Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Історичні витоки риторики. Риторика античності.




Риторика, як і інші науки, має свою історію, злети й падіння. Давня Греція, Давній Рим в епоху демократичного розквіту стали світовою скарбницею риторики й ораторського мистецтва. У свою чергу, красномовство відіграло помітну роль у формуванні культури античного суспільства. Після походів Александра Македонського ІХ ст.. до н.е.) грецька культура поширилася майже в усьому світі (еллінізм). Після засвоєння засад грецького красномовства Давнім Римом, що був в античності «володарем світу», греко-римська риторика стала основою ораторської культури народів Європи. Уже наприкінці античної епохи існувала велика кількість риторичних шкіл та писаних посібників, які суттєво прислужилися розвитку цієї науки.

Як і все з давнього життя, дар красномовства, побожне ставлення еллінів до слова були широко представлені у міфології. Риторику уособлювала одна з дев’яти мистецьких муз прекрасноголоса богиня Калліопа. Донька могутнього Зевса й Мнемосіни (богині пам'яті) Калліопа відрізнялася своїми обдаруваннями серед усіх інших муз. Вана стала музою епічної чарувального слова, поезії й науки. Синами Калліопи були прекрасні співці Лін, Орфей, фракійський цар Рес. Краса і мудрість Калліопи втілювалася митцями у скульптурному зображенні богині з вощаною дощечкою або сувоєм і грифельним прутиком у руках. Цікаво, що однією із відомих скульптур геніального оратора давнього світу Марка Тулія Цицерона було зображення Калліопи, біля підніжжя якої лежав він, кращий оратор усіх часів і народів.

У Греції покровительками красномовства були три богині: богиня переконання «Пейто, і дві богині Ериди – богині суперечок. Одна Ерида – гармонійна, прагне гармонії, злагоди, компромісу у спілкуванні і досягнення істини. Друга – дисгармонійна, яка йде до перемоги через конфлікт і навіть смерть.

У римській культурі риторика зображалась в образі величної жінки – богині мистецтв, яка сидить на троні в осяйному вбранні, на якому виткані мовні фігури. З прекрасних уст росла лілея, яка символізувала красу, і меч, що символізував грізну зброю. Риторика красою і силою живого мови переконує.

Слід зауважити, що боги та герої красномовства зустрічаються у міфології багатьох народів. Так, у давньоіндійській міфології є щонайменше дві богині красномовства -

Вач і Сарасваті.

Богиня Вач - "мовлення", "слово" - є персоніфікацією мовлення. Вач називали "царицею богів", "володаркою багатства" (Донька бога любові Ками).

Сарасваті - богиня красномовства і мудрості, винахідниця санскриту й алфавіту деванагарі (стала дружиною Брахми як носителька численних творчих обдарувань).

У єгипетській міфології - всесильний бог Тот, покровитель усього розумного, він дав людям письмо й рахунок, володів часом, ввів літописання, керував «усіма мовами».

Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникла в стародавній Греції. У стародавній Греції риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітектура, вона вважалася мистецтвом, творчістю, її величали "царицею всіх мистецтв". Публічний виступ громадян у Народному зібранні чи в суді був невід'ємною частиною функціонування апарату державної влади у демократичних полісах Давньої Греції.

В Гомерових творах справжнім героєм вважався той, хто не тільки виявляв доблесть, а й умів гарно говорити. Війську, що завоювало Трою, дуже допомагав своїми промовами старий Нестор, хоч і не міг брати безпосередньої участі в битві.

Ораторське мистецтво в Елладі користувалося великою повагою, тому численні ораторські школи давнього світу ніколи не були порожніми.

Зі стародавніх часів риторику поділяли на три галузі: судова риторика, риторика політична (публічних виступів), урочиста риторика. Хто в стародавній Греції розпочинав перед судом свій позов, повинен був сам особисто виголосити промову, бо участь представників дозволялась тільки в окремих випадках, наприклад, у справах неповнолітніх, жінок тощо. Оскільки судові справи були досить поширені, почали з’являтися ритори за наймом – логографи, які здебільшого створювали апології – промови на захист себе. Ті ж не тільки їх складали, а й розробляли теорію риторики. Велику увагу приділяли вони підбору доказів, удосконаленню фраз з метою посилення їх впливу.

