Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Способи творення термінологічної лексики

______________________________________________________________________

 

Тема: «Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни. Правила вживання

термінів».

 

Наука чужою мовою не пускає

в людині глибокого коріння.

І. Огієнко

План

 

1. Терміни і термінологія.

2. Лексика за сферою вживання.

3. Джерела, походження, способи творення термінологічної лексики.

4. Правила вживання термінів.

 

ТЕРМІНИ І ТЕРМІНОЛОГІЯ

 

Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовольняють потреби спілкування людей у найрізноманітніших сферах. Однією з таких підмов є наукова мова(інші назви - мова науки й техніки, фахова мова), найголовнішу частину якої становить термінологія.

Наукова термінологія - вище породження людської думки, національної за своїми витоками і формою, міжнародної за поширенням. Професійне спілкування в будь-якій ґалузі неможливе без термінології.

Вивчення проблем термінології надзвичайно актуальне з кількох причин.

По-перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного скла-ду високорозвинених сучасних мов. Саме термінологія як частина природної люд-ської мови є найуніверсальнішим засобом зберігання, передавання, оброблення інформації. Обсяги ж інформації зростають шаленими темпами: за даними на-уковців, зараз її обсяги подвоюються через кожні п’ять-сім років, що спричиняє так званий «термінологічний вибух» - появу великої кількості нових термінів.

По-друге, наукове знання інтернаціональне за своєю природою. У сучас-ному світі відбуваються потужні інтеграційні процеси, які не оминають наукової сфери і висувають проблему міжнародної стандартизації термінів як основи для порозуміння між фахівцями різних країн.

По-третє, українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термі-нологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.

Термін (лат. Terminus – божество меж та кордонів) – це одиниця історично сформованої термінологічної системи, що визначає поняття та його місце в системі інших понять, виражається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, пов’язаних єдністю спеціалізації, належить до словни-кового складу мови і підпорядковується її законам або слова або словосполу-чення, які виражають точно визначені спеціальні наукові і технічні поняття.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність термінова (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моностемічність (однозначність) термінова в межах однієї предметної ґалузі,

однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Від слова термін утворене слово термінологія, яке означає «сукупність термінів з усіх ґалузей знання», а також є назвою розділу лексикології, що вивчає терміни певної мови.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому зна-ченні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність тер-мінів певної мови або певної ґалузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Ґалузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних ґалузей) нази-вають терміносистемами, або термінологічними системами. На чому ґрунтуєть-ся системність термінології?

Системність термінологіїзумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

Ø логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки - а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

Ø мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони зали-шаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, анто-німічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родовидові і т.д.). Академік Реформатський про ці особливості терміна сказав образно: «Термін служить двом панам - науці і мові».

Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних ґалузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

- Системність. Кожний термін входить до певноїтерміносистеми, в якій має

термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зов-сім інше значення, пор: ножиці цін «розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів» і значення загальновживаного сло-ва ножиці.

- Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть по-

няття,яке він позначає: поверхневий іригаційний стік, короткотерміновий кре-дит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахів-цями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансово-господарська операція, інфільтраційне жив-лення приканального купола підґрунтових вод поливними водами, Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.

- Прагнення до однозначностів межах своєї терміносистеми. Якщо біль-

шість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - одно-значні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатознач-ність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.

- Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення),

яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторсь-кий висновок є вислів «документ, що містить результати аудиторської перевірки».

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

- нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

- відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює наукове спіл-

кування: кольматаж – кольматування – кольматація, жирант - індосант,

профіцит- прибуток - зиск - вигода);

- інтернаціональний характер (знаючи терміни-інтернаціоналізми, легко спіл-

куватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні

значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес: рамбурсація,

ампліація, сапропель, польдер, драйвер, лаж);

- стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди

вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним, на-

приклад: акредитив з платежем на виплат);

- здатність утворювати похідні, наприклад: зношення - зношування - зношеність - зношуваний; зрошення – зрошування - зрошувальний – зрошувач.

Проте усе це - вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не зав-жди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам.

Термінологія виконує такі основні функції – позначає наукові по­няття і за-довольняє потреби спілкування фахівців – за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікаціятермінів – це систематизація термінів у словниках, довідни-ках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках. Розріз-няють такі види: словники терміносистем, затверджені у вигляді стандартів; словни-ки термінології (універсальні енциклопедії, ґалузеві енциклопедії, ґалузеві терміно-логічні словники).

