Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Якою була роль художньої літератури в культурному та суспільному житті ХІХ століття?




XIX століття — доба, що ввійшла до золотого фонду світового мистецтва. Як вважають літературознавці, даний період є важливим етапом у розвитку європейської та американської літератур. На думку відомого українського дослідника Д. Наливайка, історія літератури XIX століття починається з останнього десятиріччя XVIII, оскільки саме в цей час завершилося формування романтизму, що став одним із головних напрямів літератури XIX століття й одним із важливих етапів розвитку світового літературного процесу. Останні два десятиліття закінчують цю літературну добу. Адже починається переворот в естетичній свідомості й художній творчості, який продовжується й у перші десятиріччя наступного століття, з’являються нові засади й структури художнього мислення, нова система літературних напрямів, стилів і жанрів.
У соціально-історичному плані література XIX століття в країнах Західної Європи була літературою буржуазного суспільства, періоду його становлення, розвою і початку глибокої кризи, яку воно пережило в наступному сторіччі. Його становлення було бурхливим, супроводжувалося політичними бурями (Велика французька революція, наполеонівські війни, Реставрація). Відповіддю на ці історичні події стало виникнення романтизму, що виразив як піднесення, породжене грандіозним суспільним переворотом, так і глибоке розчарування його наслідками.

28.Визначте характерні особливості літератури реалізму У літературі український реалізм почався з другої половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Історія терміна «реалізм» є тривалою й оригіналь­ною.

30. Назвіть подібні та відмінні риси романтизму і реалізму.подібні иси дві доби художнього процесу ХІХ ст. Однак їх не можна розглядати суто послідовно і стверджувати, що, мовляв, коли закінчився романтизм, тоді почався реалізм. Це зовсім не так, оскільки як романтизм, так і реалізм розвивалися в першій половині ХІХ ст. в спільній для них історичній та естетичній ситуації. Іноді їх розвиток ішов послідовно, іноді — паралельно, а іноді вони переплітались. Романтизм і реалізм: розбіжності.

31. Чи можна назвати ХІХ ст. «золотою добою» класичного роману? Яких романістів ХІХ ст. і які їхні твори ви знаєте?

XIX ст. — особливий період у розвитку роману. Його автори стають не просто майстрами слова, а учителями, духовними наставниками. З’являються нові сюжетно-композиційні та жанрові різновиди роману, відбуваються зміни у формах типізації. Реалістичні за своєю основою великі епічні твори поступово витісняють романтичні, зазнають розквіту жанри історичного та соціально-побутового роману.

32. Яким було місце реалізму серед інших мистецьких напрямів у літературі ХІХ ст. ?

Реалізм – це літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.Реалізм в літературі, що прийшов на зміну романтизму, володіє ознаками мистецтва, що шукає істину і знаходить її, прагнучого перетворити дійсність.Літературні персонажі в творах письменників-реалістів здійснювали відкриття після довгих роздумів і мрій, після аналізу суб’єктивних світовідчувань. Ця особливість, яку можна виділити з авторського сприйняття часу, визначила відмінні ознаки реалістичної літератури початку ХХ століття від традиційної російської класики.Такі представники реалізму в літературі, як Бальзак і Стендаль, Теккерей і Діккенс, Жорді Санд і Віктор Гюго, у своїх творах найбільш яскраво розкривають тематику добра і зла, причому уникають абстрактних понять і показують реальне життя своїх сучасників.

33. . Яке місце займає повість «Гобсек» у структурі «Людської комедії»?

У структурі "Людської комедії" повість "Гобсек" займає місце сцен приватного життя у "Етюдах про звичаї". Вона складається з трьох історій: перша - історія адвоката Дервіля, який хоче допомогти Каміллі вийти заміж за молодого графа де Реста, друга - розповідь про життя Гобсека, третя - історія родини де Ресто (графиня де Ресто віддала всі свої гроші коханцеві Максиму де Траю і тепер, щоб забезпечити своїх молодших дітей, йде на злочин.

34. Складіть план характеристики образу Дервіля й доберіть до неї цитати.

Дервіль розумна і порядна людина, один з найкращіх адвокатів Парижа і друг родини Гранльє.

35. Чи реалізував О. де Бальзак у повісті «Гобсек» свою настанову: «Правда нагадує гіркий напій, неприємний на смак, але корисний для здоров’я? Що може навчити, від чого застерегти та «вилікувати» цей нещадно правдивий твір?

