Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поезія Горація. Творчість Овідія




Відомості про життєвий шлях Горація. Поетичний доробок митця. Тема поета і поезії у його творах. Ідейний зміст оди «До Мельпомени». «Посланя до Пізонів» – віршований трактат про поетичне мистецтво. Особливості поетичного стилю Горація. Життєвий і творчий шлях Овідія. Художні особливості поеми «Метаморфози». Традиції Горація та Овідія у світовій літературі.

Квінт Горацій Флакк, другий уславлений в століттях римський, поет-лірик доби Октавіана Августа, народився в містечку Венузія чи на півдні Італії. Батько Горація був рабом, що отримав звільнення. У Римській державі такі люди вважалися громадянами другого сор­ту. Батько поета все життя важко працював і з усіх сил намагався дати єдиному сину пристойну освіту. Заради сина сім'я переїздить до Риму, де батько Горація стає збирачем податків, а він сам спочат­ку вчиться у початковій школі, потім – у граматичній та рито­ричній. Хлопчик вивчав ораторське мистецтво й філософію, грець­ку мову й літературу, із захопленням слухав промови самого Ціцерона. Горацій закінчив своє навчання в Афінах, де займався грецькою поезією та філософією. Там же він познайомився із Юнієм Брутом, одним із убивць Гая Юлія Цезаря, непримиренним во­рогом деспотії та диктатури. Під його виливом Горацій, якому демократичні ідеали були близькими й зрозумілими, вступив до лав республіканської партії й очолив легіон республіканців, хоча й не мав здібностей до військової справи. За часів громадянської війни Горацій зі зброєю в руках боронив республіку. Згодом, підсумову­ючи здобутки і втрати цього періоду свого життя, поет скаже: «За привидом свободи водив нас відчайдушний Брут». У листопаді 42 р. до н. є. Горацій зі своїм легіоном брав участь у битві біля міста Філіп у Македонії. У цій битві війська Октавіана вщент розбили республіканців. «Привид свободи» розтанув, республіка зазнала оста­точної поразки. Після оголошення амністії Горацій повернувся до Риму, де на нього чекала сумна звістка про смерть батька й конфі­скацію всього батькового майна. Відчай охопив Горація. За його словами, «відважні злидні» підштовхнули його до поетичної твор­чості. Перші літературні спроби Горація привернули увагу Вергі­лія, який і познайомив його з Меценатом, керманичем творчості поетів і провідником політики Октавіана Августа. Знайомство з Меценатом, а згодом і дружба з ним забезпечили поетові не тіль­ки високе покровительство, а й матеріальний достаток упродовж: усього життя. Крім усього іншого, Меценат також подарував Горацію маєток у Сабінських горах, неподалік від Рима. Подібно до Вергілія, Горацій поступово стає співцем імператорського Риму. Новому устрою повинна була відповідати і нова мораль. І Горацій приймає цю мораль: поет заповідає все своє майно імператорові – жест, що мав засвідчити вірнопіддані почуття поета. Так Горацій став «Августовим співцем», як назвав його О.Пушкін.

Вступ Горація до літературного гуртка Мецената змінив його до­лю. Він прославляє імператора Августа, пише оди на честь Мецена­та. Проте все це, і, у першу чергу, його повна залежність від сильних світу цього, починає гнітити поета. Зовні Горацій активний провід­ник нового офіційного курсу. Але щоразу в його віршах відчутна непоштивна іронія, критична думка, біль розчавленої людської гідності, яка змушена була все життя плазувати перед імператором. Причетний, як і Вергілій, до створення міфу про божественне по­ходження Августа, поет, усупереч офіційній тенденції, інколи ризи­кує твердити: «Всі ми – смертні... чи скіпетр в світі носили, чи хліборобське тримали рало» (ода до Постума). Але, якщо хтось і зас­луговує на безсмертя, то це – поет. Орел був символом безсмертя імператора. Лебідь стає символом безсмертя поета у творчості Горація. По смерті поета білий лебідь лине над землею, і слава поета сягає далекої Африки й Колхіди. Поет живий, поки жива його по­езія. Це переконання пронизує низку творів Горація. У його серці постійно точилася боротьба між «Августовим співцем» і вчорашнім республіканцем. Горацій ніколи не був бійцем, і, врешті-решт, він вирішує відійти від політичної суєти й обирає для себе роль «друга природи». Честолюбство, слава, політика, гроші не варті того, щоб марнувати заради них життя. Його ідеал – затишний садочок, лю­ба дівчина, невимушена розмова двох друзів за келихом вина. Він живе під девізом: «Живи сьогодні, бо чи житимеш завтра». Більшу частину року Горацій проводить у Сабінському маєтку: «Наче в твердині якій, я на хуторі в горах укрився». Тепер його життя підпорядковане гаслу: ніяких надмірностей ні в чому. Поет нама­гається знайти внутрішню рівновагу, злагоду із самим собою. Шлях до неї – гармонія, поміркованість, «золота середина». На думку Го­рація, порятунком від суперечностей є вдоволення середнім достат­ком, тільки це дає людині справжнє щастя.