Першим з великих ораторів Афін був Перикл (490-429 до н.е.). Завдяки своєму дару красномовства йому вдавалося керувати Афінами протягом сорока років, за що одержав титул вождя афінської демократії. Його промови відзначалися логікою і впевненістю у своїй правоті. Перикл не намагався вразити слухачів, був Вільний від пафосу і розпалювання емоцій у слухачів. На ораторській трибуні він тримався спокійно і з гідністю, не жестикулював. Ніколи не сміявся сам і не смішив інших. Ретельно готувався до своїх промов. Відповідав лише на ті запитання, на які міг відповісти. На урочистих похоронах захисників Афін у Пелопоннеській війні Перикл виголосив таку «Надгробну промову», що матері юнаків, яких він посилав на загибель, на руках пронесли його містом. Промова була простою і водночас вражаючою:

«Рік утратив весну, ті, що загинули, як боги; вирішальний момент прощання з життям був для них кінцем страху і початком посмертної слави; хоч би якими добрими були справи приватної особи, із загибеллю вітчизни вона все одно загине.»

Наступним грецьким оратором був Клеон. Якщо Перикл походив з царського роду, то Клеон – чинбар, не мав освіти і благопристойного виховання. Як ремісник він звертався до найбіднішої неосвіченої маси, був їй близьким, прийшов до влади завдяки своїй демагогії ( у пер. з гр. – керувати народом на дешевому популізмі, облудні обіцянки, гасла, лестощі, викривлення фактів з боку політиків для завоювання довіри мас), служив натовпу. Його вважали винним у занепаді афінської демократичної державності.

Школа софістів продовжила розвиток теорії ораторського мистецтва. Софістика – уміння хитромудро сперечатися. Софістика і риторика - споріднені мистецтва. Слово «софіст» спочатку означало «мудрець», «винахідник», «умілець», «мастак», а з другої половини V століття стало назвою певного типу філософа-професіонала, вчителя філософії, людини, яка заробляла собі на життя інтелектуальною працею. За свою працю вони брали досить високу платню. Навчити мислити, говорити і робити – у цьому полягало завдання софістів як перших платних вчителів чеснот. У їхні програми входило і мистецтво сперечатися (евристика). Саме софісти були і першими логографами. Часто вони не прагнули істини, а просто намагалися відробити свої гроші, хитро викладаючи справу клієнта. Ораторську майстерність софісти цінували більше, ніж зміст виголошуваних промов. Тому поняття софістика набуло негативного значення.

Серед перших софістів зазвичай називають Корака і Тисія. Обидва вони походили із Сицилії. Корак задумав навчити демос добрих слів, схилити до корисного і відвернути від некорисного. Але з часом залишив громадську роботу і відкрив школу судової практики, підготував хрестоматію зразків, які можна вставляти у промову. Його учень Тисій продовжив цю справу і створив теоретичний посібник техне, в якому були поради щодо побудови промови.

Найбільшої слави як видатний ритор (софіст, логограф) зазнав Горгій(485-380 р. до н.е.). Горгій здобув популярність, ставши в Афінах послом міста Леонтіни., що дуже потерпало від Сіракуз. Своїми майстерними виступами, він викликав у афінян захоплення. Під враженням промов Горгія афінські народні збори вирішують негайно надати військову допомогу в її боротьбі з Сіракузами.

Горгій переїжджає до Афін і відкриває школу риторики. Звичайно, він успадковує все те, що вже досягли в риториці його попередники. Але Горгій відкрив у цій науці чимало й нового. Зокрема, він уважно проаналізував звуковий лад мови, шукаючи в ній гармонію. Звукові прийоми народної поезії, молитви, голосінь, закликань, чарувань оратор просіює через сито свого смаку і вводить у промови, вказуючи на те, як звучання впливає на думку. Антична традиція приписує Горгію винахід словесних фігур, відомих нині як горгіанські фігури: антитеза – сполучення членів фрази, які знаходяться між собою у відношенні протилежності ( напр. «приємно лестощі починаються і гірко вони закінчуються»); рівно членованість, або ізоколон – симетрія складів, вирівнювання між собою синтаксичних членів речення; співзвуччя закінчень – звичайна прикраса антитези (напр., «Чи була вона силою викрадена, чи промовами улещена, чи коханням охоплена?»). Значної слави Горгій набув як майстер урочистої (похвальної) промови, коли потрібно було майстерно хвалити все оточуюче: від ординарного до найпрестижнішого. Текст, основною темою якого є тільки похвала, називали евкомією ( з гр. – для прославляння). На основі евкомії пізніше розвинулися такі літературні жанри, як ода, панегірик, тост. Похвала є також елементом епітафії, яка містить в собі плач та втішання. Секрет ораторського таланту Горгія полягав і в тому, що він умів по-новому перетлумачити факти і надати їм несподіваного відтінку. Утім Сократ, пізніше Платон критично висловлювалися щодо риторики Горгія. Зокрема, за словами Платона, Горгій відкрив, що можливе є важливішим за істинне; він вправно видавав велике за мале й навпаки, враховуючи специфіку аудиторії; вдаючись до таких мало шляхетних прийомів, як приниження супротивника, кепкування й т.п.