Перекладні словники – найпоширеніший тип сучасних терміноло­гічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-україн-ськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо, ок-рім того, ще укладають тримовні, значно рідше – чотири-семимовними.

Енциклопедично-довідкові словники фіксують терміни, подають пояснення наукових понять. Словникова стаття влексикографічних працях такого типу скла-дається з двох частин – назви поняття і його означення (дефініції).

Тлумачно-перекладні словники – це праці змішаного типу, які пере­кладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. Ціка-вою лексикографічною працею, яку можна вва­жати певним символом нашого часу є «Тлумачно-термінологічний словник з ринкової економіки» (Харків, 1994), де, крім тлумачення, подано відповідники до українського терміна російською, англій-ською, німецькою, французькою, іспанською мовами.

Кілька років тому електронні словники перевернули свідомість лінг­вістів, пе-рекладачів, самих лексикографів та пересічних громадян, що мають справу з іно-земною мовою. Електронний словник – комп’ютерна база даних, що містить особ-ливим чином закодовані словникові статті, які дозволяють добирати потрібні сло-ва, часто із урахуванням морфо­логічних форм і особливостей поєднання слів.

Стандартизація термінології– це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнарод­ний стандарт). Стандарти-зована термінологія обов’язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено у Німеччині в кін­ці XIX – на початку XX ст., коли виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі ґалузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоре-тичні основи стандарти­зації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

В українській історії першим нормувальним термінологічним цен­тром можна вважати Наукове товариство імені Тараса Шевченка (кі­нець XIX – початок XX століття), навколо якого гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті – початок 30-х років). Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала дер­жавною справою. Від розв’язання мовних питань, зокрема терміноло­гічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів, освіта, наука, виробництво по-требує єдиної, зручної, логічної української термінології. З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифіка­ції, схвалену урядом. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

Ø систематизують поняття певної ґалузі науки чи техніки; пере­діляють їх з категоріями (предмети, процеси, якості, величини тощо);

Ø розмежовують родові та видові поняття;

Ø відбирають усі терміни ґалузі, узятої для стандартизації, зі слов­ників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та інших джерел;

Ø розподіляють терміни за групами:

а) вузькоспеціальні терміни;

б) міжґалузеві;

в) загально наукові (загал ьнотехнічні);

Ø визначають з групи термінів-синонімів нормативні (інші терміни також по-дають, але з позначенням нерекомендований);

Ø добирають еквіваленти англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

Ø формулюють українською мовою означення (дефініції) поняття;

Ø мовознавці рецензують стандарт.

Стаття стандарту має таку будову:

Ø назва поняття українською мовою;

Ø скорочена форма терміна;

Ø недозволений (нерекомендований) синонім;

Ø родове поняття;

Ø видове поняття;

Ø еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;

Ø дефініція (означення);

Ø формула або схема.

 

ЛЕКСИКА ЗА СФЕРОЮ ВЖИВАННЯ

 

Лексика – уся сукупність слів української мови. Ця сукупність є складною організованою системою, елементи якої тісно пов’язані спільністю чи проти-лежністю значень, стилістичного забарвлення, сфери вживання тощо. Термін лек-сика вживається також на позначення певних груп слів, об’єднаних спільною оз-накою (запозичена, застаріла, професійна, жаргонна, діалектна, поетична, експре-сивна лексика тощо), а також на позначення сукупності слів, що вживаються пев-ним письменником у його творах (лексика Шевченка, Франка, Коцюбинського).

Словниковий склад сучасної української літературної мови формувався про-тягом тривалого історичного часу. Лексика сучасної літературної української мо-ви неоднорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику.

Корінна українська лексика – це слова, що виникли в українській мові або були успадковані нею від давніх мов – основ (праслов’янської і давньоруської),на базі яких вона утворилася. Наприклад: хлібороб, щирість, будувати, щоденно, со-рок, дружба, вчити, наш, сто, зверху.

Називають три основні шари корінної української лексики з погляду її похо-дження:спільнослов’янський, до якого входить і найдавніша, спільноіндоєвро-пейська лексика, спільносхіднослов’янський і власне український. Слова двох перших шарів у російську, українську та білоруську мови.