Майже вся літературна спадщина поета дійшла до нас. Вона скла­дається із двох книг сатир, однієї книги еподів (ліричних віршів), чо­тирьох книг од (пісень), ювілейного гімну й двох книг послань. «Еподи» («приспівки») – це написані ямбом ліричні вірші, що супроводжуються короткими приспівками. Збірка еподів Горація складається із 17 віршів. За своїм змістом деякі з них ближче до са­тир, деякі – до од. Взагалі зміст еподів відрізняється розмаїттям тем: від пропагування сільського життя – до проголошення полі­тичних лозунгів «золотої доби» Августа.

Ліричні вірші Горація ще в античності стали називати одами, і ця назва збереглася до наших часів. Оди поета вважаються бездоган­ними за формою, а художня досконалість його ліричних творів по­лягає у цілісності та ясності поетичної думки. Перша збірка од складається із 38 віршів. Перші шість од третьої книги отримали назву «римських од». У них поет прославляє Рим і політику Августа. Найвідомішою одою поета вважається 30-та, яка у перекладі А.Содомори дістала, назву «До Мельпомени».

Численні пам'ятники з мармуру й бронзи мали увінчати особу імператора Августа. Горацій упевнений, що поетові дарує безсмер­тя ліра, тому слава поета вища за славу імператора. Створюючи свій знаменитий вірш «Пам'ятник», О.Пушкін нади­хався двома одами Горація: «До Мельпомени» та «Лебідь». Тема оди Горація, що стала традиційною у творчості всесвітньо відомих поетів, знайшла відображення у «Пам'ятнику» М.Рильського, який побудував свій вірш на антитезі до Горацієвої оди. Саме Горацій за­початкував у світовій літературі традицію, за якою поети наприкін­ці життя прагнуть підбити підсумок своєї творчості.

Захоплюючись грецькою поезією, Горацій убачав власну заслу­гу перед нащадками в тому, що він «вперше скласти зумів по-італійському Еолійські пісні», тобто перенести на римський ґрунт грецьку лірику – мистецтво Алкея, Сапфо, Анакреонта. Любов до них він проніс до кінця свого життя.

Наприкінці 20-х років з'являється перша книга «Послань» Го­рація. Як епістолярний жанр поетичні послання існували і раніше, але тільки Горацій надав їм закінченого художнього оформлення. Послання Горація адресовані різним особам, реальним або вигаданим. Найбільшої уваги заслуговує «Послання до Пізонів» – братів, що писали драматичні твори. Цей твір, написаний віршами, вважають науковим трактатом про поезію. У ньому Горацій розгля­дає важливі для того часу питання естетики: про значення поезії, про талант у мистецтві, про єдність змісту й форми, про мову, зна­чення літературної критики, жанр трагедії тощо.

Афористичні «Послання...» Горація були дуже популярними в Європі, особливо у Франції XVII ст., де правили за канон для «Пое­тики» теоретика класицизму Буало. Цей же трактат Горація постійно згадує й ректор Києво-Могилянської академії Ф.Прокопович у праці «Про поетичне мистецтво», написаній для юнацтва 1705 р.

Горацій створив надзвичайно багатий поетичний світ. Він скла­дається з конкретних, дуже виразних, навіть «заземлених» образів: ниви у Горація завжди сардинські, лівійські чи фракійські; сади – кампанські; луки – калабрійські, виноградники – каленські; кедр – понтійський; панцир – іспанський; товари – сірійські. Ху­дожній простір у творчості поета стає, таким чином, конкретним і зримим, але водночас за допомогою тих же «географічних» образі її він розширюється до загальноземних меж. Не менш конкретний у творчості поета і художній час (хронос). Він тісно пов'язаний з мину­лим, легендарною історією та міфологією. Сучасність, почуття та настрої поета вкупі з міфологічними чи історико-легендарними іме­нами створюють цілісний образ художнього хроносу в його поезіях.