36.Яку роль відіграє родина Мармеладових у житті Раскольникова та ствердженні чи спростуванні його теорії?Достоєвський шляхом протиставлення характерів членів сім'ї Мармеладових і Лужина, Раскольникова і Разуміхіна, Свідрігайлова і Дунечки Раскольникової підкреслює контрасти сучасної йому дійсності з її соціальною нерівністю, гнобленням одних і багатством інших. І, мабуть, саме головне те, що у зображенні сім'ї Мармеладових читач ясно бачить Достоєвського-гуманіста з його любов'ю до «маленьких людей» і прагненням розібратися у душі навіть найстрашнішого злочинця. роль сім'ї Мармеладових не обмежується лише створенням тла, на якому розвивалася трагедія злочину Родіона Раскольникова.

37.Чи згодні ви з тим, що Петербург є не лише місцем дії, а й персонажем роману «Злочин і кара» ?

Події, описані в романі, відбуваються в Петербурзі. Петербург Достоєвського - це місто, в якому неможливо жити людині.

38.Порівняйте використання символіки кольорів у романах Стендаля «Червоне і чорне» і Ф. Достоєвського «Злочин і кара». Що в них спільного, а що специфічного для кожного з письменників?

 

39.Визначте всі сюжетні лінії роману «Анна Кареніна» та знайдіть, де вони перетинаються.

Уромані співіснують дві рівнозначні сюжетні лінії — Анни та Левіна, які не перетинаються.

40.Чи можна стверджувати, що самотність героїв у романі викликана руйнуванням зв’язків між людьми в родині й суспільстві?

Так. У чому ж полягає трагедія Анни Кареніної? Вона має соціальний зміст. Навіть до кохання Вронського Анна була самотньою в світі і самотньою в своїй сім’ї. Погляд на сім’ю у світському суспільстві був досить дивним: діти виховувались окремо від батьків. Можливо, тому так жорстоко вирішує Каренін долю Анни, розлучивши її з сином, що сам не відчував батьківської любові до своєї дитини? До того ж у суспільстві панує брехня: княгиня Бетсі постійно зраджує чоловікові, а княгиня Мягкая так розцінює вчинок Анни: «Она сделала то, что все, кроме меня, делают, но скрывают».Драма Анни Кареніної полягає в тому, що вона, маючи найчистіші моральні почуття і помисли, вступила у протиріччя з узагальненим стереотипом відносин свого середовища і своєї епохи.

41.Поясніть значення понять «естетизм», «парадокс», «інтелектуальний роман».

Естетизм (від грец. аіsthesis — чуття, почуття, аіsthetion — здатний відчувати) — тенденція та художній рух в англійській літературі і мистецтві, які сформувалися наприкінці XIX ст. під впливом ідей Дж. Рескіна, В. Пейтера, творів О. Уайльда.

Парадокс(від греч.(грецький) parádoxes — несподіваний, дивний), несподівана, незвична (хоч би формою) думка (вислів, пропозиція), що різко розходиться із загальноприйнятою, традиційною думкою з даного питання. У цьому сенсі епітет «парадоксальний», тобто нестандартний, такий, що відхиляється від найбільш поширеної традиції, протиставляється епітету «ортодоксальний», що розуміється як синонім слова «перевірений», тобто загальноприйнятий, буквально наступний пануючій традиції. Будь-який П. виглядає як заперечення деякої думки, що здається «безумовно правильним» (незалежно від того, наскільки вірно це враження); сам термін «П.» і виник в античній філософії для характеристики нової, незвичайної, оригінальної думки. Оскільки оригінальність вислову сприйняти набагато простіше, ніж упевнитися в його істинності або помилковості, парадоксальні вислови часто сприймають як свідоцтва незалежності, самобутності висловлюваних ними думок, особливо якщо вони до того ж мають зовні ефектну, чітку, афористичну форму

Саме «інтелектуальний роман» став жанром, що вперше реалізував одну з характерних нових рис реалізму XX в.- загострену потребу в інтерпретації життя, її осмисленні, тлумаченні, що перевищувало потребу в «розповіданні», втіленні життя в художніх образах. У світовій літературі він представлений не тільки німцями – Т. Манном, Г. Гессе, А. Деблином, але й австрійцями Р. Музилем і Г. Брохом, росіянином М. Булгаковим, чехом К. Чапеком, американцями У. Фолкнером і Т. Вулфом, і багатьма іншими. Але в джерел його стояв Т. Манн

42.Яку роль у творі відіграє фантастичний елемент? Що вас дивує більше: містичні властивості портрета чи реакція оточення на незмінну красу Доріана Грея?