СОКРАТ (469-399 рр.до н.е.) ЯК РИТОР. У історії давньогрецької просвітницької епохи Сократ залишився найбільшим мудрецем, який своїм розумом і моральною позицією впливав і на риторику, і на софістику. Себе він уподібнював ґедзю, приставленому до великого і благородного коня, що облінився від ситості й потребує, аби його кусали й підганяли. Сократ усе життя вчив громадян доброчесності, до якої він відносив передовсім такі моральні якості, як витриманість, хоробрість, благородство, справедливість, благочестя. На його думку мірилом вчинків кожного має бути його внутрішній голос.

Основою філософії й етики Сократа стали доброчесність і благо. Він вважав їх головними засадами людського буття. Навчання та пізнання світу – ось пошук доброчесності й блага. «Людей гідних і чесних - чоловіків і жінок – я називаю щасливими, несправедливих і дурних – нещасними», - говорив Сократ Основним жанром ритора Сократа були усні бесіди. Він нічого не писав. Мудрість його вчення розкрилася нащадкам у текстах діалогів його учня Платона – «Протагор», «Горій».

На думку Сократа, справжнє красномовство повинно дбати про душу громадян, промова достойного оратора завжди має бути спрямована на вище благо для людей.

Сократ збагатив практичну риторику розробками політичної полеміки та евристики – суперечки в процесі пошуку істини. На той час слово «діалектика» мало значення «бесіда».Під час бесід софісти – філософи і вчителі – досягли віртуозної гри слів та розуму у красномовстві, заробляли гроші й славу, оспівували вітчизну. А Сократ, також софіст, але вже інший – шукав істину, мудрість. Ще далі від софістики відійшов учень Сократа – Платон, який став головним її противником.

Основною ознакою евристики Сократа була іронія – прихований глум. Сократова іронія полягала в тому, що він системою дотепних запитань заганяв суперника в глухий кут, і той починав сам собі заперечувати. Проте філософ робив це незлостиво («Всяке зло я зву ганебним» - «Горгій»), а добродушно, бо хотів не образити співбесідника, а лише показати, що той неправильно мислить. Він говорив: «… я тільки шукаю разом з вами, і якщо хто, сперечаючись зі мною, знайде правильний вихід, я перший з ним погоджусь» («Горгій»).

Для бесід Сократа головним було дотримання логічного принципу – наступне повинно випливати з попереднього. Проаналізувавши одну з прекрасних промов Лісія, Сократ сказав «Усе в цій промові накидано як заманеться. Він зробив так, що його міркування пливло не спочатку, а з кінця, на спині назад».

Сократа несправедливо присудили до смертної кари за розбещення молоді і заперечення богів, хоч цього насправді не було. Але Сократ не виправдовувався, бо це був би вже не він, і випив чашу з отрутою.

Будучи наймудрішою людиною свого часу, цей велет думки не боявся сказати: «Я знаю, що я нічого не знаю». Сократ учив пізнавати людину через її мову, бо мова є інтелектуальним портретом особистості. Звідси його афоризм: «Заговори, щоб я тебе побачив». Зі спогадів сучасників відомо, що Сократ, син каменеріза і сповитухи, був бідний, ходив босий, носив бідняцький одяг, але гроші за навчання не брав. Платний учитель нагадував йому повію, яка зобов’язана дарувати любов тому, хто заплатив. Сократ не хотів втрачати час на платних учнів, він вів діалоги лише з тими, в кого «працювали» душа й розум.







Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 534. Нарушение авторских прав

codlug.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.008 сек.) русская версия | украинская версия