Горацій-лірик мав винятковий успіх у всій Європі. В Україні особливі заслуги у справі популяризації поезії Горація належать письменнику-гуманісту П.Русину з Кросна (помер 1517 р.). Твори видатного римського поета вивчались у братських школах, вони входили до програм Києво-Могилянської академії, на його наукові трактати про поезію посилалися частіше, ніж на твори інших латинців. Ф.Прокопович закликав українських поетів учитись майстерності у Горація. Г.Сковорода «перетолковал малоросійським діалектом» його оди, зокрема мотиви поезій Горація звучать у збірці українського філософа і поета «Сад божественних пісень». Горацій приваблював Сковороду, у першу чергу, своєю мудрістю, нехтуванням славою й багатством заради свободи творчості. Про широку популярність Горація в Україні свідчить і той факт, що гоголівський Тарас Бульба, жартуючи, згадує римського поета.

Горація «українізовували» і переробляли П.Гулак-Артемовський та Л.Боровиковський. Поезія Горація знайшла нове життя в перекладах І.Франка та В.Щурата. Поезії Горація перекладали М.Білик, М.Зеров, А.Содомора, Б.Тен та ін. Серед античних ав­торів твори Горація мали найбільший вплив на Т.Шевченка. «Стоїко-епікурейські принципи гораціанської мудрості (життя у межах своєї природи, міри, гармонії, злагоди з собою, задоволення най­меншим тощо), засвоєні через Сковороду, поет розгорне у багать­ох творах. Мотив творчого усамітнення у «Перебенді» також веде до Горація... Саме тому в повісті «Близнецьі» поруч з Гомером Шев­ченко поставить ім'я Горація як двох найбільших авторитетів ан­тичного світу».

Публій Овідій Назон народився у невеличкому містечку, яке розташовано неподалік від Рима, у багатій і знатній ро­дині. Батько майбутнього поета мріяв побачити свого сина впливовим державним чиновником, та цим мріям не судилося здійснитися. Ду­же швидко він переконався у цілковитій непридатності свого на­щадка до судейських і адміністративних посад, які, за його настійними вимогами, син деякий час посідав. Проте досить рано в юнака прокинувся дар поета.

Отримавши в Римі блискучу риторичну освіту, Овідій невдовзі залишає службову діяльність і цілком присвячує себе поезії. Знат­не походження й вдале одруження з багатою римлянкою відкривають йому доступ до вищих римських аристократичних кіл і двору імператора Августа. Поет увійшов у літературний гурток Мессали, здружився з поетами Тібуллом, Проперцієм і навіть з Горацієм, не зважаючи на відчутну різницю в літах. Незабаром Овідій стає першим поетом Риму, визнаним главою римських поетів «золо­тої» молоді. Минуть століття, і Овідія називатимуть «співцем кохання». Разом з Тібулом, Проперцієм і Галлом він є представником літературного напрямку, що культивував любовну елегію.

Елегія – одна з жанрових форм лірики, яка виникла в Старо­давній Греції. Спочатку тематика елегій була досить різноманітною: поряд із патріотичними мотивами, оспівуванням громадянських і військових доблестей в елегіях на повний голос звучать і особисті переживання поета – радість і горе кохання. В античній літературі олександрійського й римського періодів коло тем елегій звужуєть­ся. Переважаючими стають мотиви особистих переживань: самот­ності, туги, знехтуваного кохання, розчарування і страждання. Та, незалежно від змісту, елегія, як правило, складається з двовіршів, які виражають закінчену думку. Римський поет Овідій вніс в елегії нову, невідому до нього тональність – іронію, надав їй риторичної забарвленості та блискучої дотепності. У своїх елегіях Овідій проголосив кохання і поезію вищим сенсом життя людини. Слава поета й коханця для нього вища за славу ратних і державних діянь. Слава царів, з їх тріумфом і почетом, – ніщо у порівнянні зі славою поета, бо поета поважають закохані, а почуття закоханих – найглибші та найщиріші, і тільки заздрісники, стверджує Овідій у «Любов­них елегіях», роблять вигляд, що заняття поезією їх зовсім не приваблює, а поетичну творчість взагалі вважають даремною тратою часу (елегія «Заздрощі»).

