаль­ноосвітньої школи, викладачів — спеціалістів з мистецтва мов­лення, ораторів судових, духовних, політичних, а також співаків, письменників, акторів тощо.

До програми входили унікальні предмети: теорія і історія ора­торського мистецтва, теорія поезії, прози, історія декламації, ри­тміка вірша, ритміка прози тощо»1.

Слід відмітити, що цей «риторичний ренесанс» був досить нетривалим в історії ораторського мистецтва. Загалом у період Радянського Союзу спостерігаємо певний занепад риторики як теорії.

Новий спалах у розвитку української риторики відбувається вже в період розбудови нашої незалежної держави. Останнім ча­сом інтерес до даної науки в Україні все більше зростає. Воло­діння навичками ораторського мистецтва на сьогоднішній день є необхідною умовою сучасного фахівця в будь-якій сфері. Опану­ванню риторики сприяють підручники С. Д. Абрамовича, Л. І. Мацько, В. В. Молдована, Г. М. Сагач та інших авторів, що вийшли друком наприкінці XX — початку XXI ст.

Сагач Г. М. Золотослів. Ч. 1. — К., 1998, — С. 39.



 



Розділ 7


Риторика в епоху Середньовіччя, Відродження та Нового часу



____

ОСНОВНІ ФОРМИ ТА ЖАНРИ ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

Загалом основні форми та жанри ораторського мистец­тва тісно пов'язані з тією метою, яку переслідує, виступаючи перед аудиторією, оратор. Мета може полягати в тому, щоб потішити або поінформувати слухачів, можливо, надихнути, у чомусь переконати чи призвати до дії. Певною мірою мис­лиме і сполучення зазначеного вище. Наприклад, промова розважальна навряд чи можлива без елементів інформацій­ного характеру, а інколи включатиме і виховні елементи. Промова, яка покликана схилити до дії, не матиме успіху, якщо в ній будуть відсутні елементи переконання і натхнення. У цілому оратор повинен чітко уявляти, чого він хоче досягти своєю промовою.

Таким чином, як найбільш поширені в ораторському мистецтві типи промов слід зазначити такі:

— розважальна промова;


____ Вандишев В.М. Риторика. Екскурс в історію вчень і понять

—інформаційна промова;

—надихаюча промова;

—переконуюча промова;

—агітаційна промова.

Розважальна промовамає на меті розважити та потішити слухачів, а то і просто затримати їх увагу на чомусь цікаво­му. Цікавість та задоволення інтересів слухачів завжди важ­ливі на бенкеті і загалом у такій обстановці, коли люди зу­стрічаються, щоб приємно провести час. Тут присутній жарт, серйозна думка, інколи не виключений і вимисел. І все це органічно поєднане в промові разом із анекдотом і оповід­кою. Тут може бути щось із особистого життя промовця, а також іронія та удавана серйозність. У вдалому виступі на бенкеті допустимі жартівливі виступи проти тієї чи іншої групи присутніх, випади в бік протилежної статі або політичної опозиції. Інколи об'єктом жарту може виступити якась особа із числа присутніх. Звісна річ, тон виступу завжди має бути дружнім і привітним.

Розважальна промова, на відміну від інших, не потребує єдності розвитку ідеї. Утім і тут єдність виступу не зайва. Гумористичні промови М.В.Гоголя, А.П.Чехова, Марка Твена, Дж^рджа Оруела та інших тому і цікаві, що там дотепно і дошкульно розвинуті окремі теми. Якщо ви дійдете думки, що в цій аудиторії має сенс саме розважальна промова, то слід вирішити, яким має бути її характер. Буде це гуморис­тична промова чи ні. Якщо ні, то мова швидше всього йтиме про відому вам або особисто пережиту подію: розповідь про полювання, про наукову експедицію, про відвідування кіно­студії, про допомогу людям під час повені, зсуву ґрунту, про життя у морських глибинах, про сходження на якусь визнач­ну вершину тощо.

