Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розділ 1. Основні моделі прогнозування ймовірності банкрутства, переваги та недоліки використання.




Вступ

 

Нестабільний стан економіки країни, що спостерігається в останні роки, негативно позначився на роботі багатьох підприємств. Сьогодні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство. Станом на 01.02.2011 року загальна кількість підприємств, які перебувають в процедурах банкрутства, становить 14509. На початок 2010 року таких підприємств було 14 642 - це на 6% більше, ніж у 2007 році, та на 29,6 % – ніж у 2006 році [3]. Отже, проблема збитковості та банкрутства і надалі залишається надзвичайно актуальною.

За таких умов, питання визначення ймовірності банкрутства підприємства стоїть особливо гостро, адже достовірна і своєчасна ідентифікація негативних факторів впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства дозволяє сформувати відповідну фінансову політику та розробляти заходи, направлені на підвищення ефективності використання фінансових ресурсів, підвищити платоспроможність, забезпечити конкурентоспроможність підприємства у довгостроковому періоді, а головне, попередити ризик банкрутства підприємства.

Питанню визначення ймовірності банкрутства підприємств приділяється значна увага з боку вітчизняних та зарубіжних науковців. Розробкою методик і критеріїв бпрогнозування банкрутства займались такі провідні вчені як Е. Альтман, У. Бівер, Р. Ліс, Г. Спрінгейт, Дж. Таффлер, Г. Тішоу, Д. Дюран, Р. Сайфуллін, Г. Кадиков, В. Ковальов та ін. Вагомий внесок у вирішення проблемних питань з банкрутства та антикризового управління зробили вітчизняні вчені: І. Жук, Л. Лігоненко, О. Терещенко, Т. Тесленко та ін. Однак, як і зарубіжні так і вітчизняні методики мають певні недоліки, що ускладнюють їх застосування на підприємствах України.

 

Діагностика кризового стану підприємства розглядається як один з напрямів економічної діагностики та тісно пов’язана з діагностикою загрози банкрутства і найпоширенішими є два методи: перший ґрунтується на системі моделей визначення вірогідності настання банкрутства, другий – на традиційному фінансовому аналізі.

Особливістю першого методу є те, що його використання дає змогу визначити ступінь прояву кризи на підприємстві, порівнюючи значення інтегральних показників з певними граничними значеннями (моделі Альтмана, Фулмера, Ліса, Сайфуліна, Спрінгейта, Чессера та ін). Особливість другого методу полягає у порівнянні системи фінансових показників з нормативними.

 

Розділ 1. Основні моделі прогнозування ймовірності банкрутства, переваги та недоліки використання.

 

Розглянемо детальніше перший метод. Особливістю першого методу є те, що його використання дозволяє визначити ступінь кризи на підприємстві, порівнюючи значення інтегральних показників з певними граничними значеннями (моделі Альтмана, Спрінгейта, Фулмера, Чессера, Лиса, Сайфуліна і Кадикова та ін). У таблиці наведено порівняльну характеристику моделей визначення вірогідності настання банкрутства підприємства.

 

Таблиця 1.

Порівняльна характеристика моделей визначення вірогідності настання банкрутства підприємства

 