Спільнослов’янська лексикаце слова, успадковані через давньоруську із спільнослов’янської (праслов’янської) мови; найдавніший шар української лек-сики, її ядро. Спільнослов’янські слова втратили свою мотивованість і мають, як правило, непохідну основу. Наприклад: мати, око, кінь, молоко, воля; сидіти, орати, вміти, учити; хитрий, глухий; один, сто; ваш, там, куди; про, а, ні.

Більшість спільнослов’янських слів поширена в усіх слов’янських мовах, ясна річ, із фонетичними відмінностями, що відбивають специфіку кожної з них.

Серед спільнослов’янської лексики виділяють найстародавніший прошарок – спільноіндоєвропейські слова. Наприклад: сестра, брат, вовк, зима; вода, небо, ніч. Cпільноіндоєвропейські слова збереглися в близькому звучанні в інших мо-вах, що належать до індоєвропейської сім’ї. Спільнослов’янська лексика – це найбільш стала й уживана частина словника української мови. Особливо багатим і різноманітним є склад спільнослов’янських іменників.

Важливу і велику групу спільнослов’янської лексики складають дієслова – назви дій, робіт, процесів: стояти, лежати, йти, брати, жити, воювати. Чима-ло в українській мові спільнослов’янських за походженням прикметників – назв кольору, смаку, розміру, духовних та фізичних якостей людини, властивостей речей та ін.: рудий, довгий, малий, вузький, кислий, солодкий, мудрий, хитрий, лютий, глухий, косий, легкий, теплий, рівний. Спільнослов’янськими за походжен-ням є ряд числівників (один, два, три, сім, вісім, десять, сто), більшість займен-ників (я, ти, ми, він, вини, хто, мій, наш, сам, весь), непохідні прийменники, спо-лучники, частки (з, за, при, над, у, до, о, а, чи, ні, ж, би) та ін.

Спільносхіднослов’янська лексика пов’язана зі змінами у суспільному еко-номічному житті східних слов’ян, розвитком науки, культури, мистецтва, особ-ливо в період Київської Русі. Наприклад:селянин, митник, урожай, скатерть, поневолі, велич, суть (у сучасному значенні), хороший.

Власне-українська лексика – це слова, що виникли в українській мові і є специфічними, властивими тільки їй словами. Наприклад: Батьківщина, очолити, громадянин, плугатар, осередок, освіта, самота, піддання.

Почала вона формуватися з ХІV ст., коли складалася, водночас з російською та білоруською, українська мова.

Виражаючи специфіку української мови, власне-українські слова відсутні в інших мовах, у тім числі і східнослов’янські. У цих мовах вони мають відповідни-ки – інші за звучанням слова. Власне-українські слова поповнили всі тематичні групи лексики, успадковані із спільнослов’янської та спільносхіднослов’янської мов.

Немає народу, який жив би ізольовано від інших народів, тому немає й мо-ви, вільної від іншомовних засвоєнь, насамперед лексичних. Запозичення слів з однієї мови в іншу досить давнє і звичайне явище.

Запозичення можуть здійснюватись з певної мови безпосередньо і через інші мови. Безпосередньо засвоювались українською мовою слова з російської (кріпость, мужик), польської (дідизна, кепський), тюркських (базар, гарбуз, ша-тро) та інших мов. Багато слів іншомовного походження прийшло в українську мову через посередництво російської (колективізація, космонавт) та польської (крейда, ґрунт, шик, кошт тощо). Засвоюються слова як усним, так і писемним шляхом. усним в українську мову прийшло багато слів тюрського походження, деякі польські і російські слова тощо.

Різні запозичені слова за часом засвоєння. Ряд іншомовних слів увійшло ще з давньоруської мови. З нею вони разом із спільнослов’янськими і спільносхідно-слов’янськими були успадковані українською мовою, як і російською та білору-ською. Це слова давньогерманського походження, про які вже говорилось, старо-грецькі (парус, лиман, кипарис, кедр, лавр, кит), тюрські слова, запозичення з арабської та іранської груп мов (орда, казна, табун, зеніт).

Поряд з цими в українській мові є іншомовні слова, які почали в ній вжи-ватися зовсім недавно. Наприклад:торшер, капрон, телевізор, відеотелефон, відеофонограма.

Найчастіше іншомовні слова засвоювались разом з поняттям, предметами, явищами, які вони позначали. Так, іменник бокс – назву спортивного змагання запозичено з англійської мови разом із цим видом спорту.