Якщо ваша промова не гумористична, то в ній мають бути присутніми новизна, конкретність, можливі конфліктні та драматичні моменти, контрасти і активне дійство. Роз­повідь про те, як ви провели літо у горах, навряд чи викличе інтерес, якщо ви не розповісте при цьому про зливу, бурю або землетрус і про щось таке, що пов'язане з небезпекою і боротьбою. Якщо все-таки ваша промова гумористична, то


Лекція перша. Риторика як мистецтво і наука. Предмет риторики

подумайте про жартівливі нападки на звички, спосіб життя і поведінку тих людей у цілому, або тієї групи, до якої ви шертаєтесь. Бажано не забути і про свою особу. Не завадить перебільшення в описі звичних ситуацій або іронічний показ шоротної сторони того, про що ви говорите, бажано застосу-иати умовчування, несподівану розв'язку тощо.

Зразки тем, які допускають гумористичний розвиток: «Спосіб уникнути правильного рішення»; «Прикрий випадок з лю­диною, яка буквально розуміла приказки»; «Як виховувати і-иоїх батьків»; «Як мені робили операцію»; «Сучасний Дон Кіхот»; «П'ять нескладних кроків, які ведуть до заміжжя».


Вандишее В.М. Риторика. Екскурс в історію вчень і понять

Інформаційна промова має на меті не тільки догодити допитливості, але дати і нову уяву про предмет. Вона може бути оповіддю, описом, поясненням. Оповідь — це рух; опис розчленовує предмет, показує часткове і надає їм наочності; пояснення показує, який предмет у дії або який його устрій. В усіх інформаційних промовах переважає якась із зазначе­них рис.

Інформаційна промова повинна відповідати певним умовам:

а) у ній не повинно бути нічого спірного. Будь-яке пи­
тання тут знаходить своє вирішення. При цьому питання повинне
бути пов'язане з тим, що вже існує або визнане за істинне;

б) вона повинна викликати допитливість. Якщо раніше
поставлені запитання з причини сумніву, роздратування чи
здивування, то обов'язок оратора - зрозуміти їх причину;

в) вона повинна задовольняти потреби слухача. Треба
відповісти на підняті запитання. Неприпустимо братись за і
відповідь на запитання про те, чого ви не знаєте, чого не
опрацювали глибоко і всебічно;

г) повідомлення має бути актуальним. Інтереси слухача
спираються на факти, їх знання, принципи та події самі по
собі. Також вони мають безпосереднє відношення до занять
слухача, його побуту, релігійних уподобань, відпочинку, політичних
поглядів або його суспільного життя.


Некція перша. Риторика як мистецтво і наука. Предмет риторики

. < одного боку інформаційна промова має багато спільного ■ і", іиажальною: конкретність, новизна, конфлікт, контраст І, можливо, гумор. З іншого боку, інформаційна промова мнґілижається до агітаційної. Наприклад, бесіда про поліомієліт < і п < ч'е в собі заклик до вирішення важливої суспільної проблеми. їм псіх умов інформаційна промова (на відміну від розва-і і н.іюї) повинна викликати у слухача відчуття, що пізнан­ії ч, які він отримав, варті витраченого часу і уваги.

І Ірактичні висновки, обумовлені характером інформації ні цікавістю до неї, визначають основну цільову установку мрлтора. Інколи бесіда, яка мала інформаційний характер, у чім пості матиме агітаційне значення. Розповідь про те, як дніли розбійники Робін Гуда, буде цікавою. А от розповідь про методи діяльності сучасних гангстерів спонукатиме нулиторію вимагати більш активної протидії злочинцям з Пику державних органів.


 


 

Надихаюча промова має на меті привнести натхнення в іудиторію, переконати її та викликати активну реакцію. За-і.ілом ці три види цільових установок взаємодоповнюють і перекривають одна одну. Більшість промов на політичних іГ)о спортивних зборах і виступи з привітаннями, з оцінкою і.іслуг і в ознаменування подій та явищ, а також бесіди про піачення моральних і суспільних цінностей і проповіді — це і <■•, по суті, надихаючі промови. Певним чином до них нале-кать і передвиборні виступи політичних ораторів, які вис­ім іюють своїх супротивників. Матеріалу надихаючих промо-иах слід підбирати і подавати таким чином, щоб викликати не лише допитливість, а й загострити увагу слухачів до зна­мення традицій, якостей особистості, правил поведінки, віри ющо.

Теми для надихаючих промов слід підбирати залежно під їх здатності зачіпати глибокі особисті інтереси: відчуття конфлікту, боротьби, небезпеки, почуття гніву і ненависті. Нони повинні пробуджувати думки про справедливе і не­справедливе, про батьківську любов, любов до батьківщини і до ближніх.