Модель Розрахункова формула Переваги Недоліки
Модель Ліса Z = 0,063К1 + 0,092К2 + 0,057К3 + 0,001К4 – простота розрахунку – модель не пристосована до українських підприємств, вона розроблена для Англії; – модель створювалася з урахуванням західного розвитку
Модель Чессера Z = -0,20434 –5,24К1 + 0,053К2 – 6,6507К3+4,40К4 – 0,079К5 – 0,10К6 – модель дозволяє оцінити факт не погашення займу та інші умови – кількість факторів у моделі обмежена; – модель створена для оцінки рейтингу позичальника
Модель Таффлера і Тісшоу Z = 0,53K1+ 0,13K2+ 0,18К3 + 0,16К4 – простота розрахунку – її можна застосовувати лише відносно підприємств, що котирують свої акції на фондових біржах
Універсальна дискримінантна функція Z = 1,5Х1 + 0,08Х2 + 10Х3 + 5Х4 + 0,3Х5 + 0,1Х6 – широка критеріальна шкала оцінювання; – системний і комплексний підходи – високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріальності завдання; – інформативний характер розрахованих показників; – у цілому модель можна застосовувати лише для підприємств США, Європи    
Модель Флумера H = 5,528V1 + 0,212V2 + 0,073V3 + 1,27V4+ 0,120V5++ 2,33V6+ 0,575V7+ 1,08V8+ 0,894V9 – 6,075 – широке охоп- лення показників; – вірогідність – 1 рік – 98%, 2 роки – 81% – розроблена для застосування в банківській практиці; – модель була створена з урахуванням специфіки західних країн; – необхідна корекція на національну валюту  
Модель Сайфуліна та Кадикова R = 2К1 + 0,1К2 + 0,08К3 + 0,45К4 + К5 – простота розрахунку – модель не дозволяє оцінити причини потрапляння підприємства “в зону неплатоспроможності”; – нормативний зміст коефіцієнтів, що вико- ристовуються для рейтингової оцінки, не враховують галузевих особливостей підприємств; – залежність результатів оцінювання від досвіду і кваліфікації аналітика; – незбалансованість значень вагових коефіцієнтів; – прихильність до одного джерела інформації  
Модель Давидової- Бєлікова Z = 8,38К1 + К2 + 0,054К3 + 0,63 К4   -простота розрахунку – зрозумілість і обґрунтованість етапів розрахунку – відсутнє врахування особливостей галузевої специфіки  
Модель Спрінгейта Z = 1,03X1+ 3,07X2+ 0,66X3 + 0,4X4 – точність ≥ 90% – – модель була створена для підприємств США і Канади; – коефіцієнти наведені в доларах; – модель створена для оцінювання кредитоспроможності підприємств.
Двофакторна модель Альтмана Z1 = -0,3877 – 0,0736 КШЛ + 0,0579КДЗ ПЗ   – простота розрахунку; – наявність лише 2-х факторів – модель була створена для США, а в Україні інші темпи інфляції, інші цикли макро- та мікроекономіки, інші рівні продуктивності праці; – модель не забезпечує об’єктивної оцінки фінансового стану підприємства, а тому можливі значні відхилення прогнозу від реальності; її можна застосовувати лише відносно підприємств, що котирують свої акції на фондових біржах та пройшли лістинг; – модель не відображає таких сторін фінансового стану, як оборотність активів, рентабельність активів, темпи зміни виторгу від реалізації; – коефіцієнт поточної ліквідності, без аналізу його в контексті з показниками виторгу, обсягом дебіторської і кредиторської заборгованості, на практиці не відбиває реальної картини ліквідності підприємства.
П’ятифакторна модель Альтмана Z2 = 3,3КЧОК + +1,0РА+0,6КА + 1,4КФЗ + 1,2КА – простота розрахунку; – наявність послідовності дослідження – модель можна застосовувати лише відносно великих підприємств, що котирують свої акції на біржах; – нерозвиненість фондового ринку України, зокрема, вторинного фондового ринку; – відмінність українського бухгалтерського обліку від західних стандартів; необхідність адаптації вагових коефіцієнтів та прогнозних значень; – не враховуються коливання курсів акцій
Показник платоспроможно сті Конана і Гольдера Z = -0,16X1– 0,22X2+ 0,87X3+0,10X4 + 0,24X5 – модель дозволяє виявити стратегічні проблеми підприємства – модель можна застосовувати лише відносно підприємств, що котирують свої акції на біржах; - не враховується багато факторів, що визначають фінансову стійкість

 

Застосувавши сучасні моделі і методи діагностики кризи на підприємствах України, виявили їхні переваги і недоліки щодо визначення спроможності їх адаптації до сучасних економічних умов господарювання. Відомо багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб’єктів господарювання. Будь-яка методика оцінювання кредитоспроможності є, по суті, методикою прогнозування банкрутства. У зарубіжній практиці поширення набули дві моделі – Альтмана та Спрінгейта, названі на честь їх авторів.