Збагачення української лексики здійснюється не тільки в наслідок прямих засвоєнь слів з інших мов, а й шляхом калькування. Кальки – це своєрідний різно-вид запозичень, що являє собою буквальний переклад складових елементів слова або усталеного звороту. Кальки бувають лексичні і фразеологічні. Лексичною калькою називається слово, скопійоване засобами української мови з іншої мови. Семантичні кальки – це скопійоване нове, переносне значення слова. Це корінні українські слова, які під впливом слів-відновників з іншої мови набувають нового значення.

Слова, які приходять у мову, спочатку перебувають на території лексичної системи: використовуються рідко, лише окремими мовцями. І тільки з часом вони поширюються, узвичаюються і посідають відповідне місце у складній лексичній системі. Слава ж, що старіють, навпаки, починають використовуватися дедалі рідше, поступово відсуваються від ядра словникового складу і виходять з ужитку. Таким чином, на кожному етапі розвитку мови в її словниковому складі можна виділити два шари – активну і пасивну лексику.

До активної лексики належать слова, що повсякденно використовуються всіма або частиною мовців у тій чи іншій сфері суспільного життя. Активна лек-сика охоплює передусім загальновживані слова, які використовуються в усіх різ-новидах усного і писемного мовлення: земляк, життя, тихий. До активної лекси-ки входять також слова, обмежені в своєму вжитку певною сферою спілкування (спеціальна лексика).

Слова, що входять до активного словника, різні за походженням і стиліс-тичним використанням. Серед них є корінні українські і запозичені слова.

Другий шар – пасивна лексика – набагато менший. Його складають слова, що не є обов’язковими, необхідними для повсякденного спілкування у будь-якій сфері.

Чіткої межі між активною і пасивною лексикою немає. Обидва шари пе-ребувають у постійній взаємодії: з активного запасу слова, старіючи, переходять у пасивний, а з пасивного нові слова в активний. Бувають випадки, коли слова ви-ходять із активного словника, а згодом повертаються до нього знову. Так сталося, наприклад, з іменами генерал, полковник, офіцер, міністерство, які наповнені но-вим змістом, повернулися у нашу мову.

 

ДЖЕРЕЛА, ПОХОДЖЕННЯ, СПОСОБИ ТВОРЕННЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ

 

Лексична система української мови сформувалася в ході тривалого історич-ного розвитку. У її лексичному складі розрізняють дві групи слів за походжен-

ням – власніі запозичені.

До власної лексикиналежать слова, що входили в українську мову в різні історичні періоди, починаючи з найдавніших – індоєвропейські (мати, брат, доч-ка, бик, вовк, м’ясо, сіль), спільнослов’янські (свідок, посол, боліти, холодний, девять, я, він, там), східнослов’янські (батько, дядько, кулак, собака, урожай, хороший, сьогодні, тепер), власне українські (багаття, батьківщина, напувати, очолити, линути, малеча, гай, смуга, дружина, мрія, бандура, розкішний, чарів-ний).

У різні історичні епохи українська мова збагачувалася словами, запозиче-нимиз інших мов. У сучасній українській мові їх порівняно небагато – 10-15%.

Усі запозичення української мови поділяють на дві групи:

1) слова, запозичені зі слов’янських мов (з польської (скарб, байка, полковник, петрушка, барвінок), російської (паровоз, завод, взвод, безробіття, декабрист), білоруської (дьоготь, бадьорий) та ін.);

2) слова, запозичені з неслов’янських мов: з грецької (ангел, монастир, історія, біографія, поема, атмометр), латинської (акваріум, радіус, активатор, дикта-тура), тюркських (атаман, сарай, барабан, кизил, базар), французької (парад, кабінет, сержант, сюжет, ажур, салют), англійської (матч, баскетбол, смо-кінг, мітинг, лідер, фініш, бар), німецької (офіцер, штаб, єфрейтор, бухгалтер, вексель, масштаб), голландської (флот, брезент, дамба), італійської (банк, опера, помпа), іспанської (гітара, карамель, пума), фінської (камбала, морж, пельмені).

Використовуючи іншомовне слово в мовленні, зокрема й у діловому, слід добре усвідомлювати його значення; іноді замість іншомовних слів доречно викорис-тати рівноцінні українські відповідники, пор.: анархія – безладдя; дебати – обго-ворення; дефект – недолік, вада, хиба; конвенція – угода; лімітувати – обмежу-вати; прерогатива – перевага; репродукувати – відтворювати; симптом – оз-нака.