До сюжету роману автор твору О. Уайльд вводить незвичайний фантастичний елемент: намальований талановитим художником Холлуордом, портрет Доріана Грея вийшов напрочуд гарним. Це був справжній шедевр. Доріан висловлює своє палке бажання, щоб його обличчя завжди зберігало свою красу, молодість, а замість нього старів портрет. І сталося неймовірне: роки наче обминали "чарівного принца" Доріана, не залишаючи на його обличчі жодного відбитку пережитого. Зате портрет був наче його матеріалізованою душею. На ньому відбивалися всі аморальні, ганебні вчинки Доріана. І з кожним його ганебним вчинком портрет ставав дедалі огиднішим. Відбилися тут і розпусні зморшки, і кров на руці вбивці, і лицемірна усмішка, коли Доріан одним вчинком вирішив відкупитися від долі, спокутувати величезні свої гріхи. Цей таємничий тісний зв'язок між героєм і портретом зберігається до кінця життя Доріана. А коли Доріан вирішує розірвати цей зв'язок, знищивши портрет, то, встромивши ніж у портрет, убиває самого себе.

43.Верлібр — вірш з неримованим ненаголошеним рядком, перехідне явище між поезією і прозою. У верлібрі спостерігаються певні ритмічні періоди або такти, що мають переважно змістове завершення. Одним з основоположників і визнаним майстром верлібру вважається В. Вітмен. Значного поширення набуває в поезії XX століття.

44.Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 — початку 20 століть.Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

Декаданс як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було застосовано цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували позитивістські доктрини у мистецтві, ілюзорний академізм, жорсткі міметичні нормативи у творчій практиці тощо, трактовані як прояв «присмеркової доби», коли дійсність, втиснена у абсолютизовані схеми раціоналізму, втрачала свій зміст. Відтак митці закликалися до подолання кризової ситуації, до створення нових естетичних та етичних цінностей, які випливали б з основ тогочасної, ще досить молодої «філософії життя», яка реабілітувала не просто ірраціональні принципи, а й критерій єдності світу. В цьому аспекті представники декадансу були близькі до символістів.

 

45. Естетизм- це збірна назва літературно-мистецьких течій, представники яких обстоювали естетичні особливості мистецтва (красу). Він виник у Англії наприкінці XIX ст., як реакція на суворий стиль вікторіанської доби. Художнім чинником зародження таких поглядів стала ідея "мистецтва заради мистецтва", що існувала ще з античних часів. Естетизм був противагою реалізму, який звертав увагу на соціальні проблеми. На його формування вплинули філос

46.Імпресіонізм — художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. офські ідеї Джона Рескіна та Волтера Патера. Найяскравіший представник - Оскар Вайльд.

47.Інтелектуальна проза - художній прозовий твір, в якому теми, проблеми та персонажі уособлюють різні сторони авторської думки, й розкривають певну соц. або філософську думку.

48.Натуралізм — літературний напрямок, що склався в західній літературі в останній третині 19 століття ( 1870-1890).Для нього була характерною настанова на фотографічно точне й неупереджене зображення дійсності, під якою насамперед розумілося матеріально-побутове довкілля, а також людського характеру, що бачився крізь призму фатальної зумовленості фізіологічною природою та середовищем. Принципи натуралізму за Е. Золя:відмова митця від оцінних категорій при змалюванні фактів, повна відчуженість автора, об'єктивізм;звернення літераторів до "заборонених" тем. Митці-попередники не писали про патологію, тепер їй було відкрито широку дорогу в роман, п'єсу, поему; історію суспільства розглядали перш за все як фізіологічний процес і так її відображували в мистецтві

49.Неоромантизм - стильова хвиля модернізму визначальною рисою якої є подолання розриву між дійсністю та ідеалом, характерним для романтизму завдяки могутній силі особистості (надособистість), здатно перетворити бажане на дійсне. Представники : Кнут Тамсон, Стівенсон, Кіплінг, Леся Українка, Олена Теліга, Олег Ольжич.

50.Александрі́йський ві́рш — римований 12-складник із цезурою посередині, обов'язковим наголосом на 6-му і 12-мускладах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим.

51.Парадокс(від греч.(грецький) parádoxes — несподіваний, дивний), несподівана, незвична (хоч би формою) думка (вислів, пропозиція), що різко розходиться із загальноприйнятою, традиційною думкою з даного питання. У цьому сенсі епітет «парадоксальний», тобто нестандартний, такий, що відхиляється від найбільш поширеної традиції, протиставляється епітету «ортодоксальний», що розуміється як синонім слова «перевірений», тобто загальноприйнятий, буквально наступний пануючій традиції. Будь-який П. виглядає як заперечення деякої думки, що здається «безумовно правильним» (незалежно від того, наскільки вірно це враження); сам термін «П.» і виник в античній філософії для характеристики нової, незвичайної, оригінальної думки. Оскільки оригінальність вислову сприйняти набагато простіше, ніж упевнитися в його істинності або помилковості, парадоксальні вислови часто сприймають як свідоцтва незалежності, самобутності висловлюваних ними думок, особливо якщо вони до того ж мають зовні ефектну, чітку, афористичну форм52.Психологічний роман — різновид роману, в якому автор ставить за мету зображення й дослідження «внутрішнього стану людини» й «найтонших порухів її душі». У своїй класичній формі сформувався у французькій і російській літературах у XIX ст. В XX ст. його вплив розповсюдився на світову літературу. у.