 

Модель Альтмана була розроблена в 1968 р., автор обстежував 66 підприємств, половина з яких збанкрутувала в період між 1946 і 1965 роками, а друга половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичних коефіцієнти, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. Так, Альтман з цих показників фінансового стану відібрав п'ять найзначущіших і побудував багатофакторне регресійне рівняння.

Отже, індекс Альтмана є функцією від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У цій моделі є значний недолік – це те, що вона була створена на основі дослідження підприємств США і Західної Європи, що робить неможливим її застосування для вітчизняних підприємств без належної адаптації під час розрахунку коефіцієнтів. Ще одним моментом є, те що модель Альтмана можна застосовувати лише щодо підприємств, що котирують свої акції на фондових біржах, оскільки для таких компаній можна отримати ринкову оцінку вартості власного капіталу. Двофакторна модель Альтмана, яка адаптована під вітчизняні підприємства, і п’ятифакторна дають різні результати під час розрахунків. Це пов’язано з тим, що під час оцінки використовувалася обмежена кількість факторів, але разом з цим найточнішим вважатимемо результат аналізу за двофакторною моделлю, тому що вона адаптована під вітчизняну економіку.

Критерій Конана і Голдера показав високу ймовірність настання банкрутства на досліджуваних підприємствах, перевагами якого є можливість прогнозування банкрутства від 10 до 100%, виявлення стратегічних проблем, визначення конкурентної переваги і можливість порівняння з конкурентами. На кінець досліджуваних періодів імовірність настання банкрутства становила 80%, однак, і цю оцінку не можна вважати однозначно дійсною, тому що сам критерій Конана і Гольдера у своєму розрахунку не використовує багатьох факторів.

Моделі Спрінгейта і Фулмера теж не бездоганні і мають недоліки:

– під час розрахунків не були враховані умови розвитку економіки різних країн, орієнтовано на Канаду і США;

– необхідна корекція на національну валюту, яка, своєю чергою, порушує безперервність;

Також модель Фулмера застосовна лише для малих підприємств, оскільки побудована за вибіркою малих компаній та не містить показників ринкової капіталізації, що також ускладнює аналіз.

Треба відзначити, що ці моделі не раціонально використовувати для оцінювання стану досліджуваних підприємств, бо вони визначають лише сам факт банкрутства, а не вірогідність його настання. [2]

На основі моделі прогнозу випадків невиконання клієнтом умов кредитного договору розроблений Чессером (1974 р.) показник імовірності невиконання умов кредитних угод. Треба відзначити, що в “невиконання умов” він включає непогашення позики та будь-які інші відхилення, які роблять її менш вигідною для кредитора, ніж було передбачено спочатку. Модель оцінювання рейтингу позичальника Чессера можна використати для оцінювання надійності кредитів, але у разі використання математичних методів під час управління позиками банку, необхідно пам’ятати, що надання комерційних кредитів – це не моментне явище. Це складний процес, в якому важливі два аспекти: це людські стосунки між сторонами та технічні аспекти. Модель не враховує значення міжособистісних відносин, а в практиці кредитного аналізу і кредитування цей фактор необхідно враховувати. Рейтингова оцінка підприємства-позичальника розраховують на основі набутих значень фінансових коефіцієнтів і є заключним узагальнюючим висновком аналізу кредитоспроможності клієнта.