Способи творення термінологічної лексики

Термінологічна лексика, як частина словникового складу мови володіє ря-дом цікавих якостей. Саме вона перебуває в стані активного розвитку у порівнян-ні з іншими частинами словникового складу мови. Саме на матеріалі терміноло-гічної лексики найбільш явно проявляється дія законів мови, а головним чином – словотвірних. Для нових об’єктів номінації використовуються всі способи слово-твору, що є наявними у даній мові, будь-які, а особливо лексичні ресурси націо-нальної мови, ресурси міжнародного словникового фонду, лексика інших націо-нальних мов. При цьому термінологічне словотворення не повторює механічні прийоми загальнолітературного творення слів. Відбувається своєрідний «при-родній відбір» тих способів і конкретних засобів словотвору, які б відповідали вимогам щодо спеціальних найменувань та їх функцій у мові науки. А це в кін-цевому результаті призводить до відбору і формування деривативних морфем і цілих моделей, що спеціалізуються у вираженні певних значень.

Виявлення особливостей словотвору і продуктивних для даної сфери слово-творчих моделей значно б полегшило і активізувало засвоєння лексичного і гра-матичного матеріалу. Саме в області засвоєння словотворчих закономірностей і можливостей вивчення мови необхідний строгий і обґрунтований відбір всіх сло-вотвірних засобів, потрібно створити так звану систему вправ, яка б являлась обо-в’язковим компонентом роботи над лексикою.

Як уже було зазначено вище, існує багато визначень терміна, які відобра-жають різні підходи їх авторів до даного поняття. Більшість вчених підкреслюють функціонально-смислову сторону терміна і погоджуються на розумінні терміна, як слова чи словосполучення, пов’язаного з поняттям, що належить до певної області знань чи діяльності. Важливим моментом являється питання про розріз-нення понять «термінологія» і «номенклатура».

Спірним також залишається питання про те, якими граматичними катего-ріями може бути представлена термінологічна лексика, бо вона найчастіше пред-ставлена в основному іменниками та словосполученнями на їх основі.

Таким чином, будь-яка мовна система, яка представляє ту чи іншу область знань, включає в себе термінологію, представлену сукупністю іменників та імен-никових словосполучень (які називають поняття даної області), а також словофор-ми з термінізованими значеннями, такі як дієприслівники, прислівники, прикмет-ники, за допомогою яких і реалізуються наші знання про певну область науки чи техніки.

У лінгвістичній літературі встановилась міцна традиція вбачати в природі терміна певну кількість ознак. Серед таких ознак основними вважаються сис-темність (систематичність), однозначність, точність, стилістична нейтральність, лаконічність, відсутність емоційної чи експресивної вираженості.

З приводу наявності чи відсутності у термінів тих чи інших ознак серед лінгвістів не припиняються суперечки. Слід відмітити, що для правильного розу-міння особливостей функціонування термінів має висунута А. А. Реформатським ідея термінологічного поля. За визначенням А. А. Реформатського, поле для тер-міна – це дана термінологія, за межами якої слово втрачає свою характеристику терміна, термін пов'язаний не з контекстом, а з термінологічним полем, яке і за-міняє собою контекст. Саме виходячи з цього твердження слід розглядати всі ознаки терміна.

Визначаючи системність, як одну з основних ознак терміна, слід пам’ятати, що системні відносини термінів дійсні лише в межах термінології однієї області знань. Одним з найсуттєвіших лінгвістичних джерел системності в термінологіч-ній сфері виступає системність морфології і словотвору. Терміни у своїй більшос-ті, як і звичайні слова, утворюються на базі засобів загальної мови. Однак, взявши за основу уже існуючі в мові способи і моделі словотворення, мова науки і тех-ніки виробляє свою словотворчу підсистему, пристосувавши її до основних вимог і функцій термінологічної лексики і мови науки в цілому. Таким чином, слово-твірні засоби в термінології являють собою певну систему.

Для термінологічної системи характерні такі способи творення:

1) морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);

2) семантичний, що реалізується за допомоги розвитку спеціальних значень у словах природної мови;

3) різні типи запозичень (слово­твірне та семантичне калькування).