53. Реалізм(лат. речовий, дійсний) – Напрям у літературі та мистецтві, що ставить за мету правдиве відтворення дійсності в її типових рисах.

54.Си́мвол (англ. symbol символ) — знак, сутність, яка позначає іншу сутність.Знаком можуть виступати об'єкт, зображення, написане, слово, що заміняє собою деяке інше поняття, використовуючи для цього асоціацію, подібність або домовленість (наприклад матеріальний об'єкт може використовуватись для позначення абстракттного поняття). Символи вказують (або слугують в якості знака) на ідеї, поняття або інші абстракції.Прикладами символів можуть бути символи, що використовуються на картах, щоб позначити місця, варті уваги: перехрещені шаблі для позначення поля бою; цифри є символами що позначають числа

55.Символізм — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчостісимвол — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. У Росії - Михайло Врубель, Микола Гущин, Мікалоюс Чюрльоніс, " Червона троянда "," Блакитна троянда "У Польщі - Яцек Мальчевський, Владислав Подковінскій.В Англії - Обрі Бердслей, Джордж Фредерік Уоттс.У Бельгії - Фернан Кнопф, Ксавьє Меллер, Вільям дегув де Нункве, Жан Дельвіль.У Франції - Гюстав Моро, Анрі Фантом-Латур, Одилон Редон, Пюві де Шаванн, Ежен Каррьєра

56.инестезія (грецьк. synaesthesis — одночасне відчуття) — художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів.

57. Соціально-психологічна проза - одно з яскравий досягнень реалізму ХХ ст., в якому реалізувалася характерна для цього напряму установка на ретельний аналіз громадського життя і внутрішнього світу особи. Від початку формування реалізму в нім розвивалися дві течії: соціологічний, який акцентував увагу на дослідженні суспільства як певній цілісності (Бальзак), і психологічний, первинним об'єктом дослідження якого була особа, вписана в конкретний історико-суспільний контекст (Стендаль).

58. Сугестія – це вплив на читача не через аргументацію чи логічну систему висновків, а за допомогою навіювання йому певного настрою. Сугестія стала однією з головних художніх ознак поезії символістів. У сугестії поезії головну роль відіграють асоціативні зв’язки, яскрава метафорика, синтез художніх явищ у межах багатозначного ліричного сюжету, активізація ритмомелодики. До сугестивної поезії належать вірші П. Верлен й А. Рембо.

59.Рома́н філосо́фський — великий епічний твір, в якому безпосередньо викладається світоглядна або етична позиція автора.Як окремий жанр сформувався в епоху Просвітництва (Вольтер — «Кандід, або Оптимізм», «Простодушний», «Мікромегас»; Дені Дідро — «Жак-фаталіст та його господар»), виник з необхідності популяризації філософіїраціоналізму, сатиричного зображення суспільних норм, законів і політичних подій.

60.Збірка «Квіти зла» Ш.Бодлера.

Шарль Бодлер є одним із зачинателів символ му, але у його творчості, і зокрема у збірці "Квіти зла", поєдналися романтичні й власне символі1 елементи. Вірші у "Квітах зла" мають здебільшого двопланову структуру, де на передньому плані - предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, якими ховається ідея, абстракція, що перетворює предметно-емпіричні образи в символи Становище поета в тогочасному суспільстві бачиться Бодлеру безправним і трагічним. Поет приречений на нерозуміння. Дивовижне, воістину символічне втілення здобули ці думки у вірші "Альбатрос". Тут - усе символ: і Альбатрос - великий прекрасний сильний птах, і моряки, які спіймали його, щоб посміятися і познущатися з нього. Альбатрос - образ-символ поета. Бодлер називає птаха "королем блакиті". Йому, поетові, він співчуває, бачачи, як "волочаться за ним великі білі крила, як весла по боках розбитого човна". У руках моряків Альбатрос утратив свою силу й могутність: його "ходити по дошках природа не навчила". Але, попри увесь цей трагізм, у голосі автора немає приниженості. Навпаки, в останніх рядках вірша відчувається не лише гордість за поета, але й виклик тим, хто його принижує

61.Художній світ поезії Артюра Рембо.