З першого погляду життя поета в Римі здається легким і безтур­ботним, та насправді все було значно складніше. Овідій байдужо ставився й до політики, і до офіційної ідеології, а імператору Августу потрібні були солдати. Рим перетворювався на світову імперію. Мрійник Вергілій закликав римських громадян на ратному полі примножувати славу Риму і розширювати кордони імперії, а його учень Овідій надавав перевагу «коханцю перед солдатом». Імпера­тор Август мріяв відродити суворі «староримські ідеали», а поет Овідій заявляв: «Нехай інші прославляють минуле, я щасливий з того, що живу тепер».

Сприймалась як виклик загальноприйнятій моралі і написана приблизно у той же час знаменита поема Овідія «Наука кохання», в якій автор дуже витончено іронізує над моральним законодавством Августа. Поема складається з елегій, в яких Овідій «поваж­но» розмірковує про пестощі та принади кохання. На той час такі твори Овідія сприймались як виклик, як протидія справам Августа. У Римі прихильники імпе­ратора поширювали чутки про те, що нібито рід «божественного» Августа походить від славетного Енея, оспіваного Вергілієм. А Овідій мимохідь зауважує, що чутки про добропорядність і ге­роїзм Енея - справжнісінька брехня. Його Дідона кидає в обличчя Енею звинувачення в тому, що він не тільки зрадливий коханець, а взагалі «фальшива» людина: «Все брехня в тебе! Брехати язик твій почав не від мене!» (лист Дідони до Енея у збірці «Героїди»). Таким чином, у імператора Августа були підстави гніва­тись на Овідія.

Однак у плани поета зовсім не входило вступати в конфлікт із са­мим імператором. Намагаючись засвідчити Августу свою повагу і шанобливе ставлення до його державної політики та ідеології, Овідій береться за створення одразу двох поем: «Фасти» (Календар) і «Метаморфози». Але це запізніле каяття вже не могло врятувати поета.

8 р. н. є. Овідій, знаходячись на вершині слави та життєвого бла­гополуччя, несподівано, за наказом імператора Августа, був відправлений на заслання в північне Причорномор'я – у місто То­ми. Сам поет про причини вигнання говорить дуже загадково, тож. вони залишаються не зовсім зрозумілими дотепер

У «хладній Скіфії» він прожив останні 10 років свого життя: нужденного, сповненого тугою за батьківщиною й рідними. Тут Овідій створює останні свої поезії: збірку сумних елегій «Трістії» (5 книжок) та «Послання з Понту» (4 книж­ки). У «Сумних елегіях» особистість поета розкривається особливо зворушливо й безпосередньо. Розповідаючи про пережите у скор­ботну ніч розставання, поет писав: «Як пригадаю цю ніч, коли все я найближче покинув, ще і сьогодні з очей котяться сльози рясні» (Переклад І.Франка). Звістка про заслання була настільки несподіваною, згадує поет, що «я остовпів, не інакше, як той, хто вра­жений громом». «Тричі ставав на поріг я – тричі вертався: самі-бо ноги, в догоду душі, мовби загрузли мені» (Переклад І.Франка). Да­ремно благав поет про милість усіх богів, уже ніщо не могло зміни­ти його долю, бо «незламний наказ гнав до світання мене... Вийшов я (краще сказать – мене винесли без похорону)...». Доля поета привела його до холодної країни, де «нещасний, що оре, плуг у одній, меч держить у другій руці...». Поет назавжди залишився в пам'яті народів, серед яких жим у вигнанні, здобувши славу співця кохання й свободи. Публій Овідій Назон був улюбленим поетом Шекспіра, Ґете, Пушкіна. І.Франко написав ґрунтовне дослідження про творчість Овідія. Одним із перших познайомив українського читача з творчістю Овідія Ф.Прокопович. Г.Сковорода переклав українською мовою уривок із книги Овідія «Фасти» під назвою «Похвала Астрономії», дав своє оригінальне тлумачення міфів про Нарциса, Актеона, Фаетона, переказаних Овідієм у «Метаморфозах».

Література

  1. Галич О.А., Дмитренко В.І., Фоменко В.Г., Шпетна С.А. Історія зарубіжної літератури. – Луганськ, 2004.
  2. Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література. – К., 2001.
  3. Султанов Ю. "Муза до тих пісень кликала душу мою..." // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1999. – № 9.
  4. Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія / Укладач В. В.Маслюк. – Л., 2000.
  5. Федоров Н., Мирошенкова В. Античная литература. Рим: Хрестоматия. – М., 1981.







Дата добавления: 2015-08-12; просмотров: 1954. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.005 сек.) русская версия | украинская версия