 

Розглядаючи модель за Сайфуліним, можна теж побачити деякі недоліки, бо методика

побудована на використанні тільки бухгалтерської звітності. Виділимо недоліки:

1. Ця методика не стимулює розвиток масштабів відтворення, оновлення і модернізацію виробництва, що пов’язані зі збільшенням вартості основних фондів. Чим вища вартість основних фондів, тим менший чисельник коефіцієнта K0 і, відповідно нижчий загальний результат рейтингової оцінки.

2. Не врахована якість виторгу під час розрахунку коефіцієнта K2.

3. Не врахований тиск податкової складової на розміри чистого прибутку під час розрахунку

коефіцієнта K3.

4. Не врахована якість власного капіталу, динаміка котирувань, вартість акціонерного

капіталу через фондові біржі й незалежні рейтингові агентства під час розрахунку K4.

Розглянувши недоліки, можна відзначити, що модель не придатна для конкретних

підприємств.

На заході практикують кількісні індикатори банкрутства – багатофакторні моделі економістів – Ліса, Таффлера, Тісшоу, розроблені для підприємств Великобританії і США.

Однак, потрібно відзначити, що за наявності всіх переваг цих моделей, які розроблені для прогнозування банкрутства, побудовані на основі вивчення поведінки компаній в умовах західного розвитку, що не відповідає умовам розвитку економіки України. Побудова багатофакторних моделей для української економіки досі залишається проблемною, по-перше, через нестабільність і недосконалість нормативно-законодавчої бази банкрутства українських підприємств; по-друге, через відсутність урахування багатьох факторів, що впливають на фінансову стійкість підприємств; по-третє, через необ’єктивні дані стосовно статистики банкрутств. Крім того, ці моделі будують на основі дискримінантного методу за статистичними даними підприємств конкретної країни, тоді як використання моделей обмежене межами цієї країни. Також, вагоме значення мають якість фінансово-звітної документації та ступінь інформативності статистичних даних і коефіцієнтів, на які спираються моделі. ці моделі можна буде використати як підхід до побудови системи оцінювання ймовірності банкрутства, але необхідно враховувати особливості національної економіки. Більшість моделей побудована на тому, що виділяється певний фактор. Так деякі моделі, орієнтовані на фактор фінансової стійкості, що пов’язаний із фінансовою структурою підприємства, ліквідністю, залежністю підприємства від кредиторів.

Сюди належать: показник діагностики Конана і Гольдера та модель Тафлера. У цих моделях під час прогнозування банкрутства автори надають перевагу показникам ліквідності, короткострокової та довгострокової заборгованості, платоспроможності.

Деякі моделі оцінюють схильність підприємства до банкрутства на основі показників ділової

активності та рентабельності. У таких моделях зазначені показники домінують як за кількісним складом, так і за важливістю впливу на остаточний результат моделі. До таких моделей можна зарахувати модель Альтмана, модель Спрінгейта та модель Ліса.

1. У цих моделей орієнтація під час визначення банкрутства на фактори ділової активності та рентабельності не завжди виправдана. Хоча збитковість фінансово-господарської діяльності підприємства свідчить про загрозу банкрутства, однак, це не означає, що будь-яке збиткове підприємство обов’язково повинне збанкрутувати. Збитковість може бути тимчасовою, і завдяки ефективним діям керівництва підприємство може доволі швидко відновити прибутковість. З іншого боку, висока рентабельність не виключає можливості банкрутства. За наявності високої рентабельності в певний момент на підприємстві можуть бути незадовільними показники ліквідності та фінансової стійкості, що свідчить про небезпеку банкрутства . [1]

2. Акцентування уваги під час прогнозування банкрутства на показниках фінансової стійкості не завжди дає правильну оцінку, оскільки підприємство може мати значну частку залучених коштів, однак, до того ж ефективно використовувати фінансові ресурси і забезпечувати високу рентабельність, що дасть змогу розраховуватися з кредиторами. Інша ситуація, коли підприємство поряд із наявністю значної частки залученого капіталу має низькі показники прибутковості, у цьому разі ймовірність банкрутства значно зростає [4].