А.Рембо усвідомлював свій шлях у поезії як «вічне блукання й поривання у нетрях духу». Усе, що йде ззовні («загальноприйнятні» норми моралі або універсальні «закони розуму», «здоровий глузд» або «добрий смак»), він сприймав як нестерпні пута, що заважають порухам його душі й тіла. Поет не терпів не лише ніякого насильства, а й «приручення до середовища», відчуваючи себе істотою, що належить до «іншої раси», «чужинцем» у світі, настільки ж неприємним для оточення, наскільки й воно було неприємне йому.Тому поезії Рембо властиві поривання до «втечі» й «бунтарства». «Я той» хто страждає, і хто збунтувався», — писав митець в «Осяяннях». Мова йде не тільки про бунт проти зовнішнього світу, а передусім проти себе, оскільки найбільше він ненавидів саме своє «я» — продукт виховання психологічних, 'моральних, інтелектуальних звичок. Це «я» для нього не вичерпувало людської суті, воно — маска, за якою ховаються інші, невідомі ірраціональні сили, що творять дійсну сутність людини і потребують звільнення. На думку письменника, існування особистості у буденній

62. Цикл романів Еміля Золя.

Задум написати цикл романів, присвячених Другій імперії виникає незадовго до франко-прусської війни у 1868 р. протягом двадцяти п'яти років Золя працював над створенням соціальної епопеї \"Ругон-Маккари\" і закінчив її у 1893 році романом \"Доктор Паскаль\". Починаючи роботу Золя, пристрасний послідовник теорії спадковості, головну увагу приділяв біологічним мотивам, переносив проблему фізіології в сферу художньої творчості. Золя ставив перед собою дві мети: художню ілюстрацію фізіологічних та соціальних законів, що відобразилося у підзаголовку:\" Натуральна та соціальна історія однієї сім'ї в епоху Другої імперії\". У кожному з двадцяти романів серії читач зустрічається із представниками тієї чи іншої гілки Ругон-Маккарів. Іноді історія \"однієї родини\" має суто композиційні та сюжетні функції, допомагає письменнику пов'язати окремі частини в єдине ціле. Таким чином, ми бачимо вже у пролозі до соціальної епопеї, що письменник сам спростував свою теорію. Дійсно, дуже важливими є фактори спадковості та соціального впливу, але не вони визначають внутрішній світ людини. Доброчесна людина в будь-яких умовах залишається такою. Доброчесна людина не може піти проти своєї совісті та певних моральних установок. Доброчесна людина сама обирає те оточення, яке найбільше задовольняє її потреби спілкування. Доброчинна людина сама створює умови та обставини, в яких добро утверджує свої позиції. Часом здається, що доля несправедлива до того, хто прагне добра, але хочеться сподіватися, що в світі панує вища справедливість, яка виявляється не тільки в матеріальному вимірі.

63.Оновлення європейського театру на межі XIX-XX століття

Театрознавство як наука почалося в Європі з 20-х років XX століття. Завдяки йому ми так багато знаємо сьогодні про театр. Виникнення театру є ознакою повноліття нації (О. Островський). Дійсно, наявність національного театру свідчить про високу ступінь цивілізованості країни. Театр — це вид мистецтва, в якому образне втілення дійсності від­бувається в процесі сценічної постановки, під час гри акто­рів перед глядачами.Театр — це місце для видовищ. Це мистецтво, засобами вираження якого є сценічна дія. Театр відноситься до про­сторово-часових видів мистецтва. Сценічне мистецтво ви­словлюється як в просторі, так і в часі. Театр зв'язаний ще з безліччю видів мистецтва — архітектурою, живописом, скульптурою, музикою, піснею, танцем. Отже, театр ще й синтетичний вид мистецтва.Однією з особливостей театрального мистецтва є харак­тер його чуттєвого сприйняття. Театр — це місце, де пуль­сують pathema — mathema — роеіта (від грецької — емоції-пізнання-поема). Театр — це місце, де кожна дія може бути імітована, але за всіма діями тут стоять лише дві реальності: щастя і горе або комічне і трагічне. Інакше кажучи, любов і смерть (Ерос і Танатос) — дві реальності, які визначають стан людини. Разом з тим театральне мистецтво дуже умов­не, кожен глядач має багато можливостей для домислу, своєї трактовки зображуваної на сцені дії. Сказано ж бо, що мас­ки і театральність є характерними рисами життя сучасної культури. Недарма Марина Цветаева вважала, що театр є центром фальші. А один з творців театру абсурду францу­зький драматург Жан Жене саме за це й не любив театр. Він вважав, що західний театр є тривіальним відображенням відображення, символом занепаду суспільства. Західний те­атр будується на ідеї розваги, яка рідко коли сягає рівня справжнього мистецтва.В кінці XIX — на початку XX століття відбувається про­цес оновлення театру, причому не тільки репертуару, а й приміщень. Так, в одному тільки Лондоні було побудовано 29 театрів, тоді, як, наприклад, за радянської влади в сто­лиці України не було побудовано жодного театру. На під­мостках сцени дискутуються важливі соціально-громадсь­кі проблеми, актуальність яких приваблює глядачів.В історії національної культури кожної країни був свій драматург або режисер-новатор, який створив новий театр, що відповідав завданням часу. Так, з спектаклю за п'єсою Альфреда Жаррі «Убюкороль», власне, і починається істо­рія драматургії і театру XX століття як Франції, так і світу. Цей перший драматург-авангардист своїми трагіфарсами значно розширив горизонти театрального мистецтва