Для таких промов характерні теми: «Добрий друг»; «Пам'яті героїв вітчизняних воєн»; «Думки, пов'язані зі столітнім ювілеєм нашої школи»; «Жахи невігластва»; «Людина, яка любила дітвору».

Поширена небезпека для оратора, який обрав цей вид доповіді — впасти у сентиментальність, нещирий тон і над-


мірну емоційність. Цим частіше всього грішать у промовах на такі теми: «Помиляється чи не помиляється моя краї­на?»; «Велика стара партія»; «Чи повернеться до нас мину­ла слава?»; «Добрі старі часи»; «Найдивовижніша на світі матір».

Переконуюча промова. Переконати — означає логічни­ми засобами довести або спростувати якесь положення. Це — чисто логічне завдання. На практиці оратор усіма прий­нятними засобами намагається переконати слухачів погоди-

ЗО


Лекція перша. Риторика як мистецтво і наука. Предмет риторики

і ися з його позицією у спірному питанні. Переконуюча про­мова взагалі має на меті визначити стиль мислення і повед­інки, хоча це ніяк не заклик до безпосередніх дій.

Основний предмет переконуючої промови — питання факту ( що є правдою, а що неправдою) або питання поведінки (що і роба робити, а що не треба). Показати, що даний кандидат пуде президентом США, — значить переконати з питання-факту. А довести, що він повинен стати президентом, озна-чає переконати з питання політики. Усілякі заклики голосу-пати за цього кандидата — це вже спонукання до дії.

Як і всяка інша, переконуюча промова має бути цікавою. І м терес до неї у самому питанні, що виноситься, або у спірності цього питання. Інтерес можна викликати або підсилити пи­танням: «Чому ж вірити?» або «Що робити?». При цьому можливі дві помилки, які супроводжують вибір предмета промови: або звертаються до теми, що не має реального чи потенці-.ільного інтересу, або розглядають питання, яке не в змозі пирішити чи хоча б допомогти у його вирішенні. Щоб уник­нути таких помилок, бажано врахувати ряд моментів:

а) обирайте дійсно спірне питання. Адже якщо з самого
початку вашого виступу всі уже згідні з вами, то не існує
потреби викликати інтерес до теми і тут нічого вирішувати. А
якщо промова не має мети, слухачі нудьгуватимуть і жалку -
натимуть за витраченим часом. Таким буде виступ у турис­
тичному клубі про переваги піших походів. Треба зважувати
на те, що значну кількість питань, цікавих і актуальних місяць
чи рік тому, сьогодні вже вирішено. Утім, є коло політичних
і соціальних проблем, які непросто вирішити. Приклади: продаж
алкогольних напоїв і тютюнових виробів, податки з прибут­
ку, державний контроль над комунальними послугами, військова
підготовка і військова освіта, безробіття і розвиток малого
бізнесу, міжконфесійні відносини тощо. Обираючи для ви­
ступу одну із зазначених тем, можна бути упевненим, що ви
ішесете в неї щось нове і конструктивне, чого давно не чула
аудиторія.

б) обирайте змістовну тему. Люди хочуть, щоб їх розва­
жали і знайомили з предметами, цікавими за змістом, чи
завдяки захоплюючій і дотепній формі викладу. Але питан­
ня, які стосуються переконань, завжди практичні та серйозні.


____ Вандишев В.М. Риторика. Екскурс в історію вчень і понять

Нудно було б слухати бесіду про те, хто розумніший, чоловік чи жінка і що з'явилось раніше, курка чи яйце. Хоча для схоластів логіка подібних дискусій була цікавою. Для групи істориків християнства і Київської Русі завжди цікава диску­сія про те, хто увів у нас християнство, князь Володимир чи раніше княгиня Ольга. Але для більшості слухачів таке пи­тання не актуальне.

в) обирайте питання, яке є вирішуваним. Звісна річ, у своїй переконуючій промові ви не можете вирішити будь-яке питання. Але ви повинні зробити щось для можливого вирі­шення. Деякі змістовні спірні питання не вирішувані, бо поки що відсутні фактичні дані. Це стосується, насамперед, перед­бачень майбутнього. Але якщо ви зупинились на проблемах, що ґрунтуються лише на теоріях, потурбуйтесь, щоб вони викликали інтерес, були схожими на правду і тим самим виправдали ваш вибір. Можна з користю обговорити питання смаку, наприк­лад, який фільм чи книга кращі, або що краще, невеликий котедж за містом чи комфортабельна квартира в центрі міста, хоча вони не піддаються точному дослідженню.