Сайфулін і Кадиков для виведення своєї п’ятифакторної дискримінаційної моделі використали метод, запропонований Альтманом. Ці дві моделі можна використовувати на вітчизняних підприємствах. Незважаючи на те, що модель Альтмана показувала найточніші значення (до 95% правильних результатів у передбаченні банкрутства впродовж року у США), однак, вона має негативні відгуки в багатьох країнах. Модель розраховують на основі номінальних значень бухгалтерської звітності, тому вона може не впоратися з відображенням швидких змін у стані позичальника.

Моделі Альтмана, Чессера, Таффлера, Ліса широко використовують і в міжнародній практиці, це обумовлено такими перевагами:

1. Аналітична інформація для розрахунку показників є доступною, тому що відображена в

формах фінансової звітності.

2. Є можливість прогнозування банкрутства, визначення зони ризику, в якій перебуває

підприємство.

3. Ці моделі мають невелику кількість показників, що забезпечують високу точність

результатів, за незначних трудовитрат.

Але моделі показують реальні результати в умовах, для яких вони були розроблені. Для того,

щоб використовувати такі моделі в нашій країні, потрібно. щоб відповідав бухгалтерський облік, фінансова звітність і показники міжнародній практиці та за умови стабільної діяльності вітчизняних підприємств.

 

Отже, будь-яка модель даватиме надійні результати лише за конкретних умов функціонування об’єктів, котрі досліджуються, що не характерно для вітчизняних підприємств і не може вплинути як на коефіцієнти моделі, так і на її критичні значення, які застосовують для оцінювання фінансового стану підприємства і прогнозування можливості його банкрутства. Так, потрібно розробити модель, в якій оцінка фінансового стану українських підприємств базувалася б на вітчизняних стандартах обліку і звітності, яка б використовувала статистичну, інформаційну базу вітчизняних підприємств з урахуванням специфіки галузі, що дало б змогу враховувати особливості їх діяльності. Отже, за результатами проведених досліджень можна зробити висновок, що серед існуючих модель прогнозування банкрутства, на сьогодні не має методики, що може надати достовірні результати про банкрутство вітчизняних підприємств. При використанні тих чи інших методів та методик прогнозування ймовірності банкрутства має місце отримання суперечливих висновків про рівень фінансового стану підприємства за загрозу банкрутства. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі є питання, що пов’язані з удосконаленням механізму прогнозування ймовірності банкрутства з точки зору його складових, існуючих критеріїв, вибору системи показників та ін.

Більшість моделей є зарубіжними і їх використання на українських підприємствах може давати неточні результати. Тому результативним було б використання вітчизняних моделей, що дасть змогу більш точно визначити ймовірність банкрутства та вчасно подолати симптоми кризи для збереження платоспроможності та ефективного функціонування підприємства.

Але серед вітчизняних моделей небагато таких, які можна було б використовувати, оскільки вони не враховують галузевих особливостей розвитку підприємств та притаманних їм форм організації бізнесу і в цілому особливостей вітчизняної економіки. Тому вони носять більш теоретичний характер.

В умовах вітчизняної економіки на українських підприємствах доцільним буде використання універсальної дискримінантної моделі і коефіцієнта Бівера, з метою своєчасного виявлення тенденцій до формування незадовільної структури балансу. З більш широкої точки зору можливе використання аналізу фінансового стану підприємства.

В таблиці 2 представлена частота розгляду моделей банкрутства в періодиці українських видань.

 

Таблиця 2.

Розгляд моделей аналізу ймовірності банкрутства підприємства за авторами у науковій періодиці України

 

Серед перекислених моделей, найпопулярнішою є Модель Спрінгейта, Альтман, Таффлера та Тішоу і Показники Бівера. Але все-таки, зваживши на те, що дані моделі іноземного походження, зупинимось детальніше на вітчизняних, таких як, модель Зайцевої, Сайфуліна-Кодекова.