64.. А. Чехов. «Чайка» як перша п’єса нової російської драматургії.

Прем’єра п’єси «Чайка» відбулася 1896 року в Олександринському театрі в Петербурзі й завершилася провалом. актори не були готові до нових театральних ідей чехова, не впоралися із сим волами та підтекстами. автор тяжко переживав невдачу. але п’єсу не зняли з репертуару й продовжували грати в різних театрах. на приклад, у Київському театрі м. Соловцова (тепер ім. І. Франка) вона мала успіх. Справжній тріумф чекав на Чехова тільки через два роки, коли «чайку» поставили в московському художньому театрі під керівництвом К. С. Станіславського і В. І. немировича- Данченка. Триває цей успіх і донині. До речі, на сьогодні за кількістю постановок чехов-драматург посідає друге (після В. Шекспіра) місце у світі.

65.Поняття про «ібсенізм» та «нову драму».

Генрік Ібсен - драматург 19 сторіччя. Наскільки апм"ятаю, він автор "Лялькового будинку", у цьому творі вперше розкрилися поняття проблем особистості, а не глобальні поняття віри, світу, глобальні теми оточуючого світу.Основною ідеєю ворчості Ібсена є призначення людини і шляхи виконання цього призначення з огляду на мораль та інших людей.Ібсенізм - течія своєрідного погляду (ібсенівського)на оточуючий світ виражена у творах.

66.Образ Нори в галереї жіночих образів світової літератури.

Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її, як це було під час появи драми. Фальш і лицемірство пронизують домашнє життя родини адвоката Хельмера. Чарівна і лагідна, завжди жвава Нора, ніжна мати і дружина, користується начебто обожнюванням у чоловіка, оточена увагою, але насправді вона для нього тільки лялечка й іграшка. їй «не дозволяється» мати свої погляди, судження, смаки. Оточивши дружину атмосферою дражніння і солоденьких жартів, адвокат Хельмер ніколи не говорить з нею про щось серйозно. Життя цієї милої і симпатичної жінки складне, а «господаркою» будинку її назвати не можна. Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір'ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п'єси — це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори.

67. Поняття «драми-дискусії», «відкритого фіналу».

Драма-дискусія» – це драма, в якій герої є носіями різних, але добре обґрунтованих поглядів. Конфлікт будується на дискусії і впродовж п’єси не розв’язується, а навпаки, загострюється, а фінал залишається відкритим. "відкритий фінал", коли відсутня розв"язка, глядач не знає, чим закінчується історія.

68.Трансформація древньогрецького міфу в комедії «Пігмаліон».

Б. Шоу запропонував сучасний варіант прадавнього міфу: в центрі уваги письменника не всесильне кохання, а проблеми багатства особистості й можливості реалізації духовного й інтелектуального потенціалу людини. Професор фонетики Хіггінс, який у драмі Шоу виступає своєрідним Пігмаліоном, укладає парі з полковником Пікерінгом, що він проведе науковий експеримент - за кілька місяців навчить вуличну торговку квітами Елізу Дулітл правильній вимові і зробить так, щоб "її з успіхом могли прийняти за герцогиню". Експеримент Хіггінса дає блискучі результати. Еліза, яка знала лише лихо й злидні, в атмосфері поваги до її особистості виявляє надзвичайні здібності, розум, талант і почуття внутрішньої гідності. "Перетворення" Елізи, на думку Шоу, покликане заперечити думку про те, що соціальні бар'єри нездоланні: насправді вони лише заважають людям реалізувати закладені в них можливості. Шоу безмежно вірить у культуру, знання, які, за словами "прозрілого" Хіггінса, "знищують прірву, що відділяє клас від класу і душу від душі". Хіггінс веде Елізу в аристократичне суспільство, і вона затьмарює світських дам не лише красою. Пігмаліон-Хіггінс, торкнувшись своїм різцем до цієї Галатеї, розбуркав приспані в ній духовні й інтелектуальні сили, і його витвір виявився вищим і кращим за нього самого. Тут виникає характерна для драматурга тема бідності як сили, яка гальмує інтелектуальний розвиток людини. Із цією ідеєю пов'язаний справжній демократичний пафос п'єси Шоу. Народ в уявленні письменника - неопрацьований, але цінний матеріал, коштовний мармур, в якому закладені можливості перетворення на величний "твір мистецтва"