Наукові терміни української мови утворюються такими основними спосо-бами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: гідрометричний равлик, споживчий кошик,гальмівний ба-рабан, відпливкапіталу, миша комп’ютера, вексельний портфель, брівка тран-шеї, поливне крило, камерадробоструминна, підварюваннякореня шва, струмзварювання. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробни-цтво, перезволоженість, поглинач, бездефектний), суфіксів (підгортальник, обо-ротність, валик, жорсткість, потужність), складанням слів і основ (вакуум-помпа, матеріаломісткість, сумішоутворювач, термообробка, тепловіддача, спектрометр), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), МК (магістральний ка-нал). Цей спосіб термінотворення - один із найпродуктивніших на всіх етапах становлення термінології, включаючи сучасний.

3. Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових по-нять: планування виробництва, капіталодефіцитні країни, керування дистанцій-но-масштабне.

Терміни-словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів. Синтаксичний спосіб - найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш

час.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контро-лінг, ліверидж, седиментація, картридж, бюргшафт.

Причини запозичання термінів різноманітні:

- запозичання терміна разом з новим поняттям: бонус «додаткова винагоро-да», «додаткова цінова знижка», «комісійна винагорода»;

- паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): іригація - зрошення; рамбурсувати - повер-тати борг; процент – відсоток; суфозія – вимивання; імпорт - ввіз;

- пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запози-чені і власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди;

- відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна: ліквідат - юридична особа - боржник, до якої висунуто фінансові вимо-ги у зв’язку з її ліквідацією.

Неоднозначним є і ставлення до запозичених термінів. Деякі термінознав-

ці - так звані пуристи - заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, на-томість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках ХХ століття - і в українській). Проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термі-нології не повинно бути більше 15%, оскільки наявність більшої кількості запози-чень призводить до втрати термінологією національного обличчя.

Проте слід негативно оцінювати вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода - диспач; водозбір – аквілегія; звуження - інфлю-вання (національної валюти) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) - тросант (нім.); жиро (італ.) - індосамет (нім.); ревалоризація (фр.)- ревальвація (лат.).

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни переділяють на:

ü однокомпонентні терміни, наприклад: паритет, резолюція, субстрат, паралінгвістика;

ü двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення імен­ник + іменник, наприклад: ректифікація кордону, стратегія спілкування, дискурс культури, універсали культури; або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держа-ва, цивільна відповідальність;

ü трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:
а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приго­лосні звуки,

вільна економічна зона, центральна виборча комісія;

б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип речення,

адитивний синтез кольору, маскультурний код мови,пасивний словник

мовця;

в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійного світогляду,

речення з однорідними членами, ревізія міжнародного договору, теорія лін-

гвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа імен­ника, позо-

лота обрізів видання;

ü багатокомпонентні аналітичні терміни,що мають чотири і більше ком-понентів, наприклад: автоматичний стапельний приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.

 

ПРАВИЛА ВЖИВАННЯ ТЕРМІНІВ

1. Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі

(діловодство, але не діловедення, справоведення, ділопроізводство та ін.).

2. Термін повинен вживатися з одним значенням (циркуляр – це розпоряджен-

ня, які повинні виконуватися всіма підвідомчими даній організації установа-

ми й підприємствами; а це означає, що циркуляр – це лише директивний лист,

а не лист будь-якого типу, і таким словом можна називати лише докумен-

ти цього типу).

3. Якщо термін – багатозначне слово, то вживати його в парі з означенням (зварю-

вання – автоматичне, газове, двобічне, імпульсне, контактне, під флюсом).

4. Не зловживати словами-термінами іншомовного походження, якщо є відпо-

відники в українській мові (дебати – обговорення, прерогатива – перевага).

5. При користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення

від нього похідних форм: якщо словник або довідник дає лише певні форми,

то «утворювати» ще якісь слова для власного вжитку забороняється, напри-

клад: акт – Р. в. акта (а не акту, як у загальновживаному слові), мн. – акти.

6. При укладанні документа службова особа повинна звіритися за словником,

якщо певний термін викликає у неї сумніви, і не пускати в обіг слів, утворе-

них кимось на заміщення наявних у словнику загальнолітературних термінів.

Наприклад: є терміни позаштатний фонд і несписочний фонд, проте дехто, по-

рушуючи норми літературної мови, вживає неправильний вислів безлюдний

фонд.

 

 

       
   
 
 

 

 


       
 
 
   


 

 

 

       
   
 
 

 

 


Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, седиментація, картридж, бюргшафт.  

 
 


багатокомпонентні аналітичні терміни,що мають чотири і більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.    

 

 




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
СЛОВНИК СТРАХОВИХ ТЕРМІНІВ 4 страница | 

Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 4669. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.025 сек.) русская версия | украинская версия