Агітаційна промова,або промова, яка закликає до дії. і '.лухача закликали до дії, до нового, до продовження або припинення попереднього. Виходить так, що його перекона­ти. Заклик до дії буває прямим і опосередкованим; дія може статись коли-небудь або негайно. Але завжди мають на увазі дії самих слухачів, а не відсутніх.

Агітаційній промові притаманні відмінні риси інших промов: необхідні фактичні дані, пробудження психічної сприйнят­ливості, приведення до узгодження. Але є характерний лише для неї елемент: примусити слухача відчути потребу зробити ге, про що його просить оратор.

Щодня ми просимо інших щось зробити. Один студент шертається до іншого: «Пішли на дискотеку!». Це короткий іаклик до дії. Продавець запитує покупця: „Не бажаєте ще чогось?». Тим самим він підказує бажану для себе дію по­купця. А про що можуть просити оратори аудиторію? Мож­на навести декілька типових прикладів публічних закликів.

У виступах на комерційні теми нині характерні заклики накопичувати гроші на пенсійних рахунках, розповсюджу -пати страхові поліси, проспекти вкладення капіталу, книги,

1 3-1959 33


____ Вандишев В.М. Риторика. Екскурс в історію вчень і понять

————-^——^———_^^

посуд, комп'ютери і сотні інших предметів, про які йде мова на зібраннях.

Досить поширені заклики про надання підтримки місце­вим благодійним фондам, організаціям природоохоронним, лікувальним, церковним, громадським. Державні і міжна­родні органи часто закликають надати допомогу потерпілим від повені, лісових пожеж, землетрусу чи виверження вулка­на або населенню країн, які потерпають від голоду внаслідок громадянських конфліктів чи посухи.

Політичні заклики належить до голосування за того чи іншого кандидата на офіційну посаду, за шляхове будівниц­тво, реформу освіти або відміну запропонованої владою ре­форми тощо.

Досить поширені заклики взяти участь у роботі якоїсь релігійної громади або школи, подивитись фільм, театральну постанову, зайнятись спортом чи прослухати спеціальний курс лекцій.

Існує багато звернень до громадськості стосовно особи­стої поведінки, шкідливих звичок, мови, харчування, зак­ликів не пити, не палити, займатись фізичними вправами, нормально спати, боротись з поганим настроєм, поставити собі важливу

 

життєву мету.

Обираючи агітаційну тему, слід перевірити її зміст з точ­ки зору таких ознак:

а) чи викличе вона достатній інтерес? Не очікуйте на
підтримку аудиторією будь-якої теми. Враховуйте, чи відчує
слухач нагальність і невідкладний характер теми, чи зрозуміє
він необхідність термінових і бажаних дій.

б) чи здатні слухачі до дії? Скажімо, ви хочете, щоб слухачі
взяли активну участь у загальнонаціональних виборах, а вони не
відповідають віковому цензу. Ви хочете, щоб слухачі зайнялись
дрібним бізнесом, а забуваєте про те, що ведете розмову серед
учасників районної шкільної конференції. Навіщо переконувати
студентів займатись вивченням іноземної мови, коли вони вже
твердо вирішили попрацювати на канікулах у Німеччині?

в) чи не існує занадто сильна опозиція? Пам'ятайте, що
в аудиторії можна зустріти таку внутрішню протидію, за якої
прямий заклик лише зашкодить. Повинна бути упевненість у
тому, що якусь частину слухачів можна переконати. За та-
34


 


Рекція перша. Риторика як мистецтво і наука. Предмет риторики

них обставин необхідно бути обережним. Багато залежить під <'У'гі предмета виступу і від поставленої мети. Слід уясни-ш собі моральний аспект справи, скільки часу, зусиль, гро-іііі и іштратять слухачі, слідуючи вашому заклику, який зиск їй ній з цього матимуть. Саме це і спонукатиме їх до дії. Тут Немає однозначних рекомендацій. Якщо в опозиційній вам аудиторії два-три учасники підтримали вас, якщо на роз­продажах відбудеться одна покупка з двадцяти спроб, то, можливо, це і стане вашим успіхом. Але якщо ви дійшли думки, що своїми закликами лише підсилите опозицію, то замість міграційної промови вам слід провести чисто інформаційну.