69.. «Срібне століття» російської поезії та трагічні долі його представників

Межа ХІХ-ХХ ст. стала особливим етапом у розвитку російської словесності. Він увійшов до історії російської культури як «Срібна доба» (назва була обрана за аналогією із «золотою добою», яку ототожнювали з XIX ст., здебільшого - з пушкінською епохою). Дух всебічного оновлення панував і в російській ліриці. Як і в західній поезії, вирішальну роль у її розквіті відігравали нереалістичні тенденції. Найвизначнішими з-поміж них були символізм, акмеїзм і футуризм. Отже, картина поетичного життя в Росії першої чверті XX ст. вражає своєю строкатістю. У розмаїтий хор яскравих ліриків, так чи так пов'язаних з певними літературними течіями та школами, вливалися голоси поетів, що перебували поза будь-якими угрупованнями. Один із них належав Марині Цвстаєвій (1892-1941) - поетесі надзвичайної обдарованості та тяжкої долі. Трагічно склалося життя митців, що прийшли в російську літературу «Срібної доби». Трагічною була доля w самої російської культури: її дивовижний злет був перерваний жовтневим переворотом, що призвів до встановлення тоталітаризму в країні. З встановленням більшовицької влади культурна політика у державі була спрямована на руйнацію духовної спадщини царської Росії та знищення творчої інтелігенції. Відтоді над країною почала опускатися «залізна завіса», що більш як на 2/3 століття відокремила російську культуру від світового культурного розвитку. За умов штучної ізоляції та постійних ідеологічних переслідувань література невідворотно вироджувалася в офіційне «соцреалістичне» псевдомистецтво.

70. Місце Б.Шоу в англійській та світовій літературі

Джордж Бернард Шоу – видатний англійський драматург, критик, романіст і громадянський діяч, був ще одним представником “нової драми” наприкінці XIX – першої половини XX століття. Натхнений новаторством Г. Ібсена, він створив власну, цілком оригінальну театральну естетику – інтелектуальний проблемний реалістичний театр. Одним з улюблених засобів впливу Шоу на свідомість своїх читачів та глядачів був парадокс. У такий спосіб він аж ніяк не намагався заробити дешеву популярність. Письменник мав на меті зовсім інакше – змусити людину по-новому неупереджено поглянути на традиційні цінності, звільнити її від влади застарілих стереотипів. Саме з цих причин Шоу віддавав перевагу “відкритим”, незавершеним закінченням, які не усували проблем, що розглядались у п’єсах, а навпаки, ставили нові. Драматург закликав сучасників піти важким і небезпечним шляхом Свободи, не тільки політичної чи економічної, а насамперед духовної.

71. Влада золота та її філософія в повісті «Гобсек». Композиція і стиль твору.