 

Проведений аналіз та узагальнення дали змогу зробити висновок, що розглянуті методики прогнозування банкрутства зарубіжних авторів мають ряд суттєвих обмежень для їх використання на українських підприємствах:

- більшість зарубіжних методик діагностики ймовірності банкрутства побудовані з використанням вагових коефіцієнтів показників, що розраховані на основі американських аналітичних даних минулих років. Отже, в зв’язку з цим вони не відповідають сучасний економічній ситуації;

- дані моделі не адаптовані до вітчизняної економіки і не враховують специфіку діяльності українських підприємств, а саме: особливості в системі бухгалтерського обліку і податковому законодавстві, вплив інфляції на формування показників діяльності підприємства, галузеву приналежність підприємства та ін;

Модель Дж. Таффлера і Г. Тішоу [4 ]

- відсутність статистичних даних по підприємствам-банкрутам, що не дозволяє скоригувати методику розрахунку питомої ваги коефіцієнтів з урахуванням економічних умов;

- проаналізовані методики не враховують інших важливих показників діяльності підприємства (методики побудовані на використанні балансових показників та показників звіту про фінансові результати);

- моделі не дають відповіді на питання, які з факторів вплинули на зміну рівня фінансової стійкості;

- за результатами використання моделей неможливо отримати інформацію можливого подальшого розвитку підприємства;

- граничні значення показників, що запропоновані зарубіжними вченими часто є недосяжними для українських підприємств. Разом з тим вказані методики дають можливість визначити наближення банкрутства підприємства (стадії кризи) та не дозволяють спрогнозувати перехід підприємства від однієї стадії життєвого циклу до іншої [2, 4].

Враховуючі всі ці обмеження зарубіжних моделей прогнозування банкрутства, вітчизняними науковцями були розроблені методики, що адаптовані для вітчизняної економіки.

 

Однією з найвідоміших є модель Сайфулліна - Кадикова. Оцінка рівня фінансового стану в цій моделі здійснюється за рейтинговим числом R. Дана модель враховує специфіку вітчизняної економіки та, разом з тим, є зручною для коригування відносно локалізації підприємства та часу розгляду. Однак інші з перерахованих недоліків залишаються [1].

Проблему неможливості використання зарубіжних методик, у практиці оцінювання фінансового стану українських підприємств, спробував вирішити вітчизняний економіст О. Терещенко. Він розробив дискримінантну функцію з 6 змінними:

 

Z = a1X1+ a2X2+ a3X3+ a4X4+ a5X5+ a6X6, (1)

де, а1,…а6 параметри дискримінантної функції, питома вага показників;

Х1 – коефіцієнт покриття;

Х2 – коефіцієнт фінансової автономії;

Х3 – коефіцієнт оборотності капіталу (активів);

Х4 – коефіцієнт рентабельності операційного продажу за Cash – flow;

Х5 – коефіцієнт рентабельності активів за Cash – flow;

Х6 – коефіцієнт оборотності позикового капіталу.

 

Розроблена дискримінантна модель О.Терещенка має значні переваги над традиційними методиками:

- модель є зручною в застосуванні;

- розроблена на використанні вітчизняних статистичних даних;

- враховується сучасна міжнародна практика;

- за рахунок використання різноманітних модифікацій базової моделі до підприємств різних видів діяльності вирішує проблему критичних значень показників;

- враховує галузеві особливості підприємства. Однак дана методика не є досконалою і має свої недоліки: відсутність поглибленої класифікації стійкості фінансового стану (існує лише – задовільний та незадовільний фінансовий стан); отримання значень в границях від -0,9 до 0,9 зобов’язує проводити додатковий аналіз для ідентифікації стійкості фінансового стану.

 

 

Розділ 2. Діагностика ймовірності банкрутства для ПАТ АЕС Рівнеобленерго»







Дата добавления: 2015-07-04; просмотров: 904. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.022 сек.) русская версия | украинская версия