Стримано, з великим тактом потрібно підходити до пи-тнь, пов'язанихіз шанованими традиціями, моральними нормами, |илігією, бо це найбільш вразливі місця. Відомі економічні і иійськові успіхи США у Другій світовій війні. Але ні в 1935-му, ні в 1939 роках президент Франклін Делано Рузвельт, інкшаний стратег у питаннях організації суспільної думки, мс закликав підняти зброю проти Німеччини та Японії. В той же час крок за кроком він добивався створення сильних флотів на двох океанах, уведення ембарго проти агресивних режимів, і, і пальної військової повинності тощо. Загалом уникати ан-і .п онізмів не варто. Адже деякі вороги допоможуть вам здо-(іути друзів. До того ж слухачі цінують в ораторі сміливість.

з* 35


____ Вандишев В.М. Риторика, Екскурс в історію вчень і понять

Основні жанриораторського мистецтва можна систе­матизувати таким чином:

—промова академічна,

—промова урочиста,

—промова соціально-політична,

—промова судова,

—промова церковно-богословська,

—промова соціально-побутова.

Академічна промова — це насамперед лекція. Лекція є основою університетського навчального процесу. У цій галузі поширені також виступи з рефератами на визначену тему, доповіді на наукових конференціях та семінарах. Академічного харак­теру виступ передбачає досить чіткий план, певну логіку вик­ладення матеріалу, аргументацію і доведення. Сама оточую­ча обстановка не повинна відволікати від основного, від зас­воєння напрацьованого промовцями матеріалу. Адже всі зазначені форми академічної промови мають на меті навчити іншого тому, що я — оратор — уже засвоїв і зрозумів по-своєму.

Урочиста промова — досить поширений жанр ораторського мистецтва. Будь-яка значима подія, а особливо відзначення "■шлейних дат, передбачає застосування відповідних атри­бутів. Яскраві кольори, транспаранти, оркестрова музика, і прно вдягнені учасники події, піднесений настрій, впевненість V передбачуваному світлому майбутньому супроводжують шдзначення урочистих подій.

Соціально-політична промова — це майже повсякден­не явище у країнах, що розвиваються. Це всілякого роду до-повіді державних діячів про очікувані успіхи і досягнення, огляди політичного і суспільно-економічного характеру, шкшачення напрямків подальшого розвитку країни, крити­ка існуючих режимів, агітаційна передвиборча програма на іахист ідеології тієї чи іншої партії, а також промови депу­татів парламенту на його засіданнях.

Судова промова, у відповідності із існуючими у суді правовідносинами, має декілька основних напрямків: зви­нувачувальна промова позивачів або прокурора, промова потерпілого, виступи свідків і захисників потерпілого.


____ Вандишев В.М. Риторика. Екскурс в історію вчень і понять

У церковно - богословських промовах головною формою є церковна проповідь, у якій священнослужитель, спираю­чись на релігійні догмати, дає оцінку тієї чи іншої церковної або світської події. Широко відомі й мають значний вплив на свідомість віруючих усілякого роду притчі.

Соціально -побутові промови також посідають важли­ве місце у повсякденному житті. Насамперед це численні ювілейні промови, до дня народження, весілля тощо, а та­кож усілякі ритуальні і застільні промови (тости).

 

 

 


СУДОВА РИТОРИКА

 

1. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

„Судова риторика”

 

 

    Назва модулю, теми Кількість годин    
Денна форма навчання Вечірня форма навчання Заочна форма Навчання  
Л С ІКР СРС Л С ІКР СРС Л С ІКР СРС  
1. Історичний генезис мистецтва красномовства - - - - -  
2. Поняття та зміст аргументаційної діяльності  
3. Еристика як різновид комунікативного процесу в суді  
4. Особисті риси оратора як чинник переконливої судової промови - - - - -  
5. Підготовка та побудова судової промови  
6. Особливості обвинувальної та захисної судових промов  
РАЗОМ ГОДИН:  
                               

 

 

2. Зміст дисципліни за темами.

 







Дата добавления: 2015-09-18; просмотров: 557. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.043 сек.) русская версия | украинская версия