омани і повісті Бальзака охоплюють усе розмаїття тогочасного французького життя. Вигадані Бальзаком персонажі, ситуації, події справляють враження надзвичайно переконливої картини. Повість «Гобсек» він присвятив барону Варту де Паноану, своєму давньому товаришу. Бальзак невипадково писав про те, що «суспільство — справжній історик, а він, письменник, тільки його секретар». Історію Гобсека розповідає адвокат Дервіль. У центрі повісті — незвичайна постать, представник французької буржуазії, лихвар Гобсек. Письменник описує свого героя так: «Волосся у лихваря було зовсім пряме, завжди охайно причесане, з сильною сивиною. Оченята, жовті, як у куниці, були майже без вій і боялися світла. Гострий ніс, подовбаний на кінчику віспою, скидався на свердлик, а губи були тонкі… Розмовляв він завжди тихим, лагідним голосом і ніколи не сердився».Гобсек — жорстокий капіталіст. Маючи мільйони, Гобсек живе в занедбаній кімнаті. Він безжалісно експлуатує клієнтів. Гобсек, як той павук, заманює людей до себе, а потім забирає у них все майно. Жертвам потім важко викупити свої речі. Гобсек старий, але на всьому економить.Після смерті Гобсека залишилося багато грошей, зіпсованих продуктів та інших цінностей. Кімната була захаращена меблями, срібними виробами, лампами, картинами, вазами, книгами, гравюрами… Срібло Гобсек не продав, бо відмовився взяти на себе витрати, пов’язані з доставкою. Він «здитинів і виявляв ту незбагненну затятість, яка розвивається у старих людей, одержимих сильною пристрастю, що переживає їхній розум».За життя Гобсек так і не скористався накопиченим багатством. Через таких, як Гобсек, ламаються долі багатьох людей. Ця повість навчає тому, що гроші — це не головне. Найбільша цінність — твоє добре серце.Отже, Гобсек знає гроші професійно, бо він лихвар, тобто людина, що дає гроші під заставу. Він розповідає Дервілю про своє життя, і поступово стає зрозуміло: в ньому майже ні для чого, крім грошей, місця не лишилося. Він прагнув мати гроші, бо вони дають свободу, а хто ж не хоче бути вільним. Але, накопичивши певну суму, Гобсек не зупиняється, бо розуміє: великі гроші дають владу. Саме ця насолода для нього найкраща. Він так захопився, що й не помітив, коли і як гроші стали володіти ним. То, може, гроші не потрібні? Це не так. Відсутність грошей у Ернеста де Ресто ледве не зруйнувала його надії і щастя. А от для його матері гроші стали джерелом усіх нещасть, бо вона не знала ані ціни грошам, ані небезпеки, яку вони крили. Розкидаючи гроші на Максима де Трая, на розкіш, вона забула про свій обов’язок перед чоловіком і дітьми. Гроші — річ небезпечна. Потрапити у залежність від них дуже просто, тому Фанні Мальво позичає у Гобсека стільки грошей, скільки може віддати, заробивши працею білошвейки. Та й Дервіль розуміє думку Гобсека, який позичає йому гроші під великий процент. Адже немає більшого тягаря, ніж тягар зобов’язаності за надану послугу. Часом це руйнує стосунки. Тому Гобсек позбавляє Дервіля необхідності почуватися вічно винним йому. Це ще один бік проблеми грошей.Таким чином, дослідивши проблему грошей, Бальзак дійшов висновку, що гроші потрібні людині, аби жити, не думаючи про них, а займаючись творчістю, справами тощо. Брак коштів призводить до занепаду моралі, як у Максима де Трая. Невміння керувати своїми потребами призводить до марнотратства й трагедії. Великі гроші дають владу. Але саме великі гроші часом забирають у полон життя людське, як це сталося з Гобсеком.

72.Характеристика образу Гобсека, неоднозначність «філософа і скнари

Повість "Гобсек" — один із перших творів, які автор свідомо писав як фрагменти "Людської комедії". Тут з'я­вилися перші наскрізні герої Бальзака (Растіньяк, Б'яншон, Дервіль та ін.), які пройшли через подальші його повісті та романи.Проблеми, до яких звернувся автор у повісті, були такими актуальними і хвилюючими, що він неодноразо­во повертався до них, поступово шліфуючи свій задум.Бальзаківський Гобсек — не зовсім типовий лихвар. Його особливість полягає в тому, що він скнара-філософ. Система поглядів Гобсека на життя складалася по­ступово. Він пройшов довгий шлях і багато пережив, перш ніж упевнився, що "всюди йде боротьба між бага­тими і бідними".Образ Гобсека змальований з великою майстерністю. У його портреті не випадково домінують кольори благо­родних металів: "місячний лик", "жовтувата блідість, що нагадує колір срібла, з якого злетіла позолота", риси його обличчя "здавались відлитими з бронзи", а очі були "жов­тими". Безжалісність Гобсека підкреслюють такі ознаки, як "людина-вексель", "людина-автомат".Гобсек-філософ уміє отримати насолоду від спогля­дання краси графині Анастазі де Ресто та пишної роз­коші її кімнати, але значно більше його приваблює ат­мосфера щирості й душевної чистоти, якою оточена тру­дівниця Фанні Мальво.

73.Образ Левина може бути названий автобіографічним не стільки в змісті часткового збігу життєвих обставин, скільки по подібності ідейно-моральних шукань, характерних для всіх улюблених героїв Толстого на всьому протязі його творчості. Спочатку інтереси Левина зосереджують в області практичної поміщицької діяльності. Він починає з того, чим скінчив Микола Ростов в Епілозі «Війни й миру». Але якщо Ростов повністю вдоволений своїми відносинами із кріпаками, те Левин уже розуміє всю хибність «гри» у доброго пана, благодійника. Господарська діяльність приносить йому лише гостре розчарування. Він не міг не відчувати справедливість слів свого брата Миколи: «...ти не просто експлуатуєш мужиків, а з идеею».

74.Традиційність і своєрідність вирішення проблеми «поет і натовп» у поезії







Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 2022. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия